Лекція.

Методики підготовки дитини до життєвих змін

План

1. Зміни в житті кожної людини.

2. Зміна в житті людини як порушення певного балансу (врівноваженості) минулого життя.

3. Непередбачувані зміни в житті дитини - втрати.

4. Як навчити дитину керувати своїм життям.

Матеріали лекції

Дитина, потрапляючи в заклад соціального захисту (притулок чи центр со­ціально-психологічної реабілітації), тим самим зазнає певних змін у своєму житті. Більш того, незабаром, через три місяці перебування у вищезазначених закла­дах, її чекають інші життєві зміни - зміни, які найкращим чином мають бути обрані працівниками притулку для дітей чи центру соціально психологічної реа­білітації дітей для влаштування подальшого життя підростаючої особистості.

Згадаємо основні шляхи виходу дитини із закладу соціального захисту дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

• повернення в біологічну родину - до батьків;

• влаштування дитини до родичів під опіку;

• усиновлення дитини громадянами України;

• оформлення опіки над дитиною іншими людьми (не родичами);

• влаштування дитини у прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу;

• влаштування дитини в заклад інтернатного типу;

• вихід дитини в доросле життя - продовження навчання чи праце­влаштування.

Від обраного шляху виходу дитини із закладу соціального захисту залежать методики, які варто застосовувати в тому чи іншому випадку під час роботи з дитиною щодо підготовки її до змін, які передбачаються в її найближчому май­бутньому. Однак це не єдиний чинник, який має вплив на вибір технологій робо­ти з дитиною щодо підготовки її до змін. Важливо також розібратися з минулим дитини, з її життєвою та сімейною історією, з характером тих змін, які уже відбулися в житті дитини до розміщення у притулок для дітей чи центр соціаль­но-психологічної реабілітації дітей.

Зміни можуть бути прогнозованими або передбачуваними, а можуть бути й неочікуваними. Як одні, так і інші, вони у свою чергу можуть поділятися на позитивні - ті, які покращують або нейтрально впливають на життя особис­тості, та негативні, - які пов’язані із чимось неприємним, можливо, навіть втратами.

Особливості життєвих змін дитини, яка залишилася без піклування батьків. Вихованці притулків для дітей чи центрів соціально-психологічної реа­білітації дітей, як правило, зазнали у своєму житті непередбачуваних для них змін, причому зміни ці часто негативні й пов’язані із втратами. Дитина, яка залишилася без піклування батьків, втратила, перш за все - самих батьків (фізич­но - смерть батьків, чи соціально - позбавлення батьківських прав), а з ними і любов, увагу, повагу. Такі діти, як правило, втрачають (чи залишають) свою домівку. Вони втрачають здоров’я, розвиток, освіту, виховання. Безпритульні та бездоглядні діти втрачають віру у своє майбутнє.

Потрібно усвідомлювати, що діти - вихованці закладів соціального захисту, є особливими дітьми, які відчули у своєму житті багато негативних емоцій, які втратили довіру до дорослих і тому потребують досить делікатного підходу.

На першому етапі перебування дитини у притулку для дітей чи центрі со­ціально-психологічної реабілітації дітей необхідно зібрати якомога більше інфор­мації про минуле життя дитини, її родинну історію, причину, через яку дитина опинилася в складних життєвих обставинах. Така інформація дасть можливість з’ясувати, як саме налаштована дитина, яке її бачення свого майбутнього. Крім того, потрібно з’ясувати, хто є чи були батьки дитини, де вони проживають чи проживали та їх бачення причини кризи сім’ї.

Важливою інформацією про дитину є відомості про її втрати, їх кількість та класифікацію, а також те, чи надана була дитині допомога при переживанні втрати.

Втрати в житті дитини. Стежка втрат. Робота з дитиною, яка пережила втрату, у напрямі її підготовки до можливих майбутніх змін. Як уже зазначалося, попередні зміни в житті дитини варто розглядати у пло­щині поняття “втрата”, яке у свою чергу тісно пов’язане з поняттями “розлука” та “страждання”.

Втрата - позбавлення того, чим володів; це відокремлення, неможливість бути разом, розірвання стосунків. Один із видів утрати - розлука.

Розлука - розставання з близькими людьми.

Страждання - болісний процес переживання горя (який допомагає пере­бороти біль втрати).

За видами найчастіше втрати поділяють на дві категорії, які схожі за класи­фікацією з поняттям “зміни”, адже втрати по суті своїй і є змінами:

• передбачувані втрати - ті, що є невід’ємною частиною нашого життя. Наприклад, втрата літніх батьків, “втрата” дітей, що виросли й переїхали до власних домівок, вихід на пенсію та втрата роботи через вік;

• непередбачувані втрати - хвороба, травми, розлучення, смерть дитини, смерть батьків у молодому віці.

Крім поділу втрат на передбачувані й непередбачувані, всі втрати можна поділити на чотири види залежно від об’єкта втрати:

1. Втрата здоров’я (як фізичного, так і душевного).

2. Втрата близької людини через смерть або розлучення.

3. Матеріальні втрати.

4. Втрати духовних цінностей, таких, як сенс життя, самоповага, гідність, любов, віра (див. рис. 5.1.).

Важливо зазначити, що втрати в реальному житті можуть “перетинатися”. Наприклад, втрата близької людини може бути пов’язана з втратою душевно­го, а іноді й фізичного здоров’я; втрата матеріальних цінностей може спричини­ти втрату гідності тощо.

Рис. 5.1. Класифікація втрат

Щоб краще зрозуміти етапи переживання втрати, відзначити певні законо­мірності цього процесу, розглянемо типовий життєвий приклад. Паралельно бу­демо аналізувати особливості переживання втрат для дітей - вихованців зак­ладів соціального захисту та методики роботи з такими дітьми з питань підго­товки їх до змін у житті.

Уявимо собі ситуацію, яку переживали у своєму житті значна кількість лю­дей. Наприклад, людина загубила гаманця, у якому була вся зарплатня за місяць. Якою буде її перша реакція на те, що сталося? Якими будуть подальші дії, відчут­тя? Ймовірно, доцільно говорити про такі відчуття, як протест, злість, розпач, жаль тощо. Але найпершою реакцією все ж таки є шок.

Перший етап стежки втрат так і називається: ШОК. За ним відразу почи­нається етап ЗАПЕРЕЧЕННЯ або ВІДМОВИ ПОВІРИТИ. Ці два етапи йдуть поруч, один за одним. Між ними майже не існує дистанції. Коли людина щось втрачає, спочатку вона переживаєте шок, який у свою чергу відразу ж вмикає заперечення того, що дійсно сталася втрата. По-іншому це називається ПРО­ТЕСТ.

Протестна поведінка пов’язана з тими ж почуттями, які належать до шоку і заперечення. На цьому початковому етапі діти й дорослі намагаються запобі­гти втраті або заперечують її факт. Діти, які втрачають батьків, можуть ще довгий час не вірити в те, що це дійсно сталося, тобто залишатися на етапі “відмови повірити”, і саме цим може пояснюватися їх неадекватна поведінка. Якщо брати для прикладу вправу з гаманцем, мало хто буде заперечувати, що першим поштовхом буде пошук гаманця. Людина починає шукати його всюди, багато разів оглядаючи кишені, сумку, стіл тощо. Вона не вірить або не хоче повірити, що дійсно його втратила.

Поведінка дитини може свідчити, що вона переживає стадію шоку і запере­чення. Наприклад:

• малюки можуть блукати будинком, шукаючи маму;

• діти можуть заперечувати, що з ними фізично жорстоко поводилися;

• діти можуть постійно проситися додому;

• вони можуть заперечувати, що з їх сім’єю щось негаразд;

• діти часто занурюються у вигаданий світ, все ще сподіваються, що батьки прийдуть за ними;

• діти перебувають у постійному стані “очікування”, що будь-якого дня сім’я забере їх додому.

Третій етап стежки втрат - це ПЕРЕГОВОРИ. Іноді людина відчуває, що можна “домовитися” і виправити ситуацію, що є способи усунення небезпеки. Із цим етапом також часто пов’язане відчуття провини.

На прикладі ситуації з гаманцем це може бути фраза: “Господи, якщо мій гаманець знайдеться, я пожертвую частину грошей нужденному”. Іншим ва­ріантом “домовленостей” може бути фраза: “Якщо моя мама одужає, я кину курити”.

Діти на етапі “випрошування” через переживання втрати, пов’язаної з їх роз­міщенням у притулок для дітей чи центр соціально-психологічної реабілітації дітей, розпочинають із запитання: “Чому я тут?” Більшість дітей очікують, що відповідь на це запитання відповідатиме так званій концепції “поганої людини”.

Дитина думає: “Я погана, зі мною щось жахливо не так, саме тому мене били або забрали з моєї сім’ї”. Дитина намагається відшукати причини в собі, які призвели до того, що її сім’я погано до неї ставилася і відмовилася від неї. У такій ситуації вона може почати проситися додому, пообіцявши, наприклад, краще навчатися в школі. Діти зазвичай будь-яку ситуацію розглядають як таку, що може бути причиною розлучення і втрати - вони звинувачують себе за те, що “занадто незалежні, сваряться з братами, занадто надокучають, не вміють ко­ристуватися туалетом, вони не виправдовують очікувань” тощо.

Деякі доросліші діти дотримуються альтернативної моделі концепції “пога­ної людини”. Вони думають, що погані їхні батьки, але все ж сподіваються, що ті візьмуть їх назад. Випрошування набирає такої форми: “Я прощу та забуду весь той біль, якого вони мені завдали, якщо тільки вони візьмуть мене назад”.

