Лекція.

Волонтери як суб’єкти соціальної роботи з безпритульними та бездоглядними дітьми

План

1. Сутність волонтерства. Підходи до класифікації волонтерів.

2. Організаційні умови забезпечення роботи волонтерів з вихованцями притулку для дітей або центру соціально-психологічної реабілітації.

3. Методичні умови забезпечення роботи волонтерів з вихованцями притулку для дітей або центру соціально-психологічної реабілітації.

Матеріали лекції

Підґрунтям для розвитку волонтерства в Україні стали милосердя, бла­годійність, альтруїзм, гуманізм, небайдужість до сторонніх проблем, що було здавна характерним для українців.

Волонтер (від лат. “voluntarius” - воля, бажання, від англ. “voluntary” - доб­ровільний, доброволець, йти добровільно) - це особа, яка за власним бажанням допомагає іншим. У багатьох словниках термін “волонтер” часто трактується як “особа, яка добровільно поступила на військову службу”. Нині волонтерство не пов’язане з військовою службою. Воно розвивається, орієнтуючись на на­дання допомоги усім, хто її потребує.

У Законі України “Про соціальні послуги” зазначається, що волонтер - це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну неприбуткову та вмотиво­вану діяльність, що має суспільно корисний характер.

У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добро­вільно (без примусу та вказівок “згори”) витрачає на здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом.

Міжнародною експертною групою з питань волонтерства та соціального розвитку в 1999 році були визначені три характерні особливості волонтерської діяльності: діяльність має бути неприбутковою; діяльність повинна бути добро­вільною, згідно з особистою волею індивідуума; діяльність повинна бути корис­ною кому-небудь, не тільки волонтеру, а й суспільству загалом.

Для України, як і для всього світу, волонтерство є актуальним і важливим з різних причин. По-перше, як свідчить багаторічний досвід використання праці волонтерів, це ефективний спосіб вирішувати складні проблеми окремої люди­ни, суспільства та довкілля, які часто виникають на ґрунті недостатньої турбо­ти про суспільне благо. По-друге, волонтерство приносить у соціальну сферу нові, як правило, творчі та сміливі ідеї щодо вирішення найгостріших і най­складніших проблем. Тому саме завдяки йому безвихідні, на перший погляд, ситуації знаходять своє вирішення. По-третє, волонтерство - це спосіб, за до­помогою якого кожний представник суспільства може брати участь у покра­щенні якості життя. По-четверте, це механізм, за допомогою якого люди мо­жуть прямо адресувати свої проблеми тим, хто здатний їх вирішити.

Існує чимало підходів до класифікації волонтерських груп. Умовно їх можна об’єднати за рядом ознак, представлених у таблиці 6.2.

Активний розвиток волонтерського руху спричинило створення центрів со­ціальних служб для молоді. У період з 1997 року активно здійснюється підго­товка волонтерів до реалізації різних вузькоспеціалізованих програм, а саме: робота з безпритульними, соціально-педагогічна підтримка дітей та молоді з особливими потребами, консультування у службі “Телефон довіри”, просвітницька профілактична діяльність з найгостріших проблем - наркозалежності, ВІЛ/СНІДу, ІПСШ, тютюнокуріння та зловживання алкоголем тощо.

Поряд із державними організаціями, які залучають до діяльності волонтерів, починають створюватися громадські організації, метою діяльності яких є об’єд­нання та координація зусиль у справі сприяння розвиткові волонтерського руху в Україні та захисту законних інтересів своїх членів. Однією з перших таких організацій був Всеукраїнський громадський центр “Волонтер”.

Волонтерська робота спрямована, як правило, на найболючіші проблеми, що існують в українському суспільстві. Типові види діяльності волонтерів у соціальній сфері - це догляд за хворими, людьми похилого віку та інвалідами, які перебувають удома і у спеціалізованих установах, догляд за вмираючими в хоспісах, робота з ув’язненими у в’язницях, колоніях і допомога їм після виходу з ув’язнення, робота з дітьми та молоддю в дитячих садках, школах, групах вільного часу, молодіжних клубах, допомога представникам етнічних меншин через консультування та відповідний супровід, допомога бездомним і безпри­тульним, збір коштів тощо.

З 2003 року Всеукраїнський громадський центр “Волонтер” за підтримки Дитячого Фонду Об’єднаних Націй - ЮНІСЕФ, Міністерства України у спра­вах сім’ї, молоді та спорту, Державного комітету України з виконання покарань реалізує проект “Попередження ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки серед

