Розділ 4

ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОЇ ЧИТАЦЬКОЇ АУДИТОРІЇ

«Багатомільйонний юний народ — це найкращі, найуважніші наші читачі. Вони — безпосередні, довірливі, чисті душами, то з якою ж увагою треба ставитися кожному дитячому пись­менникові до свого слова, щоб не зіпсувати оті теплі довір­ливі душі!»¹ Велика відповідальність лягає і на редактора. Він повинен уміти читати авторський твір-«очима дити­ни». Це важко зробити якісно без вміння в деталях від­творити образ майбутнього читача, врахувати його мис-леннєво-інтелектуальний, психологічний, мовленнєвий потенціал, життєві уподобання, читацькі смаки, спрогно-зувати можливий вплив твору на душу і розум дитини конкретного віку.

4.1. Психологічні риси

Беручись за підготовку дитячого видання, редактор пови­нен враховувати, що психофізика дошкільняти, учня початкової школи і підлітка має як спільні, так і відмінні риси; кожного року до психологічного портрета юного читача додаються нові штрихи. Причому на передпідлітковій, власне підлітковій і передюнацькій стадіях розвитку §ИМ$оЩШ>2.1) зміни відбуваються доволі дина­мічно.

Як відомо, прилучення дітей до .

ДОШКІЛЬНИЙ ІМОЛОАШИИ

книжкової культури починається зі слу- . _ .

„ _ шкільний ВІК

хання текстів книжок. Діти залюбки сте­жать за сюжетом, за тим, як розгорта­ються події, «на слух». Часто вони вимагають повторювати короткі, добре ритмізовані вірші, пісеньки, лічилки, скоромовки з чіткими римами, полюбляють їх вивчати, а також переказувати прочитане, додавати щось від себе, залучаючи власний досвід. Тому віршовані тексти для маленьких читачів повинні добре кластися на музику. При оцінці твору, адресованому наймолодшим читачам, слід особливу увагу звертати на його ритмічність, рельєфність, «музикальність» тексту ШШт^ШІ

Психіка дитини є надзвичайно вразливою. Життя сприй­мається нею в образно-емоційному плані. Дитина може ставитися занадто емоційно навіть до повсякденних подій та явищ. Редактор повинен вміти оцінити те, як твір впливатиме на почуття юного читача, і виявити в авторському тексті фрагменти, які могли б негативно вплинути на психіку дитини.

ЦД| Одного разу у селі трапилася пожежа. Вогонь швидко перекидався з одного будинку на інший, з повітки на повітку. Аби спасти своїх курей, один господар відчинив двоє воріт у курнику — коли пожежа добереться і до нього, птаство зможе врятуватися. На щастя, пожежу нарешті вдалося загасити, і курник майже не постраждав, та в ньому залишалося багато диму. Коли він розвіявся, господар не дорахувався однієї своєї квочки з курчатками. Він почав ретельно обшукувати курник і раптом знайшов у далекому закутку, який пожежа зачепила більше, ніж інші, білу курку без будь-яких ознак життя. її пір'я було обпалене і посіріло від попелу. Птаха була мертвою. «Але ж шлях до спасіння був для неї відкритий, навіщо вона сіла на землю і померла?» — заклопотано думав господар. Він нахилився і підняв обгорілу курочку. З-попід її опалих крил викотилися з пищанням дев'ять пухнастих курчат, цілих і неушкоджених! Ось у чому була справа! Курчатка були надто маленькими, щоб швидко бігати. Мабуть, вони б задихнулися у диму, або побігли б у протилежний від виходу бік. І тоді курка сіла на землю, скликала своїх діточок, накрила їх собою та померла, рятуючи їх. Це справжня мама!

(Суярко А. Следами Бога на Земле. Одесса: Богомьіслие, 1998. С. 81)

Зрозуміло, що, читаючи або слухаючи цей уривок, діти повинні дуже глибоко пережити трагедію і через переживання ус­відомити силу жертви Ісуса, який помер за людей. Та все ж, ма-

¹ Ткач Д. Слово про писання для дітей // Українська дитяча література: Хрестоматія: У 2-х ч. / Упор. І. Луценко, А. Подолинний, Б. Чайковський. К.: Вища школа, 1992. Ч. 2. С. 20.

