Практичне заняття. Влаштування дитини-вихованця закладу соціального захисту до сімейних форм виховання

Питання до розгляду:

1. Роль і діяльність працівників притулків для дітей та центрів соціально- психологічної реабілітації дітей щодо влаштування вихованців у сімейні форми виховання.

2. Огляд програми підготовки кандидатів на опіку, прийомну сім’ю та дитячий будинок сімейного типу.

3. Взаємодія працівників служб у справах дітей, закладів соціального захисту, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з питань улаштування дитини до сімейних форм виховання.

4. Механізм взаємодобору дитини й сім’ї.

Матеріали практичного заняття

Основна мета діяльності працівників закладів соціального захисту дітей по­лягає у сприянні вирішення подальшої долі вихованця. Без сумніву, найкращий варіант для дитини - повернення у біологічну родину чи в сім’ю родичів. Од­нак, часто такий варіант є неможливим. У такому випадку родинне середови­ще для дитини може бути створене сімейними формами виховання. З одного боку, працівник досить добре знає дитину, її особливості та потреби. Більш того, від працівника, від того, як була організована робота з дитиною, від рівня довіри дитини до спеціаліста, певною мірою залежить налаштованість дитини на роз­міщення у “чужу” для неї сім’ю. З іншого - працівник закладу соціального за­хисту дітей контактує з кандидатами на сімейні форми виховання і саме від його професіоналізму залежить ефективність взаємодобору дитини й сім’ї, що означає найбільш повне та якісне забезпечення прийомними батьками (усино­вителями, опікунами) потреб дитини, яку буде розміщено до них у сім’ю.

Виходячи зі значимої ролі працівників закладів соціального захисту дітей у розміщенні дитини в сімейні форми виховання, їх діяльність може бути об’єдна­на у чотири основні напрями.

• теоретичний, який включає вивчення та досконале знання теоретичної бази сімейних форм виховання, законодавчих актів і нормативних документів, а також механізму взаємодобору дитини й сім’ї;

• практичний - практична робота з дитиною, направлена на переорієнтацію її на сімейні форми виховання та формування в неї прихильності до майбутніх прийомних батьків (усиновителів, опікунів);

• комунікативний - контактування з потенційними кандидатами на сімейні форми виховання з метою з’ясування, перш за все, потреби якої дитини може найбільш повно забезпечити ця сім’я;

• організаційний - організація зустрічей дитини з кандидатами на сімейні форми виховання.

Працівникам притулків для дітей чи центрів соціально-психологічної реабі­літації дітей, які працюють з питань улаштування дітей у сімейні форми вихо­вання, доцільно дотримуватися таких правил.

1. Відвідування притулків для дітей кандидатами на сімейні форми виховання можливе тільки за наявності направлення відповідної служби у справах дітей та за присутності представника ССД чи соціального працівника.

2. Для кандидатів на опіку/піклування, прийомну сім ’ ю, ДБСТ відвідування можливе тільки після проходження обов’язкового навчання та отримання позитивної рекомендації до включення до банку даних потенційних опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів.

3. Перед безпосереднім знайомством з дитиною має бути проведена бесіда працівника з кандидатами, яка з’ясує наміри потенційних кандидатів, їх побажання відносно дитини, яку вони хочуть узяти на виховання (тут важливо звернутися до рекомендації соціальних працівників, які проводили підготовку кандидатів за місцем їх проживання тощо. Для опіки/ піклування, прийомної сім’ї, ДБСТ важливо знати вік кандидатів.

4. Кандидати мають право висловлювати свої побажання відносно дитини, працівники закладів мають до них прислуховуватися, але слід пам’ятати, що першочергове завдання - задоволення потреб дитини.

5. Для встановлення контакту з дитиною має бути не менше трьох зустрічей. Чим старша дитина, тим більше часу для цього потрібно.

6. Думка дитини має бути врахована.

7. Розміщенню в родини підлягають тільки діти, які мають статус “дитина- сирота” або “дитина, позбавлена батьківського піклування”.

8. Рідні брати й сестри не можуть бути роз’єднані при влаштуванні.

