3. Уникати рими, яка іноді з"являеться в прозовому тексті пові-

домлення. Рими виникають від співзвучності сусідніх, а часом і да-

леких одне від одного слів!

У вагони завантажено останні тонни вугілля.

Раніше немічного ?Т?ок^ виконано завдання ?ок?.

Зорано три мільйона гектарів урожайного л§н?, що становить 40

процентів від план^..

Поруч з моделлю ракети вперше виставлено макети космічних кораб-

лів.

Дратує збіг в одному реченні таких слів, як організація і ?иту§-

ція. !|§іКТ і §лт.

У друкованому тексті наше око не завжди фіксує таку співзвуч-

ність, там вона ніби непомітна, проте стає чіткою у вимові. Людське

вухо чутливе до будь-якого дисонансу, воно безпомилково його визна-

чить.

4. Не допускати збігу віддієслівних іменників, що закінчуються

на суфікси - ЙННЯ, - АННЯ, надміре яких у реченні створює ефект бю-

рократичного письма, заважає дикторові оживити текст інтонаційною

палітрою. Ось приклад: "Учасники конференції взяли до уваги реко-

мендації, в яких визначені основні напрями наукових досліджень по

збільшенню внеску вчених у видішоння практичних завдань, поліпшення

використання меліоративних земель, ліквідації допущеного відставан-

ня в їхньому господарчому осРОСИНІ".

Спробуйте прочитати цю фразу і переказати її зміст з першого

разу. Навряд чи ваша спроба буде успішною. Тексти, перенасичені

358

віддієслівними іменниками, звучать на одній ноті - монотонно. Вони

ніби заколисують слухача, у їхньому потоці губиться думна. Ще прик-

лад:

"Треба вжити дійових заходів до прискорення ногшннд та вивезен-

ня коренів, забезпе.чення високопродуктивного зикористання виділено-

го автотранспорту... Скорочення простоїв автомобілів може бути до-

сягнуто при зменшенні часу на завантаження та довантаження.. для

чого слід домогтися високопродуктивного дикористання буряконаванта-

жувачів".

5. Завжди читати написане повідомлення вслух. Якщо, читаючи, ,

сам автор у якомусь місці запнеться, він неодмінно має переробити

його, оскільки на тому самому місці може спіткнутися й диктор. Про-

ба на слух допомагав зняти а тексту повідомлення фонетичні незграб-

ності. Пишучи для випусків новин, слід виробити в собі здатність

ч^ти текст до того, як він прозвучить в ефірі.

17.20, Загальні вимоги

Загальні вимоги стосуються оформлення тексту повідомлення.

І. Друкуйте текст повідомлення на одній сторінці стандартного

аркуша паперу.

2. Встановіть на'друкарській машинці поля для рядка на 60 зна-

ків. Це дасть вам приблизно 7-8 слів у рядку. Тоді 12-14 рядків

тексту залежно від швидкості читання займуть в ефірі одну хвилину,^

а друкарська сторінка - десь дві хвилини. Якщо ж ви друкуєте на__

комп"ютері, то в радок теж віеодить приблизно 60 знаків і 7-8 слів.

Але на сторінці вміщується не 28, а 40 рядків, тому сторінка текс-

ту комп'ютерного набору звучить приблизно три хвилини.

3. Угорі посередині сторінки пишеться лише номер сторінки, його

вказуйте після завершення верстки випуску, використовуючи для цього

арабські цифри - І, 2, 3, 4 і т.д. ^_

4. Друкувати повідомлення починайте з абзацу. Завершуйте текст

стандартною відміткою "ххх", яку на журналістському жаргоні прийня-

то називати "три ха-ха". Далі справа під текстом повідомлення дру-

куйте прізвище автора.

5. Якщо текст займав понад одну сторінку, ви маєте написати від

руки внизу сторінки "далі" і поставити стрілку. Таку ж стрілку ви

маєте поставити вгорі зліва на наступній стрічці, де вмішено продов-

ження тексту. При цьому слід дотримуватись ще таких двох правил:

46* . 359

а/ не розривати речення, не переносити його з однієї сторінки

Іш інщу;

б/ не розділяти слова на дві сторінки.

6. Друкуйте на сторінці лише одне повідомлення. Проте коли ви

готуєте бюлетень новин, заповнюйте всю сторінку, відділяючи кокне

повідомлення від наступного стандартною позначкою "три ха-ха".