буть, цю повчальну історію варто було розповісти дітям у більш лагідній формі, уникаючи, наприклад, занадто натуралістичного опису мертвої курки-мами.

Справжній талант дитячого письменника власне й полягає в тому, щоби вміти сполучати мажорну тональність викладу з вимогою реалістичного зображення навколишнього життя: не уни­каючи конфліктності, не ховаючись у вигаданому — безтурботному і безхмарному — світі, вміти показувати дійсність так, щоб не лякати дитину, не шкодити її психічному здоров'ю і душевній гармонії. Фахівці зазначають, що захоплення дитини легким читанням є підсвідомим бажанням захиститися від житейських проблем та силь­них потрясінь.

Свого часу І. Франко, висуваючи на перше місце у дитя­чому творі правду життя («література, навіть для молодіжі, не є кашка на молоці і мусить не раз оперувати і різкими штрихами, інакше буде не малюванням, а фальшуванням дійсності»), все ж уважав за потрібне психологічно не травмувати дітей, готуючи їх до неприємних і жорстоких сторін життя поступово, подаючи цю правду «в ріденькім стані, в образках, у байках» у «спосіб вира­ження короткий, простий і зрозумілий».

Отже, дитячий твір повинен збуджувати в дитині насам­перед емоції радості та оптимізму. Важливо також, щоб він сприяв вихованню в ній почуття гумору. «Гумор — дорогоцінна власти­вість, яка, коли дитина підросте, зміцнить її опірність щодо будь-якого несприятливого середовища і піднесе високо над дріб'язковими речами і чварами. У дитини взагалі існує величезна потреба смія­тися. Дати їй якісний матеріал для задоволення цієї потреби — одне з неостанніх завдань виховання»².

Психологи вказують на беззаперечну користь для малю­ків книжок, в яких за допомогою графічності твору, наочності опи­сів, швидкої і ритмічної зміни зорових «кадрів» створюється весе­лий настрій.

РЛ Робін-Бобін-Ненажера з'їв гороху півцентнера. З'їв коня і сім телят, І дванадцять поросят. З'їв ведмедя під ліском І крамничку з молоком, Схрумав кузню, коваля І самого короля, Лондон з'їв і Ліверпуль,

Випив річку — буль-буль-буль! -Згашав триста кораблів -Ще й кричить, що недоїв!

(«Робін-Бобін-Ненажера», переспів з англійської І. Малковича)

Жартівливі, бешкетні віршики розвивають в юних чита-чів-слухачів почуття гумору, гнучкість розуму, кмітливість, тонке л сприйняття, вчать дитину з оптимізмом дивитися на життя, адап­туватися до складних ситуацій.

«Ясна річ, що у творах для найменших елементи заінтри­гованості, цікавинки вкрай необхідні. Та й дивно було б вимагати, щоб перші книжки для читання нагадували нудні катехізиси чи посібники з етики, екології і т.п. У тому й секрет педагогіки (а від­так і художнього твору): найефективніше виховання тоді, коли ди­тина не помічає, що її виховують. Розбудити в ній чисті, ясні емоції, мислительну енергію, потяг_др краси і_ добра. — це є запорука й початок її гармонійного зростання»³.

Гумор потрібний і в книжках для підлітків: він надає оповіді теплої дружньої тональності, сприяє встановленню контактів між р автором і читачем. Важливо лише, щоб почуття гумору не зраджу-вало авторові.

На думку автора «Веселого задачника» І. Січовика (Січо­вик І. Веселий задачник: Для дітей 6 — 10 років. К.: Вид. центр «СІ», 1998. 48 с), який працює в стилістичній манері відомого російського дитячого письменника-гумориста Г. Остера, для того, щоб перетво­рити математику зі складної, нудної для учнів науки на захопливу гру, потрібно лише трошки гумору і незвичайності у формулюванні задач. І з цим важко не погодитися.

