Список рекомендованої літератури:

1. Волонтерство: порадник для організатора волонтерського руху / [О. В. Безпалько. Н. В. Заверико, І. Д. Звєрєва та ін. ; уклад. Т. Л. Лях]. - К. : ВГЦ “Волонтер”, 2001. - 176 с.

2. Заверико Н. В. Організація роботи служби волонтерів : метод. реком. / Завери­ко Н. В. - Запоріжжя : ЗДУ 2005. - 28 с.

3. Закон України від 21.06.2001 р. № 2558-ІІІ “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”.

4. Маккарлі С., Лінч Р. Управління діяльністю волонтерів. Як залучити громадськість до вирішення проблем суспільства. - К.: Ресурсний центр розвитку громадських організацій “Гурт”, 1998. - 160 с.

Лекція. Синдром вигорання / виснаження: загальна характеристика

План

1. Особливості професійної діяльності в системі “людина - людина”.

2. Професійна деформація особистості фахівця соціальної сфери.

3. Синдром емоційного вигорання.

Матеріали лекції

Синдром емоційного вигорання(СЕВ) - це реакція організму, що виникає внаслідок тривалої дії професійних стресів середньої інтенсивності. На Євро­пейській конференції ВОЗ (2005 р.) відмічено, що стрес, пов’язаний з роботою, є важливою проблемою приблизно для однієї третини трудящих країн Євро­пейського союзу і вартість вирішення проблем із психічним здоров’ям у зв’яз­ку із цим складає в середньому 3-4% валового національного доходу.

СЕВ - це процес поступової втрати емоційної, когнітивної і фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості і зниження задоволення від виконання роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання використовуєть­ся термін “синдром психічного вигорання”.

СЕВ - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотрав- муючі дії. Це придбаний стереотип емоційної, частіше за все професійної пове­дінки. “Вигорання” - частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати й економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли “вигорання” негативно позна­чається на виконанні професійної діяльності та стосунків з партнерами. Іноді СЕВ (в іноземній літературі - “bumout”) позначається поняттям “професійне вигорання”, що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів.

Серед професій, у яких СЕВ зустрічається найчастіше (від 30 до 90% пра­цівників), слід назвати лікарів, учителів, психологів, соціальних працівників, ря­тувальників, працівників правоохоронних органів. Майже 80% лікарів-психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різні ступені вираження ознак синдрому вигорання; 7,8% - різко виражений синдром, який веде до психосома­тичних і психовегетативних порушень. За іншими даними, серед психологів- консультантів і психотерапевтів ознаки СЕВ різного ступеня вираженості вияв­ляються в 73% випадків; у 5% визначається виражена фаза вираженості, яка виявляється емоційним виснаженням, психосоматичними і психовегетативни- ми порушеннями.

Головною причиною СЕВ вважається психологічна, душевна перевтома. Коли вимоги (внутрішні й зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внут­рішніми й зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги, що неминуче при­водить до СЕВ.

Встановлено зв’язок виявлених змін із характером професійної діяльності, пов’язаної з відповідальністю за долю, здоров’я, життя людей. Ці зміни розці­нені як результат дії тривалого професійного стресу. Серед професійних стре- сорів, що сприяють розвиткові СЕВ, - обов’язковість роботи в строго встанов­леному режимі дня, велика емоційна насиченість актів взаємодії. У ряду фахівців стресогенність взаємодії обумовлена тим, що спілкування триває годинами, повторюється протягом багатьох років, а реципієнтами виступають хворі з важ­кою долею, неблагополучні діти і підлітки, злочинці й люди, які постраждали внаслідок катастроф, котрі розповідають про своє сокровенне, про страждання, страхи та ненависть.

До професійних чинників ризику відносять альтруїстичні професії, покликані допомагати (лікарі, медичні сестри, вчителі, соціальні працівники, психологи, священнослужителі). Вельми сприяє “вигоранню” робота з важкими хворими та дітьми з важкою долею. Останнім часом синдром вигорання виявляється і у фахівців, для яких контакт з людьми взагалі не характерний (програмісти).

Розвитку СЕВ сприяють особистісні особливості: високий рівень емоційної лабільності; високий самоконтроль, особливо при вольовому придушенні нега­тивних емоцій; раціоналізація мотивів своєї поведінки; схильність до підвищеної тривоги і депресивних реакцій, пов’язаних з недосяжністю “внутрішнього стан­дарту” і блокуванням у собі негативних переживань; ригідна особова структура.

Особистість людини - достатньо цілісна і стійка структура, і їй властиво шу­кати шляхи захисту від деформації. Одним зі способів такого психологічного за­хисту і є синдром емоційного вигорання. Основна причина розвитку СЕВ - не­відповідність між особою і роботою, між підвищеними вимогами керівника до працівника і реальними можливостями останнього. Часто СЕВ викликається не­відповідністю між прагненням працівників мати високий ступінь самостійності в роботі, самим шукати способи і методи досягнення тих результатів, за які вони відповідають, і жорсткою, нераціональною політикою адміністрації в організації робочої активності та контролю за нею. Результат такого контролю - виникнення відчуттів даремності своєї діяльності і відсутність відповідальності.

