4.3. Вартість майна та методи його оцінки в логістичних системах

Вартість логістичної системи, її майна – це вартість діючого підприємства або вартість 100 % корпоративних прав у діловому підприємстві.

Необхідність оцінки вартості майна логістичної системи виникає:

• під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у те чи інше підприємство;

• у ході реорганізації підприємства (мета оцінки  визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав);

• у разі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метою визначення вартості ліквідаційної маси);

• у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки  визначення реальної ціни продажу майна);

• у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (мета оцінки  визначити реальну вартість кредитного забезпечення);

• у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінка вартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації).

На практиці використовуються три підходи до оцінки вартості майна підприємства: дохідний, витратний і порівняльний. Кожний з підходів може бути реалізовано декількома методами (таблиця 4.1).

Дохідний підхід базується на визначенні вартості майна об’єкта оцінки на основі поточної вартості очікуваних доходів від володіння цим об’єктом. Основними методами дохідного підходу є: метод прямої капіталізації доходу й метод дисконтування грошового потоку.

Витратний метод розглядає вартість майна підприємства з погляду понесених витрат. За такого методу попередньо проводиться оцінка обґрунтованої ринкової вартості активу балансу окремо, потім визначається поточна вартість зобов’язань і з обґрунтованої ринкової вартості активів

Таблиця 4.1

Методи оцінки вартості майна логістичної системи

Підхід	Метод оцінки	Базовий постулат
Витратний	Простий балансовий метод	Вартість майна логістичної системи визнається як різниця між її активами та пасивами
	Метод регулювання балансу	Вартість майна визначається підсумовуван­ням реальної вартості усіх компонентів ціліс­ного майнового комплексу підприємства з ви­рахуванням сум його зобов'язань (боргів)
	Метод ліквідаційної вартості	Вартість майна логістичної системи дорівнює сумі коштів, яка може бути реально отримана при його ліквіда­ції (продажу); або сумі ліквідаційних вартос­тей усіх видів майна підприємства. Визнача­ється три види ліквідаційної вартості бізнесу: упорядкована, примусова і кінцева
	Метод вартості заміщення	Вартість майна логістичної системи визначається підрахуванням вартості створення ідентичного цілісного май­нового комплексу у поточних цінах, який має аналогічну корисність для власників, але сфо­рмований відповідно до сучасних стандартів та вимог
	Метод чистих активів	Вартість майна визначається вирахуванням зі скоригованої вартості активів підприємства скоригованої вартості його пасивів. Коригу­вання полягає у ціновому приведенні чи нормалізації бухгалтерської звітності
	Метод нагромаджен­ня активів	Вартість майна підприємства дорівнює різниці між ринко­вою вартістю всіх активів та ри­нковою вартістю усіх його пасивів (зобо­в'язань) у поелементному розрізі
Дохідний	Метод прямої капіталізації доходів	Вартість майна логістичної системи дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його викорис­тання, що можуть бути капіталізовані учасни­ками (власниками)
	Метод дисконтування грошового потоку	Вартість майна логістичної системи дорівнює теперішній вартості грошових потоків, генерованих кожним його компонентом, з урахуванням відмінностей у рівнях дисконтів
	Метод економічного прибутку	Вартість майна логістичної системи визначається множенням су­ми інвестованого капіталу на ставку економічної рентабельності, яка дорівнює різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і серед­ньозваженими витратами на його залучення та використання
	Метод додаткових доходів	Вартість майна логістичної системи визначається урегулюванням балансу підприємства та оцінюванням можли­востей отримання доходів від його викорис­тання
Порів­няльний	Метод мультипліка­торів	Вартість майна підприємства оцінюється на основі визна­чених коефіцієнтів, що відтворюють суттєві характеристики аналогічних об'єктів, предста­влених на ринку
	Метод галузевих співвідношень	Вартість майна підприємства визначається на основі ціно­вих показників та інших якісних (чи фінансо­вих) співвідношень, характерних для даної сфери господарювання
	Метод анало­гових продаж чи ринку капіталу	Вартість майна логістичної системи встановлюється на рівні ціни купівлі-продажу контрольних пакетів акцій компаній чи цілісних майнових комплексів

підприємства віднімається поточна вартість усіх його зобов’язань. Результат показує оцінну вартість власного капіталу підприємства. Базовою формулою у витратному методі є:

Власний капітал = Активи - Зобов’язання.

