2. Інтврв"в-опитуванну. Кета його - дістати короткі індивідуаль-

ні висловлювання людей з тих чи інших актуальних питань. Часто опи-

тування проводиться просто на вулиці, де люди говорять вільніше.

Анонімність висловлювань забезпечує відвертість. Слухачі легко це

помічають, шо пробуджує інтерес до передачі.

У практиці інформаційного радіомовлення поширення набули також

іНтерв"ю-анкети, в яких для з"псування громадської думки одні й Ті

самі питання ставляться багатьом. При цьому опитувані не вступають

у контакт між собою. Журналіст опитує кожного окремо, а потім об"ед-

нує одержані висловлювання. Тому серія відповідей спочатку запи-

сується на плівку, а згодом монтується з мето» всебічного врахуван-

ня думок. Незважаючи на обмежену соціологічну цінність, ці відпові-

ді у віднонтованому вигляді часто використовуються як веселі реплі-

ки в~розважальних передачах або як заспів до дискусії спеціалістів

"за круглим столом", у Ході якої Порушена проблема обговорюватиметь-

ся ширше і глибше. •

3. Інтера"ю-по^т^ет. Мета - розкрити особу опитуваного. Бажане

досягається двома шляхами - опитуванням самого героя та опитуванням

людей, які близько знають його і можуть дати йому характеристику.

В обох випадках для радіо важливо не лише те, що говорять опитувані,

а й те, як вони це говорять. Це "як" допомагає слухачам повніше Й

чіткіше уявити портретовану особу. В ефірі інтерв"ю-поїрвти часто

стають елементом радіорепортажу чи радіонарису, іноді - складовою

частиною іншої передачі.

Методика роботи над інтерв"ю складається з таких моментів: вив-

чення теми, вибору опитуваного, вибору місця проведення інтерв"ю

та підготовки списку запитань. Вивчення теми інтерв"ю передбачав

широке й по можливості глибоке ознайомлення з предметом інтерв"ю -

подією чи проблемою, шо в даний момент хвилює аудиторіє. Досвід

показує: чим глибше журналіст досліджує тему, чий більше опрацьовує

при цьому матеріалу, тим цікавіші думки та факти одержує у відпо-

відь на с- <ї запитання. Якшо ж журналіст не вивчить тему ,інтврв"в,

271

він не мале конкретизувати свої запитання. Вони виходять у нього,

занадто широкими і загальними, на зразок! "Розкажіть, будь-ласка,

все, що ви знаєте про сучасну освіту". Природно, двди уникають да-

вати відповідь на такі загальні запитання. Водночас вони охоче від

повідають на запитання конкретні, якщо вони стосуються тієї сфери,

в якій ця людина вважає себе фахівцем.

Вибір опитуваного найчастіше залежить від ступеня компетентнос-

ті й авторитету особи у питанні, шо цікавить у даний момент громад-

ськість. Чималу роль у виборі опитуваного відіграє і мета інтерн"в.

Так, класичне інтерв"в передбачає появу перед мікрофоном авторитет-

них осіб - відомих політиків, державних діячів, учених, а інтер-

в"ю-портерт - людей, які найповніше представляють соціальний тип -

моряка, вченого або артиста. При масовому опитуванні добирається

таких склад опитуваних, який би з високим ступенем імовірності від-

творював "модель" суспільства, висловлював інтереси всіх верств на-

селення.

Готуючись до інтерв'ю журналіст знайомиться а майбутнім спів-

розмовником -дізнається його ім"я та прізвище, титул, посаду, ро-

бить виписки із його статтей і книг, збирав відомості про життєвий

шлях/деякі факти служивого чи творчого зростання, дані про наго-

роди тощо. Добре допомагають додаткові відомості про риои характе-

ру! замкнена чи відкрита ця людина, говорить авидко, вільно вислов-

лює думки чи формулює їх важко й незграбно. Обов"язково треба мати

відомості про улюблене захоплення опитуваного на дозвіллі. Усе це

може знадобитися для налагодження контактів, а також для підготовки

запитань. <

Вибір місця проведення інтерв"ю з появою репортерського магні-

тофону перестав бути проблемою. З'явилась можливість записувати ді§

логи не лише у студії, а й за її межами, практично у будь-якому мі«І

ці, де опитувана особа почуває себе зручно, а*звуновий фон не загл^

шуе розмову.

