Лекція. Особливості організації вуличної соціальної роботи

План

1. Сутність вуличної соціальної роботи з бездоглядними та безпритульними дітьми, її зміст і принципи.

2. Основні засади організації вуличної соціальної роботи.

3. Види допомоги, що можуть бути надані в рамках вуличної соціальної роботи.

4. Особливості налагодження контакту з дитиною на вулиці.

Матеріали лекції

На сьогодні в Україні, як і в усьому світі, активно розвиваються та впровад­жуються у практику ряд різноманітних інноваційних форм допомоги безпри­тульним та бездоглядним дітям. Окрім соціальних гуртожитків, притулків для дітей і центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, до таких форм також належать центри денного перебування, мобільні пункти допомоги та соціальна робота на вулиці. Такі форми допомоги дітям можуть бути об’єднані відповідно до доступності отримання послуг безпритульними дітьми на “низькопорогові форми” та “високопорогові форми”. Висота “порогу доступності” визначається кількістю і серйозністю вимог, яким має відповідати клієнт, щоб отримати дос­туп до послуг тієї чи іншої установи. У той час, коли притулок для дітей і центр соціально-психологічної реабілітації дітей належать до високопорогових форм, тобто до дітей, які перебувають у стінах цих закладів, висувається ряд певних вимог, вулична соціальна робота (за кордоном поширена під назвою “аутріч- робота”) є найбільш низькопороговою формою роботи з безпритульними і без­доглядними дітьми.

Вулична соціальна робота (“аутріч-робота” від англ. оиІгеаоЬ - досягнен­ня ззовні) - форма допомоги бездоглядним та безпритульним дітям, що здійснюється безпосередньо у місцях знаходження цільової групи та являє со­бою спосіб установлення й підтримки контакту між фахівцями та цільовою гру­пою, потенційно зацікавленою в послугах, що надаються.

Технологія вуличної соціальної роботи (далі - ВСР) передбачає пошук фахі­вцями відповідних установ своїх потенційних клієнтів, а також перенесення на­дання деяких послуг (консультування, інформування, зниження шкоди) із за­кладів безпосередньо “на вулицю”, ближче до представників уразливих груп.

Оскільки ВСР є найбільш низькопороговою формою надання допомоги, клієнти мають відповідати одній єдиній вимозі - бути не агресивними по відно­шенню до фахівців і не створювати загрози їхньому життю, здоров’ю та без­пеці.

Основні завдання ВСР:

• виявлення дітей, що потребують допомоги;

• встановлення контакту з безпритульними та бездоглядними дітьми безпосередньо в місцях їх перебування;

• консультування в умовах вулиці;

• мотивування дітей до добровільної зміни способу життя;

• спрямування або супроводження дітей для отримання допомоги в різноманітних службах та організаціях.

Під час роботи з вуличними дітьми спеціалісти ВСР-служб знайомляться з дітьми на вулицях, залучають до спілкування, надають їм предмети першої не­обхідності, розпитують про життя, проблеми, поширюють інформаційні листів­ки, надають інформацію про те, куди можна звернутися для отримання того чи іншого виду послуг. Робота у форматі ВСР передбачає тривалий контакт з дітьми та високий ступінь довіри спеціалістів і дітей один до одного. Важливо, щоб діти побачили у спеціалістах, які працюють в команді ВСР, друзів, до яких мож­на звернутися за консультацією, задати запитання, з яким не звернешся до сто­ронньої людини.

ВСР-працівники в ході бесіди з дітьми збирають інформацію про їх пробле­ми та потреби, інтереси - це необхідно для подальшої роботи, надання адек­ватної та оперативної допомоги дітям і підліткам. У зв’язку із цим головними принципами вуличної соціальної роботи можна визначити наступні:

• дотримання якнайкращих інтересів дитини;

• неупереджене ставлення до дитини;

• реалістичність очікувань від дитини;

• правдивість надання інформації;

• добровільність отримання послуг;

• конфіденційність;

• міждисциплінарний підхід.

Структура команди ВСР. Очевидно, що робота на вулиці пов’язана з пев­ним ризиком, отже, до складу команди вуличних працівників повинно входити як мінімум двоє працівників - фахівець із соціальної роботи та психолог, причому один із них має виконувати функцію координатора.

Найбільш ефективною є вулична соціальна робота, що здійснюється міждис­циплінарною командою фахівців.

Міждисциплінарна команда ВСР - це група професіоналів, взаємно допов­нюють та замінюють один одного в ході виконання встановлених цілей та зав­дань вуличної соціальної роботи. Для такої команди характерними є наступні особливості: відчуття єдності у своїй діяльності; наявність спільної цілі та зав­дань; дотримання принципів ВСР; взаємодія між фахівцями.

Кожен член міждисциплінарної команди фахівців з огляду на свою професій­ну приналежність часто стає тією особою, до якої інші члени команди можуть звертатись як до джерела достовірної і точної інформації або кваліфікованого спеціаліста у своїй специфічно вузькій галузі знань.

