Лекція. Індивідуальні та групові форми й методи роботи в притулках для дітей і центрах соціально-психологічної реабілітації

План

1. Методи й форми роботи.

2. Групи форм та методів.

3. Педагогічні методи, психологічні методи, соціологічні методи роботи.

Матеріали лекції

Грецьке слово “метод” означає шлях, спосіб пізнавальної практичної діяль­ності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій прак­тичного чи теоретичного характеру. Його також визначають як найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.

Для вирішення професійних завдань у своїй практичній роботі фахівці со­ціальної сфери використовують різноманітні методи, які виникли й розвинулися в межах наук про людину, зокрема педагогіки, психології, соціології (див. табл. 3.1.).

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педа­гогічній практиці, є різновидами методів виховання. Методи формування свідо-

Таблиця 3.1.

Методи роботи

Групи методів	Назви методів
1	2
Педагогічні	Методи формування свідомості(переконування, навіювання, приклад) Методи організації діяльності(вправляння, тренування, доручення) Методи стимулювання діяльності(заохочення, схвалення, позитивне та негативне підкріплення, змагання) Методи самовиховання(самоаналіз, самоконтроль, самонаказ, самонавіювання)

Продовження таблиці 3.1.

Психологічні	Методи психодіагностики(тести інтелекту та здібностей, малюнкові та проективні тести, особистісні запитальники, соціометрія) Психотерапевтичні методи(психодрама, соціодрама, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна психотерапія, поведінкова терапія) Психокорекційні методи(психогімнастика, арт-терапія, казкотерапія) Психологічне консультування
Соціологічні	Спостереження Методи опитування(інтерв’ю, анкетування, фокус-група) Методи аналізу документів(традиційний аналіз, контент- аналіз) Біографічний метод Експертна оцінка
Соціальної роботи	Аналіз соціуму Соціальна вулична робота Робота в громаді Метод “рівний- рівному”

мості спрямовані на формування певних понять, оцінок суджень, світогляду особистості.

Переконування - це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за до­помогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни по­глядів, установок, оцінок в об’єкта впливу. Серед вербальних видів перекону­вання виокремлюють роз’яснення, доведення, спростування. Основними засо­бами переконування є логічні докази, факти, цифри, приклади із життя, певні події тощо. Для забезпечення ефективного переконування слід дотримуватися таких правил.

1. Інформація фахівця соціальної сфери має бути доступною та зрозумілою для клієнта.

2. Переконування слід проводити з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.

3. Переконування має бути логічним, послідовним, доказовим.

4. Доцільно підкріплювати окремі тези прикладами з реального життя.

5. Спеціаліст має бути упевнений у тому, у чому він переконує іншого.

6. Переконування не має перетворюватися в моралізування.

Навіювання - це спосіб впливу на особистість, заснований на некритично­му сприйманні інформації об’єктом впливу. Воно спрямовується, передусім, на почуття людини, сферу її несвідомого, а через них - на її волю і розум. Особ­ливість навіювання полягає в тому, що воно проектується не на логіку й розум, не на здатність людини аналізувати, порівнювати та узагальнювати (як у ви­падку переконування), а на емоційну сферу. У процесі навіювання не потрібно щось логічно доводити чи закликати осмислювати. Навіяне породжує віру в щось, а це, як відзначають дослідники, досягається тільки формою сказаного - важливо не що сказав соціальний працівник/соціальний педагог, а як сказав (ви­разно, яскраво, емоційно - так, щоб “брало за душу”).

За способами реалізації навіювання поділяють на пряме (імперативне, тоб­то навмисне, сплановане) і непряме. Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються, виділяються такі: навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги лідерів і довіри до них та їхньої думки. По-друге, навіювання через попередження, коли змальову­ють образ негативних наслідків у разі іншого вибору. По-третє, навіювання че­рез ідентифікацію. За його допомогою людина ототожнюється з певною гру­пою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення. Сила навіюван­ня прямо залежить від стану свідомості людини. Здебільшого жінкам, яких на­правляють до центру матері та дитини, притаманні невпевненість, занижена самооцінка, пригнічений стан, негативні очікування, слабкість логічного аналі­зу, в діях втрачається здоровий глузд - усе це стає сприятливим ґрунтом для здійснення визначального впливу на позитив.