Підготовка вписку запитань передбачав розробку цілої низки ціл-

ком конкретних запитань, спрямованих на досягнення мети інтерв"с.

Обмірковуючи запитання й попередньо формулюючи їх, репортер дотри-

мується деяких загальних правил, вироблених практикою мовлення і

згідно е якими кожне запитання повинне:

бути ясним і зрозумілим, мати для опитування той самий зміст,

то і для журналіста;

272

бути максимально конкретним;

перебувати в межах поінформованості й компетентності опитувано-

го)

виражати природну й здорову допитливість, властиву всім нормаль-

ним людям.

Водночас запитання не повинні:

містити в собі ту інформацію, яку має викласти опитуваний;

бути недоречним у межах теми інтерв"ю|

дозволяти опитуваному ухилятися від відповіді.

Складаючи список запитань, журналіст подумки ніби програв все

інтерв"» - за себе і за опитуваного. Якщо журналіст знав, шо на

перше запитання можливі два варіанти відповіді, то він відповідно

готує й два варіанти другого запитання. Звичайно, досвідчений ре-

портер наперед може передбачити хід інтерв"ю і відповідно спланува-

ти хід розмови. Деякі репортери готують дублікат списку запитань і

заздалегідь вручають його опитуваному. Це допомагав зробити інтерв"в

стрункі вшим, прискорити його хід, рівномірно викласти інформацію.

Заздалегідь підготовлений список запитань надав журналістові почут-

тя впевненості у ході розмови, дозволяв уважно стежити за змістом

одержуваних відомостей, страхує від небезпеки забути щось запитати,

У процесі запису інтерв"ю на плівку надзвичайно важливу роль

відіграв емоційна сфера стосунків співрозмовників. Вона починав

формуватись ще у момент перших контактів з опитуваним. Треба, щоб

мотиви репортерського звертання до цієї людини були переконливими,

щоб вона відчула, шо може сказати для слухачів щось важливе й корис-

не у питанні, яке зараз хвилює громадськість, щоб вона побачила щи-

ру й непідробну зацікавленість у ній як джерелі інформації. Тверда

впевненість цієї особи у тому, аю її думку важливо знати слухачам,

стимулює її бажання співпрацювати з журналістом.

Перед початком запису репортер із опитуваним можуть уточнити

список запитань, внести в нього необхідні корективи, продумати їх

послідовність. Така попередня підготовка завжди корисна, оскільки

не кожна людина здатна одразу ж, без попередньої підготовки, відпо-

відати на запитання. Однак у ході цієї співпраці не можна допуска-

ти, щоб опитуваний "виговорився" до початку запису, оскільки в цьому

випадку виникає небезпека втрати природності діалогу. При повторно-

му проведенні інтерв"ю опитуваний стає схожий на поганого актора,

який напружено згадує забуті репліки, а запитання репортера лунають

35 --С-ІХ4 273

як команди для виголошення певних відповідей. 1нтерв"ю через те зву-

чить фальшиво. Тому під чао попередньої розмови журналісту доцільно

залишати деяку зону ''необізнаності", яку під час оапнеу інтерв"ю

НА плівку опитуваний буде "знищувати" своїми відповідями.

Запис мав проходити в атмосфері невимушеності, взаємної поваги

і довір"». Запитання іноді доцільно ставити не у тій послідовності

і не в тій редакції, як вони викладені у списку, а залежно від си-

туації і у зв"язку з попередньою відповіддю. Крім основних запитань

журналіст під час запису може задавати й інші, які здебільшого не

готуються заздалегідь, а зумовлюються ситуацією. Це запитання, що

забезпечують взаєморозуміння, контакт, запитання-уточнення або такі*

• яких, по суті, підсумовується зміст попередньої відповіді.

Ведучи запис, репортер має пильнувати за повнотою і зрозуміліс-

тю відповідей. Дослідники інтерв"» зазначають, що слухачі відчу-

вають незадоволення, коли журналіст суворо дотримується заздалегідь

виробленого списку запитань і не користується можливістю поставити

додаткові запитання, що самі напрошуються після відповіді. Іноді,

не зумівши забезпечити діалогу в ході запису, початківець нема»

гається "дотягнути" його при монтажі. Він начитує потрібні запитан-

ня у студії і вставляв їх у відповідні місця, сподіваючись тим са-

мим пожвавити його. Проте такі вставки псують діалог, порушують його

документальність.