7. Слова, які не повинні зачитуватись перед мікрофоном, треба

друкувати або писати окремим рядком і брати їх у скобки. Такі слова

бажано підкреслювати фломастером. Наприклад: /магнітофон/, /кінець

ал|вки/. /далі/ ——>• .

6. Якщо ви помітили помилку в слові, не стирайте її.гумкою, а

краще закресліть рисочкою навскоси і зверху розбірливо напишіть

потрібні літери.

9. Якщо текст важко читати через велику кількість помилок і

Правок, його краще передрукувати.

10. Перед здачею повідомлення випусковому редакторові ше раз

перечитайте текст, і якшо в ньому все правильно, Поставте свій під-

пис поруч з прізвищем автора.

Перевірте себе

Перевірте за допомогою наступних запитань, чи відповідає підго-

товлене вами повідомлення рекомендаціям шодо мовностилістичного

оформлення. Якщо ви дістали "так" - добре, якщо "ні" - погано.

І. Чи виклали ви новину в манері усної розповіді?

2. Чи викладена вона в основному простими короткими реченнями?

3. Чи вжили ви для опису новини найсильніші слова - переважно

іменники та дієслова?

4. Чи оперуєте ви точними конкретними словами?

5. Чи виклад е стислим, чи вилучені із нього зайві слова?

6. Чи пояснили ви незрозумілі слова, уникнули жаргонізмів, лай-

ливих і вульгарних слів?

7. Чи уникнули ви вживання дієслів пасивного стану?

8. Чи неподалік одне від одного стоять взаємозв'язані слова -

підмет від присудку, визначуване слова від означення, чи уникли,,ви

прикметникових і дієприкметникових зворотів?

9. Чи навели ви промовисті деталі, які дають зорове бачення опи-

суваного? • •

360

10. Чи вдалось вам уникнути в тексті могних штампів і кліше?

11. Чи викладено вашу новину у теперішньому часі?

12. Чи е повна ясність кого і чого стосуються вжиті мий займе-

менники?

ІЗ. Чи уникнули ви прямого цитування, а якщо "ні", то чя в вжи-

та вами цитата істотно важливо»?

14. Чи не введуть в оману наведені вами цифри диктора і чи лег-

ко їх буде сприйняти слухачам?

15. Чи правильно ви представили слухачам дійових осіб - їхні

імена* прізвища, звання, посади?

16. Чи уникнули ви незрозумілих скорочень та абревіатур, а

якщо "ні", то чи розшифровані вони для слухачів і належним чином

подані для дикторського читання?

17. Чи повторюються у тексті ключові слова?

18. Чи звернений ваш текст до аудиторії?

19. Чи бдолооя вам уникнути мовних торосів і конструкцій, які

можуть стати пасткою для диктора?

20. Чи оформлений тякет вашого повідомлення відповідно до прий-

нятних у радіомовленні вимог?

Розділ 18.ЧИТАНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПЕНВДАЧ

' -І9Л:> Якщо ви початківець

Суворо кажучи, вміння читати перед мікрофоном не е частиною ра-

діожурнал і стики так само, як набір, друкування і розповсюдження га-

зет не входить до курсу газетної .журналістики. Читання випусків но-

вин - це лише спосіб передачі повідомлень із студії до слухачів. По-

дібно до поліграфічного майстра диктор теж має оповити інформацію

в на («прийнятнішу для слухачів форму.

Та часи міняються. Зараз все більше журналістів читають перед

мікрофоном випуски новин або ведуть цілі інформаційні програми. Тону

студент, який хоче стати сучасним радіожурналістом, поруч із вивчен-

ням радіожурналістики мав засвоїти основні правила виступу перед

мікрофоном. 1 якшо йому згодом ніколи не доведеться сказати хоч» б

одне слово в мікрофон, знання техніки читання по радіо виявиться

надзвичайно цінним в його журналістській практиці.

Студент, який мав намір стати ведучим інформаційних, програм,

повинен учитися говорити по радіо з такою самою досконалістю, як і

диктор, оскільки ведучий в водночас і журналістом, і дикторок. Він

сам пише, редагує і сам читав зверстані ним матеріали випуску чи

програми.

Крім того, студентові, який хоче стати диктором, вивчення лі-

тератури за обраним фахом варто доповнити читанням книг з радіо-

журналі стики. Ці знання з журналістики допоможуть йому стати кра-

щим диктором, навіть якщо він сам ніколи не напише жодного рядка.

