МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Івано-Франківський університет права

імені Короля Данила Галицького

Юридичний факультет

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ 5

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ 9

2.1.Елементи цивільного правовідношення 9

2.2.Види цивільних правовідносин 17

РОЗДІЛ 3. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ ТА ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН 22

ВИСНОВКИ 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення права як соціальної нормативно-регулятивної системи, як цілісного соціального інституту на рубежі 3 і 2 тисячоліття до н.е. привело до суттєвих змін в політичній, економічній, духовній і інших сферах життя людського суспільства. Різкі зміни відбулися в соціальній сфері – у відносинах людей і їх колективних утвореннях між собою, в організації суспільних відносин.

Сьогодні суспільні відносини набувають все більшого розмаху. Ми всі є учасниками різноманітних відносин, в цьому і виявляється принцип соціалізації. У міру того, як ці суспільні відносини врегульовуються нормами права - вони переростають в правовідносини. Таким чином, правовідносини - це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права. А правове регулювання – це процес наділення учасників суспільних відносин повноваженнями, обов’язками, відповідальністю, а також їх реалізація, процес перетворення учасників в суб’єктів правових відносин.

Об'єктом дослідження даної роботи є цивільне правовідношення, яке розглядається тут не відокремлено від інших правовідносин, а як один із видів правовідносин, який має ряд особливостей, що пов'язано загалом зіспецифікою правового регулювання галузі.

Предмет дослідження - визначення поняття цивільних правовідносин, а також класифікація цивільних правовідносин.

Загалом, вивченню даного питання було приділено дуже багато уваги.

Проблема цивільного правовідношення є надзвичайно складною. Це пояснюється тим, що вона носить не тільки галузевий, а й комплексний характер. В підтвердження цього можна сказати, що концепції щодо розуміння об'єктів і юридичних фактів, що розроблялися, головним чином, в теорії цивільного права, потім були прийняті загальною теорією держави і права.

Проте, питання об'єкта цивільних правовідносин залишається надзвичайно складним. Досі так і не існує єдиного підходу до його розуміння. Така невизначеність негативно впливає на реалізацію цивільних правовідносин, тобто проблема цивільного правовідношення не носить суто теоретичний характер.

Також не існує єдиних взятих за основу підстав класифікації цивільних правовідносин.

Метою курсової роботи є спроба дослідити на основі опрацьованого наукового матеріалу поняття і природу цивільних правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, розглянути їх елементи і класифікацію, а також з’ясувати значення цих відносин в житті суспільства.

У процесі виконання курсової роботи були поставлені такі завдання :

-дослідити наукову та учбову літературу з питання правовідносин;

-охарактеризувати елементи структури цивільних правовідносин;

-назвати обставини виникнення і припинення цивільних правовідносин;

-класифікувати правовідносини за видами;

-узагальнити наукові положення і зробити висновки за результатами усього дослідження.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ

На всіх етапах розвитку юридичної науки проблеми правовідношення привертали пильну увагу вчених, що працюють не лише в області загальної теорії держави і права, але і в галузевих науках. У кожній з галузей робилися спроби визначити специфіку правовідношення обумовлену предметом і методом правового регулювання даної галузі суспільних відносин.

Особливості різних галузей правового регулювання виражаються в структурі правовідносин, співвідношенні прав і обов'язків, складі учасників і їх правовій характеристиці, засобах дії на поведінку учасників правовідносин. Дослідження правовідносин в різних галузях правового регулювання дає можливість глибше розкрити зв'язки предмету і методу, розкрити об'єктивні закономірності співвідношення окремих видів суспільних відносин і їх правової форми. Дослідження особливостей різних видів правовідносин збагачує загальну теорію правовідношення, допомагаючи розкрити суть і зміст правовідносин у всіх їх виразах.

В юридичній літературі більшість авторів розглядають правовідношення як особливий вид суспільних відносин, які не віддалені від інших суспільних відносин, а знаходяться в тісному і безпосередньому зв'язку з останніми. Проте існує і протилежна позиція, Р. О. Халфіна називає правовідношення лише формою у якій певні суспільні відносини можуть здійснюватися, тобто це конкретне суспільне відношення, виражене в правовій формі [9, с.31].

