1. Программа “Дети улицы”: Методические рекомендации по медико­психологической, социальной и педагогической реабилитации детей в приюте / А. Хабарова, С. Олешко, Н. Г анопольская та и др. - К.: Нора-принт, 2001. - 96 с.

2. Дем’янюк т. Д., Вознюк г. Ф., Сухолейстер г. В. Інноваційні технології трудового виховання учнів: навч.-метод. Посібник - к.; Рівне: Волинські обереги, 2008. - 175 с.

Лекція.

Використання інтерактивних методів у програмах із формування

Здорового способу життя серед вихованців притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей

План

1. Інтерактивні методи як засоби педагогічної взаємодії з дитиною.

2. Інтерактивна гра як ефективний метод соціально-психологічної реабілітації у притулку для дітей та центрі соціально-психологічної реабілітації дітей.

Матеріали лекції

Існують різні бачення ролі інтерактивних методів як засобу педагогічної взає­модії з дитиною. Одні дослідники вбачають у них своєрідну панацею, яка вирі­шує всі проблеми, інші - істотне доповнення до існуючої системи методів на­вчання та виховання дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Напевно, кожний із зазначених підходів щодо визначення ролі інтерактивних методів має право на існування. Однак, перш ніж перейти до детального розг­ляду інтерактивних методів, слід дати визначення основним поняттям.

Під інтерактивністю розуміється не просто процес взаємного впливу об’єктів один на одного, а спеціально організована пізнавальна діяльність, що носить яскраво виражену соціальну спрямованість. Отже, до інтерактивних методів можуть бути віднесені ті методи навчання, які організують процес со­ціальної взаємодії, на підставі якого в учасників виникає якесь “нове” знання, що народилося безпосередньо в ході цього процесу або стало його результатом.

Іншими словами, інтерактивні методи орієнтовані на ширшу взаємодію учас­ників не лише з педагогом, але й між собою, і на домінування активності учас­ників у процесі навчання.

Основою інтерактивного підходу є інтерактивні вправи і завдання, які вико­нуються учасниками. Головна відмінність інтерактивних вправ і завдань у тому, що вони спрямовані не лише і не стільки на закріплення вивченого матеріалу, скільки на вивчення нового.

Види інтерактивних вправ та завдань: творчі завдання; робота в малих групах; навчальні ігри (рольові, імітації, ділові та ігри, які навчають); викорис­тання суспільних ресурсів (запрошення спеціаліста, екскурсії); соціальні проек­ти, змагання, радіо та газети, фільми, спектаклі, виставки, презентації, пісні, казки); розминки; вивчення й закріплення нового матеріалу (інтерактивна лек­ція, робота з наочними посібниками, відео- та аудіоматеріали, “кожний навчає кожного”, мозаїка (ажурна пилка), використання запитань); обговорення склад­них і дискусійних питань та проблем (шкала переконань, проективні техніки, “один - удвох - усі разом”, “зміни позицію”, “каруселі”, “дискусія в стилі теле­візійного ток-шоу, дебати, симпозіум); розв’язання проблем (“дерево рішень”, “мозковий штурм”, “аналіз казусів”, “переговори та медіація”) тощо.

Достатній потенціал у роботі з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей має метод інтерактивної гри. Сьо­годні достатньо широке коло спеціалістів використовують різноманітні інтерак­тивні ігри у своїй діяльності. Однак така популярність інтерактивних ігор у фахівців соціальної сфери має і зворотний бік. Часто спеціалісти не сприймають цей метод як достатньо серйозний, що вимагає копіткої підготовки. Можливо, це відбувається тому, що в назві методу одним зі слів є саме “гра”, а вона найча­стіше сприймається більшістю як “забавка”.

Специфіка ігрової діяльності полягає, перш за все, у превентивній, профілактичній та корекційній спрямованості гри. Метою таких ігор може бути як безпосередній розвиток якостей особистості, так і демонстрація творчості учасників, їх позицій і можливих перспектив розвитку. Програвання певних ситуацій, залучення учас­ників гри до ситуації вибору є реальним шляхом розвитку творчої особистості, а саме таких її якостей, як: творчий інтерес, допитливість, бажання пізнати себе, впевненість у власних силах, творчий оптимізм тощо. Гра є одним з інструментів у процесі розв’язання проблеми організації життя виховного колективу ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Окрім цього, гра сприяє духовній і фізичній розкутості, зняттю напруги, посиленню відчуття радості від подолання певних труднощів, перешкод.