Відсутність належної винагороди за роботу сприймається працівником як відсутність визнання його праці, що може також привести до емоційної апатії, зниження емоційного залучення в справи колективу, виникненню відчуття не­справедливого до нього відношення і, відповідно, - до вигорання.

Нині виділяють приблизно 100 симптомів, які так чи інакше пов’язані з СЕВ. Перш за все слід зазначити, що умови професійної діяльності інколи можуть виявитися і причиною синдрому хронічної втоми, який, до речі, досить часто супроводить СЕВ. При синдромі хронічної втоми типові скарги хворих: прогре­суюча втома, зниження працездатності; погано переносяться звичні раніше на­вантаження; м’язова слабкість; біль у м’язах; розлади сну; головні болі; за­будькуватість; дратівливість; зниження розумової активності й здатності до концентрації уваги. В осіб, що страждають на синдромом хронічної втоми, може спостерігатися біль у горлі. При такому визначенні діагнозу слід враховувати, що при цьому мають бути відсутніми інші причини або захворювання, здатні викликати появу подібних симптомів.

Виділяються три ключові ознаки СЕВ. Розвиткові СЕВ передує період підви­щеної активності, коли людину повністю поглинула робота, коли вона відмов­ляється від потреб, не пов’язаних із роботою, забуває про власні потреби, а потім з’являється перша ознака - виснаження. Воно визначається як відчуття перенапруження і вичерпаних емоційних і фізичних ресурсів, відчуття втоми, що не проходить після нічного сну. Після відпочинку ці явища зменшуються, проте поновлюються після повернення в звичну робочу атмосферу.

Другою ознакою СЕВ є особова відстороненість. Професіонали при зміні свого співчуття до підопічного (клієнтові), розцінюють емоційне відчуження, що розвивається, як спробу справитися з емоційними стресорами на роботі. У крайніх проявах людину майже ніщо не хвилює з професійної діяльності, майже ніщо не викликає емоційної реакції - ні позитивні, ні негативні обставини. Втра­чається інтерес до клієнта (підопічного), який сприймається на рівні неживого предмета, сама присутність якого подекуди неприємна.

Третьою ознакою є відчуття втрати власної ефективності, або падіння само­оцінки в рамках вигорання. Людина не бачить перспектив у своїй професійній діяльності, знижується задоволення від роботи, втрачається віра в свої про­фесійні можливості.

Існує двофакторний підхід, згідно з яким у СЕВ входять:

• емоційне виснаження - “афективний” чинник (відноситься до сфери скарг на погане фізичне самопочуття, нервову напругу);

• деперсоналізація - “настановний” чинник (виявляється в зміні ставлення до підопічних і до себе).

На сьогодні немає єдиного погляду на структуру СЕВ, але незважаючи на це, слід відмітити, що він є особовою деформацією внаслідок емоційно утруднених і напружених стосунків у системі людина - людина. Наслідки вигорання можуть виявлятися як у психосоматичних порушеннях, так і в суто психологічних (когні- тивних, емоційних, мотиваційно-настановних) змінах в особі. І те, й інше має без­посереднє значення для соціального і психосоматичного здоров’я особи.

У людей, уражених СЕВ, як правило, виявляється поєднання психопатологі­чних, психосоматичних, соматичних симптомів і ознак соціальної дисфункції. Спостерігаються хронічна втома, когнітивна дисфункція (порушення пам’яті, уваги), порушення сну, особові зміни. Можливий розвиток тривожного, депре­сивного розладів, залежностей від психоактивних речовин, суїцид. Загальними соматичними симптомами є головний біль, гастроінтестинальні (діарея, синд­ром подразненого шлунку) і кардіоваскулярні (тахікардія, аритмія, гіпертонія) порушення.

Виділяють 5 ключових груп симптомів, характерних для СЕВ:

• фізичні симптоми (втома, фізичне стомлення, виснаження; зміна ваги; недостатній сон, безсоння; поганий загальний стан здоров’я, у т.ч. за відчуттями; утруднене дихання, задишка; нудота, запаморочення, надмірна пітливість, тремтіння; підвищення артеріального тиску; виразки і запальні захворювання шкіри; хвороби серцево-судинної системи);

• емоційні симптоми (відсутність емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті; байдужість, утома; відчуття безпорадності й безнадійності; агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального неспокою, нездатність зосередитися; депресія, відчуття провини; істерики, душевні страждання; втрата ідеалів, надій або професійних перспектив; збільшення деперсоналізації своєї або інших - люди стають безликими, як манекени; переважає відчуття самоти);

• поведінкові симптоми (робочий час більше 45 годин на тиждень; під час роботи з’являється втома і бажання відпочити; байдужість до їжі; недостатнє фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки - падіння, травми, аварії тощо; імпульсивна емоційна поведінка);

• інтелектуальний стан (відсутність інтересу до нових теорій та ідей у роботі, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія, відсутність смаку й інтересу до життя; більша перевага надається стандартним шаблонам, рутині, а не творчому підходу; цинізм або байдужість до нововведень; пасивність або відмова від участі в розвивальних експериментах - тренінгах, освіті; формальне виконання роботи);

• соціальні симптоми (низька соціальна активність; зниження інтересу до захоплень, проведення дозвілля; соціальні контакти обмежуються

роботою; мізерні нікчемні? стосунки на роботі й удома; відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими; відчуття недостатньої підтримки з боку сім’ї, друзів, колег).