9. Після встановлення контакту заклад видає про це довідку.

10. Кандидати на сімейні форми виховання повинні бути повідомлені про стан здоров’я дитини, особливості її розвитку.

11. Дитина може бути віддана в сім’ю тільки після прийняття відповідного розпорядження голови адміністрації або міського голови (для опіки/ піклування, прийомної сім’ї, ДБСТ), або рішення суду (для усиновлення).

Про зростаючу роль працівників притулків у процесі влаштування дітей у сімейні форми виховання свідчить кількісний аналіз щодо опіки прийомного ви­ховання та усиновлення, який наведений нижче.

Під опіку громадян України у 2005 році було влаштовано 357 вихованців при­тулків для дітей; у 2006 - 415 таких дітей; у 2007 - 519 , а у 2008 - 642.

Ще більша динаміка спостерігається при влаштуванні вихованців притулків для дітей у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу: 2005 рік - 57 дітей; 2006 - 237; 2007 - 468; 2008 - 720 дітей.

Статистичні дані щодо усиновлення дітей-вихованців притулків у сім’ї гро­мадян України такі: у 2007 році таких дітей було 15, а у 2008 - вже 44 дитини.

Огляд програми підготовки кандидатів на опіку, прийомну сім’ю та дитячий будинок сімейного типу. Програма навчання кандидатів на прийом­не виховання затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, мо­лоді та спорту від 25.07.2007 р. № 2670.

У програмі можна виокремити два компоненти. Перший з них - це залучен­ня кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі й оцінювання їх потен­ціалу у процесі навчання. Другий компонент - базова навчальна програма для набуття батьківської компетентності.

Програма базується на понятті “компетентність”, під якою розуміється спро­можність кваліфіковано здійснювати діяльність, виконувати завдання або робо­ту, а не лише набуття певних знань, умінь та навичок.

Розробники програми об’єднали їх у 5 основних сфер батьківської компетен­тності:

1. Забезпечення захисту й безпеки дитини.

2. Задоволення потреб дитини в розвитку.

3. Зміцнення стосунків дитини з її родиною.

4. Підтримка довготривалих стосунків у житті дитини.

5. Робота в команді.

Ще однією особливістю програми є цілісність, комплексність, наступність у викладенні матеріалу сесій, які пов’язані між собою, а також із матеріалами “Книга для батьків”, “Літопис мого життя”.

Для програми характерне використання комплексу різноманітних методик, які забезпечують засвоєння матеріалу, його сприйняття не тільки на когнітив- ному, але й на емоційному рівні.

Крім того, особлива увага при здійсненні програми приділяється роботі з кожним учасником, чим зумовлено проведення первинного інтерв’ю та інди­відуальні зустрічі тренерів з кандидатами на створення сімейних форм ви­ховання.

Загальний обсяг програми: 96 академічних годин. Тренінгові сесії: 60 акаде­мічних годин (10 сесій по 6 академічних годин кожна). Самостійна робота: 36 академічних годин.

Кожна з десяти сесій висвітлює окрему тему. При викладенні матеріалу за­безпечується логічний зв’язок попередньої теми з наступною (див. рис. 5.3).

Перша сесія присвячується знайомству. Під знайомством у даному разі розуміється не лише знайомство тренерів з учасниками групи та учасників гру­пи між собою, а насамперед - ознайомлення зі змістом програми.

Друга сесія активізує уявлення батьків про зміни, що відбуватимуться у прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу. Завдяки цьому учасники зможуть з’ясувати: Що саме зміниться і як? Чи всі потенційні прийомні батьки та батьки-вихователі готові до подібних змін? Що передусім необхідно знати про прийомну дитину й чому саме?

Третя сесія наголошує на тому, що в сім’ю прийде дитина з величезним досвідом втрати. Отже, основними питаннями сесії стануть такі: Що таке втра­та? Яким чином вона вплинула на дитину і впливатиме на сім’ю? Як дитина може впоратися з наслідками втрати? Що це за наслідки? Як можна допомог­ти дитині в цей період і що для цього необхідно знати?