Одним з основних завдань інтерактивної гри є створення умов для знаход­ження учасниками нового значущого для них досвіду соціальної поведінки, що допоможе їм розібратися в різних життєвих ситуаціях, з розумінням та аналі­зом яких до цього були певні труднощі.

В інтерактивній грі, як і в рольовій, учасникам задається ситуація. Однак замість конкретних ролей учасникам даються лише інструкції, яким чином їм варто діяти. Крім того, зовсім не обов’язково, щоб запропонована ситуація на­гадувала життєву. Досить, якщо вона буде містити в собі певну проблему, яку варто вирішити.

В інтерактивній грі перед учасниками ставиться мета, яку вони повинні праг­нути досягти в її ході, наприклад, набрати найбільшу кількість балів тощо. При відсутності такої мети сама гра буде сприйматися несерйозно, а ігрова ситуа­ція постане як елемент штучності, що істотно знизить її ефективність.

Інтерактивна гра за своєю природою наближена до спортивного змагання (через такі ознаки, як: наявність мети, загальна участь тощо), у той час, як рольова гра більше нагадує театральну дію (наявність ролей, глядачі у вигляді спостерігачів тощо).

Для того, щоб володіти технікою гри й передбачати ефекти, які вона може справити на гравців, ведучий повинен мати досвід власної участі в ній. Важли­вими рекомендаціями для ведучого інтерактивної гри будуть такі:

1. будь-яка інтерактивна гра має бути чітко продуманою, структурованою, виваженою щодо цілей та завдань соціально-просвітницької діяльності й ретельно підготовленою;

2. починаючи гру, ставте чіткі завдання і не втручайтесь у процес групової роботи. Натомість уважно спостерігайте за динамікою та шляхом досягнення групою мети. Непомітно фіксуйте спостереження - вони знадобляться вам під час рефлексії;

3. пам’ятайте, що гра може тривати 10 хвилин, а от обговорення її - втричі (це як мінімум) довше;

4. у процесі аналізу і підбиття підсумків гри дуже важливо не намагатися нав’язати учасникам свою думку. Адже вони будуть говорити не те, що думають, а те, що від них хочуть почути. Це означає, що освітній ефект гри зведений до мінімуму, а ведучий, керуючись бажанням пояснити учасникам “мораль” тієї або іншої інтерактивної гри, досягає зворотного ефекту;

5. не варто прагнути до негайного розуміння учасниками всієї важливості знайденого ними досвіду в результаті гри, адже не випадково серед тренерів і педагогів з приводу ефективності того або іншого методу часто можна почути фразу: “Результат через півроку”;

6. даючи зворотний зв’язок, керуйтеся лише зафіксованими спостере­женнями та фактами; пам’ятайте про почуття членів групи, використо­вуйте гумор, будьте толерантними й конструктивними.

7. у разі, якщо час, запланований на проведення гри, вичерпано, гру та обговорення обов’язково слід довести до кінця. Не можна діяти за схемою - “гра сьогодні”, а обговорення “колись”;

8. і знову-таки, дивитись пункт 1: “будь-яка інтерактивна гра має бути чітко продуманою, структурованою, виваженою щодо цілей та завдань соціально-просвітницької діяльності й ретельно підготовленою”.

Як один із видів інтерактивної гри розрізняють настільні просвітницько- профілактичні ігри. Великий потенціал мають настільні просвітницько-про­філактичні ігри у програмах із формування здорового способу життя вихованців притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей.

Розрізняють декілька видів настільних просвітницько-профілактичних ігор: карткові; з кубиками; вікторини; стратегічні; імітаційні; рольові.

Найчастіше настільна гра призначена для невеликої за кількістю осіб групи (до 5-8 осіб), хоча за умови індивідуального підходу у просвітницько-профілак­тичній грі може брати участь і одна особа (ігри на основі пасьянсу тощо). Гра проводиться зазвичай у спокійній атмосфері за зручним столом. Часто в на­стільних іграх з ігровим полем використовується дайси (гральні кості), виконані у вигляді шестигранного кубика з нанесеними на його сторони числами від 1 до 6.