Інші вчені вважають, що правововідношення є способом перетворення або умовою існування суспільного відношення. Поряд з цим, воно в той же час само по собі є відношенням суспільним, наділеним цілим рядом особливостей, сукупністю специфічних, лише йому властивих ознак і рис, завдяки яким воно стає здатним до виконання цих функцій.

При цьому деякі суспільні відносини спочатку існують самі по собі і лише за певних умов перетворюються в правові відносини або виступають як одна з підстав їх виникнення тоді як інші суспільні відносини лише і можуть існувати як відносини правові, припиняючи своє існування разом і одночасно з тим, як вони втрачають юридичний характер. З цим погоджується і Р.О. Халфіна: "Деякі суспільні відносини можуть виступати лише як правовідносини." [9, с.32]

Деякі автори трактують правовідношення саме як поняття, пов'язане з визначеним колом цивільно-правових відносин.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридичне рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.

З'ясування властивостей і характеру цивільних правовідносин відносяться до числа найбільш складних питань теорії цивільного права.

Разом з тим, значна частина аспекту цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, установлення співвідношення їх з реальними, виробничими відносинами, визначення можливості впливу права на суспільні відносини і т.п.) відноситься до сфери не тільки цивільного права, але має також і загальнотеоретичний характер [3, c.55].

Існує ряд зовнішніх ознак, що відрізняють цивільне правовідношення від інших видів правових відносин. До них відносяться наступні:

По-перше, суб'єкти цивільних правовідносин відокремлені один від одного як в майновому, так і в організаційному плані, через що вони самостійні, незалежні один від одного, співвідносяться один з одним як рівні;

По-друге, рівність учасників суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання, закладено в даних відносинах, іманентно властиво ним. Цивільне право всіма засобами і способами, наявними в його арсеналі, юридично забезпечує таку рівність. Внаслідок цього цивільні правовідносини формуються як правовідносини між рівноправними суб'єктами, як правовідносини особливого структурного типу, в яких обов'язок кореспондує суб'єктивному праву як право вимоги, а не як веління. При всій полярності суб'єктивних прав і обов'язків в цивільних правовідносинах зобов'язаний суб'єкт у всіх випадках знаходиться в рівному положенні з уповноваженим суб'єктом, тобто в стосунках координації, а не субординації.

По-третє, самостійність учасників суспільних відносин, що підпадають під цивільно-правове регулювання, диспозитивність зазначеного регулювання обумовлюють ту обставину, що основними юридичними фактами, що породжують, змінюють і припиняють цивільні правовідносини, є акти вільного волевиявлення суб'єктів – угоди.

По-четверте, в якості юридичних гарантій реалізації цивільних правовідносин застосовуються властиві тільки цивільному праву заходи захисту цивільних прав і міри відповідальності за невиконання обов'язків, що відрізняються, головним чином, майновим характером.

Нарешті, останнью ознакою можуть являтися особливі способи припинення цивільних правовідносин. Такі способи припинення правовідносин, як передання відступного, зарахування, новація, прощення боргу та інші відомі тільки цивільному праву. Однак ця ознака не є досить точною, наприклад, ст. 601 ЦКУ містить перелік випадків, за яких не допускається зарахування зустрічних вимог.

На підставі вище наведеного можна стверджувати, що цивільні правовідносини – це юридичний зв'язок рівних, майново та організаційно відокремлених суб'єктів майнових і особистих немайнових відносин, що виражається в наявності у них суб'єктивних прав і обов'язків, забезпечених можливістю застосування до їх порушників державнопримусових заходів майнового характеру [10].

Найістотнішою межею цивільних правовідносин є рівність їх сторін, їх юридична незалежність один від одного. Жодна із сторін в цивільних правовідносинах не може керувати іншою стороною і диктувати їй свої умови тільки через займане нею положення. Якщо уповноважена в цивільних правовідносинах сторона має право вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи, то тільки через існуючий між ними договір або пряму вказівку закону. Так, замовник має право вимагати від підрядника виконати роботу, але виключно ту роботу, яку останній відповідно до укладеного договору погодився виконати. Навіть в тих випадках, коли цивільне правовідношення встановлюється поза бажанням його учасників, останні також знаходяться в юридично рівному становищі. Наприклад, у випадку спричинення шкоди деліктне зобов’язання часто виникає незалежно від бажання винної особи. Проте і в цих цивільних правовідносинах сторони знаходяться в юридично рівному становищі і підкоряються тільки закону.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВОВІДНОШЕННЯ