Практичне заняття. Психологічне, фізичне й економічне насильство та індикатори їх виявлення

Питання до розгляду:

1. Психологічне (емоційне насильство) над дітьми і його форми.

2. Індикатори вчинення психологічного насильства над дитиною та особливості його виявлення.

3. Фізичне насильство і його специфіка.

4. Особливості економічного насильства та його індикатори.

Матеріали практичного заняття

Вправа “Різновиди психологічного, фізичного та економічного насиль­ства над дітьми”

Мета: визначити різновиди психологічного, фізичного і економічного насиль­ства та сформувати перелік їх індикаторів.

Час: 40 хв.

Хід проведення:

Ведучий об’єднує учасників у три групи та зазначає, що одна група буде працювати над аналізом феномена психологічного насильства, друга - над ана­лізом феномена фізичного, а третя - економічного насильства (нехтування) за певними пунктами.

Групам необхідно:

1. Сформулювати визначення поняття.

2. Виокремити прояви даного виду насильства.

3. Визначити індикатори даного виду насильства.

Над завданням групи працюють протягом 25 хвилин.

Після завершення роботи кожна група по черзі презентує свої напрацюван- ня. Після презентацій тренер додатково аналізує напрацьовані групами індика­тори та підкреслює ті пункти, які є спільними для психологічного, фізичного й економічного виду насильства. На основі виділених спільних індикаторів прово­диться обговорення.

Запитання для обговорення:

• За яких умов дію можна визначити як насильство?

• Чому фізичне, економічне і психологічне насильство має ряд спільних індикаторів?

Інформаційне повідомлення “Особливості психологічного, фізичного та економічного насильства і їх індикатори”

Мета: надати інформацію учасникам групи щодо особливостей психологіч­ного та фізичного насильства і їх індикаторів.

Час: 20 хв.

Хід проведення:

Ведучий пропонує групі інформаційне повідомлення:

Психологічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, прини­ження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна, демон­страція нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віко­вим можливостям.

Психологічне (емоційне) насильство є основою всіх видів насильства і зне­ваги у ставленні до дітей. Як самостійна форма жорстокого поводження з дітьми, психологічне насильство стало предметом вивчення спеціалістів у кінці 70-х на початку 80-х років. На думку більшості спеціалістів, які займаються цією про­блемою, психологічне насильство зустрічається значно частіше й наносить знач­но більше шкоди особистості дитини, ніж це часто вважається.

Проаналізуємо конкретний характер дій дорослих по відношенню до дитини з урахуванням різних типів психологічного насильства:

Ігнорування потребами дитини проявляється в нездатності батьків вира­жати прив’язаність, любов і турботу по відношенню до неї, у позбавленні її ем- патії, ігнорування потреб у безпечному оточенні, підтримці, спілкуванні;

Відторгнення виражається в публічному приниженні дитини, пред’явленні над­мірних, невідповідних її віку вимог, публічній демонстрації негативних якостей дити­ни, постійному формуванні в неї почуття сорому і провини за прояви природних для неї емоцій (страх, плач, гнів та ін.), жорсткій, невідповідній її віку критиці та ін.

Погрози і тероризування проявляються в приниженні гідності дитини, по­грозах покарання, побоях, погрозах здійснення насильства по відношенню до дитини чи до того, кого дитина любить (по відношенню до мами, сестри, брата, домашньої тварини), використання ненормативної лексики по відношенню до дитини.

Ізоляція формує встановлення безпідставних обмежень на соціальні кон­такти дитини з однолітками, родичами чи іншими дорослими, обмеження права дитини на побудову власних взаємовідносин з однолітками і відсутність у дити­ни права залишати свій власний будинок (наприклад, батьки примусово перево­дять дитину на домашнє навчання).

Розбещення має на увазі створення мотивації до розвитку антисоціальної поведінки, включаючи крадіжки, заохочення самодеструктивної поведінки, за­лучення дитини до вживання алкоголю та наркотиків.

Індикаторами психологічного насильства можуть служити наступні особ­ливості поведінки дорослих:

• небажання дорослого втішити дитину, яка дійсно цього потребує;

• публічне звинувачення дитини, нескінченні звинувачення, образи, нецензурні висловлювання на адресу дитини;

• ототожнення дитини з родичем, якого ненавидить дорослий;

• перекладання на дитину відповідальності за невдачі дорослого;

• постійне надмірно критичне ставлення до дитини;

• відкрите признання в нелюбові дитини;

• ненависть по відношенню до дитини, яка не приховується, а в певних ситуаціях - підкреслюється.