Для розв’язання завдань ВСР, які потребують нестандартних вирішень, кре- ативних підходів та ідей, швидкого реагування, зокрема під час надання екст­реної допомоги на вулиці, міждисциплінарна команда виявляється надзвичайно продуктивною за рахунок використання знань і досвіду з різних сфер, якими володіють її члени. Таким чином, міждисциплінарна команда як група пред­ставників різних професій дозволяє розвивати у своїх членів здібності до об’єк­тивного, різностороннього розгляду проблеми, яку необхідно розв’язати, та більш легкого прийняття рішень з актуальних питань.

Отже, залежно від наявних ресурсів та географії вуличної роботи штатний розклад може розширюватись і включати медичного працівника, декількох спеціалістів із соціальної роботи, декількох психологів, юриста, волонтерів із числа клієнтів, а також водія (за умови наявності мобільного консультативного пункту).

Важливим етапом в організації роботи вуличної служби є картування тери­торії й розробка маршрутів.

Картування - це метод вуличної соціальної роботи, що являє собою визна­чення та фіксування характеристик місць проживання і перебування представ­ників цільової аудиторії.

Картування має декілька етапів:

1. й етап. Складання вичерпного списку місць, де достеменно відоме або потенційно можливе перебування вуличних дітей. Такі місця можуть включати в себе великі транспортні вузли (залізничні та автовокзали, станції метрополі­тену), торговельні центри, ринки, парки культури та відпочинку. Додаткову інфор­мацію про місця перебування дітей можна отримати у співробітників партнерсь­ких організацій, служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей тощо. У подальшому ця інформація може доповнюватися власними спостереження­ми членів аутріч-команди та самими клієнтами.

2. й етап. Методична перевірка всіх місць, визначених на першому етапі, та складання їх характеристик. Інформація про певне місце перебування (“вуличний сайт”) включає:

• його точне місцезнаходження;

• кількість потенційних клієнтів та їх статево-вікові характеристики;

• види діяльності клієнтів та їх інтереси;

• час функціонування “вуличного сайту”.

Під час первинного картування й починається ведення випадку - встанов­лення контакту з клієнтами, первинна оцінка їх потреб і проблем, надання їм допомоги в умовах вулиці та спрямування до центрів денного перебування, при­тулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та інших ус­танов.

Види допомоги, що надаються в рамках вуличної соціальної роботи:

• первинна соціально-психологічна діагностика;

• кризове консультування;

• надання предметів першої необхідності (шкарпетки, гігієнічні засоби тощо);

• спрямування та супроводження для отримання допомоги в інші служби, установи та організації;

• мотиваційне консультування;

• консультування зі зниження ризику, зменшення шкоди та профілактики ризикованої поведінки;

• міждисциплінарне ведення випадку, обмежене рамками вуличної роботи.

Оскільки діти, що живуть на вулиці, часто практикують найбільш ризиковані

форми поведінки - вживають наркотики, починають жити статевим життям до настання статевої зрілості, мають незахищені статеві контакти, часто зміню­ють сексуальних партнерів, можуть бути залученими до секс-бізнесу, вони потребують інформації щодо зменшення шкоди від такої поведінки, але поки ще не готові її кардинально змінити.

Стратегія зменшення шкоди в умовах вуличної соціальної роботи реалі­зується шляхом надання дітям спеціальної інформації, яка насамперед стосуєть­ся профілактики інфікування ВІЛ та іншими інфекціями, що передаються ста­тевим шляхом, а також попередження інфікування гепатитом. Окрім інформації та сприяння відпрацювання певних корисних навичок, вуличні соціальні праців­ники можуть поширювати серед клієнтів засоби індивідуального захисту (пре­зервативи), а також співпрацюють з програмами зменшення шкоди, які діють у регіоні, зокрема пунктами обміну шприців, куди можуть направляти клієнтів - споживачів ін’єкційних наркотиків.

Отже, призначення компоненту ВСР, заснованого на ідеях зменшення шко­ди - підвищення рівня знань стосовно ризикованих типів поведінки та їхніх наслідків; навчання ефективним навичкам подолання ризикованих ситуацій, по- в’язаних з наркотичними речовинами та сексуальною практикою; підтримка поведінки, що сприяє оздоровленню і зменшенню ризику.