Методи організації діяльності - це способи закріплення, формування по­зитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Одним з різновидів цих методів є вправляння. Воно полягає в залученні клієнта до спеціально організо­ваної діяльності, у процесі якої в нього формуються необхідні навички, уміння, звички, способи поведінки. Вправи організовують як активні, повторювальні дії, прийоми та способи в типових ситуаціях поведінки. Метод вправляння доцільно активно використовувати під час формування в молодих матерів навичок до­гляду за дитиною (годування, одягання, купання тощо), а також під час форму­вання й удосконалення навичок комунікації, оволодіння певними видами діяль­ності. Із цією метою можна проводити спеціальні заняття, залучаючи до участі медичних сестер, психологів, інших спеціалістів, а також проводячи тренінги.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особис­тості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Різновидом цієї групи методів є позитив­не підкріплення - деякі приємні для людини наслідки чи результати діяльності (нагорода, успіх, схвалення, позитивна оцінка тощо), які стимулюють її до відтво­рення певних видів поведінки чи діяльності в подальшому. Задоволення, яке отримує людина внаслідок позитивного підкріплення, пов’язане з діяльністю, таким чином встановлюється зв’язок “діяльність-задоволення”. Позитивні пе­реживання, котрі пов’язані з діяльністю, виконують роль емоційного підкріплен­ня того, що відбувалося до чи під час переживання. Внаслідок цього людина прагнутиме виконувати те, що викликало задоволення, чи те, що створило мож­ливості запобігти незадоволенню. Тобто, якщо якась дія поєднувалася з при­ємним переживанням, то поєднання позитивних емоцій з діяльністю підсилює мотивацію до цієї діяльності. Певні форми поведінки закріплюються (і повто­рюються в майбутньому) тоді, коли вони супроводжуються позитивними сти­мулами (слова заохочення, схвалення, нагорода, можливість самоствердження тощо). Ймовірність їх повторення, як правило, зменшується, якщо ці дії, навпа­ки, супроводжуються чимось негативним (покарання, осуд, незадоволення). Щоб сформувати необхідну поведінку, чи заохочувати до певної діяльності, треба виокремлювати такі дії клієнта, які є соціально бажаними, і стимулювати їх за допомогою різних видів позитивного підкріплення. Чим сильніше задоволення, котре отримала людина від підкріплення, тим сильніше поведінка (діяльність) буде закріплюватися. Тому важливо визначити, що саме в конкретної особи буде викликати найбільше задоволення, тобто яка форма підкріплення буде найбільш ефективною.

Психологічні методи в соціальній роботи застосовуються з метою діагнос­тики особливостей індивіда й організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.

Тестування - метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною мірою точ­ності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Психодрама - це метод групової психотерапії, у якій використовується ро­льова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного виражен­ня індивідом почуттів, що пов’язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення особистістю влас­них проблем та конфліктів, подолання неконструктивних поведінкових стерео­типів і способів емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.

Ігрова терапія - метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний діагностичний матеріал для того, щоб запропонувати дитині таку гру та роль у ній, яка допоможе усві­домити дитині негативні аспекти своєї поведінки чи формувати ті навички со­ціальної взаємодії, які є відсутніми або малорозвиненими в дитини.

Арт-терапія - метод впливу на психоемоційний та фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього й ужиткового мистецтва (малювання, жи­вопис, ліплення, різьба, випалювання, вироби з хутра і тканин тощо). Фізичний та фізіологічний вплив арттерапії перш за все полягає в розвиткові ідіомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда. Заняття різними видами худож­ньої діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвиткові креатив- ності та індивідуальності особистості, покращенню її самовідчуттів. Групові заняття з арттерапії сприяють також формуванню навичок спілкування між людьми, що у свою чергу полегшує їм соціальну адаптацію в різних мікросоці- умах.

