№

І

<

Е. 1. ОГАР
	ДИТЯЧА КНИГА:
	проблеми
	видавничої
	підготовки
	Навчальний посібник
	для студентів виших
	навчальних закладів
	Рекомендовано
	Міністерством освіти і науки України
	Львів
	«Аз-Арт» 2002

ЗМІСТ

ВСТУП 6

Розліл 1. ДИТЯЧЕ КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ

1. Основні етапи розвитку 13

2. Сучасний стан 24

Завдання для перевірки та закріплення матеріалу .... 28 Література для самостійного опрацювання 28

Розділ 2. ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТВОРІВ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Читацька адреса ЗО

2. Соціально-функціональне призначення 33

1. Художня література 37

2. Пізнавальна література 44

2.3. Проблематика 49

Завдання для перевірки та закріплення матеріалу .... 54 Література для самостійного опрацювання 54

Розділ 3. ВИДАВНИЧЕ ВТІЛЕННЯ ТВОРІВ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Основні види видань 56

2. Дитяча періодика 58

3. Серіальні видання . 62

4. Книжка-іграшка 64

5. Електронні видання 67

Завдання для перевірки та закріплення матеріалу ... 68

Література для самостійного опрацювання 69

Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОЇ ЧИТАЦЬКОЇ АУДИТОРІЇ

1. Психологічні риси . . . 70

2. Мовлення і мислення 83

Завдання для перевірки та закріплення матеріалу ... 89

Література для самостійного опрацювання 89

Розділ 5. РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧА ПІДГОТОВКА ДИТЯЧИХ ВИДАНЬ

5.1. Формування видавничого репертуару 92

1. Організація видання 92

2. Оцінка теми 97

3. Оцінка комунікативно-виховного потенціалу твору. 100

5.2. Редакторське опрацювання оригіналу 102

1. Організація тексту 103

2. Адаптація наукової інформації 118

3. Мовна культура тексту 124

4. Підготовка апарату видання 135

5.3. Оцінка художнього образу видання 138

1. Шрифтова "режисура" тексту 139

2. Ілюстративний ряд 141

3. «Архітектура» дитячої книжки 152

Завдання для перевірки та закріплення матеріалу ... 154 Література для самостійного опрацювання 155

ВСТУП

Читач, як відомо, "починається" з дитинства. Часто саме пережиті в дитинстві контакти через літературу зі світом пре­красного впливають на формування духовної культури людини. Вони виформовують емоційну сферу дитини, її почуття, здатність реагувати, дивуватися, співчувати, збуджують і розбудовують уяву, виховують потребу в пізнанні. А все це, без сумніву, вкрай важливо для всебіч­ного гармонійного розвитку особистості.

У спілкуванні дитини з книгою майже немає прагматизму, натомість дуже багато емоцій. Тому кожне дитяче видання повинно впливати на свого читача й змістом, й легкістю викладу, виразністю мовностилістичної форми, цікавим ілюстра­тивним вирішенням, кольором, незвичною пластичною формою, матеріальною конструкцією.

Забезпечення ефективного функціонування цього складного комплексу текстових і нетекстових чинників залежить від спільних зусиль автора, художника, видавця. Щоб створити якісний видавничий продукт для дітей, їм усім слід бути обізнаними з психологічними та лінгводидактичними засадами процесу текстотворення для дітей, знати можливості впливу на юного реципієнта через слово і зображення, глибоко розуміти сутність дитячого світосприйняття, відчувати потреби і прагнення сучасної дитини, творчо підходити до редакційно-видавничого втілення авторського оригіналу, мати особливе дизайнерське мислення, широко застосовувати найсучасніші видавничі та поліграфічні технології.

Підготовка до видання творів дитячої літератури є одним з найскладніших напрямів видавничої діяльності. Для професійної оцінки авторських оригіналів, для моделювання майбутнього видання видавцеві-редактору, окрім загальних критеріїв і методик, необхідно вміти застосовувати ще й систему специфічних підходів, які б сприяли поглибленню та розширенню можливостей впливу книги на формування юної особистості.

Сучасному поколінню дитячих видавців вкрай потрібне й нове мислення, здатність долати стереотипи, сміливо шукати оригінальні форми і вирішення. Адже сьогодні книжковій традиції доводиться постійно витримувати двобій з телебаченням, відео, комп'ютером — атрибутами аудіовізуальної культури.

