18.8. Дикція

Мікрофонне мовлення вимагає ясної чіткої вимови звуків, слів,

фраз, тобто досконалої . дикції.

Для перевірки чіткості дикції запишіть свою мову на магніто-

фонну стрічку. Під час відтворення простежте, чи всі звуки й склади

зрозумілі. Якщо ні - потренуйтеся, намагаючись чітко вимовляти зву-

ки.

Студент мав домагатися правильної артикуляції, стежити за тим,

щоб не "ковтати" окремі звуки, звукосполучення Й слова, як це ча-

сом робить більшість із нас. За потреби викладач покаже правильне

положення мовних органів. Цілеспрямований тренаж м"язів, які ке-

рують рухами губів, язика, гортані та м"язів діафрагми, що регулює

дихання, допоможе досягти вам чіткої вимови.

Після тренувань знову запишіть на магнітофон той самий текст,

що й першого разу, порівняйте наскільки покращала воша вимова.

Якщо у вас гарний слух, вам неважко буде виправити похибки

своєї мови. Побільше й почасттше промовляйте скоромовки, які вам

•порадив викладач. Вони беззмістовні, але в них повторюються звуки,

які треба відпрацювати.

Знайте: всі мовні дефекти, що пов"язані з неправильною артику-

ляцією, можна усунути шляхом тренувань.

18.9. Вимова

Іноді бував надзвичайно важко визначити правильну вимову сло-

47* 371

ва, зокрема незнайомого. Диктор у цьому випадку вимовляв Його, як

може, вдає воно невідоме й слухачам.

І все ж кожне слово має лише одну правильну вимову, яку можна

з"ясувати за словниками. Тому з перших днів навчання в групі ра-

ді оспеціал і зації студент мав розширювати запас слів, приділяти

особливу увагу правильній вимові. Треба не лише запам"ятовуватй

правильну вимову нових слів, а й перевіряти, чи правильно ви вимов-

ляєте старі слова.

Треба здружитись зі словниками. Звертайтесь до них не лише за

довідками, а й для вивчення лексичного складу та наголосів. Візь-

міть за правило читати щоденно "Словник української мови". За-

пам'ятовуйте хоча б одне нове слово в день. Звертайте увагу на сло-

ва, які е доступними для розуміння переважно! більшості слухачів.

Адже саме на щ> масу людей в основному й розраховуються інформацій-

ні передачі.

Учіть спеціальні терміни - медичні, технічні, військові. Озна-

йомтесь з основними правилами вимови іноземних слів. Усе це коли-

небудь допоможе вам вийти зі скрутного становища.

Часто виникають труднощі з:.вимогою власних імен, прізвищ, гео-

графічних назв, різних найменувань, особливо іншомовних. У цьому

випадку вам допоможе "Орфоепічний словник" /Укладач М.І,Погріб-

ний. - К., 1964/ або "Словник іншомовних слів" /К., 1975/. До речі,

останній дав не лише наголоси, а й коротко пояснює часто вживані

слова й терміни іншомовного походження, особливо терміни, які ста-

ли^ інтернаціональними.

І на закінчення - ще одна порада у віршованій формі. Й зали-

шив нам у спадок Максим Рильський:

Не бійтесь заглядати у словник.

Це - пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте,-як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Доля.

18.10 Змістовне читання

Кожен радіокурналіст повинен оволодіти навичками змістовного

читання. Обсв"язковість цієї вимоги зумовлена тим, що більшість

інформаційних передач ведеться за текстом.

Оскільки і диктор, і журналіст перед мікрофоном не говорять, а

372

читають, то вони передусім повинні вміти швидко сприймати і пере-

давати закладені в тексті думки, а не механічно зачитувати написа-

ні речення та абзаци.

Що роблять для цього диктори?

Насамперед вони прагнуть збагнути зміст повідомлення - про що

треба розповісти слухачам. Далі з олівцем у-руці вони розділяють

текст повідомлення на окремі групи слів, що пов"язані між собою

єдністю думки; намічають паузи між ними, виділяють головні слова,

які треба підкреслити голосом; встановлюють логічне співвідношення

речень та ін. Зроблені помітки подібно до музичної партитури допо-

магають дикторові точно відтворити перед мікрофоном зміст повідом-

лення і донести його до слухачів.

Деякі дикторські помітки на тексті повідомлення роблять і жур-

налісти і Проте їх, як правило, набагато менше. Адже журналіст сам

пише текст, і він краще, ніж будь-хто, орієнтується в його змісті.

Крім того, постійна робота з. новинами загострила у нього відчуття

суті, яку він бачить навіть через, "воду" багатослів"я. його, погляд

швидко віднаходить в матеріалі найістотніше, легко відділяв думку .