Соціально-психологічне консультування - процес, який може бути як за­собом розвитку, так і способом втручання в життя клієнта. Він орієнтований на стимулювання клієнта до саморозвитку, змін у поведінці, способах життєдіяль­ності тощо.

У теорії та практиці консультування виокремлюють різні підходи до його організації й здійснення. Найбільш поширеною є еклектична модель консульту­вання, яка відображає універсальні риси консультування будь-якої орієнтації. Так, на етапі первинного інтерв’ю або дослідження проблеми консультанту необхід­но зосередитися на особистості клієнта, виявити участь та щиру зацікавленість до справ клієнта.

На стадії двомірного визначення проблеми консультант прагне точно оха­рактеризувати проблему клієнта. Визначення проблеми дозволяє зрозуміти її причини, а іноді вказує шляхи і способи вирішення.

На наступній стадії обговорюються й обираються можливі способи розв’я­зання проблеми. При цьому консультант спонукає клієнта до активної участі у виборі оптимальних для нього способів вирішення проблем. Варто також про­говорити, як досягатиметься той чи інший запланований результат.

На стадії діяльності відбувається реалізація наміченого разом з консультан­том плану дій. На стадії оцінки клієнт разом з консультантом оцінюють отри­мані результати. Ефективним є негайний зворотний зв’язок.

Ця модель відображає лише загальний процес консультування, а виокрем­лення стадій є досить умовним. Реальний процес не завжди підпадає під за­пропоновану схему. Варто наголосити, що основною умовою ефективного кон­сультування є активна участь клієнта та професійна компетенція консультанта (див. табл. 3.2.).

Окрім педагогічних та психологічних методів, у практичній роботі широко застосовуються різні види соціологічних методів. Найбільш поширеними серед них є спостереження та анкетування.

Спостереження - візуальне сприйняття і реєстрація значимих для об’єкта спостереження фактів. Джерелом інформації під час спостереження є поведін­ка (вчинки, дії, емоційні та вербальні реакції) жінок, дітей, персоналу. У найбільш загальному вигляді процедура спостереження складається з таких етапів:

• визначення мети і завдань (для чого, з якою метою спостерігати?);

• вибір об’єкта і предмета спостереження (що спостерігати?);

• вибір ситуації спостереження (в яких умовах спостерігати?);

• вибір способу спостереження (як спостерігати?);

• вибір способу реєстрації спостережуваного (як вести записи?);

• обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат?).

Вербальні	Невербальні
Використовувати слова, зрозумілі клієнтові	Підтримувати зоровий контакт з клієнтом
Повторювати й уточнювати твердження клієнта	Спілкуватися на близькій відстані
Адекватно інтерпретувати почуте	Реагувати на висловлювання клієнта певними жестами
Використовувати словесне підкріплення (наприклад, “Так..”, Мені це знайомо..”, “Звичайно, це...”	Г оворити в помірному темпоритмі
Вчасно надавати необхідну інформацію	Г оворити спокійно, у довірливому тоні
Використовувати гумор для зняття напруги	Не приймати закритих поз
Ставитися до клієнта з повагою, без оцінок та осуду
Уточнювати висловлювання клієнта

Таблиця 3.2.

Б

Прийоми, що застосовуються під час консультування

ез чіткої відповіді на всі ці запитання спостереження дуже ускладниться.

Дані спостереження заносяться в протоколи, картки або щоденники.

Якщо метод є шляхом, способом досягнення мети й розв’язання поставле­них завдань, то форма є способом організації змісту роботи. Форми роботи - варіанти організації взаємодії фахівця з клієнтами, спрямовані на створення умов для позитивної активності особистості, вирішення відповідних завдань її соціалі­зації, надання допомоги та підтримки. На практиці спеціалісти використовують значну кількість різноманітних форм, проте всі вони мають специфічні ознаки: функціональність (пріоритетність для певного напрямку соціально-педагогіч­ної діяльності); структурність (відповідність спеціальним вимогам до підго­товки та проведення окремих типів форм); інтегративність (результати, одер­жані при використанні одних форм, сприяють упровадженню інших). У соціаль­но-педагогічній роботі форми класифікують за кількістю учасників: індивіду­альні (робота фахівця з окремою людиною, випадком), групові (робота з гру­пою, сім’єю), масові (спрямовані на залучення великої кількості людей - акції, конкурси, фестивалі тощо); за домінуючим засобом впливу: словесні (лекції, бесіди, диспути); практичні (аукціони, тренінги, ярмарки послуг тощо); наочні (соціальна реклама, відеолекторії тощо).