Оволодівати дикторським мистецтвом майбутній радіожурнал іст мав

під наглядом кваліфікованого диктора або викладача. А ще краще,

коли обома цими фахами вододіе одна особа. Тоді вона не лише роз-

повість, а й покаже, як треба говорити й читати перед мікрофоном.

Саме таке щасливе поєднання спостерігається у кращих дикторів

Українського радіо, які е носіями високо! культури мікрофонного

мовлення і водночас мають педагогічний хист. Декого з них Інститут

журналістики Київського університету ім, Тараса Шевченка щороку за^

запрошує вести в групах радіоспеціалізації курс лекційних і прак-

тичних занять з техніки мікрофонного мовлення. 1 чимало радіожур-

нал і стін, яких ми сьогодні чуємо в ефірі, дістали перші уроки мік-

рофонного мовлення саме лід цих фахівців.

Головна мета, яку переслідує автор у цій главі, полягав в тому,

щоб заохотити майбутніх раді (журналісті в до оволодіння дикторським

мистецтвом,

Хай вас не вводить в оману деяка фрагментарність викладу. Зроб-

лені нотатки лише окреслюють основний напрям, яким мав рухатися

студент. Та від того їх значення не зменшується, оскільки підручник

а техніки мікрофонного мовлення ще не створений.

18.2. ЗГ ІСТОРІЇ МІКРОФОННОГО мовлення

У добу сталінізму випуски новин читали лише диктори. 1 робили

вони це так, ніби виступали на мітингу. З радістю і піднесенням ра-

портували про чергові трудові перемоги, здобутки в галузі науки й

техніки, успіхи на мистецькому фронті тощо. Новини через те ставали

схожими на зведення з усіх фронтів битви, яку вів радянський народ

за перемогу комунізму.

Яскравим представникам цієї манери мовлення був Юрій Левітан,

який здобув велику популярність у роки Другої світової війни.

362

Тоді він щоденно зачитував перед мікрофоном повідомлення Радінформ-

бюро та накази Верховного Головнокомандуючого. Ось як, за спогада-

ми самого Лєвттама, це робилось:

"...Повідомлення зачитувались із студії розміром сім квадрат-

них метрів. Вони повинні були звучати урочисто, але без надмірного

пафосу. 1 ось за 10-15 секунд до включення мікрофону я уявляв собі

подумки, що цей текст читається перед величезним напливом людей.

Яскраві барви, виблискують труби оркестру, урочиста тиша... Вмикаю

мікрофон: "Наказ Верховного Головнокомандуючого" .

Талановитим послідовником такої манери читання на Українському

радіо був Андрій Звенко. Він, як і багато інших дикторів, що пра-

цювали тоді на радіостанціях колишніх сованих республік, прагнули

інформувати багатомільйонну аудиторів в манері Левітана - "урочисто;,

але без надмірного пафосу".

Та ось у середині 60-х років більшовицька концепція радіомов-

лення лк "мітингу мільйонів" починає переживати кризу. Спровокував

її скромний радіожурналіст, старший редактор російської редакції

естонського радіо К.Лобченко..У невеликій статті "Будемо говорити

тихіше", опублікованій на сторінках журналу "Советсков радио й те-

левидение", він висловив сумнів щодо правильності вимоги вести мов-

лення на багатомільйонну аудиторію. Свій сумнів він мотивував тим

фактом, що .насправді аудиторія кожного диктора складається не із

багатомільйонних мас людей, а лише із кількох осіб - однієї, двох,

трьох.

"Наша аудиторія, - писав він* - два-три чоловіки в домашній

обстановці, за чашкою чаю, можливо з бокалом вина, можливо, просто*

у кріслі... З ними, зрозуміло, ви не станете говорити високими сло-

о

вами, в стилі трибуна. Це буде смішно... .

К.Любченко закликав усіх радіопрацівників роботи передачі з роз-

рахунком на одного слухача, як письменник пише книгу для одного чи-

тача.

Стаття скромного редактора зачепила за живе, зчинила серед дик-

торів і радіожурналіотів справжній фурор, її читали й перечитували,

Вахта у микрофона. Встреча с Юрием Девитаном // Телевидение

й радиовр'зние. - 1979. - * І. - С. 19-20.

• Лвбченко К. Будем говорить тише // Советськое радио й телвви-

дение. ..-. 1960. - Я 10. - С. 23.

