Програма інтерв’ю з дитиною, яка зазнала насильства

Деякі факти про дітей, що постраждали від насильства:

• дво-трирічні діти можуть розповісти про події, що відбуваються, точно згадати й описати події, що відбулися з ними;

• діти, старші 3-х років, можуть дати в суді адекватні показання;

• діти будь-якого віку можуть повідомити все, що вони знають, якщо задавати їм правильні запитання в адекватній їх віку формі.

Принципи проведення інтерв’ю з дітьми, що постраждали від насильства:

1. Ми не “допитуємо” дітей.

2. Діти й дорослі не говорять однаковою мовою.

3. Суперечливість у показаннях дітей є нормальною.

4. Маленькі діти використовують слова в прямому значенні.

5. Доросле використання мови не означає неодмінно наявність дорослих когнітивних і лінгвістичних умінь.

6. Маленьким дітям дуже важко стежити одночасно за двома або більше думками.

7. Діти не завжди можуть повідомити, що вони не розуміють запитання.

8. Реакція дітей на запитання не є неодмінно відповіддю, якщо відповідь не містить необхідну інформацію.

9. Діти не здатні давати “дорослі” пояснення про особисті переживання.

Фази дослідницького інтерв’ю

1. Знайомство.

Представитися: “Мене звати.... Я працюю ”

• Я можу задати деякі запитання два рази (якщо я не зрозумію)

• Говори мені, якщо ти не зрозумів(ла) запитання...

• Скажи мені, якщо ти не знаєш відповіді

• Скажи мені, якщо ти не впевнений у відповіді...

• Поправ мене, якщо я неправильно зрозумів (ла) тебе...

2. Дослідження здатності дитини розуміти дорослого.

Розуміння:

• часу (скажи мені, який сьогодні день тижня, місяць; пора року);

• кольорів;

• більше ніж, менше ніж...;

• сухий - мокрий, твердий - м ’який, до - після;

• нагорі - унизу, усередині - поза, спереду - позаду;

• Доторкнися до свого носа...

• Назви частини свого тіла...

3. Бесіда на головну тему.

Познайомте дитину з темою розмови, уникаючи, по можливості, таких суге­стивних слів як: “важкий”, “страшний”, “насильство” і т.д.

4. Послідовність бесіди.

Домашнє життя дитини:

• Як тебе звати, скільки тобі років, коли в тебе день народження?

• Де ти живеш?

• Хто живе разом з тобою?

Школа й друзі:

• У якій школі ти вчишся?

• Як звати твою вчительку?

• Що тобі в школі найбільше подобається?

• Чи є в тебе найкращий друг?

5. Вільна розповідь дитини про насильство.

Підбадьорюйте дитину вільно розповідати про те, що трапилося, використо­вуючи коментарі з відкритим кінцем, такі як:

“І тоді... ”, “Розкажи мені про це більше... ”. Можна використати й на­ступні конструкції:

• Твоя мама розповіла мені, що ти сказав (ла) їй... або:

• Я чула, що з тобою щось трапилося..., розкажи мені про це.

6. Уточнюючі питання фахівця під час бесіди.

Розглядайте необхідні теми в тому порядку, в якому дитина їх зачіпає, щоб уникнути зміни теми в ході інтерв’ю. У випадку, якщо інформація, отримана від дитини, здається недостатньою і необхідно з’ясувати: де це трапилося; опис оточення; коли це трапилося, у який час - вранці, вдень, увечері, вночі, у яку пору року, - наприкінці розмови задавайте дитині уточнюючі запитання (Це трапилося до або після Нового року/твого дня народження, на вулиці було світло чи темно, на вулиці було тепло чи холодно тощо).

ДодатокВ Пояснення виникнення травм батьками, що можуть вказувати на вірогідність вчинення насильства

Надана батькам можливість пояснити виникнення травми в дитини може слугувати важливим джерелом інформації, яка може допомогти довести, що дитина стала жертвою насильства або нехтування її потребами.

До пояснень, що можуть викликати підозру щодо жорстокого поводження з дитиною, можна віднести наступні:

• Коли дитина (особливо молодшого шкільного та дошкільного віку) говорить, що її вдарила конкретна особа, це, як правило, відповідає дійсності. Тому співбесіди з дітьми, старшими трьох років, важливо проводити без присутності батьків.

• Коли один з батьків стверджує, що інший вчинив насильство стосовно дитини, це, як правило, відповідає дійсності, особливо якщо батьки не сперечаються один з одним за право опіки над дитиною та не переслідують житлові інтереси.

• Нерідко батьки частково визнають свою провину. Наприклад, що вони завдали дитині лише одну з травм, категорично заперечуючи, що мали стосунок до інших травм. Такі напіввизнання варто враховувати як важливі аргументи на користь того, що батьки насправді можуть бути винні в жорстокому поводженні з дитиною.

• Іноді батьки заперечують, що знають узагалі хоч щось про походження гематом або опіків, хоча ці травми видно неозброєним оком - це також може викликати суттєві підозри. В іншому випадку батьки можуть “помічати травми”, але не можуть пояснити їх походження, частіше за все просто відповідаючи: “Не знаю”, “З ним таке буває часто” і т.д.

• Багато батьків, що винні в насильстві над дитиною, дають неправдиві пояснення, що суперечать здоровому глузду або не відповідають даним медичного обстеження. Найчастіше батьки пояснюють значні травми незначною пригодою, наприклад, стверджують, що дитина отримала численні гематоми, бо перечепилась і впала на ворсистому килимі; або ж дитина послизнулась на паркеті, впала і вдарилась “спочатку об шафу, потім об стілець та стіл”.

• Ще одним показником того, що травма має умисний характер, є невідповідність поведінки, що приписується дитині, рівню її розвитку, та пояснення, що дитина сама нанесла собі травму. Наприклад, коли батьки стверджують, що десятимісячна дитина залізла у ванну та включила гарячу воду, а тому - опеклась. Або що одномісячна дитина викотилася з ліжечка і впала на підлогу; або голівка дитини застрягла між прутами ліжечка, вона намагалась звільнитись, тому дуже подряпалась.

• Батьки можуть звинувачувати у травмуванні дитини її братів або сестер, особливо в тому випадку, якщо не можуть вигадати більш-менш правдиву “легенду” отримання дитиною травм.

• Невинні батьки зазвичай прагнуть якомога швидше викликати лікаря. Батьки ж, які винні в насильстві, зазвичай вдаються до самолікування або ж не лікують дитину взагалі. У деяких випадках батьки звертаються по медичну допомогу лише тоді, коли дитина перебуває в надзвичайно небезпечному стані. Так, за деякими дослідженнями, які були проведені у США, третина дітей, що стали жертвами насильства, були привезені батьками до лікарні у тяжкому стані лише на 1-4-й день після того, як була отримана травма.