Як визначає практика, до сімей, які належать до групи ризику щодо виник­нення психологічного насильства, можуть бути віднесені наступні типи:

1. Сім’ї, де різні форми насильства є стилем життя.

2. Сім’ї з авторитарним стилем виховання.

3. Сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах.

4. Сім’ї, у яких батьки вживають алкоголь, наркотики.

Індикатори в поведінці дитини, що можуть свідчити про психологічне насильство:

• замкненість;

• страх, або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

• неврівноважена поведінка;

• агресивність, приступи люті, схильність до руйнації, нищення та насильства;

• уповільнене мовлення, нездатність вчитися, відсутність знань, загально­відомих дітям відповідного віку (наприклад, невміння читати, писати та рахувати);

• надто висока зрілість і відповідальність проти звичайних для цього віку (“маленький дорослий”). Щодо опису такої поведінки, вживається термін “рольова інверсія”;

• уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молод­шими дітьми;

• занадто низька самооцінка;

• тривожність;

• почуття провини;

• швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;

• демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому; небажання йти додому;

• схильність до мандрів, волочіння;

• страх перед фізичним контактом;

• депресивні розлади;

• спроби самогубства або самопошкодження;

• вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин;

• наявність стресопохідних розладів психіки, психосоматичних хвороб;

• насильство по відношенню до слабших, тварин, інших живих істот.

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх замі­няють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних уш­коджень, що завдають шкоди здоров’ю дитини, порушують її розвиток і поз­бавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідина­ми, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких пред­метів як знаряддя бузувірства.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання нарко­тиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а та­кож спроби задушення чи втоплення дитини.

У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізично­го покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно ус­відомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою. Діти, з котрими поводяться таким чином, позбавлені почуття захищеності, яке є надзвичайно важливим для нормального розвитку дитини.

Фізичне насильство - одна з найпоширеніших форм насильства. У нашій країні фізичні покарання дітей, на жаль, досі є звичайною практикою. Найви­щий відсоток дітей, що страждають від фізичного насильства, припадає на вік 8-12 років. Найбільш низький відсоток - на дітей до 5 років. Також слід зауважити, що маленьких дітей частіше б’ють матері, у той час як підлітків б’є батько.

Дитина, що переживає фізичне насильство, отримує негативну інформацію від значимих для неї людей (перш за все - на невербальному рівні):

• люди, які мене найбільше люблять - це ті, що мене найбільше б’ють;

• у мене є право бити інших;

• я можу застосовувати фізичну силу, коли досягаю своїх цілей.

Іншими індикаторами фізичного насильства щодо дітей різного віку є:

• для дітей у віці до 6 місяців - низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність усмішки (або усмішка з’являється дуже рідко);

• для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 року - страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість попри відсутність причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум;

• для дітей 1,5-3 років - страхи, сплутаність почуттів, порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі в поведінці (від надмірної агресивності до надмірної пасивності). У деяких дітей може спостерігатися стан “холодної спостережливості”. Вони не виявляють ніяких емоцій та почуттів, а час від часу спостерігають за тим, що відбувається навколо. Такі діти можуть бути схожими на дітей, що страждають аутизмом;

• для дошкільнят (3-6 років) - пасивна реакція на біль, примирення із ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо); негативізм, відчуження та агресія поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю. Слід також зазначити про можливу наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;

• для дітей молодшого шкільного віку - амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу. Дитина може зазнавати труднощів у налагодженні й підтримці стосунків з іншими дітьми й дорослими, намагатися ними маніпулювати, занурюватись у себе, дистанціюватися від оточення. Вона може також поводитися озлоблено, агресивно, впадати в істерики. Дитині важко сконцентруватись на тому, чим вона займається, дитина виглядає неуважною, окрім цього можуть проявлятися й інші ознаки хронічного тривожного стану. Це може негативно позначитися на її успішності в школі. Може виникнути відчуття “брудного тіла” (більш характерний наслідок сексуального насильства);

• для дітей 9-11 років - те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, відчуття самотності, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (у тому числі з метою одержання сексуального задоволення), суперечливеповодження, а також неадекватні харчові вподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);