|Ц]| Шкільна прибиральниця після уроків вимітає з класу 13 гудзиків, 7 «блискавок» від пальт і курточок, З рукави, 5 вух від шапок, 4 комірці і 8 кишеньок від сорочок. Яких матеріальних втрат зазнають учні під час перерв? — Шкільна прибиральниця здає в приймальний пункт «Стимул» 40 учнівських трофеїв. (Січовик 1. Завдання 6. С. 1)

Та радше кримінальний, ніж гумористичний відтінок має, скажімо, таке завдання:

[Щ 3 цінними спортивними трофеями повернувся з районних змагань третьокласник Антон К. Додому він привіз 2 пари лиж, 3 пари тенісних ракеток, 2 пари футбольних бутсів і йесяток патронів

Чуковский К. От двух до пяти. М.: Педагогика, 1990. С. 203.

Ільєнко І. Високе небо творчості /І Література. Діти. Час. К.: Веселка,

1989. С. 35.

для спортивної рушниці. Доки Антоном К. займаються слідчі районної прокуратури, підрахуй кількість спортивних трофеїв, добутих ним під час змагань. — До рук Антона «прилипло» 24 трофеї.

(Січовик І. Завдання 48. С. 8)

Важко назвати прикладом легкого гумору ще одну із зна­хідок І. Січовика:

|Ц]| Перший парашутист вистрибнув із літака з парашутом і при­землився за 6 хвилин польоту, а другий парашутист дуже поспішав додому, тому полетів униз без парашута і опинився на землі за 2 хвилини польоту. На скільки хвилин швидше приземлився другий парашутист? І чи потрапив він додому? — Другий парашутист приземлився на 4 хвилини швидше, але потрапив не додому, а на той світ.

(Січовик І. Завдання 7. С. 1)

На жаль, чимало сучасних видань для дітей страждають від неприродно пожвавленої тональності викладу, невиправданих веселощів персонажів.які не підтримуються сюжетом і не розвива­ються у змісті. Інколи автор з усіх сил намагається захопити дити­ну ігровою формою, насправді підміняючи художність звичайним заграванням, творчість — кон'юнктурою. Критика давно засудила це явище в «дорослій» літературі, зокрема в поезії, а до дитячої літератури, мабуть, «руки не доходять».

Емоційна напруга дуже важлива не лише в художніх тво­рах, а й у пізнавальних текстах. Вона сприяє активізації процесів сприйняття та засвоєння прочитаного. Тому серед ггрийомів, за до-, помогою яких в дитині можна підтримувати зацікавлення^ до ви­кладеного матеріалу, ефективною вважається емоційна концентра­ція подій з наступним їх поясненням.

Важливою психологічною рисою дітей різного віку і різної вдачі — сміливих і тихих, рішучих й сором'язливих, комунікабель­них і невпевнених у собі — є романтичне ставлення до дійсності. Дитина розуміє дійсність реалістично, а ставиться до неї романтич­но. Оцінюючи твір, слід враховувати цю піднесену романтичність, а також ознаки, якими вона супроводжується, — наївність, довірли­вість, відкритість, готовність любити. Важливими рисами творів лі­тератури, адресованих дітям, надто художніх, є яскраві конфлікти і персонажі (всім подобаються романтичні герої, розкуті, сміливі, здатні діяти самостійно, такі, скажімо., як Том Сойєр), поетизація справж­ньої дружби, щирості в спілкуванні, чесних стосунків, справедли-

вості. Щоправда, романтизація не повинна підмінятися ідеалізацією ,^_/. зображуваного, бо це призводить до статичності характерів, неправ­дивості описуваних колізій.

Дитина полюбляє втаємниченість, загадковість. Психо-логічно вона краще налаштована до сприйняття образів, описаних мовою^символів і метафор (щоправда, нескладних). Прагнення жити •: ^И * у світі фантазій, мрій, світі, що відрізняється від буденного, часто спонукає дітей вигадувати різні дивовижні історії. Цю їхню здатність дослідники часто порівнюють з міфотворчістю на початках людської цивілізації. Існує навіть теза про таку собі спорідненість між первісною людиною, дитиною і лицедієм (артистом), про глибинні взаємозв'язки між міфом, ритуалом (дійством) і дитячою грою. В основі багатьох найвідоміших текстів дитячої літератури лежать міфи та субміфи, які сягають часів «дитинства» людства. Дитячі ігри містять елементи магії.

