19,1, Учнів-ська пора інформаційного радіомовлення

/1926-193? рр./

Свій початок сучасне інформаційне радіомовлення бере від радіо-

газет, які, за задумом їх творців, мали інформувати, агітувати, про-

пагувати й, головне, організовувати своїх слухачів .

Перший випуск Всеукраїнської робітничої радїогазети "Пролетар"

був переданий з Харкова, де тоді містилася столиця України, 10 груд-

ня 1926 року. Відтоді і на досить тривалий час радіогазети стають

основною формою політичного мовлення в Україні.

Чимало дослідників розглядають радіогазетний період в історії

інформаційного мовлення, як пору учнівства, як час, коли новий вид

Див.: Солод Ф. Організатори .мас // Радіо. - 1930. - К 7. -

С. 194-195.

382

журналістики активно засвоював багатющі можливості, які мала в

своєму розпорядженні журналістика традиційна - друкована, газетне.

Тому й но дивно, що радіогазета "Пролетар" спочатку не лише дублює

свою друковану посестру, а й взагалі мало чим відрізняється від

неї - змістом, версткою, жанрами, манерою викладу. Ось який вигляд

мав, за свідченням журналу "Радіо", перший випуск цієї радіогазети:

"Десять сторінок. На п"яти сторінках наклеєні недбало вирізані із

друкованої газети "Пролетар" передова стаття, закордонна інформа-

ція, по Україні й по Радянському Союзу. Де-не-де в друкованому тек-

сті є виправлення й скорочення. Друга частина надрукована /як вид-

но, під копірку/ в редакції газети "Пролетар", заголовки нічим не

різняться від "Пролетаря". Монтаж знову ж таки на зразок друкова-

ного органу. Жодної робкорівської кореспондентці ї" .

Читали радіогазету, як дізнаємося із журналу, два І диктори.

Вона була оформлена двома музично-ліричними номерами і звучала в

ефірі 22 хвилини. Штат радіогазети складався з однієї людини. Того

історичного року було підготовлено й передано в ефір 4 випуски ра-

діогазет. Передавалися вони у "вільний від музичних пересилань час".

У серпні 1927 року радіогазета відокремлюється від однойменного

друкованого видання, на базі якого вона до того готувалась, і став

самостійним радіовиданням, прибравши назву "Радіо-Пролетар". Штат

її редакції зростао до 4 чоловік, їм допомагають 50 робкорів, які

періодично надсилають до редакції дописи із заводів і фабрик. Проте

робкорівських дописів, а також власних матеріалів, колисаних штат-

ними працівниками, все ж не вистачав -для підготовки радіогазет.

Тому редакція, як і раніше, змушена користуватись газетними виріз-

ками або ж спеціально викладати для передачі по радіо окремі газет-

ні публікації.

Протягом року на базі "Радіо-Пролетаря" було утворено ряд спе-

ціальних радіовидань: для селян, для молоді, для військово-службов-

ців, а також літературні та музичні радіожурнали.

У 1928 році "Радіо-Пролетар" зазнас нових організаційних і твор-

чих перетворень. Змінюється керівництво радіогазети, штат її вкомп-

лектовуетьсл кваліфікованими працівниками. Редакція поступово від-

1 йльський С. Тільки п"ять // Радіо. - 1931. - » 23-24. -

С. 836.

мовлявться від вирізок і зменшує кількість суміжних радіовидань,

що дозволяв сконцентрувати зусилля штату на підготовці радіогазети

Й піднести її якість.

1929 рік відіграє в історії радіогазет особливу роль, оскільки

а І січня у Радянському Союзі будо запроваджено сітку мовлення.

Твердий розпив;; передач став консолідуючим фактором, допоміг радіо-

газетам набути постійних слухачів. До того вони не мали наперед

визначеного часу передач. Тому "Радіо-Пролетар" передавався тоді,

коли був вільний гуляючий час - спершу по 2 рази, а згодом по 4 ра-

зи на тиждень.

Того ж року "Радіо-Пролетар" було перейменовано в "Робітничу

радіогазету" і перенацілеио на висвітлення життя робітничих колек-

тивів. Відтоді популярність радіогазети починає зростати. У 1930 ро-

ці її постійна аудиторія вже налічувала десятки тисяч слухачів.

Вона мала 500 робкорів, від яких надходило щодня по 30-40 листів.

Багато газет обирають газету арбітром соціалістичного змагання.

У 1931 році "Робітнича радіогазета" стає органом ЦК КП/б/У. Вона

в провідною в системі українського радіомовлення: виходить двічі

на добу - ранком та .увечері, а також передає нічний бюлетень новин

і тижневий літературно-м'стецький випуск.