Третя форма цієї концепції проявляється тоді, коли дитина не вважає винною ані себе, ані своїх батьків, але звинувачує соціального працівника, вчителя, міліціо­нера, які забрали її - “Якби це були інші люди, я був би вдома”.

На четвертому етапі стежки страждань, викликаних втратою, можемо спо­стерігати прояви ЗЛОСТІ. Ці прояви можуть бути спрямовані як на інших (на того, хто вкрав гаманця), так і на себе (“Чому я був таким необачним?”).

Люди, що виражають злість до інших, поводяться вороже. На цьому етапі приходить усвідомлення того, що втрата дійсно сталась, і повернути все назад неможливо.

Поведінка дітей на цьому етапі відрізняється грубою агресивністю. Деякі діти проявляють свою злість вербально: “Я ударив би їх або вбив (по відношен­ню до біологічних батьків), вони мене більше не хочуть і я їх ненавиджу” або “У моєї мами було мало грошей, тому я зараз тут, а не вдома. Це нечесно. Я вас ненавиджу”. Деякі діти випліскують свої злі почуття на собі або інших дітях

• вони можуть поранити себе або інших дітей. Але фокус злості на четвертій стадії, як ми визначили раніше, може бути спрямований не лише назовні, але і всередину. Зазвичай це виявляється у вигляді депресії. Як бачимо на схемі, між цими двома видами поведінки існує зворотний зв’язок, тому що вони базують­ся на однакових почуттях.

Прояви своєї злості, спрямованої всередину, тобто депресивний стан дити­ни, проявляється:

• страхом, який зростає;

• відсутністю інтересу або здатності до видів діяльності, характерних для дитини відповідного віку;

• відсутністю очікуваної реакції на сумні чи веселі події;

• нервовою поведінкою та нічними кошмарами;

• відгородженням від однолітків та дорослих;

• суїцидальними намірами та діями, що проявляються ризикованою поведінкою;

пошкодженням речей; незадовільною успішністю у школі; сексуальною нерозбірливістю;

недотриманням гігієни та занедбаним зовнішнім виглядом.

Схема “Етапи переживання втрати"

Важливо зазначити, що проходження через стежку втрат як для кожної до­рослої людини, так і для дитини має свої індивідуальні властивості. Адже вибір дитини на четвертому етапі - злість або депресія - зумовлений насамперед індивідуальними особливостями дитини, серед яких найпомітніше місце зай­має темперамент. Саме темперамент визначає, яким чином буде поводитися дитина на четвертому етапі. Чим більш меланхолічна дитина, тим більше вона буде схильна до депресивної поведінки (у більшості це стосується також флег­матиків). І навпаки - діти-холерики або сангвініки будуть поводитись агресив­но. Слід також зазначити, що дане твердження не є законом.

Подолання емоційних наслідків втрати починається з етапу РОЗУМІННЯ І ПРИЙНЯТТЯ. Кожна людина на цьому етапі, незалежно від свого віку чи емо­ційного стану, реально сприймає втрату й розуміє, що саме сталось і чому.

Коли доросла людина досягає стадії розуміння своєї втрати, вона може по­яснити (залежно від віку та розвитку), чому відчуває певні емоції (сором, про­вину, злість, радість чи сум). Дитині це зробити набагато важче. По-перше, вона не завжди може ідентифікувати свої емоції, по-друге, дитині складніше проговорити їх уголос. Поруч із дитиною на цьому етапі має бути дорослий, який і допоможе це зробити, тим самим він допоможе дитині відійти від кон­цепції “поганої людини”.

Розглянемо, як дитина може демонструвати розуміння і прийняття втрати. Перш за все, діти можуть дозволити собі досить вільно висловлюватись про своїх батьків - як позитивно, так і негативно. Ось що сказала одна 9-річна дитина: “Моя мати була красива, але іноді смішна. Вона вживала нарко­тики й не могла від цього відмовитися. Мені було боляче, коли вона це робила. Іноді я її люблю, а іноді ні. Я знаю, що вона ніколи не зможе про мене турбуватися, але я знаю, що я їй небайдужий ”.

У поведінці дитини розуміння і прийняття втрати виражається наступним чином:

• дитина починає висловлювати надії на краще майбутнє, успішніше навчаєть­ся, керує своєю поведінкою й почуттями;

• дитина вчиться опановувати болісні почуття. Вона починає розуміти, що для людини є природним почуття суму, але існують прийнятні та неприйнятні шляхи виявлення цих почуттів.

