- •Розділ і основи кристалографії і мінералогії Лабораторна робота№1
- •Хід роботи
- •Кристалографічні сингонії та їх категорії
- •Результати визначень
- •Лабораторна робота №2 Тема: Форми знаходження мінералів у природі. Діагностичні властивості мінералів
- •Форми знаходження мінералів у природі
- •Діагностичні властивості мінералів
- •Оптичні властивості мінералів
- •Механічні властивості мінералів
- •Твердість мінералів (за ф. Моосом)
- •Лабораторна робота№3 Тема: Класифікація мінералів
- •Діагностика та класифікація мінералів
- •Магматичні гірські породи
- •Класифікація магматичних гірських порід
- •Діагностика магматичних порід
- •Лабораторне заняття № 5
- •Осадові гірські породи
- •Діагностика осадових порід
- •Лабораторне заняття №6 Тема: Метаморфічні гірські породи
- •Метаморфічні гірські породи
- •Характеристика метаморфічних порід
- •Діагностика метаморфічних порід
- •Викопні найпростіші Тип найпростіші
- •Викопні кишковопорожнинні Тип кишковопорожнинні (Coelenterata)
- •Викопні молюски Тип молюски (Mollusca)
- •Викопні головоногі молюски Тип молюски (Mollusca)
- •Викопні двостулкові молюски Тип молюски (Mollusca)
- •Перелік рекомендованої літератури
Діагностичні властивості мінералів
Для визначення мінералів у польових чи лабораторних умовах необхідно навчитись встановлювати їх основні діагностичні ознаки — фізичні й деякі хімічні. Знання діагностичних ознак дає змогу достовірно визначати найпоширеніші мінерали не лише у великих зразках, а й тоді, коли вони присутні в породах у вигляді невеликих вкраплень, уламків тощо. Головними діагностичними фізичними ознаками мінералів є їх колір, блиск, твердість, спайність, злом, прозорість, густина. Рідше використовуються магнітність, запах, смак тощо.
Оптичні властивості мінералів
Колір мінералів визначається їх хімічним складом, кристалічною структурою, механічними домішками. Колір мінералів розрізняють у суцільному стані й порошку. Річ у тім, що лише порівняно незначна їх кількість має постійне забарвлення: малахіт — зелений, сірка — жовта, кіновар — червона. Чимало мінеральних видів має різний колір (флюорит може бути жовтий, коричневий, рожевий, зелений, фіолетовий, безбарвний; кварц — білий, чорний, димчастий, рожевий, зелений і т. п.). Надійнішою ознакою є колір порошку мінералу або його риска. Колір риски визначають, потерши мінералом об шорстку поверхню фарфорової пластинки (бісквіта). Так, колір риски різнобарвного флюориту завжди білий. Колір риски можна, однак, визначати лише для порівняно м'яких мінералів. Якщо твердість їх перевищує твердість бісквіта (5—6), вони дряпають його, не залишаючи риски. Таким чином, для кожного мінералу встановлюють, по можливості, дві характеристики — колір його у суцільному стані, що визначається візуально, і колір риски. Остання характеристика особливо важлива для непрозорих, густозабарвлених мінералів. У прозорих і напівпрозорих різновидах порошок, як правило, безбарвний, білий.
Інколи на поверхні деяких мінералів (халькопірит, борніт) можна спостерігати характерну райдужну плівку — побіжалість, що утворюється внаслідок окислення поверхні мінералів і може служити доброю діагностичною ознакою. На поверхні деяких польових шпатів (лабрадор) часто спостерігаються голубуваті чи зеленкуваті переливи - іризація, що зумовлені інтерференцією світла в їх поверхневих частинах.
Прозорість, характерна властивість мінералу пропускати світло, залежить від його кристалічної структури, а також від характеру і однорідності мінерального скупчення. По цій ознаці виділяють мінерали: непрозорі, що не пропускають сонячних променів навіть у тонких пластинках (самородні мінерали: сірка, графіт; сульфіди: галеніт, сфалерит, халькопірит, пірит, кіновар; оксиди: кварц, червоний залізняк бурий залізняк, марганцева руда, магнетит, боксити, яшма); прозорі - пропускають світло подібно звичайному склу (гірський кришталь, ісландський шпат); напівпрозорі – пропускають світло подібно матовому склу (халцедон, гіпс, опал); просвітлюються в тонкій пластинці (польовий шпат, кремінь).
Блиск мінералів пов'язаний з відбиттям світла від їх поверхні. За блиском мінерали розподіляються на дві групи.
До першої належать мінерали з металічним і напівметалічним (металоподібним) блиском. Металічний блиск нагадує блиск поверхні свіжого металу. Так блищать самородні метали, сульфіди, деякі оксиди (пірит, галеніт, золото, магнетит та ін.). Це непрозорі мінерали з чорною чи темнозабарвленою рискою. Напівметалічний блиск (тьмяний металічний) характерний, наприклад, для графіту.
Другу, численнішу групу становлять мінерали з неметалічним блиском:
• алмазний блиск — дуже сильний, характерний для прозорих і напівпрозорих мінералів (алмаз, сфалерит);
• скляний блиск — нагадує блиск поверхні скла, досить поширений (кальцит, галіт, кварц на гранях кристалів, магнезит);
• жирний — поверхня мінералу видається ніби змазаною жиром чи покрита жирною плівкою (нефелін, сірка, кварц на зломі);
• перламутровий — нагадує блиск внутрішніх поверхонь черепашок деяких молюсків (слюди, гіпс пластинчастий);
• шовковистий — буває у мінералів, що утворюють голчасті чи волокнисті агрегати (азбест, гіпс селеніт);
• восковий блиск мають окремі мінерали з аморфною будовою (кремінь, опал).
• матовий — характерний для землистих агрегати та інших, які взагалі не блищать (піролюзит, лімоніт).