У міфічній свідомості є місце для речей незвичних, чудо­вих, таємничих, тобто таких, які імпонують дитині. Подібно до того, яке місце у свідомості первісної людини посідали міфи, у свідомості дитини статусу абсолютної правди, цілковитої реальності набува­ють вигадка, фантазія. Діти щиросердно вірять в силу слів. Сама таємниця в їхній свідомості матеріалізується, набираючи сили і жи­вучи своїм життям.

То й немає нічого дивного в тому, що найулюбленішими творами для дітей є казки, зокрема фольклорні, закорінені у давній міфології, з їхніми міфічними персонажами, надприродними чу­десами, незвичайними пригодами та подіями. «Казка і поезія по­ходять з тієї прадавньої країни дитинства, країни, де поруч з дитиною живуть звірі, первісні люди і пророки — вони з країни образів мрій, втечі від життя, насолоди і щастя. Вважається, що пізнати, зрозуміти поезію можна, лише добре розуміючись на дитячій душі, на мудрості дитини, вміючи вбирати на себе плащ чародійника»⁴.

Потяг дитини до казкового світу пояснюється також харак­терним для неї сприйняттям і розумінням оточення. Дитина легко вхо­дить у незвичайні для неї обставини, враз перевтілюється то в Івана-царевича, то в Царівну-жабу і так само легко повертається в звичайні обставини життя. Вона інтуїтивно відчуває, що казки — нереальні, але разом з тим вважає, що таке може бути в дійсності. Вона щиро­сердно вірить в існування вигаданих персонажів і вболіває за них.

4

Ваіисії А. АгЬеІуру іиегаїигу сІгіесіссеИ. Кгакоил \V-wo Каико«/е \¥БР, 1992. Б. 12.

76

77

Уведення чудесного, поетичного в повсякденний плин зображуваного життя, надання побутовим деталям казковості — доволі ефективний засіб активізації дитячого читання, вміння переказати зміст прочитаного, а відтак розвитку мисленнєвих і мовленнєвих навичок дитини. Вона легко запам'ятовує зміст тво­ру, коли викладені в ньому факти (у випадку науково-пізнаваль­ної книги) чи персонажі, події (у художній книзі) видаються їй незвичними. Важливо лише, щоб намагання постійно дивувати юного читача не "перетворилося, на самоціль.

Редактору необхідно знати, що діти по-особливому сприймають навколишню дійсність. Наймолодші, скажімо, бачать світ окремими, завершеними об'єктами^ не виділяючи при цьому, деталей (це важливо враховувати і при ілюструванні дитячих книжок). Через слабко розвинену в дитячому віці здатність абстрактно мислити діти особливої ваги надають речам та взаємозв'язкам між ними. До того ж, ці зв'язки не мають традиційного причиново-наслідкового характеру. Спроби з'ясувати природу речей означають для дитини з'ясування їхнього походження. Відтак — щоб описати дитині той чи інший предмет, потрібно розповісти його історію.

Джерелом всього сучасного для дитини є те, що було ра­ніш. Просторово-часові виміри в дитячій уяві, як і в уяві тієї ж пер­вісної людини, визначаються предметами, постатями, ситуаціями. Не випадково початком багатьох казок є фрази на кшталт «Десь колись давним-давно...», «За високими далекими, за дрімучими лісами...». Виміри дитячого світу є водночас і «там», і «тут». Життєвий досвід дитини сконцентрований у дотику, а час згортається у коло.

Психологи вважають, що юного читача не надто цікавить місце і час зображених у творі подій, час і простір у дитини розтягнуті, головне — це герої та їхні вчинки. Звідси один з доволі поширених у творчості для дітей прийом зображення реалій ніби поза контекстом, зумисне абстрагування реальних координат: «у тридев'ятому царстві..», «з давніх-давен-.», «за часів царя Гороха-.», «давно це було-.». З певним часом і місцем героїв можуть пов'язувати деякі атрибути: одяг (царське вбрання або футболка), будівлі (палац, хатина), засоби пересування (карета, автомобіль) тощо.