.363

обговорювали на летючках, на нерадах, в кулуарах. Усі раптом від-

чули, що усталена манера мовлення в штучної», що вона змушує дикто-

ра бути надто офіційним, надто сухим, надто фальшиво піднесеним,

Дійсність вимагала змінити манеру спілкування аі слухачами, відмо-

витись від читання новин із заводи піднесеним вказівним пальцем.

Дискусії стимулювали зміни в манері мовлення. За кілька років

левітаківський стиль був повністю витіснений із дикторського вжит-

ку. Диктори й журналісти почали вбачати об'єктом свого впливу не

багатомільйонну аудиторів, а конкретну уявну особу, якій вони мали

розповісти, а не прочитати зміст випуску.

Помітну роль у впровадженні цього стило в українському радіо-

мовленні відіграв диктор Петро Бойко, якого тепер по праву вва-

жають родоначальником розмовної манери читання Текстів.

Поступово змінився і журналістський стиль викладу новин. Ви-

писки стали компактніщими і менш пишномовними. До їх читання стали

залучати редакторів, які готували ці випуски і могли забезпечити

кращу порівняно з дикторами тональність прочитання новин.

Так було зламано канони класичного радянського радіомовлення,

за якими журналісти мали лише писати тексти, а диктори - лише за-

читувати їх. Проте руГгувйннй цих канонів викликало серйозний спро-

тив з боку дикторів. Вони раптом побачили в журналістах своїх кон-

курентів, здатних знищити дикторську монополію на читання випусків.

Виник гострий конфлікт..,

Пояснюючи мотиви, що змусили залучити редакторів до ведення

інформаційних випусків, автор цих рядків писав: "Журналіст, готую-

чи тексти випусків новин і потім виголошуючи їх перед мікрофоном,

мав одну безсумнівну перевагу перед диктором, який лише звчигув

підготовлений для нього текст. Вона полягав в здатності журналістів

краще інтерпретувати власний текст, оскільки він глибше, ніж Дик-

тор, обізнаний а новинами, а текст написаний у властивій йому ма-

нері говоріння.

Сказане, звичайно, не означав, що журналіст е абсолютним авто-

ритетом в усіх питаннях, які висвітлюються у новинах. Але оскільки

він постійно мав справу з новинами і про все знав хоч трохи більше,

ніж звичайний слухач, сам процес підготовки новин для передачі по

радіо змушуй його ретельно Продумувати й формулювати кожне речення.

Диктор же, який не виконував цієї попередньої роботи над текс-

том, змушений компенсувати свої) непідготовленість авторитетним то-

364

ком читання. Але якщо він і знаходить належний тон, голос його зву-

чить не завжди переконливо« бо диктор - це своєрідний актор, що

спеціалізується на створенні подоби щирості й переконаності .

Після прилучення редакторів до читання випусків виникла і про-

довжує існувати необхідність якісно змінити характер дикторської

праці /не лише зачитувати/, адже все більше-інформаційних випусків

і програм ведуть тепер журналісти. Такий оборот справи породжує

серед дикторів боязнь втратити шматок хлі<$а, оскільки вони вважають,

що журналісти дедалі частіше читатимуть "вісті" і зрештою остаточ-

но "захоплять владу" в ефірі, витіснять із студії дикторів.

Чи обгрунтовані такі побоювання? Звичайно, ні. По-перше, тому

що не всі раді (журналістй можуть вести інформаційні передачі.

По-друге, тому що обсяги інформаційного мовлення просто непосильні

радіожурналістам сучасної інформаційної служби. Отже, десятки ви-

пусків Першої та Другої програм являють собою широке поле діяльно-

сті як для журналістів, так і для дикторів. Проблема полягав в

розумному розподілі цього масиву між дикторами й журналістами. Офі-

ційний матеріал, природно, мають читати диктори, журналістам краще

коментув^'и їх. А от інформаційну програму в сенс вести разом.

Але страх за майбутнє у дикторів не зник. І це підштовхує їх

на пошуки, змушує гнучко і вміло пристосовуватись до вимог сучасної

журналістики. Так(Поступово формується нова, жвавіша, вже не така

штучна, як раніше, манера повідомлення новин. Вона спирається на

можливості особи, що постала перед мікрофоном. Зрозуміло, що особа

ця мав бути яскраво вираженою індивідуальністю, здатною утримувати

інтерес слухачів до того, що вона їм повідомляв.