Під час четвертої сесії кандидати на опікунство, у прийомні батьки та бать- ки-вихователі мають усвідомити, що наслідки втрати позначаються, насампе­ред, на розвиткові дитини. Учасники намагатимуться спільно знайти відповіді на запитання: Що таке розвиток? Як повинна розвиватися дитина? Які можуть бути затримки в розвитку? Яким чином можна сприяти розвиткові дитини? Що для цього передусім необхідно знати?

П

І

Рис. 5.3. Логіка послідовності сесій підготовки кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі

* І А

» 8. Стабільність

’ята сесія допомагає усвідомити, що сприяння розвиткові дитини розпо­чинається з формування в неї стійкого почуття прив’язаності. Батькам важли­во розуміти: Чому саме почуття прив’язаності є важливим? Як можна сприяти формуванню в дитини цього почуття? Що для цього необхідно знати й уміти насамперед?

Шоста сесія дає можливість усвідомити, що формування прив’язаності, як і багатьох інших почуттів, є результатом виховання. Отже, які почуття, якості маємо виховувати? Яким чином і для чого? Що вкрай необхідно знати прийом­ним батькам та вихователям?

Сьома сесія розкриває зв’язок між сімейними стосунками й самооцінкою дитини, її індивідуальністю і культурною ідентичністю. На цьому етапі відбу­вається пошук відповідей на запитання: Яким чином прийомні батьки / батьки- вихователі можуть допомогти дитині в підтримці неперервності сімейних сто­сунків? Що сприятиме посиленню сімейних зв’язків! Задля чого та які саме зв’язки посилювати? Що для цього необхідно знати?

Восьма сесія допомагає визначити важливість забезпечення стабільності для дітей і сім’ї та роль прийомних батьків у плануванні стабільності. Учасники групи разом обговорюють: Що можна втратити у процесі змін, які викликані появою прийомної дитини? Як допомогти дитині в плануванні стабільності? Чи можливо прийомним батькам і вихователям самостійно впоратися з такими труднощами? На чию допомогу можна розраховувати?

У ході дев’ятої сесії розкриваються можливості роботи в команді, до складу якої входять прийомні батьки/батьки-вихователі, задля створен­ня найкращих умов для розвитку дитини. Основними запитаннями сесії будуть: Які спеціалісти можуть допомогти сім’ї у вихованні дитини? Чому важливо співпрацювати із соціальними працівниками? У чому по­лягають основні завдання соціального супроводу? Яким чином планува­ти розвиток дитини? Чим може допомогти громада?

Десята сесія є вирішальною для прийняття усвідомленого рішення. На цьо­му етапі кожний з учасників отримує можливість поспілкуватися з тими, хто вже має досвід прийомного виховання та спеціалістами, причетними до розвит­ку сімейних форм виховання. Така зустріч допоможе остаточно утвердитися в думці про свою готовність до створення власної прийомної сім’ї, дитячого бу­динку сімейного типу.

У тренінговому курсі використовується сукупність методик, а саме: інте­рактивні вправи, керована фантазія, дискусія, обговорення життєвих ситуацій та особистісного досвіду учасників, мозковий штурм, міні-лекція, робота в ма­лих групах, перегляд відеоматеріалів, зустріч з експертами, індивідуальна ро­бота, арт-терапевтичні методики, рольові й моделюючі ігри, історії до роздумів і натхнення та ін. Важливу роль відіграє й навчальний відеофільм, а також вико­ристання спеціального обладнання, включаючи наочне.

Взаємодія працівників служб у справах дітей, закладів соціального захисту дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в діяльності по влаштуванню дитини до сімейних форм виховання. У ство­ренні та організації функціонування сімейних форм виховання беруть участь, як правило, декілька структур, діяльність яких має бути скоординованою на кож­ному етапі, адже саме від цього залежить ефективність створеної сім’ї, вихо­вання дитини та забезпечення її потреб.