У цій позачасовості — причина універсального характеру дитячої літератури, в ній зображається не світ взагалі, а той, що безпосередньо оточує, і тому цікавить дитину певного віку. Отже, бажано, щоб дія в творі розвивалася в обмеженому просторі і часі — в дитини розтягнуті відчуття часу і простору. З дорослішанням "читача часові і темпоральні виміри оповіді в адресованому йому творі можуть ускладнюватися.

Світ у дитячому сприйнятті організований за своїми особли­вими законами і має свою систему виміру та оцінки. В її основі такі антонімічні па£и, як добро і зло, правда і кривда, своє і чуже, любов і ненависть, світло і темрява. У народних казках їх уособлюють добре відомі о^ази-архетипи Королівни, Таємничого саду (королівства), Книги, Провідника, Скляної гори, Темної криниці, Дерева, Дороги, Бабусі, Дівчинки-сирітки, Сонця, Чудовиська тощо. Вони реалі­зуються у сюжетах-архетипах: про пошуки загубленого Слова, про лицаря, що все життя шукає втрачену Книгу (правду і мудрість); про стару жінку-чаклунку, що допомагає герою; про дерево, що переносить до раю, безпечного місця, яке Господь відвів людям для життя; про дорогу, яку герою треба подолати, щоб досягти певної мети. На цій дорозі трапляється чимало труднощів. Долають їх, зазвичай, три брати (сини, богатирі), долають тричі. Це не випадко­во: з точки зору психології спроби тричі_досягти мети означають постійне самовдосконалення, поступове наближення, сходинка за сходинкою, до^деалу^Про досконалість числа «три» говорив ще Пі-фагор: ним позначається початок, середина і закінчення дії).

Протягом всієї історії дитячої літератури завдання пись­менника, що творив для дітей, полягало у тому, щоб проінтерпре-т^вати ці архетипи відповідно до сучасних йому реалій. Ті автори, які зробили це талановито, увійшли до когорти класиків світової дитячої літератури.

Опрацьовуючи текст дитячого твору, редактор повинен пам'ятати, що його читацька аудиторія, особливо наймолодша, сприй­має все зображене у виданні буквально. Діти розглядають книгу як реальне життя, глибоко переживаючи все, про що у ній написано. Вони часто наслідують улюблених героїв, переймаються їхніми проб­лемами, разом долають конфліктні ситуації у творі. Слід наголоси­ти на тому, що при цьому важливість подій і вчинків дітьми не завжди точно оцінюється.

Для дітей авторитет їхнього улюбленого персонажа є важли­вішим, ніж його вчинки. Вони автоматично сприймаються як взір­цеві. «Тут немає дрібниць. Якщо позитивний герой збрехав, підслухав (задля цікавості сюжету), обдурив старшу людину, поглузував над слабшим, над потерпілим, виявив жорстокість, і автор в жодний спо­сіб не наголосив на непривабливості цих фактів, — вони можуть увійти у свідомість дитини як норма, а це не припустимо»⁵. Відтак

Боярская С. Над рукописью детской художественной книги Ц Редактор и книга. М.: Книга, 1982. Вып. 9. С. 154,

78

редактор повинен наполягати на тому, щоб автор роз'яснив всі нюанси у поведінці героїв, в їхніх характерах, увиразнив ті ситуації, які дитиною можуть сприйматися неадекватно.

Спеціалісти стверджують: психіка малюків влаштована так, що урок є для них одним із засобів адаптації до різних життє­вих умов. Досить згадати, як діти полюбляють застосовувати по­вчальний тон у розмові з іншими дітьми, під час гри, промовляючи до іграшок як до живих істот. Тому_пряма повчальність у виданнях для найменших читачів є цілком органічною і навіть бажаною.

Однак у творах для підлітків прямолінійний дидактизм, го­тові рецепти «це добре, а це погано» не припустимі. Тут повчальність повинна бути прихованою, забезпечуватися вмілим відбором матеріа­лу, використанням сюжетних ліній, ненав'язливою, опосередкованою оцінкою подій, вчинків героя іншими героями або ліричним оповідачем.

Загалом підліткова читацька аудиторія має вже цілу низ­ку своїх специфічних психологічних ознак, які необхідно враховувати при створенні та редагуванні творів підліткової літератури.