Відомі випадки, коли репортер, щоб показати свою обізнаність

•бо для утвердження власної точки зору, починає домінувати в розмо-

ві. Він формулює довжелезні запитання-судження, змушуючи опитувано-

го лише підтакувати йому. Це - прикмета незрілої манери взяття

інтерв"ю. Кваліфікованим вважається той журналіст, який уміє слуха-

ти і говорить дише те, шо треба сказати. Слухати співрозмовника, до

речі, - важко, а слухати його "професійно" - ще важче, тому ио слу-

хання - активний процес. Він вимагає від журналіста чималих зусідь

і зосередження на темі розмови. Розмова йде продуктивніше, холи

опитуваний бачить справжню, а не підробку зацікавленість журналіста

темою інтерв"ю. Удаваний же інтерес губить інтерв'ю, гасить Його

швидше, ніж відверта нудьга на обличчі журналіста.

Чимало важать під час запису інтервпю невербальні контакти спів-

розмовників. Знаками цих контаків для опитуваного в зацікавлений

погляд журналіста, який заохочує опитуваного; зморшки на добі або

скептичний вираз обличчя, шо сигналізує про критичне ставлення до

274 '

сказаного; жест, що вимагав "заокруглюватися"; зітхання або нетерп-

ляче наполегливий порух руки, що виражав бажання журналіста негайно

поставити наступне запитання і т.ін.

У свою чергу жести, вираз обличчя, манера поведінки опитуваного

теж чимало говорять журналісту про його нервозність, роздратування,

збентеженість. Правильний аналіз такої невербальної реакції дає

можливість визначити вразливі теми для опитуваного навіть у тому

випадку, коли словеоно він зумів їж вдало приховати,

Поведінка опитуваного іноді в попередженням інтерв"юеру про мох-

лише порушення емоційних взаємин, що до того носили позитивний ха-

рактер. Якщо опитуваний зробить висновок, шо журналіст нападає на

нього, він спробує захищатись і, можливо, навіть перейде у наступ.

Інтерв"юеру в такому випадку слід дотримуватись правила: "Чим склад*

Нішо» е тема розмови, тим лрб"язніаов має бути її форма". -Він пови-

нен залишатись діловим, нейтральним захисником інформаційних інте-

ресів слухачів* Навіть в особливо коротких інтерв"п неприпустимо

робити із партнера противника. Журналіст працює для слухачів, а не

для того, щоб "виставити* опитуваного у позитивному чи негативному

світлі, і вже зовсім не для того, щоб висловити свою власну думку.

Журналіст мав залишатись уважним і зацікавленим слухачем аж до

того, коли він подякує опитуваному аа співпраці) і вимкне магніто-

фон. Після цього журналіст може запропонувати прослухати одержаний

запис /це корисно і для нього, і для репортера, оскільки дозволяє

уникнути помилок/ або ж записати у разі потреби те, що забув сказа-

ти опитуваний.

Проте, нагадаємо, не варто давати запевнення щодо часу передачі

інтерв"ю в ефір. Хід події часто ламає редакційні плани, запланова-

не інтврв"» може бути знятим з випуску, і тоді репортер опиняється

в ролі неумисного брехуна.

1^,4, ВИСТУП пер§# мікрофоном

Вцо тур реред мікрофоном - це усне повідомлення запрошеної до

мікрофону людини, яка є безпосереднім носієм важливої та цікавої

для слухачів інформації.

Слухати виступ по радіо завжди цікаво, оскільки в цім випадку

зникають усі проміжні ланки між ліщиною, запрошеною до мікрофону,

та аудиторією. Виступаючий виходить на мінімально коротку відстань

275

спілкування із слухачами, які дістають цікаву для них інформацію

"з перлих рук" - від людей, прямо причетних до громадське важливих

подій, явиш чи процесів.

Виступи перед мікрофоном можуть мати різне призначення і три-

валість звучання, починаючи від великих публіцистичних виступів по-

літичних і громадських діячів, письменників, учених, які йдуть як

окремі передачі, і закінчувчи півтора-двохвйлинкими мікровиступами,

по можуть входити до складу іншої передачі, скажімо, репортажу чи

радіонарису.