Рекомендується до просвітницької роботи залучати працівників закладу, ви­хователів, педагогів, батьків (за змогою), які безпосередньо не включені у про­цес гри, але можуть надавати додаткову інформацію дітям та молодим людям з питань, які обговорюються у грі.

У настільній грі, на відміну від іншого виду ігор, єдиним вікном між гравцями та світом, у якому знаходяться їх персонажі, є ведучий, котрий описує ситуацію, у якій опинились персонажі, а також зміни ситуації в результаті дій гравців. Від професіоналізму ведучого багато в чому залежить результат гри.

Для посилення мотивації участі в грі ведучому можна обговорити питання щодо винагороди, яку отримають переможці та учасники. Така винагорода може бути матеріальною або моральною, реальною або символічною.

Умови завдання і правила гри мають визначатися чітко й однозначно. За необхідністю їх доцільно декілька разів повторити та пояснити на певних при­кладах. Якщо умови і правила гри занадто складні, то їх слід надрукувати й роздати учасникам для ознайомлення спочатку самостійно, а потім - усім ра­зом. Не слід починати гру до тих пір, поки всі учасники зрозуміють і умови, і правила. Ведучий повинен пам’ятати про те, що правила гри не можна зміню­вати під час самої гри.

Якщо проведення гри передбачає участь асистентів ведучого із числа учас­ників заходу, вони повинні бути проінструктовані на цьому етапі. На роль асис­тентів краще підходять учасники, у яких уже був досвід участі в подібних іграх.

Якщо завдання гри досить складні й виконуються малими групами (коман­дами), кожній такій групі доцільно виділити фасилітатора. До завдань фасиліта- тора входить допомога команді при розподілі ролей і обов’язків, надання порад щодо джерел інформації тощо.

Порядок гри та дії ведучого визначаються її сценарієм, умовами і правилами.

Перед початком гри ведучому ще раз варто наголосити на правилах гри та критеріях визначення переможців (якщо гра носить змагальний характер).

У процесі гри ведучий повинен чітко дотримуватись нейтральної позиції.

У випадку, коли гра має складний сценарій, для контролю за дотриманням правил і визначенням переможців варто створити журі, бажано із числа нейт­ральних та авторитетних для учасників гри осіб.

Після завершення гри необхідно чітко оголосити її результати, нагородити переможців (якщо це передбачено).

Доцільно провести з учасниками обговорення результатів гри і того досвіду, що отримали учасники, запропонувати їм сформулювати висновки, які вони зро­били для себе.

Працюючи у профілактичному напрямі, методичною радою Всеукраїнсько­го громадського центру “Волонтер” було розроблено Програму профілактики ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки серед вихованців у притулках для дітей і центрах соціально-психологічної реабілітації дітей, у межах якої рекомендовано проводити розроблені настільні ігри. Програму було затверджено Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді наказом № 692 від 05.11.2004 р. і реко­мендовано до використання.

Список рекомендованої літератури:

1. Бондарева Е.Е. Гра як естетичний феномен (культорологічний та педагогічний аспекти) // Образование без границ. - № 2. - 2002. - С. 54-57.

2. Инновационные методы в гражданском образовании / Величко В.В., Карпиевич Д.В., Карпиевич Е.Ф., Кирилюк Л.Г. - 2-е изд. Доп. - Мн.: Медисонт, 2001. - 168 с.

3. Межкультурное образование в школе / Величко В.В., Дергай А.В., Карпиевич Д.В., Савчик О.М. - Мн.: Тесей, 2001. - 168 с.

4. Профессиональная кухня тренера (из опыта неформального образования в третьем секторе) / Отв. ред.: Е. Карпиевич, В. Величко. - СПб.: Невский простор, 2003. - 256 с.

5. Фопель К. Технология ведения тренинга. Теория и практика. Пер. с нем. - М.: Генезис, 2003. - 272 с.

6. Шибутани Т. Социальная психология. - Р-н-Д.: Феникс, 1998. - 544 с.