Основний зміст фізичного, розумового, мораль- Піалітковий вік ного, соціального розвитку в підлітковому віці

визначається переходом від дитинства до до­рослості. Цей перехід супроводжується перебудовою організму, освоєнням нових способів соціальної взаємодії, трансформаціями у взаєминах з однолітками та дорослими, у змісті пізнавальної та навчальної діяльності, зміною зацікавлень.

Найважливішим якісним новоутворенням підліткового віку вважають становлення самосвідомості, яка характеризується передусім почуттям дорослості. Саме на нього психологи реко­мендують спиратися й в педагогічній практиці, й в будь-яких формах масової і спеціальної комунікації з дітьми всіх підліткових груп. Однак, прагнучи визнання власної дорослості з боку оточуючих, підлітки ще не відчувають себе дорослими повною мірою, по-справжньому, дорослість суб'єктивно пов'язується підлітком не так з насліду­ванням, як з входженням у світ дорослих. Він вимагає визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча реальні, інтелекту­альні й соціальні передумови для цього ще відсутні.

Головними для дитини у цей період життя стають взає­мини з товаришами. Причому мотиви спілкування, а також зумовлені ними переживання постійно змінюються. УЗ — 4 класах школяреві достатньо просто перебувати серед однолітків — бавитися з ними або щось разом робити. Учневі 5 — 7 класів вже важливо досягти у колективі відповідного становища: або стати лідером, або завоювати

авторитет у тих чи інших справах, або знайти близького друга. Восьмикласник прагне, щоб його визнали як особистість. Та завжди пошуки "свого" місця серед ровесників є провідним мотивом поведінки підлітка.

Книга може стати помічником і порадником у цих по­шуках: доступно і легко, без прямого моралізаторства роз'яснювати, в чому полягає справжня дружба, вчити дорожити думкою порядних людей, остерігатися залежності, нерівноправності у "товариських" взаємостосунках, не звинувачувати себе у провинах інших тощо.

У підлітків змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослого (успішність, поведінка, громадська активність тощо), то у середніх класах на перший план виходять такі особистісні якості, як товариськість, сміливість, уміння керувати собою, знання (а не просто успішність). Цю рису, а також перебільшене, вразливе став­лення підлітків до дружби слід обов'язково враховувати при оцінці загальної поведінки героїв твору, їхніх вчинків. Важливо, щоб пер­сонажі — реальні чи вигадані — були гідними наслідування.

Психологи стверджують, що спілкування з близьким другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут, у побудові стосунків з товаришем та діях в їхніх рамках, відбувається пізнання підлітком іншої людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання, вміння порівнювати, аналізувати та узагальнювати вчинки друга і власні, бачити їх етичну сутність та оцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша, зміни в оцінках інших та самооцінках тощо.

Рисою, яка особливо цінується у підлітковому середовищі, є вміння додержувати певного кодексу товариськості. Цікаво, що підлітковий кодекс_товариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його норм завжди і скрізь засуджується однолітками. Тому тематика підліткової літератури зарубіжних авторів може бути близькою українському читачеві. Це робить доцільним переклад багатьох творів.

Слід також пам'ятати, що у підлітковому віці істотно змі­нюються взаємини між хлопцями і дівчатами. З'являється бажання подобатись, розвивається увага до власної зовнішності і, як наслі­док, стурбованість з цього приводу. Зацікавлення особами проти­лежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: дитина підліткового віку здатна зауважити найдрібніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях небайдужої їй людини. З'яв­ляється також увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням з однолітками протилежної статі.

80

81

На початках формування стосунків між хлопчиками і дів­чатками у пригоді можуть стати видання довідкового характеру (наприклад, популярні довідники «Все для юних леді», «Все для юних джентльменів», «Сучасна енциклопедія для дівчат», «Сучас­на енциклопедія для хлопчиків» тощо), які б могли дати різнома­нітні кваліфіковані поради, консультації з багатьох питань, що мо­жуть хвилювати дітей у взаємостосунках з іншими.