Таким чином, СЕВ характеризується вираженим поєднанням симптомів порушення в психічній, соматичній і соціальній сферах життя.

Професійний стрес - це багатовимірний феномен, що виражається в фізіоло­гічних і психологічних реакціях на складну робочу ситуацію. Розвиток стрес- реакцій можливий навіть у прогресивних, добре керованих організаціях, що обу­мовлюється не тільки структурно-організаційними особливостями, але й ха­рактером роботи, особистісними стосунками співробітників, їх взаємодією.

Стрес, пов’язаний з роботою, - це можлива реакція організму, коли до людей пред’являються вимоги, які не відповідають рівню їх знань і навиків. У ході недавно проведеного опитування в 15 країнах Європейського союзу 56% робо­чих відзначали високі темпи роботи, 60% - жорсткі терміни її виконання, 40% - її монотонність, більше третини не мали можливості здійснити хоч якийсь вплив на порядок виконання завдань. Пов’язані з роботою стресові чинники сприя­ють розвиткові проблем зі здоров’ям. Так, 15% тих, що працюють, скаржилися на головний біль, 23% - на біль в області шиї і плечей, 23% - на втому, 28% - на стрес і 33% - на біль у спині. Майже кожен 10-й повідомив, що до нього на робочому місці застосовують тактику залякування.

Ще одним феноменом, характерним для багатьох виробництв, є психічне насильство, причина якого - погіршення міжособистісних стосунків і органі­заційні дисфункції. Найбільш поширеною формою такого насильства є зловжи­вання владою по відношенню до людей, не здатних захистити себе.

СЕВ розглядається в основному як наслідок виробничих стресів, як процес дезадаптації до робочого місця або професійних обов’язків, і основним чинни­ком, що сприяє вигоранню, є тривалість і надмірне навантаження в ситуаціях напружених міжособистісних стосунків. У зв’язку із цим СЕВ характерний для представників комунікативних професій - лікарів, медичного персоналу, вчи­телів, психологів, соціальних педагогів, представників різних сервісних професій, керівників-менеджерів. У контексті професійної діяльності негативні наслідки міжособистісних комунікацій позначаються поняттям “професійне вигорання”, що має пряме відношення до збереження здоров’я, психічної стійкості, надійності та професійного довголіття названих фахівців.

У результаті “згорання” людина втрачає психічну енергію, у неї розвивають­ся психосоматична втома (виснаження), емоційне виснаження (“вичерпування ресурсів”), з’являються невмотивований неспокій, тривога, дратівливість, ви­никають вегетативні розлади, знижується самооцінка, втрачається усвідомлення сенсу власної професійної діяльності.

Існує тісний взаємозв’язок між професійним вигоранням і мотивацією діяль­ності. Вигорання може призводити до зниження професійної мотивації: напру- жена робота поступово перетворюється на беззмістовне заняття, з’являється апатія і навіть негативізм по відношенню до своїх обов’язків, які зводяться до мінімуму. До психічного вигорання більшою мірою схильні трудоголіки - ті, хто працює з високою самовіддачею, відповідальністю, установкою на постійний робочий процес. СЕВ розглядається як результат несприятливої появи стресу на робочому місці, при цьому слід зазначити, що професійна специфіка позна­чається лише на певному ступеню стресогенності окремих чинників. Зв’язок між виробничими стрес-факторами і симптомами вигорання виявлений:

• між загальним (сумарним) показником вигорання і характеристиками роботи (значущістю завдання, продуктивністю, намірами поміняти роботу);

• між деперсоналізацією і недисциплінованістю, поганими стосунками із сім’єю та друзями;

• між емоційним виснаженням і психосоматичними захворюваннями, між персональними досягненнями й відношенням до професійних обов’язків, значущістю роботи і т. ін.

Професійна діяльність працівників сфери соціальної педагогіки несе в собі потенційну загрозу розвиткові СЕВ. Особові риси емоційної нестійкості, бояз­кості, підозрілості, схильності до відчуття провини, консерватизму, імпульсної напруженості, інтроверсії мають певне значення у формуванні СЕВ. У картині синдрому у працівників цієї сфери переважають симптоми фази “резистенції”. Це виявляється неадекватним емоційним реагуванням на підопічних, відсутні­стю емоційного залучення і контакту з клієнтами, втратою здатності співпере­живати підопічним, втомою, що веде до редукції професійних обов’язків і нега­тивного впливу роботи на особисте життя. Також достатньо яскраво виражене переживання психотравмуючих обставин (фаза “напруга”), що виявляється у гострому відчутті фізичних і психологічних перевантажень, напруги на роботі, наявності конфліктів із керівництвом, колегами, підопічними.