18.3. Роль сучасного диктора й ведучого

Диктори, до яких автор звертався перед написанням цього розді-

лу за консультаціями, вважають, що пряву дикторського фаху і його

роль в радіомовленні можна пояснити історично. З їх погляду, перші

спроби виробити артикуляційне правильну мову приведи в кінцевому

підсумку до появи видатних ораторів Греції. Ми й зараз ніби чувмо

палкі промови, з якими вони виступали перед народними зборами Афін.

1 Миронченко В. Редактор чи диктор // Журналіст України. -

1981. - М 12. - С. 12-16.

365

Та публічне мовлення розвивалось, і згодом оратори почали ви-

конувати й інші суспільні функції: проповідника, міського глаша-

тая» політичного діяча, судового адвоката, вузівського викладача

тощо. Кожний із них щось повідомляв і передавав якісь відомості.

Ці люди виділились із свого середовища вмінням говорити перед ауди-

торією. Для них мова стала інструментом, за допомогою якого вони

інформували великі сукупності людей або впливали на них.

Тому сьогоднішній диктор не соромиться своїх родинних зв"язків

із колишнім міським глашатаєм.-По суті, він виконує ту саму функ-

цію, що й глашатай, -в засобом доставки повідомлень до спожива-

чів. Щадо преси, ця роль належить друкарні і рознощикам.

Диктор - це посередник між журналістом, з одного боку, і слу-

хачем, з іншого. Успіх цієї посередницької місії значною мірою за-

лежить від щирості Й дружелюбності Його манери спілкування.

Ми звикли, що диктор маб приємний, добре поставлений голос.

Говорить він ясно, правильно. 1 це - головне. Усі інші функції дик-

тора - другорядні порівняно а цією.

Дикторський голос можда порівняти із газетним шрифтом. Змінюю-

чи інтонації свого голосу диктор досягав того самого результату,

який досягав газета шляхом застосування шрифту різного розміру і

формату. Саме від диктора залежить правильне сприймання передач

слухачем.

Кожного разу, коли диктор бере до рук текст випуску новин, він

мав -вирішити дві докорінні проблеми: проблему "дзеркального читан-

ня" та правильного відтворення прочитаного. Обидві однаковою мірою

важливі для правильного читання. І початківець має зосереджувати

увагу на вдосконаленні своїх здібностей саме в цих галузях.

Подібно до диктора ведучий теж читає новини слухачам. Але, крім

того, вік виступав ще в кількох ролях - автора, редактора, комента-

тора і режисера. Ведучий - це яскраво виражена творча особистість,

якій редакція довіряв представляти слухачам результати праці всього

колективу.

Як автор ведучий не може та й не повинен дише передавати думки

інших людей, дій повинен мати власний погляд на розголошувані нови-

ни і за потребою давати їм належну оцінку, роз"яснювати чи комен-

тувати їх значення. Ведучий працює над інформаційною програмою доти

доки вона не стає "його передачею", яка, проте, підготовлена за

участю всіх членів творчого колективу.

366

Як редактор ведучий бере участь в доборі, правці, а за потре-

бою й у переписуванні інформаційних матеріалів. Він надав програмі

стильової єдності, домагається, щоб уся вона була подана в розмов-

ній манері.

Разом із випусковим редактором ведучий розробляв принагідну

випадку верстку інформаційно! програми - впорядковує послідовність

викладу, забезпечує легку орієнтацію слухачіп у пропонованих їм

матеріалах. І й цій ролі він виконує ще. й функції режисера, який

прагне не лише виділити окремі матеріали або їх блоки, а Й інтег-

рує, об"еднуе їх у певну скуупність, що становить собою єдине ці-

ле.

У процесі передачі ведучий підтримує контакти із слухачами та

журналістами, які перебувають за межами студії, веде з ними розмо-

ви, іноді Навіть полемізує і відповідає на запитання тощо.

З усього сказаного видно, що виконання рольових обов"язків ве-

дучого міцно пов"язане з мовною культурою. Як і диктор, він теж

повинен вміти виразно читати, мати приємний голос. Усі люди, до

речі, народжуються із гарним голосом, але далеко не всі звертають

на нього увагу, дехто користується ним недбало, а дехто Й зовсім

його втрачав. І лише незначна частина людей майстерно володів своїм

голосом, використовує всі його можливості» Ведучий мав належати

саме до останньої категорії. Приємний мікрофонний голос і доскона-

ле володіння ним -це першочерговий фактор на радіо як для диктора,

так і для ведучого.