Метод індивідуальної соціальної роботи був запроваджений М. Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми клієнта шляхом його підтримки, ство­рення ситуації, що стимулює клієнта до подолання певних перешкод. В основі цього методу - механізм адаптації клієнта до певної життєвої ситуації. До ос­новних складових цього методу зараховують: встановлення первинного контак­ту спеціаліста з клієнтом, вивчення та аналіз ситуації, визначення мети й зав­дань спільної роботи з клієнтом, оцінка результатів сумісної діяльності.

В основі здійснення індивідуальної роботи - корекція взаємостосунків інди­віда із собою та соціальним оточенням. Корекція ставлення до себе, до власно­го “Я” передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин пригніче­ності та їх подолання; вироблення навичок самостійності; формування почуття гідності, поваги до себе; зміни в ієрархії системи цінностей і домагань клієнта. Корекція ставлення до інших (рідних та сторонніх) базується на здатності до емпатії, розумінні почуттів інших; толерантності у ставленні до їхніх недоліків. Корекція ставлення до життя можлива за умови формування навичок прийнят­тя відповідального рішення, самоорганізації особистості, оптимістичного став­лення до реальності.

Використання методів індивідуальної роботи доцільне під час адаптації ди­тини до нових соціокультурних умов, допомоги в подоланні стресових чи психо- травматичних ситуацій, у період емоційно нестабільних станів клієнта тощо.

Групова робота базується на положеннях про те, що група сприяє пізнанню себе, свого досвіду, можливостей і дає людині зворотний зв’язок щодо її пове­дінки, сприйняття оточуючими тощо. Метою цього методу є надання допомоги клієнту через передачу групового досвіду для розвитку фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки. До переваг групової роботи зараховують такі:

• група створює умови “суспільства в мініатюрі”, що дозволяє програвати та аналізувати реальні ситуації;

• група дає можливість особистості отримати зворотний зв’язок і підтримку;

• у процесі групової взаємодії відбувається розуміння потреб та цінностей інших;

• у групі кожний відчуває себе рівним партнером, на відміну від індиві­дуальної роботи;

• група заохочує спробу до самовдосконалення та саморозкриття кожного її члена, внаслідок чого зростає їх упевненість у власних силах.

Наразі не існує єдиної класифікації груп, оскільки в основу їх групування по­кладено різні критерії. У соціальній роботі в основу класифікації груп переважно закладають критерій головної мети діяльності групи або спосіб реалізації цієї мети (див. табл. 3.3.).

Однією з ефективних форм групової роботи є тренінг - форма групової робо­ти, спрямована на отримання або поглиблення нових знань і формування прак­тичних навичок учасників.

Кожний тренінг містить певні базові компоненти. Відповідно до класифікації В.Д. Веблера тренінговий процес реалізується в межах шести тісно пов’язаних між собою компонентів.

1. Учасники - цільова група людей, для якої буде проводитися тренінг. Оптимальна кількість учасників - 7-10 осіб.

Таблиця 3.3.

Типологія груп

Різновид групи	Мета діяльності
Групи зустрічей	Налагодження тісних взаємостосунків між членами групи, визначення та усунення перешкод, які заважають членам групи в реальному житті
Т -групи	Оволодіння новими знаннями й навичками; вдосконалення умінь міжособистісного спілку­вання, забезпечення умов для особистісного та професійного зростання членів групи
Групи вирішення проблем	Обговорення особистих, соціально- психологічних, професійних проблем задля знаходження способів їх вирішення
Лікувальні групи (для людей з психічними розладами, які виявляються в поведінці чи емоційній сфері)	Корекція психологічного стану осіб, які перебувають у стані депресії, мали спробу суїциду, мають проблеми контролю над почуттями, перебувають у стані психозу тощо
Групи самодопомоги	Співпраця людей, що мають досвід подолання подібних проблем, задля бажання допомогти іншим їх вирішити, реалізувати власні потреби

2. Мета, яка визначається залежно від його виду, цільової групи і теми тренінгу.