• для дітей 11-17 років - відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. У поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, уникнення тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

При оцінці випадку фізичного насильства над дитиною виділяють наступні діагностичні ознаки:

• відтермінування у зверненні по допомогу в медичний заклад без чіткого пояснення зі сторони батьків дитини;

• в історії, що розповідається, є багато суперечностей;

• історія розповіді несумісна з тяжкістю отриманих дитиною травм;

• отримання повторних травм, що викликають підозру;

• батьки переносять відповідальність за травму на інших;

• батьки пояснюють, що дитина сама винувата в отриманих травмах чи пошкодженнях;

• дитина неодноразово поміщалась у різні заклади для лікування травм;

• дитина звинувачує батьків, опікуна чи осіб, які їх замінюють, у нанесенні пошкоджень;

• батьки в дитинстві зазнавали насильства;

• батьки демонструють нереалістичні й передчасні очікування по відношенню до дитини.

Ігнорування інтересами і потребами дитини (економічне насильство, або нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб ди­тини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, і в силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недо­свідченість), і за відсутності таких. Типовим прикладом зневажливого став­лення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків.

Нехтування потребами дитини має місце не лише в сім’ях із низьким мате­ріальним становищем. Іноді батьки або особи, що їх замінюють, поводять себе таким чином через відсутність батьківської компетенції (наприклад, випускни­ки інтернатів), нелюбов до дитини тощо. Більшість дітей, про яких погано піклу­ються і потребами яких нехтують, це діти, чиї батьки зловживають алкоголем.

Форми нехтування потребами дитини:

• залишення дитини без нагляду;

• доведення дитини до виснаження та зневоднення внаслідок відсутності забезпечення харчуванням або ж неправильного харчування;

• ненадання дитині одягу, що відповідає погоді та сезону;

• ненадання дитині медичної допомоги;

• відсутність необхідної уваги, піклування, захисту (бездоглядність);

• проживання дитини в антисанітарних умовах, відсутність забезпечення елементарної гігієни;

• ненадання можливості для отримання адекватної освіти.

У більшості випадків про те, що дитина зазнає економічного насильства (нех­тування), свідчить низка зовнішніх показників. Дитина погано вдягнена, неаку­ратна, брудна, хвора, потребує послуг стоматолога, у неї погана гігієна шкіри, нігтів, вона не має потрібної ваги, жебракує або краде їжу.

Отже, основними індикаторами економічного насильства є:

• дитина постійно голодує;

• дитина надмірно повнішає через неправильне харчування;

• дитина часто запізнюється до школи.

• дитина часто пропускає школу;

• дитина носить брудний одяг з поганим запахом;

• дитина одягнена не за погодою, не по сезону;

• дитина виглядає втомленою і хворою;

• дитина виглядає занедбаною;

• у дитини не вилікувані зуби;

• брак необхідного медичного догляду та лікування (дитину не водять до лікаря);

• за дитиною не стежать і вона часто залишається напризволяще;

• дитину наражають на небезпеку;

• дитину уникають інші діти;

• у дитині немає іграшок, книжок, розваг тощо;

• вдома холодно, безлад і антисанітарія;

• у дитини немає постільної білизни або постільна білизна пошматована і в плямах;

• нігті у дитини не стрижені й брудні;

• у дитини постійні інфекції, спричинені недотриманням гігієни;

• є інформація про трудову діяльність дитини (особливо молодшого віку);

• дитина може виглядати постійно втомленою, може засипати на уроках;

• дитина жебракує, втікає з дому.

Окрім того, варто пам’ятати, що дуже багато дітей, потребами яких зневажа­ють, комплексно відстають у розвиткові, мають соціально-педагогічну занед­баність. Ступінь відставання можна встановити, порівнявши рівень розвитку ди­тини із середнім рівнем її однолітків. У занедбаних дітей може відзначатися відста­вання (від невеликого до значного) у фізичному/моторному розвиткові, інтелекту­альному розвиткові (у зв’язку із чим вони часто погано встигають у школі), роз­виткові соціальних навичок і навичок міжособистісного спілкування, емоційному розвиткові. В особливо запущених випадках може виникнути розумова відсталість.

Практичні заняття.

Специфіка сексуального насильства над дитиною

Питання до розгляду: