2. Стратегія управління обіговими коштами

Під стратегією управління обіговими коштами логістичної системи прийнято розуміти цілеспрямований процес формування їх обсягу та складу, що дозволяє забезпечити досягнення цілей підприємства та завдань його управління.

Стратегія управління обіговими коштами являє собою безперервний процес, який можна поділити на п’ять основних етапів:

1. отримання інформації для оцінки реального стану обігових коштів на підприємстві;

2. визначення цілей стратегії та основних проблем, на вирішення яких вона буде направлена;

3. розробка альтернативних стратегій розвитку;

4. оцінка запропонованих стратегій та вибір старатегії, яка найбільше відповідає вимогам підприємства та цілям його розвитку;

5. складання програми стратегії та контроль за її реалізацією.

Перший етап побудови стратегії базується на оцінці стану обігових коштів на підприємстві. Під час цього процесу відбувається аналіз тих складових виробництва, функціонування яких відбувається за рахунок обігових коштів, а саме виробничих запасів, готової продукції, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів. Проводиться детальний аналіз фінансової та бухгалтерської звітності, а також інформації, наданої третіми особами (постачальниками, банками тощо).

На другому етапі формуються узагальнені якісні цілі діяльності логістичної системи, які мають загальний характер і кількісно не виражені. Наприклад, досягнення достатнього збільшення прибутку за рахунок зміни структури обігових коштів, тощо. Поставлені цілі погоджуються, конкретизуються і кількісно визначаються в вигляді системи важливих показників господарсько-фінансової діяльності, яких хоче досягти підприємство в певний період. Наприклад, темпи росту обсягів продаж, показники ефективності використання ресурсів, обсяг прибутку, рівень виплачених дивідендів ті інші.

На третьому етапі обгрунтування стратегії управління обіговими коштами логістичної системи розробляються альтернативні варіанти її розвитку за рахунок зміни структури та обсягів обігових коштів. З цією ціллю перевіряються співвідношення між поставленими цілями та наявними можливостями підприємства, його ресурсним потенціалом. В випадку невідповідності розробляються тактичні програми, виконання яких ліквідує виявлений дисбаланс. Якщо наявні у підприємства ресурси не дозволяють забезпечувати досягнення поставлених цілей, то потрібно повернутись до другого етапу і відкоректувати поставлені цілі. Результатом процесу пов’язування цілей та ресурсів підприємства є альтернативні варіанти його розвитку, які розрізняються як за кількісними характеристиками, так і за часом досягнення поставлених цілей, а також які можна орієнтувати на оборотні виробничі фонди та фонди обертання.

Четвертий етап – оцінка та вибір стратегії розвитку. На цьому етапі праці здійснюється перевірка рівня реальності та виконання поставлених цілей і розроблених варіантів їх досягнення. При оцінці розроблених стратегій розвитку важливо визначити, чи можна реалізувати стратегію при наявному ресурсному потенціалі або стратегія представляє інтерес, але не може бути реалізована. Завершенням цього етапу є визначення конкретної стратегії, на основі якої буде будуватися подальша стратегія управління обіговими коштами підприємства.

П’ятий етап – складання програми дій і контроль за їх реалізацією. На цьому етапі повинен здійснюватися зв’язок всіх заходів, пов’язаних з реалізацією обраної стратегії, їх конкретизація за всіма рівнями управління підприємства з визначенням послідовності здійснення конкретних заходів згідно часу здійснення і виконання, тобто цей етап являє собою тактичне планування, направлене на досягнення обраної стратегії управління обіговими коштами.

Загалом процес побудови стратегії управління обіговими коштами підприємства є однією зі складових побудови загальної стратегії розвитку підприємства. На основі цієї стратегії забезпечується безперебійне функціонування виробництва та досягнення цілей підприємства, щодо збільшення ліквідності та прибутковості його діяльності.

Основними джерелами збільшення розміру обігових активів логістичної системи є:

1) прибуток, що направляється на приріст власного обігового капіталу;

2) продаж позаобігових активів чи закінчення терміну довгострокового фінансового інвестування;

3) отримання кредитів;

4) приріст статутного фонду;

5) приріст фонду дооцінки вартості товарно-матеріальних коштовностей.

Управління оборотними коштами побудоване на певних принципах:

1) надання підприємствам самостійності щодо розпоряд­ження, управління оборотними коштами (це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів);

2) визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами (розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів);

3) коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробниц­тва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків;

4) раціональна система фінансування оборотних кош­тів (це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства);

5) контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів (проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їх обертання).