У практиці інформаційного мовлення виступ перед мікрофоном -

це короткий суб"єктивний монолог. Він мав епічний характер, шо най-

частіше розвивається у двох напрямах. Якщо виступ містить відчуття,

спогади або враження, то він мав тенденцію емоційну, розважливу,

оповідну. Якщо ж виступ передає точку зору виступаючого або його

виробничий досвід, відгук, протест він мав тенденцію до інтерпрета-

ції, раціональну, коментуючу. Тому часом кажуть, шо виступ перед

мікрофоном лежить на межі між простим переказом і коментарем. Проте,

в обох випадках головним для виступу є суб"ективний характер, який

виявляється у сильній внутрішній переконаності виступаючого і в

його індивідуальній манері мислення і говоріння.

Виступаючий викладає свої думки, спостереження, переживання

властивою йому лексикою і у властиві Й для нього манері мовлення. Го-

ловна функція виступу перед мікрофоном - донести до слухачів інфор-

мації) про одну цікаву суб"єктивну точку зору на суспільне важливу

для слухачів тему. Тому виступ перед мікрофоном в обгрунтованим лиши

в тих випадках, коли його предметом в факти, шо лежать у сфері

відчуттів або професійної компетентності виступаючого, який має

власну або особливу точку зору з даного питання.

Виступ перед мікрофоном завжди пов"язаний з певними подіями, шо

вже відбулися або ше відбудуться. Інформаційний привід для його пе-

редачі формулюється у підводці, яка разом із самим виступом стано-

вить два основні структурні елементи цього жанру. Залежно від мети

можна виділити кілька видів виступу перед мікрофоном:

І/ виступ-звіт /наприклад, підприємця про результати господарю-

вання аа Певний проміжок часу/;

2/ виступ-коиентар /наприклад, тренера або члена олімпійської

команди про виступи українських ковзанярів на олімпіаді в Діллехам-

мері/; ;

276

З/ виступ-відгук /наприклад, юриста на проект нової Конститу-

ції/; •

4/ виступ-спогад /наприклад, свідка голодомору 1933 р. або ве-

терана - учасника боїв за Київ/;

5/ виступ-звернення /наприклад, заклик редактора газети створи-

ти асоціаціс демократичної преси України/. *

. Б основі методики підготовки виступів перед мікрофоном лежить

організаційний фактор; вибір теми і відповідного виступаючого.

Вибіо теми для виступу перед мікрофоном залежить від особистіс-

ного моменту і його погодження із громадське важливим фактом /по-

дією/, який є актуальним у даний момент. Перш ніж запроси І й людину

до мікрофону, журналіст має сам з"ясувати і визначити ті конкретні

завдання, які вік хоче поставити перед запрошеним. Необхідно чітко

визначити тему його виступу і сформулювати підводку до нього - оло-

ва для диктора або ведучого.

Вибір виступаючого залежить від його хисту як оповідача і ко-

ментатора; від його точки зору на дану тему, яка е сучасною або

особливою; від його пристрасного захоплення, яке виражається в ма-

нері говоріння. Треба запрошувати до мікрофона таких людей, яким в

що сказати, які можуть висловлювати свіжі думки, поділитись своїми

роздумами і почуттями, обстояти якусь точку аору або, навпаки,

спростувати її, а не повторювати прописні істини.

Робочий принцип - психологічна співпраця. Журналіст мав створи-

ти для виступаючого сприятливі умов, в яких він міг би вільно й

невимушене висловитись. Він прагне скерувати його висловлювання у

русло замисленої теми і дбає про те, щоб виступаючий не втратив

індивідуальну манеру мовлення.

Як записувати виступ - за текстом чи без нього?

Не існує однозначної відповіді на це питання. ? виступи, які

вимагають тексту, наприклад, коли треба коротко викласти нову й

важливу наукову проблему або висвітлити якесь питання міжнародної

політики. Такі виступи вимагають граничної точності у визначеннях,

чіткості та ясності у викладі. Поряд з ними бувають й такі, в яких

текст має бути виключеним. Це, передусім, стосується тих випадків,

коли виступ має передати глибоко особисті почуття й переживання,

наприклад, коли до мікрофона запрошується людина, заслуги якої дер-

жава відзначила високою нагородою або почесним званням.

Утім, у кожному конкретному випадку відповідь на запитання -

277

за текстом чи без нього - значною мірою залежить від особи виступаю-

чого, від його вміння мислити і говорити перед мікрофоном вільно й

невимушене.