Заклади соціального захисту дітей, як заклади, де безпосередньо перебува­ють діти, які можуть бути розміщені в різні форми сімейного виховання, є обо­в’язковими учасниками спільного процесу утворення прийомних сімей, дитя­чих будинків сімейного типу, опікунських родин та сімей, які всиновлюють ди­тину. Розглянемо кожну із форм сімейного виховання, щоб визначити, з ким безпосередньо мають співпрацювати працівники закладів соціального захисту дітей та на якому етапі створення чи функціонування сімейних форм виховання.

Усиновлення як форма сімейного виховання належить до сфери діяльності служб у справах дітей (далі - ССД). Перший візит потенційні усиновлювачі здійснюють до служби у справах дітей за місцем свого проживання. Після по­дачі до ССД повного пакета документів і перевірки кандидатів на усиновлення щодо відповідності їх вимогам чинного законодавства починається процес підбо­ру дитини. На цьому етапі починається співпраця спеціалістів ССД з праців­никами закладів соціального захисту дітей, яка полягає в необхідності домо­вленості про візит потенційних усиновлювачів та відвідуванні закладу за участі представника ССД. Співпраця полягає також у тому, щоб працівник закладу вже попередньо з’ясував у спеціалістів ССД деякі відомості про кандидатів в усиновлювачі (вік, соціальний статус, місце їх проживання, мотивація, якої статі дитину бажають узяти на виховання та якого віку). Це допоможе працівнику визначити, які саме діти-вихованці можуть претендувати на розміщення у сім’ю, що у свою чергу дасть можливість підготувати до початку візиту усиновлю­вачів саме цих дітей. Крім того, при зустрічі з усиновлювачами працівник за­кладу, який уже попередньо підготувався до візиту, зможе дати поради стосов­но дітей, які можуть претендувати на розміщення в цю сім’ю. У ході візиту кандидатів в усиновлювачі в заклад соціального захисту дітей саме спеціалі­сти, тобто працівники ССД та закладу, спільно вирішують, як саме відбудеться перша зустріч батьків і дитини. У кожному конкретному випадку можуть бути свої особливі умови такої зустрічі. Наприклад, якщо дитина є неврівно важеною, тривожною, то при контакті з потенційними усиновлювачами може бути при­сутній психолог або вихователь, якому дитина довіряє. Якщо дитина вже має неодноразовий досвід спілкування з дорослими, однак далі справа не пішла, у неї може виникнути почуття власної неповноцінності, почуття провини за те, що вона “погана”. У такому випадку працівники закладу та ССД мають вирішити, чи доцільно одразу спілкуватися з такою дитиною, чи, можливо, спочатку вар­то запропонувати батькам постежити за дитиною на відстані.

Наступним етапом взаємодії працівника закладу соціального захисту дітей зі спеціалістом ССД є організація ще декількох (не менше трьох) зустрічей батьків з дитиною, результатом яких стане встановлення між ними позитивно­го контакту, що буде зафіксовано в довідці закладу. За умови відсутності вста­новленого контакту батьків з дитиною спеціалісти мають проаналізувати ситу­ацію, з’ясувати, чому так сталося, й вирішити, чи продовжувати зустрічі, чи припинити їх. У будь-якому випадку працівникам закладу та ССД необхідно поспілкуватися як з дитиною, так і з кандидатами. Це дасть можливість, по- перше, почути версію кожного, а по друге - пом’якшити наслідки для обох сторін у разі невдалої спроби. Важливо пам’ятати, що тиск на дитину та на сім’ю є недопустимим.

Після налагодження контакту дитини й батьків співпраця буде продовжена на етапі, коли спеціалісти готуватимуть документи для подальшого їх розгляду в суді, який і прийме рішення про усиновлення дитини.

Особливістю опікунських сімей (крім родичів, у яких проживає дитина), прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу є обов’язкове проходжен­ня кандидатами підготовки, яку, згідно з нормативними документами, прово­дять спеціалісти регіональних ЦСССДМ. Підготовка, яка проходить від трьох до дев’яти днів (залежно від обраної програми) дає можливість тренерам кра­ще познайомитися з кандидатами на сімейні форми виховання, з’ясувати моти­вацію бажання виховувати дитину в сім’ї, визначити їх потенціал щодо можли­вості забезпечити дитині-сироті чи дитині, позбавленій батьківського піклуван­ня, повноцінного розвитку та виховання.

