Тема 8 Міжнар інвестиції
8.1.Причини і суть між нар руху капіталу. Міжнаро́дний рух капіта́лу — однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу можна також виділити: відмінності у витратах виробництва; бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження; бажання захистити свій капітал від інфляції ;непередбачуваність економічної і політичної ситуації в країні; прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни. Чинники, що зумовлюють міжнародний рух капіталу Теорія ринкової влади С.Хаймера — суб'єкт інвестиційної діяльності, що вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади.(придушення конкур, контроль над ринком). Теорія інтерналізації — кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат(витрат на укладання угод Концепція конкурентоспроможності галузі —пояснюється технологічним характером, грошовий потік спрямований в напрямку технологій. Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Концепція валютного простору –перевагу мають інвестори з країн з сильнішою валютою ніж валюта реципієнта. Інфраструктура міжнародного ринку капіталів кредитні інститути, інвестиційні фонди і компанії, великі підприємства, страхові компанії. За джерелами походження: офіційний (державний), приватний (недержавний) капітал. За характером використання коштів: підприємницький(ті засоби, які вкладаються у виробництво з метою отримання доходу); позичковий (міжнародний кредит); міжнародна економічна допомога. За термінами вивезення капіталу:[3] короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від 1 до 5 років), довгостроковий (більше 5 років) За типом фінансових зобов'язань: кредитні операції та інвестиційні операції За цілями використання: прямі інвестиції і портфельні інвестиції.
8.2.Форми іноземних інвестицій. Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обўєктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу. ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на : а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях); б) реінвестування прибутку; в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями. Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобовўязання; інструменти грошового ринку та інші). Інвестування може здійснюватися різними методами: - через розвиток контрактних форм співробітництва(експорт імпорт ліцензування, франчайзинг, контракти на управління, підрядне в-во); - злиття і придбання підприємств; - створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.
8.3.ТНК Транснаціона́льна компа́нія (корпора́ція) або ж скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах. ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям: 1)наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. 2)контроль активів закордонних підрозділів — передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим. Згідно з методологією ЮНКТАД, закордонні підрозділи транснаціональних корпорацій можуть бути 3 видів: 1)Дочірнє підприємство: повністю контролюється материнською компанією ТНК. 2)Асоційована компанія — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, у якому «від 10 до 50% акцій належить іноземному інвестору». При цьому материнська компанія отримує лише частковий контроль за діяльністю асоційованої фірми у межах частки капіталу, що їй належить. Філіал — неакціонерне підприємство, що «повністю або частково перебуває у власності інвестора. ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунтуючись на кількох важливих принципах: 1)Здійснення прямих іноземних інвестицій. 2)Використання різних форм міжнародного поділу праці 3)Розробка, передача та використання передової технології у рамках замкнутої корпоративної структури 4)Внутрішньокорпоративна торгівля. 5)Глобальний підхід до управління — оптимізація діяльності корпорації у цілому, а не окремих її складових. Цей принцип означає необхідність субсидувати розвиток окремих підрозділів з метою досягнення максимального прибутку у довгостроковому періоді. ТНК часто діляться на три великі групи: Горизонтально інтегровані ТНК — управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, що виробляють однакові або подібні товари. Вертикально інтегровані ТНК — управляють підрозділами в певній країні, які виробляють товари, що поставляються в їх підрозділи в інших країнах. Роздільні ТНК — управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, які вертикально або горизонтально не об'єднані.
8.4.Вільні економічні зони та офшорні центри. ВЕЗ - це законодавчо визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб’єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань. Соціально-економічний розвиток країни досягається за допомогою комплексу заходів — організаційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені: спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401—405); концесії (глава 40, статті 406—410); виключна (морська) економічна зона України (ст. 411); прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України — ст. 412); санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) -ст. 413; спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414); території пріоритетного розвитку (ст. 415); режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417). Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України ВЕЗ можуть бути таких типів: 1)зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів. 2) комплексні виробничі зони —режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, 3) науково-технічні зони — орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. 4) туристсько-рекреаційні зони — створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культур-ний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, туристично-рекреаційний бізнес. 5)зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; 6) банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.. Офшорна зона це держава або її особлива частина на території якої для нерезидента країни діють особливі правила реєстрації діяльності а також занижені або взагалі відсутні податки. Особливості: 1) Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. 2) В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. 3) не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. 5) В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних пошлин і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється. 6) Процедура керування фірмою гранично спрощена.
8.5.Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні. У подоланні гострої економічної кризи в Україні велика надія покладається на іноземні інвестиції. За опублікованими розрахунками [22] загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економ. Укр 52673,,8 млн. найбільше з Кіпру, німеччини, Нідерландів, Росії. З україни 6427 млн. доларів, близько 90% в кіпр, 4% в Росію, також в Латвію, польщу, Грузію. Значні кошти йдуть в Україну в промисловість, оптову та роздрібну торгівлю. Необхідність іноземного інвестування в умовах кризи полягає в наступному: залучення іноземних коштів в економіку сприятиме розвитку суміжних галузей; створення нових робочих місць; пропонування новітніх товарів та послуг, тобто насичення ринку; використання власної сировинної бази для виробництва готової продукції; перспектива акумуляції додаткових коштів в бюджет.
8.6.Міжнародне інвестування у Волинській області. За січень–вересень іноземними інвесторами вкладено в економіку області майже 66 млн.дол.США прямих інвестицій (акціонерний капітал). Загальний обсяг інвестицій з початку інвестування становив 355,6 млн. дол., або в середньому 344 долара на одного жителя. Іноземні інвестиції здійснювали партнери з 36 країн світу. Основними країнами–інвесторами є Кіпр, Віргінські Острови (Британські), Польща, Словаччина, Німеччина, на які припадає понад 72% загального обсягу. Найбільше інвестицій отримали господарюючі суб’єкти міст Луцька, Нововолинська та Ковельського і Луцького районів, у які спрямовано 93% всіх інвестицій. Прямі іноземні інвестиції надійшли на 266 підприємств області. Більше 57% внесеного з початку інвестування іноземного капіталу зосереджено на промислових підприємствах. Зокрема, на підприємствах з машинобудування, оброблення деревини та виробництва виробів з деревини, виробництва харчових продуктів, напоїв, виробництва меблів і хімічного виробництва, виготовлення гумових та пластмасових виробів.