Спеціалістам, які працюють на вулиці, необхідно дотримуватись ряду вимог, що можуть убезпечити від виникнення ситуацій ризику та сприятимуть ефек­тивності вуличної соціальної роботи:

• необхідно завжди працювати як мінімум у парі й інформувати колег та керівника, куди і в який час збираються спеціалісти;

• при собі фахівцеві необхідно мати документи, що засвідчують особу, та посвідчення про приналежність до певної організації з контактними телефонами адміністрації та керівництва для надання його за вимогою працівника міліції;

• для роботи в умовах вулиці необхідно обирати простий зручний одяг і неяскравий стиль. На елементах одягу можна розташувати символіку організації, яку представляє команда ВСР, так клієнтам буде простіше запам’ятати приналежність фахівця;

• необхідно залишати вдома всі цінності, але мати при собі невелику суму грошей на необхідні витрати, наприклад, на транспорт, у тому числі для супроводження клієнтів. Необхідно мати із собою недорогий мобільний телефон;

• варто мати при собі невеличкі подарунки для клієнтів (шкарпетки, гігієнічні засоби, соки та продукти харчування в невеликих упаковках) - це допоможе налагодити контакт з вуличними дітьми. Разом із цими подарунками можна поширювати інформацію щодо профілактики ризикованої поведінки та про різноманітні соціальні, медичні, психологічні служби в місті, що доступні для цільової групи. Ні в якому разі не можна пропонувати дітям гроші;

• під час спілкування з дітьми не бажано брати їх за руки, обіймати, зокрема під час перших зустрічей, оскільки це може викликати негативну реакцію з їх боку та спровокувати розрив контакту;

• необхідно пам’ятати про рівень розвитку дітей і при спілкуванні використовувати мову, що не викличе в дитини почуття неповноцінності та труднощів у розумінні;

• ефективність вуличної соціальної роботи з дітьми залежить від того, наскільки постійно і регулярно протягом тривалого часу вона ведеться. Короткострокові контакти, що часто перериваються, не мають позитивних наслідків і є безрезультатними;

• для швидкого реагування на зміни ситуації в групі дітей необхідно бути уважним до будь-якої інформації, що стосується життя дітей в умовах вулиці;

• під час роботи з дітьми необхідно робити акцент на позитивні життєві перспективи, актуалізувати внутрішні особистісні ресурси дитини;

• у всіх випадках спеціаліст команди вуличних соціальних працівників повинен вести себе мирно, уникати конфліктів. Якщо ж конфлікт виник, не можна карати дітей, ображатися на них, сваритись. Варто вести себе спокійно, розглянути ситуацію разом з дітьми. Якщо діти налаштовані агресивно і не бажають спілкуватися, краще піти, повідомивши при цьому, що зустріч відбудеться пізніше, коли діти будуть готові до спілкування;

• фізичний вплив має бути абсолютно виключеним за будь-якої ситуації;

• життя, здоров’я та благополуччя співробітників, що часто стикаються в ході своєї діяльності з ризикованими ситуаціями, є пріоритетом вуличної соціальної служби. Члени вуличної команди фахівців повинні завжди працювати спільно, надавати один одому необхідну підтримку і по можливості уникати ризику у своїй діяльності.

Досвід вуличної соціальної роботи в Україні дозволив виокремити ряд про­блем, що заважають підвищенню ефективності надання послуг цільовій ауди­торії та ставлять досягнення цілей і завдань ВСР під загрозу:

• високий ризик виникнення “вигорання” у вуличних соціальних працівників, що пов’язано, перш за все, з психологічною складністю роботи, небезпекою маніпулювання вуличними працівниками з боку клієнтів: останні можуть чинити психологічний тиск з метою отримання необхідних їм послуг та речей, а також можуть підозрювати вуличного працівника в “роботі на міліцію”, наслідком чого є недовіра клієнта до фахівця;

• відсутність налагодженої взаємодії з представниками правоохоронних органів (ігнорування міліціонерами надання посвідчень вуличного соціального працівника), що ускладнює процес надання допомоги клієнтам;

• нерозуміння сутності й важливості вуличної роботи з боку громадськості, ототожнення її із заохоченням дітей до подальшого проживання в умовах вулиці, що пов’язано з низьким рівнем поінформованості;

• низький рівень матеріального забезпечення програм вуличної роботи, що ускладнює забезпечення вуличних соціальних працівників як особистими засобами (наприклад, телефонними картками, коштами на проїзд тощо), так і речами, необхідними для надання допомоги дітям (харчі, гігієнічні засоби тощо).

Вулична соціальна робота може бути ефективною лише за умови, якщо є ланкою в ланцюжку систематизованого комплексного підходу до вирішення проблеми безпритульності й бездоглядності дітей. Наступною сходинкою до поступової та цілеспрямованої реадаптації дитини має бути центр денного пе­ребування, на який можуть також спиратися фахівці ВСР, задіяні у програмах волонтери і який дасть можливість розширити спектр послуг, що надаються дітям, збільшити можливості ефективної їм допомоги відповідно до потреб. Саме центр денного перебування відкриває можливості для роботи з батьками дити­ни і вже на цьому етапі роботи із життєвою ситуацією клієнта справа може кардинально змінитись і дитина повернеться в родину. В іншому випадку Центр стане наступним кроком до усвідомленого та вмотивованого переходу дитини до закладу тимчасового перебування - притулку або центру соціально-психо­логічної реабілітації для дітей, звідки вона буде повернена в біологічну родину або ж улаштована до іншої сімейної форми опіки чи відповідного закладу.