Коли дорослі успішно проходять страждання через втрату, вони часто здатні допомогти іншим долати їхні втрати. Хоча дорослі та діти по-різному реагують на втрати, існує певна палітра подібних реакцій і подібної поведінки. Діти потре­бують того, щоб їм була надана допомога в подоланні страждань, особливо якщо у спеціаліста, який працює з дитиною, є побоювання, що дитина “застряг­ла” на певному етапі стежки втрат. Фахівці мають пам’ятати, що через обме­жені інтелектуальні та емоційні здібності до розуміння й подолання втрати діти часто на кожній новій стадії розвитку повертаються до страждання. їм також потрібна допомога в подоланні відставання в розвиткові, спричиненого тими втратами, які були в її житті.

Для ефективної роботи з дитиною щодо подолання втрат можна використо­вувати таблицю 5.1., яка допоможе працівнику притулку для дітей чи центру соціально-психологічної реабілітації дітей послідовно, у хронологічному поряд­ку проаналізувати всі втрати, пережиті дитиною, встановити їх вплив на дитину, більш чітко уявити собі, що вона переживає та яким чином це може вплинути на її сприйняття світу.

Таблиця 5.1.

Втрати дитини

ВТРАТИ (записуються в хронологічному порядку)	Почуття на момент самої втрати та на час роботи з дитиною	Поведінка (вплив втрати на поведінку)	Допомога (якщо така була надана, то ким, коли, рівень її професійності)

Отримана інформація та дані про дитину, її поведінку, емоційний стан, про кількість її страждань та етап переживання втрат допоможе спеціалісту, який працює з дитиною, обрати найбільш оптимальний шлях виходу дитини з притул­ку чи центру соціально-психологічної реабілітації та підготувати її до тих змін у житті, що її чекають.

Підготовка дитини до змін у житті. Як тільки фахівці визначаться з обранням шляху виходу дитини з притулку чи центру соціально-психологічної реабілітації, необхідно починати готувати її до змін.

Зокрема, при поверненні дитини в біологічну родину робота по підготовці її до цього полягає у відновленні або створенні нових позитивних відносин з батьками та родичами. Необхідно визначити, що саме дитину не влаштовувало у своїй родині, що спричиняло негативні стосунки, та разом з дитиною обговорити, що можна зробити, щоб уникнути цього в майбутньому. Ні за яких обставин не мож­на звинувачувати дитину в ситуації, що склалася, бо це може збільшити почуття провини, яке в дитини і без цього може бути. Крім того, у дитини може закрасти­ся думка, що вона “погана” (концепція “погана людина”, яка описана вище), а це знижує її самооцінку й аж ніяк не сприяє розвиткові почуття власної гідності.

Дитина має бути впевнена в тому, що якщо вона погодиться на певну зміну своєї поведінки заради покрашення ситуації в родині, то й сім’я зробить певні кроки назустріч дитині. Вона має знати, що її батьки також готуються до віднов­лення стосунків з нею. Це означає, що паралельним процесом підготовки дити­ни до повернення в біологічну родину має бути робота із сім’єю дитини, яка може проводитися у співпраці зі спеціалістами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання сім’ї.

Слід зазначити, що можливий варіант, коли дитина виявляє чітке бажання повернення в біологічну родину, а фактично цього зробити неможливо. У тако­му випадку робота психолога має полягати в переорієнтації дитини на інші фор­ми виховання. Для отримання позитивного результату фахівець має завоювати довіру дитини, не наполягати, не нав’язувати свої твердження, а сприяти у прий­нятті дитиною усвідомленого самостійного рішення. Така робота може бути довготривалою, але тільки терпіння дорослого та його професіоналізм дадуть позитивний результат.

Кожна дитина має право на свою думку, своє бачення ситуації та шляхів виходу з неї. Проте необхідно знати й те, що для дітей, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характерний низький рівень су­б’єктивного контролю над будь-якими життєвими ситуаціями, а тим більше - значущими в їхньому житті. Вони вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті не є результатом їх власних дій, що вони не можуть ними керува­ти і, таким чином, не відчувають персональної відповідальності за ці події й за те, як складається їх життя в цілому. Ось чому так важливо формувати в дити­ни здатність приймати самостійно рішення та брати на себе відповідальність за їх реалізацію. У цьому контексті варто згадати вислів У.Д. Брайана: “Доля залежить не від змін, а від вибору, її (долю) не потрібно чекати, її по­трібно добиватися”.

Для зручності роботи спеціаліста притулку для дітей чи центру соціально- психологічної реабілітації дітей із планування майбутніх змін у житті дитини та вирішення проблемних пов’язаних із цим питань пропонуємо до використання наступну таблицю.

Таблиця 5.2.

Плануємо майбутнє

Проблема та можливі варіанти її вирішення	Мої (спеціаліста) дії на допомогу в її вирішенні	Можливі дії дитини в її вирішенні (стратегічні та термінові цілі/дії)	Інші ресурси (яка допомога Вам потрібна)