Класифікаційна ознака	Приклади
Вік	Діти
	Підлітки
	Молодь
	Люди зрілого віку
	Люди похилого віку
Ступінь	Професіонали
професіоналізму	Непрофесіонали
Тривалість	Волонтери, які працюють тривалий проміжок часу (понад 6 місяців)
волонтерської	Сезонні волонтери
ДІЯЛЬНОСТІ	Волонтери, які працюють короткий проміжок часу (разові акції, менше 6 місяців)
Соціальна роль /	Учні
статус	Студенти
	Безробітні
	Фахівці (спеціалісти)
	Батьки
	Сім’ї
	Пенсіонери
	Волонтери, які обрали працю як альтернативу вироку
Ступінь	Мобільні
мобільності	3 обмеженою мобільністю
	Не мобільні
Приналежність до	Корпоративні волонтери
організації	Волонтери громадських організацій
	Волонтери державних організацій (соціальних установ)
	Волонтери релігійних організацій
	Волонтери ініціативних груп мешканців територіальних громад
Досвід	Волонтери без попереднього досвіду роботи за певним напрямом
волонтерської	Волонтери з незначним досвідом роботи за певним напрямом
роботи	Волонтери з достатнім досвідом роботи за певним напрямом

Таблиця 6.2.

в

Класифікація волонтерів

ихованців притулків та колоній для дітей України”. Спеціалістами і студентсь­кою волонтерською групою центру розроблено, апробовано, видано й поширено в цільовому середовищі: тренінговий модуль з підготовки працівників притулків для неповнолітніх України до здійснення профілактичної роботи “Профілактика ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки”; збірку інформаційних, методичних, ілю­стративних матеріалів для спеціалістів “Профілактика ВІЛ/СНІДу та ризикова­ної поведінки серед вихованців притулків для неповнолітніх”; збірку казок та оповідань до Програми занять з профілактики ВІЛ/СНІДу та ризикованої пове­дінки серед вихованців притулків у регіонах України; серію інформаційних бук­летів і плакатів (до 10 найменувань) з попередження ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки для вихованців притулків для неповнолітніх регіонів України; п’ять настільних ігор, спрямованих на профілактику ВІЛ/СНІДу та ризикованої пове­дінки.

Можливості для більш широкої реалізації прав безпритульних і бездоглядних дітей, залучення їх до безпосередньої активної участі в профілактичній діяль­ності, забезпечення їхнього доступу до якісної інформації та отримання адек­ватних знань, формування вмінь і навичок щодо ведення здорового способу життя відкриває нові горизонти щодо здійснення ініціатив спільно зі студента- ми-волонтерами.

Умови забезпечення роботи волонтерів з вихованцями притулку для дітей або центру соціально-психологічної реабілітації дітей (саме ті, що створюються безпосередньо закладом соціального захисту) можна об’єднати у дві групи: організаційні та методичні.

У свою чергу організаційні умови можна об’єднати в п’ять підгруп:

• планування залучення волонтерів;

• організація залучення та відбору волонтерів;

• організація діяльності волонтерських груп;

• адміністрування соціально-педагогічної діяльності волонтерських груп;

• визнання та заохочення волонтерів.

У кожній підгрупі можна конкретизувати, як забезпечуються такі умови. Так, планування залучення волонтерів реалізується, якщо:

• сформовано бачення волонтерської участі в діяльності організації;

• наявний стратегічний план управління ризиками під час роботи з волонтерами;

• є відповідні матеріальні та людські ресурси для роботи з волонтерами;

• напрями діяльності волонтерів базуються на потребах організації та їхніх клієнтів;

• визначені потреби організації в діяльності волонтерських груп;

• в організації панує сприятливий емоційний клімат.

Організація залучення та відбору волонтерів забезпечується шляхом прове­дення регулярних інформаційних кампаній з метою популяризації волонтерства; здійснення постійного пошуку волонтерів на відповідні позиції для здійснення соціально-педагогічної діяльності в різних напрямках; відбору волонтерів за попередньо визначеними критеріями; інтерв’ювання волонтерів; підписання угоди між волонтером та організацією; запровадження випробувального терміну для волонтерів-новачків.

Організація діяльності волонтерських груп вимагає здійснення керівництва діяльністю волонтерських груп підготовленим фахівцем; наявності чітко визна­ченого змісту роботи волонтерів відповідно до певного напряму діяльності; ви­значення конкретних завдань роботи, які волонтери мають виконувати; ураху­вання потенціалу волонтерської групи в процесі розробки соціальних проектів та програм; здійснення орієнтування волонтерів, під час якого вони знайомляться з правилами, політикою організації, особливостями її функціонування; викорис­тання потенціалу волонтерів - лідерів груп для допомоги координатору волон­терів; наявності друкованих інструкцій для співробітників організації та волон­терів, що регламентують діяльність останніх; залучення волонтерських груп до прийняття рішень щодо розвитку організації та розробки соціальних проектів і програм.

Умова адміністрування діяльності волонтерських груп забезпечується шля­хом визначення мінімальної кількості часу для волонтерів як їхнього необхідно­го внеску; затвердження та узгодження з волонтерами графіка їхньої роботи; наявності системи обліку часу волонтерів; наявності атрибутики волонтерсь­ких груп; компенсації матеріальних витрат волонтерів; забезпечення волонтерів пам’ятками.

Визнання й заохочення волонтерів реалізується через: здійснення формаль­ного та неформального визнання досягнень волонтерів; використання різних форм мотивування та заохочення до волонтерської діяльності.