Підлітковий вік — це період становлення якісно нових взаємин з дорослими. Підлітки вже, як правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, бо вони не відповідають їхнім уявленням про власну дорослість. Вони вима­гають поваги до себе та своєї гідності, прагнуть довіри та само­стійності, причому самостійність їм потрібна у вирішенні найрізно­манітніших проблем: коли, де, з ким йому гуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити та ін. Часто виборювання права на само­стійність супроводжується гострими конфліктними ситуаціями з дорослими. Це трапляється тоді, коли дорослішання підлітка або не зауважується батьками, або вони з усіх сил опираються і не хочуть визнавати цього.

Привабливими в цьому віці можуть стати зовнішні озна­ки дорослості, які сприймаються як переваги цього статусу (курін­ня, вживання алкоголю, наслідування дорослої моди в одязі, косме­тиці, формах відпочинку, флірті тощо). Для підлітків освоєння їх часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної до­рослості найлегшим шляхом — через наслідування.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає й на особливості самооцінки у підлітка. Психологи стверджують, що стійка самооцінка формується лише у тих, хто має з батьками довірливі стосунки.

Найчастіше на зміну властивій молодшим школярам рівно­вазі позитивних і негативних самооцінок приходить різке невдово­лення собою, яке поширюється і на навчання, і на всю систему взаємин з оточуючими. Ця своєрідна криза самооцінки притаманна більше хлопцям, ніж дівчатам. Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, часто призводить до справж­нього вибуху непокори, зухвальства та опору виховним заходам (так звана «криза 13 років»).

Спеціалісти стверджують, що саме фрустрація потреби бути визнаним товаришами у багатьох підлітків спричиняє важкі негативні переживання. Дуже важливо в цей період їх чимось зацікавити, відволікти від внутрішніх, часто перебільшених переживань. Допомогти підліткам усвідомити свою особливість (фізіологічну,

психологічну, світоглядну), сформувати правильне ставлення до осіб протилежної статі можуть художні твори, написані талановито і глибоко. Не одне покоління дітей свого часу виховалося на підлітковій прозі А. Алексіна, творах цікавих, мудрих, добрих і по-справжньому «своїх». Корисними є видання з описом різноманітних форм цікавого проведення дозвілля, реалізації різних хобі на зразок «Школа майбутніх чемпіонів» (про шахи), «Молоді про музику», видання з серії «Цікаве для допитливих», «Про усе на світі». Змістовна, цікаво написана книга не залишить дитину байдужою.

Діти передпідліткового віку через нездатність до само­аналізу не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що ви­правдатись. Прилюдно визнати свої помилки рівноцінно для них руйнації підвалин власної особистості. Ставлення старших підлітків до своїх вчинків є більш свідомим. Вони вже схильні до самоаналізу, хоч ще не завжди здатні здійснити його.

У дітей підліткового віку бурхливо розвивається емо­ційна сфера, причому емоційний стан можуть раптово і часто змінюватися. Підвищеною збудливістю можна пояснити схильність до афектної поведінки. З часом переживання починають поступово врівноважуватися, а почуття стають тривалішими і стійкішими. У підлітка інтенсивно формується моральна сфера (завдяки чому ефективним поштовхом до дій можуть ставати засвоювані норми поведінки); внаслідок систематичного виховання відбувається ! перехід від ситуаційного переживання краси явищ природи, ' образотворчих, музичних, літературних творів до стійких естетич- і них почуттів.

Підлітковий вік — дуже важливий період щодо розвитку і особистісних ідеалів людини. Якщо для молодших підлітків ідеали, І зазвичай, пов'язуються з конкретними людьми, то у старших вони вже набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальнених уявленнях про людей, на якостях, що їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, за яким діти намагаються діяти. Надзвичайно важливо враховувати цю особливість підліткової психо­логії при оцінці літературних персонажів, мотивів їхньої поведінки, характеру взаємин з оточуючими тощо.

Порівняно з молодшим шкільним віком, інтереси підлітків стають більш цілеспрямованими, активними і глибокими, однак загалом ще залишаються нестабільними. Важливо відзначити те, що у підлітків починають формуватися наміри щодо майбутньої професійної реалізації: чим вони чіткіші, тим серйознішими є зусилля, з якими дитина намагається готувати себе до омріяного майбутнього.

82