У тих випадках, коли необхідний текст, журналіст ні в якому ра-

зі не повинен його писати за виступаючого. Нехай він пише сам так,

як уміє. Завдання журналіста - допомогти виступаючому, в разі потре-

би відредагувати текст, зберігаючи при цьому стиль того, хто його

написав. На жаль, цю обов"язкову вимогу при підготовці виступу по-

чатківці часто забувають. Деякі з них, щоб уникнути зайвого клопо-

ту, пишуть текст виступів за виступаючого після того, як поговорять

з ним. Причому роблять це не найкращим чином; такі виступи рясніють

набридливими мовними штампами, повторами, стають схожими на ті, що

вже пролунали в ефірі. Слухати їх сумно, оскільки кожна людина го-

ворить по-своєму, у властивій їй манері будує фрази, користується

звичайними словами, лише їй притаманними інтонаціями. Підготовлений

за такою методикою виступ нівелює особистість ліщини, а виступи ро-

бить схожими на братів-близнюків, пострижених під один гребінець.

Крім того, журналіст повинен пам"ятати, що будь-яка нав"язана

виступаючому думка звучить в її устах фальшиво, кожне неприматанне

і неприродне для неї сливо мікрофон безжалісно викриває і перебіль-

нуе. Слухаючи виступ людини по шпаргалці, складеній для неї корес-

пондентом, слухачі відчувають, що вона висловлює не свої, а чужі

думки та почуття, і не вірять їй. Користі від таких виступів менше,

міх шкоди. Будь-яка неприродність, претензійність і фальш в устах

виступаючого неминуче підривають довіру і до людини, і до радіо, як

джерела інформації.

Коли людина готується до виступу перед мікрофоном, журналіст

те допомогти їй уявити своє аудиторів. Не треба, шоб виступаючий

уявляв перед собою зал, а себе - на трибуні. Це позбавить його роз-

повідь простоти, може викликати невиправданий пафос. У такому ви-

падку він буде надто "Недосяжним" для слухачів. Краще, коли він по-

бачить серед своїх слухачів товаришів по роботі, сусіда, сестру,

брата, маму... Перед такими слухачами йому Напевно не захочеться ви-

годоздоати "громову" промову. Найімовірніше, він стане спокійно роз-

повідати їм те, чого вони не знають. Просто, звичайними словами.

Але ж саме так і треба виступати по радіо! Саме за тдоих обставин

виступаючий починав не читати, а ніби розповідати, розмовляти зі

слухачами, звертатися до них, як до своїх добрих друзів і знайомих.

278

Іноді буває важко вмовити ліщину щоб вона виступила перед мік-

рофоном. Проте слід переконати лвдину в тону, то слухачам буде ці-

каво й корисно послухати її. Часто з цією людиною треба зустрітися

декілька разів, шоб сформулювати тему виступу, обговорити з нею

основні його тези, відпрацювати перехідні фрази, пояснити їй техно-

логію підготовки виступу, щоб вона не боялася зробити обмовку.

Трапляється, що й сам запис виходить далеко не з першого разу.

Буває, що під час запису виступаючий робить помилки - неправильно

поставив наголос, назвав неточну цифру, переплутав прізвище і т.ін.

Початківець чув це. помічає помилку, але чомусь соромиться зупини-

ти запис і виправити його. 1 виходить, що радіо мимоволі дискреди-

тує запрошену до мікрофона людину і до того ж насаджує в ефірі без-

грамонність. Соромитись у такому випадку не слід, адже всі висту-

паючі - від робітника й до міністра - якщо ви їх виправите, будуть

лише завдячувати вам, розуміючи, що це викликано інтересами справи.

Здебільшого будь-який виступ перед мікрофоном спочатку запи-

сується на плівку. Тому заключним етапом його підготовки до переда-

чі е монтаж. Під час монтажу із виступу можна вилучити обмовки, фак-

тичні помилки, вирізати невиправдані паузи. Але найважливішим в те,

щоб за допомого» монтажу журналіст підкреслив 'у виступі найістотні-

ше і специфічне - свіжість і актуальність думок виступаючого, його

щирість і переконаність у правоті своїх слів. За кожним виступом

перед мікрофоном слухач мав відчути цікаву яскраву особистість.