3. Зміст, що обумовлюється темою, метою та цільовою групою учасників.

4. Рамкові умови (приміщення, час і тривалість проведення). Тренінг бажано проводити в просторому приміщенні (не менше 25 кв. м), у якому є можливість розмістити стільці для учасників у формі кола та кріпити матеріали з напрацюваннями учасників на стіни кімнати. Тренер разом з учасниками також перебуває в загальному колі. Тривалість тренінгу обумовлюється його метою, завданнями, особливостями цільової групи. У переважній більшості тривалість тренінгу 2-5 днів. Тренінг складається з кількох сесій тривалістю 1,5-2 години, які чергуються з невеликими перервами.

5. Методи навчання - обмежений рамковими умовами спосіб реалізації мети тренінгу через роботу суб’єктів освітньої діяльності (учасників і тренерів).

6. Тренер - особа, яка організовує роботу групи. Його головна роль полягає в тому, щоб активізувати учасників, стимулювати їх до висловлення власних суджень, допомагати під час формулювання певних висновків, узагальненні інформації, тобто бути посередником між новими знаннями, уміннями, ідеями та групою учасників.

Усі тренінги мають певну логіку проведення і складаються з кількох етапів: початок, основна частина, заключна частина. Об’ємне співвідношення цих етапів на кожному окремому тренінгу може бути різним.

Початок (орієнтовно 15% часу)

1. Повідомлення мети і завдань тренінгу. Тема, мета й завдання тренінгу мають бути записані на ватмані, який кріпиться в кімнаті на видному місці.

2. Знайомство учасників з використанням різноманітних технік знайомства.

3. Прийняття правил роботи групи. Правила записуються на ватмані та розміщуються на видному місці. Правила не знімають до закінчення тренінгу, щоб тренер чи учасники групи могли апелювати до них у разі їх порушення.

4. Визначення очікувань учасників. На цьому етапі учасники визначають, чого вони очікують для себе від участі в тренінгу. Дуже важливо, щоб кожен учасник проговорив свої очікування вголос, для того щоб тренер міг краще виконати заплановані види роботи чи частково їх модифікувати (за необхідності).

Основна частина (орієнтовно 35-40% часу)

1. Актуалізація проблеми. Цей етап проходить червоною ниткою через весь тренінг. Завдання цього етапу - зробити проблему актуальною для кожного учасника. Етап можна провести за допомогою запитань: “Що для вас значить...”, “Що ви відчуваєте, коли...”, “Чи стикалися ви з ...”; пригадати якусь інформацію, пов’язану з темою заняття, та поділитися нею з іншими за допомогою ігор чи групових завдань.

2. Інформаційний блок. Інформаційний блок треба розбити на кілька логічно завершених частин і подавати матеріал рівномірно протягом усього тренінгу.

3. Надбання практичних навичок. Відбувається в процесі різноманітних форм роботи: аналіз ситуацій, рольові ігри, виконання індивідуальних завдань, формулювання певних правил поведінки відповідно до завдання, вироблення алгоритму дій тощо.

Завершення роботи (5% часу).

На цьому етапі підбиваються підсумки тренінгу, з’ясовується, як справди­лися очікування учасників, висловлюються побажання учасників щодо вдоско­налення проведення наступних тренінгів.

Інформаційний блок, етапи актуалізації і вироблення навичок мають досить пластичну структуру. У цих етапів немає чітких часових рамок і обов’язкового порядку проходження - вони можуть іти паралельно чи один за одним без стро­гої послідовності. Важливо, щоб учасники групи, які пройшли навчання за про­грамою тренінгу, закінчили роботу з високою мотивацією до подальшої діяль­ності та почуттям упевненості в собі.