Ми не випадково так детально простежили історію першої україн-

ської радіогазети. Річ у тім, що за образом і подобою цієї газети

створювались інші українські радіогазети, еволюція розвитку яких

була подібною. Слідом за Харковом їх починають передавати з Києва,

Дніпропетровська, Одеси та Артемівська - основних на той час радіо-

мовних центрів України. Згодом, з розвитком радіофікації, мовлення

у формі радіогазет починають і трансвузли.

Запровадження трансляції радіогазет це Й по проводах було над-

звичайно матеріально затратним заходом. На створення проьодовсї ра-

діотрансляційної мережі через те не наважувалась тоді жодна країна.

Але більшовики пішли на це, оскільки вважали це ідеологічно виправ-

даним. Адже у цім випадку слухач позбавлявся права вибору радіостан-

цій /"ворожих".тим більше/ і прив'язувався до одного каналу, до

одного джерела інформації, Проводове мовлення стало виключно вітчиз-

няним витвором, який згодом був повторений лише в країнах з тоталі-

тарним режимом - фашистській Німеччині, Іспанії та Північній Кореї.

Навіть у країнах так званої соціалістичної співдружності проводове

мовлення не знайшло підтримки і не було впроваджено.

384

З 1930 року радіогазети посідають основне місце в усій системі

радянського радіомовлення. Лише з Харкова їх видається близько 20,

Вони адресуються всім основним шарам населення, починаючи від ро-

бітників і закінчуючи дітьми. Про це, зокрема, свідчать їхні наави-

ви - "Радянське село", "Комсомолець України", "Червона оборона",

"Щонер України" та ін, '

Керував підготовиш всіх цих радіогадет відповідальний редактор

Редакції радіогазет і радіожурналів Ф.Солод - один із зачинателів

інформаційного мовлення в Україні. Разом з ним працювали радіожур-

налісти Ї.Прокопенко, С.Наварський, В.Попівськнй, І.Потирайло,

Я.Форель, Ф.Венгеров, О.Лібермаи, И.Олександров. їм активно допо-

магали нештатні працівники - письменники Володимир Владно, Василь

Чечвянський, Валеріан Поліщук і Василь Вражливий.

Як же робилися радіогазети?

Відповідь на це запитання ми знаходимо на сторінках уже згаду-

ваного нами журналу "Радіо", який вмістив методичну статте "Якою

мусить бути радіогазета трансвузлів".

"Насамперед, - наголошує автор, - треба пам"ятаТи, що газета

не в міжнародному масштабі, а суто місцева, а тому в ній мусить

бути лише конкретний злободенний матеріал. У газеті не слід давати

ні міжнародних подій, ні навіть новин з інших місць, за винятком

тих, що так чи інакше торкається життя даного місця, бо це набага-

то краще зроблять центральні радіогазети .

Автор радить оформлювати радіогазету музикою, яку слід добира-

ти так, щоб вона змістом відповідала попередньому дописові. При

цьому рекомендувалось уникати серйозно! музики, оскільки до слуха-

чів краще доходить проста народна пісня або легенький марш у вико-

нанні на гармошці чи балалайці.

Текстову частину радіогазети радилося передавати у такій послі-

довності: спочатку зачитати передову, присвячену певній кампанії,

за нею передати дописи на тему передової. Своїм змістим дописи мали

ілюструвати хід виконання даної кампанії з зоні впливу радіогезети.

Потім пропонувалось передавати матеріали із життя села, в яких вик-

ривались хиби роботи місцевих організацій. Для їх читання рекомен-

дувалось залучати самих авторів, тому що ніхто краще за них не вис-

ловить те, що наболіло. Під рубрикою "Що ухвалила влада" мали вис-

Чміль Л. Якою мусить бути раді огазета трансвузлів //Радіо. -

1930. - У 3. - С. 73.

49 _ 6-1064 385

тупати представники місцевих рад і пояснювати, чим викликана та

чи інша постанова. Наприкінці випуску радіогазети радилося переда-

вати різні оголошення місцевих організацій і фейлетон на тему пе-

редової.

Тематика радіогазет спершу значною мірою була пов"язана із

бурхливим відродженням української науки, освіти, театру, літера-

тури. Та згодом, коли партія засудила "українізацію" і оголосила

цей напрям небезпечним "націоналістичним ухилом", радіогазети, бу-

дучи повністю підконтрольними партійним органам,стали критикувати

провідників українського відродження. Саме ця критика й стала

ідеологічною підготовкою для розправи над старшим поколінням виз-

начних діячів української культури, відомої як "процес Спілки виз-

волення України". Інформаційна служба українського радіомовлення

організувала прямі трансляції із засідань цього процесу, що відбу-

вався у Харківському оперному театрі. Він став першою показовою

передачею, якими пізніше так ганебно уславилось усе радянське ра-

діомовлення.

