Особливості встановлення контакту з бездоглядною/безпритульною дитиною в умовах вулиці

Особливості цільової аудиторії, з якою працюють спеціалісти ВСР. Частіше за все ВСР-фахівці працюють з найбільш дезадаптованими клієнтами, які практикують різноманітні ризиковані форми поведінки, не вмотивовані до зміни способу життя, не залучені до взаємодії з іншими соціальними службами та організаціями.

Найбільш складним завданням, що постає перед працівниками, є налаго­дження первинної взаємодії з такими дітьми та мотивація їх до співпраці. Най­краще це завдання вдається виконувати фахівцям, що мають психологічну ос­віту й достатній досвід роботи з вуличними дітьми, або ж консультантам із числа колишніх клієнтів, що працюють за методом “рівний - рівному”.

Знайомство спеціаліста з клієнтом на вулиці - важливий етап взаємодії, що визначає характер подальших взаємин. У діалог варто вступати, жартуючи, застосовуючи загальні фрази і при цьому поводитися невимушено. Будуючи першу бесіду з дитиною, насамперед варто враховувати такі її характеристики:

Вік дитини. Діти 5-14 років швидше йдуть на контакт, ніж молодші діти, але тим більше дитина потребує піклування і сподівається на допомогу дорослих.

Стать. Хлопці йдуть на контакт більш охоче, дівчата ж - недовірливі й перевагу у встановленні контакту надають спеціалістам-жінкам.

Час, який дитина живе на вулиці. Діти, які тривалий час живуть на вулиці, дуже неохоче йдуть на контакт, оскільки вони найбільше пристосовані до жит­тя і не мають великої довіри до дорослих.

Емоційний стан дитини. Якщо дитина перебуває у стані посттравматич­ного стресу, то вона, як правило, недовірлива, замкнена і потребує екстреної соціально-психологічної допомоги.

Найкраща ситуація для контакту, коли дитина або група дітей відпочивають, гуляють. Частіше за все найбільш охоче вони відповідають на запитання, що стосуються їх здоров’я, способів заробляння грошей, місця проживання та про­ведення часу. Варто спробувати поспілкуватися з дітьми індивідуально, а якщо це неможливо, то хоча б спільно із членами мультидисциплінарної команди об’єднати їх у невеликі групи, оскільки спілкування у вужчому колі буде набага­то ефективнішим.

У процесі спілкування варто згадати про служби та організації, де можна отримати медичну допомогу, помитись, перевдягтись, випрати одяг або ж про­сто провести час. Для надання подібної інформації при собі варто мати буклети й листівки з адресами та номерами телефонів зазначених організацій.

Повторний контакт є, як правило, більш легким. Варто поцікавитись у клієнтів питаннями щодо їх потреб і проблем. Поступово й ненав’язливо слід підійти до обговорення таких питань, як сімейна ситуація дитини, причини залишення дому або ж інтернатного закладу. Якщо подібна розмова не вдається, то можна за­пропонувати свою допомогу, намітити приблизний план взаємодії з дитиною.

Встановлення контакту з безпритульними та бездоглядними дітьми як в умовах вулиці, так і на інших етапах роботи з ним, має відбуватися з викорис­танням наступник правил, що тісно пов’язані з принципами вуличної соціальної роботи:

Об ’єктиеність та неупереджене ставлення до клієнта. Необхідно сприй­мати ту життєву ситуацію, у якій перебуває клієнт, та його спосіб життя, звич­ки, уподобання, потреби як факт. У взаєминах “спеціаліст - клієнт” важливим є не те, хто винен у тій ситуації клієнта, що склалась, а що саме необхідно зроби­ти, щоб допомогти йому подолати складні життєві обставини, у яких він знахо­диться.

Добровільність отримання допомоги та пріоритет інтересів клієнта. Будь-які дії по відношенню до клієнта - супровід до установ, медичне обсте­ження, контакти з рідними, отримання та передача інформації про клієнта - мають відбуватись лише за згодою дитини. Цей підхід не виключає мотивування клієнта на виконання тих чи інших дій, які, на думку фахівця, відповідають інтересам дитини. Однак будь-які насильницькі дії виключено, оскільки вони підривають довіру цього та інших клієнтів до команди вуличних соціальних працівників та організації в цілому. Фахівець ВСР має право втручатись у ситуацію всупереч волі дитини лише в тому випадку, коли існує явна загроза життю та здоров’ю дітей.

Прийняття клієнта. Визнання права клієнта на ті почуття, емоції, потреби, які він відчуває. Це не означає виправдання клієнта або відчуття жалості до нього, а визнання його як людини та особистості.

Анонімність. Допомога в умовах вулиці надається незалежно від правди­вості інформації, яку надає про себе дитина. Вуличні соціальні працівники не вимагають жодного документа на підтвердження імені, віку, адреси проживан­ня, контактної інформації щодо клієнта та його сім’ї. Необхідний достатньо три­валий час, щоб встановити довірливі стосунки з дитиною та з’ясувати досто­вірну інформацію для надання більш ефективної допомоги.

Конфіденційність. Для успішного встановлення контакту з дитиною в умо­вах вулиці необхідно гарантувати їй конфіденційність інформації, що отримана від неї, та можливість передання її будь-кому лише за умови дозволу від дити­ни.

Повага до особистості клієнта. У спілкуванні з дітьми необхідно підкрес­лювати свою повагу та цікавість до них - це відразу виокремить фахівців ВСР із числа тих дорослих, що оточують дитину, та забезпечить довіру до них.

Не осудлива позиція. Під час встановлення контакту з клієнтом не можна засуджувати його вчинки - це відштовхне дитину і не сприятиме налагоджен­ню контакту. Необхідно пам’ятати, що всі дії дитини обумовлені тією життєвою ситуацією, у якій вона перебуває. Лише після встановлення достатньо довірли­вих стосунків з клієнтом можна почати висловлювати свою думку про вчинки клієнта з метою його мотивування або зміни ризикованої поведінки, але врахо­вуючи рівень сприйняття клієнта.

Правдивість. Фахівець не може обіцяти дітям того, що він не може викона­ти, а от свої обіцянки повинен завжди виконувати. Потрібно дотримуватись часу призначених зустрічей, незважаючи на те, що клієнти не завжди викону­ють це правило.