6.3.Інвестиційна політика логістичної системи

Інвестиційна політика логістичної системи – комплекс заходів, що забезпечують вигідне вкладення власних, позикових і інших коштів в інвестиції з метою забезпечення фінансово стійкої роботи підприємства в найближчій і подальшій перспективі.

Відповідно до теорії інвестицій основними принципами інвестиційної політики є: цілеспрямованість, ефективність, багатоваріантність, системність, гнучкість, готовність до освоєння ресурсів, регульованість дій, комплексність і соціальна, екологічна й економічна безпека.

Інвестиційна діяльність підприємства – це об’єктивний процес, який має свою логіку, і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей і відіграє важливу роль в господарській діяльності підприємства, оскільки по своїй економічній природі інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний процес починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства, вибір якої залежить від:

- стадії життєвого циклу підприємства;

- стратегії розвитку в цілому;

- стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

- інвестиційної привабливості підприємства як об’єкта вкладення засобів.

Формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий процес, що ґрунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон’юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується в рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею по цілям, етапам, строкам реалізації.

У якості довгострокових конкретизованих цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції, зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища й ін.

Прийняття підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових і інших чинників.

Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв’язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів.

Під інвестиційною стратегією підприємства слід розуміти вибір шляхів розвитку підприємства на тривалу перспективу при наявних власних джерелах фінансування і можливості отримання позикових засобів, а також прогнозування величини та рівня рентабельності сукупних активів.

6.4.Обґрунтування ефективності інвестування в логістику

Офіційна методика оцінки економічної ефективності ви­робничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної еко­номічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень пока­зує загальну величину їх віддачі та обчислюється зістав­ленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою наступних показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Е_р):

, (6.1)

де П – приріст прибутку підприємства у випадку вкладен­ня капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне пере­оснащення, грн;

П – загальна сума прибутку для новостворюваних об’єк­тів, грн;

К – загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкла­день), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна об­числити також через ефективність використання виробни­чих фондів:

. (6.2)

2. Строк окупності капіталовкладень Т_ок.р., який є обер­неним показником до Е_р:

. (6.3)

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності ка­піталовкладень Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н, який встановлюється Міністерством еко­номіки України на певний період. Якщо Е_р> Е_н, то вкла­дення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капітальних вкла­день є мінімум приведених витрат (З_прив):

, грн, (6.4)

де С_і – собівартість річного випуску продукції за і-тим варі­антом капіталовкладень, грн.;

К_і  капіталовкладення по і-му варіанту, грн;

З_прив можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капітало­вкладень (Т_ок.р.) за певним варіантом обчислюється:

(6.5)

де К₁, К₂ – сума капіталовкладень по першому і другому варіантах, грн;

С₁, С₂ – собівартість річного випуску продукції по пер­шому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного зіставлення зазначених величин.

Як обернений до Т_ок.р. показник обчислюється і розрахун­ковий коефіцієнт економічної ефективності додаткових ка­піталовкладень Е_р.

Оскільки процес інвестування є досить тривалим, інвес­тиційні проекти можуть відрізнятися як термінами реалі­зації, так і розподілом коштів за роками здійснення капіталовкладень. У такому випадку економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто приведення різночасових капітальних вкладень до одного періоду (найчастіше, першого року інвестування).

Найважливішими показниками оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій з врахуванням фактора часу є (рис. 6.3):

Рис. 6.2. Система основних показників, що використовуються в процесі оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів

Чистий приведений доход – це абсолютна сума ефекту від здійснення інвестицій, тобто це різниця між сумою грошових надходжень (грошових потоків), що виникають внаслідок реалізації інвестиційного проекту і дисконтованих до поточної вартості і сумою дисконтованих всіх затрат, що необхідні для реалізації інвестиційного проекту. ЧПД розраховують за наступною формулою:

, (6.6)

де І_t – початкові інвестиції;

– грошові потоки в році t, що будуть отримані завдяки інвестиціям;

– ставка дисконтування.

Величину грошових потоків визначають за наступною формулою:

, (6.7)

де – прибуток від реалізації проекту в році t;

– амортизація на реновацію в році t;

– податок на прибуток П_t.

Отже, грошовий потік охоплює чистий прибуток і амортизацію за весь період експлуатації. Якщо цей період визначити важко, то в розрахунках його приймають таким, що становить 5 років.

Якщо ЧПД проекту – величина додатна, то це буде означати, що в результаті реалізації такого проекту цінність фірми зросте і, відповідно, інвестування піде їй на користь, тобто проект необхідно прийняти.

Дисконтна ставка – це процентна ставка, застосування якої в процесі дисконтування дасть змогу привести майбутню вартість грошового потоку до теперішньої. Це дуже важливий і складний показник. Він визначається з урахуванням таких факторів:

• середньої реальної депозитної або кредитної ставки за грошовими вкладами у банки;

• темпу інфляції, що передбачається на даний період.

Чим вищий темп інфляції, тим вищою має бути ставка процента, яка могла б компенсувати інвестору втрачений доход.

Показник чистого приведеного доходу не може бути від’ємним числом, бо в цьому разі здійснені інвестиції не принесуть доходу і будуть збитковими.