казки чи оповідання, просто імітує читання, додаються перші спроби читання «справжнього». Щоправда, воно на цій стадії є ще доволі несистематичним і відбувається здебільшого на рівні сприйняття окремих слів і речень. Однак поступово читання усвідомлюється як особливий вид дозвілля, якому діти (при належному вихованні з боку батьків) можуть залюбки віддаватися. Саме на цьому етапі розвитку читацької активності малюкам потрібні видання про навколишній світ з поясненням зв'язків між окремими його предметами та явищами, видання, які б розважали і задовольняли дитячу гіперболізовану допитливість.

Від 6 до 8 років (період власне дитинства) діти, як ствер­джують фахівці, вже готові до повноцінного систематичного навчання і відповідно розумової та фізичної напруженої роботи. Саме на цьому етапі перед ними постає завдання опанувати техніку самостійного читання. Дитина змушена переосмислювати своє ставлення до книжки, яка з предмета гри поступово перетворюється на предмет активного розумового опрацювання. Та емоційно-естетичне, довірливе, піднесене у цьому ставленні ще переважає над суто пізнавальним, прагма­тичним. Дитяча книга, орієнтована на читачів цієї вікової категорії, повинна розв'язувати цілий комплекс завдань пізнавально-навчально-розважального характеру: сприяти накопиченню «первісного капіталу знань», задовольняти естетичні потреби дітей, збагачувати словник, формувати основи культури рідної мови і мовлення.

Період від 9 до 11 років (період зрілого дитинства) позна­чається розвитком пізнавальної, а надто суспільної активності дітей, виявленням особливого зацікавлення історією, художніми творами реа­лістичного характеру, де герої — люди, що насправді існують, живуть поруч. Діти усвідомлюють себе безпосередніми учасниками всього, що відбувається довкола. У період активної соціалізації дитина потребує літератури, яка б давала їй знання та навички, необхідні в май­бутньому для участі в суспільному житті.

Наступні три роки — від 11 до 14 — підліток, на думку психологів, проходить три стадії — перехідну від молодшого шкіль­ного до підліткового віку (10 — 11 років), власне підліткову (12 — 13 років), перехідну від підліткового до юнацького віку (14 — 15 років). І протягом цього часу його ставлення до читання і книжки може змінюватися щонайменше двічі. У підлітковому віці розвивається самосвідомість, здатність до самооцінки, самостійне мислення, з'явля­ється бажання визначитися з моральними ідеалами та цінностями. Із спостерігача дитина перетворюється на активного учасника навколишнього життя. І зміни в інформаційних, естетичних, духовних запитах підлітка повинні позначатися на змісті, тематиці, системі

ііираиш, способі викладу в адресованих їм літературних творах та інніїому видавничому втіленні. До того ж, інтереси хлопчачої та дііічіічої читацької аудиторії до 14 років починають чітко розрізнятися, V ножної окреслюються власні теми та улюблені герої(дщ^лрбШія, ^ЦЦ.

Щодо вікової категорії читачів 16 — 17 років, представ­леної старшокласниками, коректніше було б виокремити її в і'ммпП'ійну — юнацьку групу (об'єднання «під одним дахом» видань д.ин дітей та юнацтва виглядає доволі архаїчно) або взагалі Ідентифікувати як наймолодшу серед «дорослих» категорій читачів. ('.під, вочевидь, зважати на те, що сучасне юнацтво є значно «дорос­лішим» — і фізично, і психологічно, і соціально — від своїх ровес­ників кілька десятків років тому. Значно раніше розмивається сьо-і'іідці бар'єр між юнацьким та дорослим читанням.

Отже, до дитячої читацької аудиторії слід відносити ді­тей віком від 2 до 15 років, а при редакційно-видавничій підготовці майбутніх видань та формуванні репертуару — орієнтуватися щонайменше на 6 груп потенційних читачів. У кожної з виокремлених груп спостерігається свій характер взаємостосунків з книгою, свої особливості її сприйняття, для кожної існує своє коло читання — і :і огляду на тематику, і на соціально-функціональне призначення подань, з якого воно формується. Зрозуміло, що деякі діти випереджають у своєму розвитку ровесників, а тому за своїми читацькими уподобаннями вони можуть захоплюватися літературою, призначеною для старших вікових груп. Однак це вже проблема вибору літератури для читання (формування кола читання), а не проблема її видання.

2.2. Соці ааьно-фун шю нааьне призначення

Загальна мета дитячої літератури полягає в тому, щоб донести до дитячої читацької аудиторії зафіксовані у словесних кудожніх образах і наукових поняттях комплексні знання та уста­лені в суспільстві уявлення про навколишню дійсність, щоб сприяти розвитку, вихованню, навчанню та соціалізації дітей. Останнє пов'язане з виробленням навичок участі в суспільному житті, вміння орієнтуватися у світоглядних питаннях, визначати власну моральну позицію.

За соціально-функціональним призначенням дитячу книгу можна поділити на художню, пізнавальну і навчальну (Оі^^шЛ, 2,3).

Структура дитячої книги відрізняється від структури •дорослої» літератури. У ній немає творів наукового характеру; науково-популярна і довідкова література мають виразний пізна-

и:

^{ія літіратурга}

Прозова

оповідання

надагс

ПОВІСТЬ

казка

байка казка

ДШІІІйЧНа

п'єса

кіносценарій комікс

Фольклорна

казка прислів'я . приказки думи загадка ^ч

^{Пізнавальна література}

Просвітницька

/ково-

худ^ня.

Довідкова

Ужитково-розвивальна

та

стаття	оповідання ^
замітка щоденник	повість . (у*ч, наукоао-фантаоична)
	,л ,г.,ч
огляд	п'єса
нарис	кіносценарій
спогади	казка
епістолярій	біографічний нарис
інтерв'ю, бесіда	записки
біографічний нарис
	КОМІКС
дорожні записки

енциклопедія

(універсальна, тематична)

довідник

(навчальний, науково-популярний)

путївиик

СЛОВНИК

(мовний; тлумачний)

календар

абетка

"букварик-лошколярик"

"думайка" "розуминка"

"читайлик"

'ф^юнврічка*'

розвивальні ігри

практичний порадник

практичний посібник

из

(л

36