Оскільки кожна пізнавально-практична діяльність базується на певних про­цедурно-методичних засадах, доцільно визначити для тренінгу принципи діяль­ності з групою (для тренера) та в групі (для учасників). До основних принципів проведення тренінгу зараховують:

1 Принцип активності має на меті інтенсивну участь у тренінговому процесі всіх його учасників, що спрямована на самостійний і творчий підхід до пошуку й вироблення спільних рішень.

2. Принцип “тут і тепер”. Тренінг є своєрідною модифікацією відомого прийому “casestudy” (вивчення окремого випадку). Цей принцип орієнтує учасників тренінгу на те, щоб предметом їх аналізу постійно були процеси, які відбуваються в групі на даний момент; почуття, які переживають у конкретний момент; думки, які з’являються під час тренінгу. Крім спеціально обумовлених випадків, не дозволяються проекції в минуле та майбутнє. Цей принцип забезпечує глибоку рефлексію учасників, дає можливість концентрувати увагу на собі, своїх думках та почуттях у конкретний момент.

3. Принцип “Я”. Сутність цього принципу полягає в тому, що основна увага учасників має бути акцентована на процеси самопізнання. Навіть оцінка висловлювань та поведінки інших учасників групи має здійснюватися через висловлювання власних почуттів і переживань учасника. Доцільно уникати суджень типу: “ми вважаємо...”, “у нас інша думка...” і їм подібних, оскільки вони перекладають відповідальність за почуття й думки конкретної людини на аморфне “ми”. У висловлюваннях учасників мають використовуватися особові займенники однини “я відчуваю”, “мені здається...”, “дозвольте поділитися своїми думками...”, “дозвольте не погодитися з тим, що ...”.

4. Принцип відвертості - один із фундаментальних принципів, який обумовлює результативність тренінгу. Найголовніше в групі - не лицемірити і не брехати. Чим більш правдивими будуть розповіді учасників та щирішими їх почуття, тим успішнішою буде робота групи в цілому. Відвертість та відкритість сприяє отриманню й наданню іншим чесного зворотного зв’язку, тобто тієї інформації, яка запускає механізми не лише самоусвідомлення, а й міжособистісної взаємодії в групах.

5. Принцип добровільності визначає свободу прийняття рішення людиною про участь у тренінгу чи відмову від участі в певних видах діяльності на тренінгу.

6. Принцип партнерства спонукає кожного учасника до поваги особистості інших членів тренінгової групи, до визнання рівності позицій у системі суб’єктно-суб’єктних стосунків з ними. Окрім формування навичок ефективної взаємодії учасників, цей принцип стереотипізує повагу до особистості взагалі як до загальнолюдської цінності.

7. Принцип зворотного зв’язку є не лише одним із важливих навчальних складових тренінгу, але й вимогою його систематичної рефлексії. Зворотна інформація, яку отримують учасники тренінгу, дозволяє кожному з них коректувати свою діяльність, поведінку і стосунки в групі відповідно до мети й завдань тренінгу. Джерелами такої інформації можуть бути інші члени групи, тренер, рефлексія самого учасника.

Список рекомендованої літератури

1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 134 с.

2. Немов Р. С. Основы психологического консультирования: Учебник. - М.: ВЛАДОС, 1999. - 528 с.

3. Никандров В.В. Антитренинг, или контуры нравственных и теоретических основ психотренинга: Учеб. пособие. - СПб.: Речь, 2003. - 176 с.

4. Робота з сім’ями, які потребують професійної соціально-педагогічної підтримки. / Автори-упоряд. В.Г. Головатий, А.В. Калініна, О.А. Виноградова. За заг. ред. Т.Ф. Алєксєєнко. - К.: Основа-Принт, 2007. - 128 с.

5. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Зверева, О.В. Безпалько, С.Я. Хар­ченко та ін.; За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 254 с.

6. Соціальна робота: В 3 ч. Ч. 2: Теорії та методи соціальної роботи / Тетяна Семигіна (ред.), Ірена Грига (ред.). - К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2004. - 224 с.