Розгром радянської інтелігенції відбувався у період колосаль-

них соціалько-економічних змін, пов"язаних із індустріалізацією,

примусовою колективізацією і так званим "розкуркулюванням" замож-

них селян. Ці заходи привели до масового голодомору 1933 року,

під час якого загинули мільйони людей. '

Проте творці падіогазет, керовані більшовиками, не помічали

або робили вигляд, що не помічають, страждань народу. Вони, як і

періодична преса, здебільшого інформують про успіхи в соціалістич-

ному будівництві.

Показовою щодо цього в робота місцевого радіомовлення на спо-

рудженні Дніпрогесу. Тут радіогазета регулярно висвітлювала хід

соціалістичного змагання між правобережними та лівобережними райо-

нами, цехами і бригадами. На будівельних майданчиках щоденно лунав

закличний голос дикторів: "Говорить Дніпрогесі Слухайте новини з

фронту соціалістичного змагання". Дкіпрельстанівська радіогазета

стала невід"емною частиною складного механізму будови, активним

учасником створення енергетичного гіганта.

Проте такими досягненнями могла похвалитись далеко не кожна

місцева радіогазета. Це усвідомлювали й самі радіожурналісти. "Так

звані "робітничі радіогазети", - пише один із них, - здебільшого

складаються із політичної інформації..., що можна знайти в будь-

386

якій друкованій газеті, трохи повідомлень про роботу місцевої про-

мисловості і ще менше дописів робкорів... От і все... Навіть ті

питання, що подав газета, не ставляться на обговорення мас. Тому й

не дивно, що нам не пишуть. Мк не активізуємо мас, не керуємо

ними" .

Не задовольняло радіожурналістів і те, що радіогазети все це

будувалися за принципом друкованої преси і не відповідали специфі-

ці усного мовлення: "Статті довгі, речення невимовні, звороти мови

важкі, невловимі на слух» І холи таке явище неприпустиме для дру-

р

кованої преси, то для радіо воно найбільш шкідливе .

Слухачі скаржаться на погане музичне оформлення радіогазет:

"Часто-густо почуваєш себе кепсько, коли в робітничій радіогазеті

після оперативного зведення з фронту промфінплану або засівкампанії

• „З

чуєш галоп або вальс .

Тому після першого захоплення радіогазетами, коли вони були ще

новинкою, популярність їх починав падати. За свідченнями самих ра-

діожурналі сті в, багато радіослухачів під час передачі радіогазе*

часто вимикали репродуктори, чекаючи музику. В їхніх очах радіога-

зети стали рупором політичної тріскотні і настирливого нав"язування

партійних поглядів.

"Наші пресилання нецікаві. Вимкнені репродуктори й телефони на

трансвузлах стали поширеною темою як для багатьох дотепних анекдо-

тів, так і в гумористичних журналах . ~

"Радіомовлення потребує корінної перебудови в сторону уміння

тримати вухо слухача на гучномовці, в сторону вміння агітувати, ви-

ховувати, організовувати маси цікавою жвавою формою .

Малишев С. Радіовидання - на суд громадськості // Радіо. -

1930. «• * 4. — С. Юо» у

Вольський 0. Зустрічний радіоплан // Радіо. - 1930. - * 17. -

С. 522. '

о • . 'і

Лір. Дещо про оформлення радіогазет // Там же. - * 6. -

С, 169.

За жваве цікаве радіомовлення // Там же. -1932. - Й 2. -

С. 569.,

„, Княжанський М. Піднести радіомовлення до нових завдань //

Там же. - » 14. - С.І..

49* 387

3"ясовуочи причини зниження популярності радіогазет, радіожур-

налісти вказували на недоцільність механічно переймати форми робо-

ти друкованих газет і на потребу максимально використовувати і всі-

ляко розвивати творчі можливості радіожурналістики.

У серпні 1932 року внаслідок глибокого аналізу практики роботи

радіогазет, а також критики, що лунала на їх адресу з боку слуха-

чів, громадськості та преси, вони були ліквідовані. Партія і дер-

жава легко розпрощалися з ними, оскільки вони не стали для них

дійовими помічниками. Радіогазети у своїй переважній більшості не-

задовільно і з запізненням інформували населення про подіІ, не

були організаторами мас, вони не втягували людей у громадське жит-

тя, в управління суспільством. Вони також слаба впливали на під-

несення загально! Політичне! культури суспільства, без зростання

якої всі плани були Нездійсненними.

Радіогазети померли тихо й непомітно, їхня смерть не викликала

у слухачів ніякого жалю.