Крім того, спеціалісти-тренери після проведеного навчання готують реко­мендацію щодо включення кандидатів у банк даних потенційних прийомних батьків, опікунів та батьків-вихователів, а також дають рекомендації стосовно дитини, яка може бути розміщена в сім’ю. Саме це і є підставою для того, щоб у роботі з потенційними опікунами, прийомними батьками та батьками-вихова- телями, які на етапі підбору дитини звертаються до закладів соціального захи­сту дітей (за направленням та за участю працівника ССД), працівники закладів взаємодіяли із соціальними працівниками регіонального ЦСССДМ, які проводи­ли підготовку кандидатів. Така співпраця допоможе більш ефективно провести процес взаємодобору дитини й родини. Крім того, обов’язковою умовою функ­ціонування прийомних сімей та ДБСТ є забезпечення їх соціальним супрово­дженням, яке здійснює соціальний працівник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання прийомної сім’ї чи ДБСТ. Його участь у процесі знайомства дитини та сім’ї, з одного боку, може сприяти налагодженню позитивної взаємодії між дитиною та родиною, з іншого - контакт соціального працівника з дитиною вже на цьому етапі полегшить у подальшому процес суп­роводження, направлений на якнайшвидшу адаптацію дитини до нових умов проживання.

Для успішної взаємодії спеціалістів різних організацій (закладів соціального захисту дітей, ССД, ЦСССДМ) важливими є цінності, які об’єднують усіх членів команди. Найвищою цінністю є сама дитина. Саме тому оцінка будь-якої дії повинна відбуватися з урахуванням її впливу на дитину.

Запорукою успішної взаємодії є те, що суб’єкти співпраці з повагою став­ляться один до одного, знають і керуються у своїй діяльності нормами чинного законодавства стосовно захисту дитинства, зокрема створення та функціону­вання сімейних форм виховання.

Жоден із членів команди не може діяти, базуючись лише на власній оцінці ситуації, на власному досвіді, без урахування інформації, поглядів інших. Взає­модія передбачає відпрацювання спільних позицій і підходів, координацію зу­силь на досягненні спільної мети - забезпечення змін на краще для дитини.

Механізм взаємодобору батьків і дітей. Під час взаємодобору дитини та її сім’ї потрібно використовувати Модель сім’ї та її оцінки, презентовану в мо­дулі 3.

Наведемо приклад. Припустимо, що є дитина-сирота, яка має певні вади здоров’я і потребує спеціального догляду й уваги з боку прийомних батьків (батьків-вихователів, опікунів, піклувальників, усиновителів). Оцінюючи потен­ціал батьків, соціальний працівник чи працівник закладу соціального захисту дітей визначає, що сім’я, яка висловлює готовність узяти цю дитину, не зможе забезпечити їй ретельний догляд, тому що режим роботи потенційних канди­датів на сімейні форми виховання не дозволяє їм це зробити. Кидати роботу батьки не планують, бо саме вона забезпечує дохід цієї сім’ї. Отже, у цьому випадку батьківський потенціал є замалим для задоволення потреб дитини, а це означає, що для цієї дитини треба підшукати іншу сім’ю, яка матиме мож­ливість цілодобово забезпечувати догляд за хворою дитиною.

Інший приклад. Оцінюючи потреби дитини, працівник, який з нею працює, визначив, що дитина є творчою, обдарованою (наприклад, добре малює) і хо­тіла б розвивати свій талант. Аналіз батьківського потенціалу сім’ї, яка могла б узяти цю дитину на виховання, не викликає сумнівів, але родина проживає в сільській місцевості, дуже віддаленій від районного центру, де є художні гуртки, школи тощо. Отже, аналіз сімейних та соціальних факторів змушує замислити­ся щодо доцільності розміщення дитини в цю сім’ю. У такому випадку і для дитини, і для сім’ї бажано підшукати інші кандидатури.

Важливо зазначити, що при взаємодоборі необхідно враховувати і такий чин­ник, як місце походження дитини. Адже місце походження дитини повинне збіга­тися з місцем проживання батьків (район, місто).