4. Структура суб'єктивного права

Доцільно виділити два рівні структури суб'єктивного права - структуру всієї системи прав суб'єктів зв'язків і відносин, що існують у даній державі, і структуру кожного наявного права суб'єкта. Власне право як єдність об'єктивного і суб'єктивного права утворить у свою чергу вищий рівень структури даного виду, але в цьому випадку нас цікавить лише структурованість суб'єктивного права .

Слід зауважити, що для системи суб'єктивних прав, так само як і для правової системи (системи норм) вирішальне значення має розподіл усіх суспільних відносин на горизонтальні і вертикальні. Система суб'єктивних прав відповідно може у визначених суспільно-економічних формаціях і при відомих історичних умовах підрозділятися на публічні і приватні суб'єктивні права. Характер встановлення або придбання, ступінь волі дій і залежності від волевиявлення суб'єктів, шляхи і міри захисту публічних і приватних суб'єктивних прав досить відрізняються.

Отже, система суб'єктивних прав підрозділяється на галузі й інститути в залежності від виду суспільних відносин, у яких бере участь той або інший суб'єкт. Оскільки багато суб'єктів права, наприклад, громадяни, являються учасниками суспільних відносин різного виду одночасно, то вони володіють або можуть мати суб'єктивні права, які пов'язані з різними галузями права.

Система суб'єктивного права, на відміну від правової системи держави (об'єктивного права) є досить динамічна. Суб'єктивні права здобуваються, знаходяться в тій або іншій стадії реалізації, вичерпуються , змінюються по своєму безпосередньому змісті й обсягу, виявляються юридичною підставою виникнення інших прав. Правомочні ж можуть не використовувати наданих прав або використовувати їхній частково, можуть звертатися або не звертатися за захистом прав, що порушуються. Суб'єктивними правами володіють і розпоряджаються мільйони громадян країни, посадові особи, величезна кількість підприємств і установ.

Слід зауважити, що коли об'єктивне право - це право, яке у відомому змісті відображає статику юридичної форми, і складається з визначеного числа норм, то суб'єктивне право в масштабі країни є динамічне по самій своїй природі, тому що безпосередньо зв'язано з людською діяльністю у всіх сферах життя, уплетено у величезну мережу суспільних відносин і зв'язків.

Без динаміки суб'єктивного права законодавство країни відірвалося б від реального соціального руху і перетворилося б в мертву схему логічно зв'язаних норм. Але у винятковій рухливості суб'єктивних прав є і свої мінуси, їхня динаміка має тенденцію до деструктуризації юридичної форми, соціальне життя може наповнити зміст суб'єктивного права таким чином, що воно може підірвати правову оболонку. Але таку тенденцію стримують юридичні норми, тобто об'єктивне право, вносячи в правове регулювання необхідну стійкість і міцність, вносячи в нього зміни, що заздалегідь осмислені законодавцем, будуються на відомих узагальненнях юридичної практики.

Центральним елементом суб'єктивного права є юридична можливість власних дій. Тим більше, що саме сюди включається можливість володіти, користуватися і розпоряджатися соціальними благами і цінностями, у тому числі волею.

Отже, суб'єктивне право (право суб'єкта суспільних відносин) складається з трьох елементів: права на власні дії, права вимоги і права на захист. Тільки в органічному зв'язку ці елементи утворять суб'єктивне право. Без другого й у потенції третього елемента можливість власних дій утрачає свій юридичний характер. Право вимоги виявляється безглуздим, якщо воно не зв'язано з можливістю користування якимись соціальними благами. До того ж право вимоги також є лише різновидом власних дій правомочного. Домагання означає, що юридичні обов'язки не виконані й правомочний звертається в компетентний орган. Регулятивний вплив права досягає своєї кульмінації, у всякому разі з погляду державного забезпечення.

Можливість реалізації права поза конкретними правовідносинами або ж в самих правовідносинах залежить від структури суб'єктивного характеру його складових елементів.