від аргументів, головне від другорядного.

Та початківцю не треба сподіватися, що разом із журналістським

досвідом прийде й уміння змістовного читання. Таке вміння треба ви-

робити ще на студенській лаві. Під керівництвом викладача він мав

опанувати всі нюанси техніки мовлення, домогтися того, щоб його

читання стало логічно й емоційно виразним.

Візьміть для початку газету. Прочитайте абзац чи два друкова-

ного тексту. Відкладіть газету вбік і спробуйте викласти прочитане

своїми словами. Повторюйте ці спроби доти, доки не оволодієте на-

вичками читання-абзацами, а не окремими словами і реченнями.

Наше око наділене властивістю'сприймати більше від того, що

розташовано у фокусі. Тому музикант може читати ноти і стежити за

паличкою диригента. Так само робить і диктор, який чагае текст пе-

ред мікрофном. Завдяки розширенню фокуса ока він може охопити пог-

лядом як увесь абзац, так і окремі подробиці змісту цього абзацу.

Уміння змістовного читання - невід"вмна риса як гарного дикто-

ра, так і кваліфікованого радіожурналіста. Таке вміння дозволяв їм

надавати своїм виступам перед мікрофоном розмовного тону, який вик-

лючає зайву урочистість інформаційних передач.

48 - 6-1064 . 373

18.II. Інтонаційна палітра

Сучасне мікрофонне мовлення й, це передусім природна розмовна •

мова, якій притаманний, відповідно, розмовний мелодійний малюнок.

Але на відміну від звичайно! бесіди інтонаційна палітра мікрофон-

ного мовлення мав бути багатшою і виразнішою.

Інтонація - це послідовна зміна висоти тону, сили й часу зву-

чання голосу. Інтонація відбивав зміст мовлення, задав йому пев-

ного ритму й мелодійності. За допомогою інтонації ми можемо пере-

дати радість, гнів, обурення, зневагу, сором, образу, здивування,

ніжність, переляк тощо. Іраклій Андронніков якось зауважив, що

слово "здраствуйте" можна вимовити на тисячу ладів - єхидно, ури-

висто, привітно, сухо, ласково, байдуже, підлесливо, зневажливо,

але написати - лише на один зразок.

Оволодіти всім :багатством інтонаційної палітри - справа склад-

на, і вона теж потребує допомоги диктора. Разом із ним студент мав

визначити діапазон свого голосу і в його межах навчитись користу-

ватися сукупністю звуків рідної висоти, що в властивими для його

голосу. Дуже погано, коли людина говорить лише на двох-трьох нотах,

хоча в її розпорядженні - всї сім нот.

Змінюючи висоту тону і силу голосу, переходячи від однієї то-

нальності до іншої, уповільнюючи або прискорюючи читання, студент

може зробити своє читання інтонаційним. Уміння інтонувати - це, по

суті, здатність "малювати" голосом, робити читання виразним.

Крім того, студент має усвідомити, що тон мовлення завжди за-

лежить від змісту мовлення. Якщо ви самі пишете текст, то у вас,

природно, невиликі труднощі, щоб знаходити цей тон і передавати

своє ставлення до описаного. Адже ж не станете ви читати трагічне

повідомлення про аварію на шахті з радісною посмішкою на устах.

Якщо ви знаєте зміст повідомлення, тональність прочитання, що ви-

ражає почуття, з"являється ніби сама собою.

Тому не треба зайво "грати" радість, обурення, гнів чи Іде щось,

як це іноді роблять актори. Слова скажуть за вас все, що треба,

якщо ваш тон відповідає змісту.

.•-, '•-*••. . •

18.12. Темп мовлення

Як правило, початківці .читають перед мікрофоном Дуже швидко.

374

Так, як ніби за ними хтось женеться, їх підганяв природний страх

і боязнь зробити помилку. Новачкам здається, що швидке читання до-

поможе приховати похибки артикуляції.

Проте надто швидкий темп читання призводить до того, що кіль-

кість інформації, що передається за одиницю часу, перевищує "про-

пускну спроможність" слухачів. Сприйняття погіршується, і частина

зусиль початківця втрачається марно.

Тому для студентів вироблення Доцільного темпу мовлення завжди

в проблемою. Вони не можуть одразу навчитися зберігати належні пау-

зи між думками і фактами, що викладаються. Не можуть уникнути пос-

пішності та одноманітності читання. А тим часом слухач ніколи не

повинен відчувати, що журналіст читав рукопис. У нього завжди мав

створюватися враження безпосередності викладу.

Що роблять у цьому випадку диктори? Вони, нагадаємо, розбивають

текст на змістовні фрази, намічають паузи, розставляють наголоси.