3. Експортний потенціал України і його регіональні особливості

Входження господарства України в систему світових госпо­дарських відносин, його перебудова з використанням досвіду ін­ших країн щодо запровадження ринкових засад зумовлюють не­обхідність визначення і засад, на яких має розвиватися експорт­ний потенціал України.

Експортний потенціал держави визначається обсягами товарів і послуг, що можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю. Провідне місце в експортному потенціалі України займає продукція чорної металургії, що зумовлює певну монокультурність, яка підви­щує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування використовується лише незначною мірою. До основних чинників, які певною мірою стри­мують розвиток українського експорту, можна зарахувати:

• негативні тенденції зростання в експорті частки сировинних товарів;

• значно ускладнений вихід на світові ринки українських під­приємств внаслідок протекціоністських заходів з боку низки країн світу щодо захисту власних ринків;

• недостатній розвиток системи сертифікації та контролю яко­сті експортної продукції в умовах зростання на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а й до спожив­чих та екологічних характеристик продукції;

• відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості вітчизняних підприємств, низький рі­вень маркетингової діяльності, нескоординованість дій;

• критично недостатнє інвестування в перспективні експортно-орієнтовані проекти за рахунок внутрішніх і зовнішніх ресурсів;

• обмежені можливості використання іноземних інвестицій та кредитів для розвитку українського експорту внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Розвиток експортного потенціалу України стримується також такими чинниками: низькою ефективністю виробництва, високою енерго- та матеріаломісткістю продукції, високим ступенем спра­цювання основних виробничих фондів, відсталістю технологічної бази більшості галузей народного господарства. Остання обста­вина не дає змоги переносити конкурентоспроможні технології військово-промислового комплексу (ВПК) у цивільні галузі. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, економічно неви­правдане ввезення значних обсягів споживчих товарів, слабкий експортний та валютний контроль.

Сучасні можливості експортного потенціалу України певною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

В Україні існує диференційований підхід до розвитку зовніш­ньоекономічних зв'язків щодо економічних районів, адміністра­тивних областей, великих міст. Західні райони України мають усі передумови, щоб стати лідерами економічної інтеграції з країна­ми Центральної і Західної Європи, східні — передусім з Російсь­кою Федерацією, південні — з країнами Причорномор'я.

На частку таких областей, як Донецька, Луганська, Дніпропе­тровська, Запорізька припадає більше половини українського експорту. Основа експорту — чорні метали, металопродукція, машини та обладнання. В останні роки внаслідок високої собівар­тості видобування значно скоротився експорт вугілля.

Західні області України характеризуються значною кількістю учасників зовнішньоекономічної діяльності і спільних підпри­ємств (35 % СП країни). За умов створення сприятливих умов (у тому числі за рахунок впровадження тут вільних економічних зон, і взагалі більш широких регіональних повноважень у галузі зовнішньоекономічної діяльності і посилення державного проте­кціонізму стосовно вітчизняних експортерів-виробників) у перс­пективі слід очікувати збільшення експорту продукції з цього ре­гіону. У західних областях України поширені тенденції до подальшої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, при­скорення ринкової трансформації господарства, створення пре­ференційного режиму в прикордонних областях.

Серед південних областей України за обсягами експорту това­рів виділяються Миколаївська і Одеська області за рахунок, від­повідно, поставок суден і хімічної продукції. У Причорномор'ї стратегічним завданням є встановлення преференційного режиму вільної торгівлі і спільного підприємництва на перетині основних комунікаційних напрямів Північ—Південь і Захід—Схід.

За обсягами зовнішньої торгівлі (у тому числі експорту) найбі­льша питома вага у зовнішньоекономічному обороті країни припа­дає на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Луганську області та Київ, які разом забезпечують понад 60 % усього експорту і заво­зять більше 50 % імпорту. Аутсайдерами у зовніш­ній торгівлі є такі області, як: Волинська, Закарпатська і Чернівець­ка, Рівненська, Тернопільська і Кіровоградська. Незважаючи на Декларований пріоритет відкритої економіки, втрачає позиції у зовнішньоекономічній сфері АР Крим. Значну активність у зовнішньо­економічній діяльності виявляють великі міста — Київ і головний порт країни — Одеса. Столиця держави стає найбільш привабливою для спільного підприємництва, іноземних інвестицій і як імпортер товарів. Тільки за останні роки кількість учасників зовнішньоеко­номічної діяльності у Києві збільшилась більш ніж у 5 разів, що значно вище, ніж у середньому по країні.

Зростанню зовнішньоторговельного обороту сприятиме роз­ширення співробітництва прикордонних областей України і Росії, єврорегіонів Буг і Карпати. Подальший розвиток повинно отри­мати міжрегіональне співробітництво з регіонами головного тор­гового партнера України — Російської Федерації.

Виважена державна регіональна зовнішньоекономічна політика сприятиме прискоренню ринкових перетворень та подальшому розвитку еко­номіки України, реалізації пріоритетних регіональних завдань, раціональному територіальному розподілу праці, розвитку між­регіональних і зовнішньоекономічних зв'язків, вирівнюванню рі­внів соціально-економічного розвитку регіонів.

Для цього необхідно:

• прийняття Закону України про розвиток прикордонних об­ластей, де визначатимуться їх правовий статус, забезпечувати­меться гармонізація українського законодавства з міжнародним та законодавством інших країн;

• розвиток інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків, удосконалення механізмів управління економічними зонами, ре­алізації конкретних інвестиційних проектів на їх території;

• спрощення процедури прикордонного, митного, міграційно­го та інших видів контролю для громадян, які постійно прожива­ють на територіях прикордонних областей;

• розроблення системи сприяння прикордонній торгівлі та спіль­ній підприємницькій діяльності;

• запровадження спрощеного порядку митного оформлення екс­портно-імпортних операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей;

• укладання міждержавних угод і створення відповідних стру­ктур управління;

• активне співробітництво з питань попередження та ліквіда­ції на територіях прикордонних областей надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

• розвиток європейських транспортно-комунікаційних коридорів.

Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на сві­товій господарській арені, однак досягти цього можна лише за умови проведення обґрунтованої національної політики щодо на­рощування експорту. Ефективна участь країни в міжнародному поділі праці надалі залежатиме не тільки від природних чинників, а й від «якості» національного економічного і науково-техніч­ного потенціалу та надійних гарантованих умов співробітництва з Україною іноземних фірм і організацій.