Порівняльний підхід базується на порівняльному аналізі цін продажу об’єктів, подібних об’єктів оцінки, і внесенні відповідних коректив із метою обліку відмінностей між об’єктами аналогами й об’єктом оцінки, у результаті чого визначається вартість оцінюваного об’єкта. Порівняльний підхід рекомендується для визначення вартості при наявності активного ринку даного виду об’єктів.

Вибір підходів і методів, використовуваних при оцінці вартості майна конкретної логістичної системи, визначається метою оцінки, обраною базою оцінки й характером об’єкта.

Інформаційною базою для визначення та оцінки майна логістичної системи є фінансова звітність. Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова бухгалтерія фіксує інформацію про поточні витрати у поелементному розрізі, а саме: прибутки підприємства, стан дебіторської та кредиторської заборгованості, розміри фінансових інвестицій, стан джерел фінансування тощо. В основному споживачами інформації фінансового обліку виступають зовнішні щодо підприємства користувачі. Це – органи податкової адміністрації, біржі, банки, інші фінансові інститути, постачальники та покупці, потенційні інвестори і т. д.

Фінансова звітність відкрито публікується, вона не становить комерційної таємниці підприємства. Система формування фінансової звітності повинна бути прозорою, доступною для розуміння компетентними користувачами. Усі ці фактори зумовлюють чітку регламентацію структури, форми зовнішньої звітності підприємства, правил і принципів її складання.

Оцінка вартості майна підприємства передбачає:

• горизонтальний аналіз;

• вертикальний аналіз;

• аналіз із використанням фінансових коефіцієнтів.

Горизонтальний аналіз полягає у порівнянні показників одного року з показниками іншого в динаміці. Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей чи їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В його основі лежать розрахунки змін в абсолютних величинах та базисних темпів росту балансових статей і статей звіту про фінансові результати.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їх джерел, коли суми за окремими статтями чи статтями розділів беруться у відсотках до підсумку.

Аналіз з використанням коефіцієнтів. Коефіцієнт – це математичне вираження зв’язку одного показника з іншим. Коефіцієнти є основними інструментами фінансового аналізу, що допомагають встановити зв’язок між різними цифрами у фінансових звітах. При використанні коефіцієнтів суб’єкт фінансового аналізу може не тільки оцінити поточний фінансовий стан організації, а й передбачати реакції кредиторів та інших зацікавлених осіб у діяльності компанії.

Характеристика майнового стану підприємства здійснюється за такими показниками:

1. Загальна вартість майна підприємства, що дорівнює підсумку активу балансу (рядок 280 форми 1 «Баланс»).

2. Вартість необоротних засобів (активів), що дорівнює підсумку першого розділу активу балансу (рядок 80).

3. Вартість мобільних (оборотних) активів – сума підсумків другого і третього розділів активу балансу (рядок 260+ рядок 270).

Аналіз майнового стану підприємства також включає оцінку стану використаних основних засобів за показниками:

1. коефіцієнт зносу;

2. коефіцієнт відновлення;

3. коефіцієнт вибуття.

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує частку вартості основних засобів, списану на витрати в попередніх періодах, у первісній вартості і розраховується за формулою:

. (4.1)

Доповнюючи цей показник до 100 % (чи одиниці), отримаємо коефіцієнт придатності основних засобів.

Прийнято вважати, що значення коефіцієнта зносу більше 50 % (а, отже, коефіцієнта придатності менше 50%) є небажаним. Об’єктивнішу оцінку цього показника можна одержати, порівнявши ці значення на конкретному підприємстві зі значеннями даного показника у конкурентів чи із середнім значенням коефіцієнта зносу в галузі.

Коефіцієнт оновлення основних засобів розраховується за формулою:

. (4.2)

Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних засобів вибула з різних причин у звітному періоді. Формула розрахунку цього показника така:

. (4.3)

Дані для розрахунку останніх двох показників містяться в розділі II „Основні засоби" Приміток до річної фінансової звітності (форма № 5).

Важливим елементом оцінки вартості логістичної системи є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC):

, (4.4)

де Квк — очікувана ставка вартості власного капіталу;

Кпк — очікувана ставка вартості позичкового капіталу;

К — сума капіталу підприємства;

ВК — сума власного капіталу;

ПК — сума позичкового капіталу.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і позичковий капітал. Зокрема, вартість власного капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу, залученого в результаті емісії простих і привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо. Позичковий капітал можна поділити на короткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні позички, облігаційні позички та ін.