Серйозно подбати про те, щоб книга залишалася органічною, невід'ємною часткою життя сучасних дітей, повинен нарешті й український видавець. Для цього слід побороти чимало "хвороб", які стали для вітчизняного книговидання вже "хроніч­ними". Йдеться про брак творів сучасної тематики, нових героїв; диспропорцію у видавничому репертуарі на користь художньої літератури, до того ж перевидань; надмір одних жанрів (казка, поезія) при майже повній відсутності інших; диспропорцію у забезпеченні літературою всіх категорій дитячої читацької аудиторії; надзвичайно звужену і збіднену палітру художньо-технічного вирішення дитячих видань, нехтування новими способами верстання, макетування, функціонально ефектної інтерпретації тексту друкарськими й рисованими графічними засобами, що пропонуються новітніми комп'ютерними техно­логіями; відсутність нових конструктивних ідей, принципових змін у матеріальній конструкції дитячої книжки та її елементів тощо.

Мета пропонованого посібника полягає в тому, щоб допо­могти майбутнім фахівцям з видавничої справи, видавцям-почат-ківцям поглибити загальні знання в галузі теорії і практики видав­ничої справи і редагування, показати, як впливає специфіка літера­тури для дітей на зміст і характер процесу підготовки її до видання.

Зміст посібника охоплює короткий огляд історії станов­лення українського дитячого книговидання (розділ 1), типологічний аналіз сучасної дитячої літератури як об'єкта видання (розділ 2), характеристику можливих форм видавничого втілення дитячих творів (розділ 3), опис психологічного портрета дитини-читача, основних етапів розвитку його мовлення та мислення, формування мовної компетенції (розділ 4), виклад основних теоретичних і практичних засад редакційно-видавничої підготовки дитячих видань (розділ 5).

Кожний розділ супроводжується списком літератури, рекомендованої для самостійного опрацювання; блоком питань для закріплення викладеного матеріалу і завдань для самостійної роботи.

Структура посібника, його змістове наповнення відпо­відають програмі комплексної дисципліни «Підготовка видань різних видів літератури», розділ «Дитяча література», передбаченої нав­чальним планом підготовки студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування».

Викладений у посібнику матеріал дає можливість склас­ти чіткі уявлення про основні засади формування репертуару сучасної дитячої літератури, про специфіку редакторського опра­цювання творів дитячої літератури і створення дитячого видання, здобути відповідні знання та виробити практичні навички ре­дакторської роботи.

Проте не слід забувати, що дитяча література як об'єкт книговидання — явище мінливе, її «портрет» зумовлений потребами суспільства на тому чи іншому етапі його розвитку. Тому користуван­ня посібником повинно супроводжуватися ознайомленням з сучасним літературно-видавничим процесом, з результатами соціологічних досліджень, з досягненнями дошкільної та шкільної педагогіки і психології. У поглибленні отриманих знань допоможуть спеціалізовані періодичні видання, а також науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України «Педагогіка і психологія», щомісячний методичний журнал Міністерства освіти і науки України «Дошкільне виховання», газета-додаток до нього «Палітра педагога», щомісячний науково-педагогічний журнал «Рідна школа», всеукраїнські газети для вчителів видавництва «Перше вересня» «Українська мова і література», «Початкова освіта», «Дитячий садок» тощо.

При підготовці посібника було використано результати теоретичних і практичних досліджень, здійснених автором посібника із межах держбюджетних науково-дослідних тем «Дитяча книга і преса в соціокультурному просторі України», «Інформаційний маркетинг на ринку дитячої книги в Україні»; міжнародного проекту ТетриБ ТаБІБ, а також за спеціальною дослідницькою програмою для молодих учених ИЄЄ, підтриманою Міжнародним фондом Дж. Сороса. Бралися до уваги дані соціологічного моніторингу читацьких потреб школярів кількох міст України (Львів, Київ, Черкаси, Чернівці, Одеса, Чернігів), здійсненого під керівництвом автора в межах студентської науково-дослідної роботи; опублікована бібліографічна і книготорговельна інформація. Фактичним матеріалом слугувала продукція вітчизняного та зарубіжного (російського, польського, німецького, британського) книго- та пресовидання.

Для адекватного сприйняття викла­деного матеріалу, для зручності у користу­ванні посібником важливо визначити базові терміни і поняття.

Під літературою в літературознавчому і книгознавчому контексті пропонується розуміти сукупність літературних (словес­них) творів, що мають спільний зміст або цільове читацьке призна­чення. Літературний твір (або твір літератури) є словесною формою об'єктивізації авторської думки, що потрапляє у систему суспільної комунікації через письмову фіксацію. Літературний твір може належати до будь-якого виду творчості — не лише художньої (доволі часто поняття «літературний твір» ототожнюють з поняттям «твір художньої літератури», «твір красного письменства», «белетристичний твір»), а й нехудожньої, скажімо, наукової, публі­цистичної тощо.

Тоді терміном дитяча література можна позначати сукуп­ність словесних творів художнього і нехудожнього характеру, адресованих дітям різних вікових категорій і створених з ураху­ванням специфіки дитячого сприйняття. Твори дитячої літератури виступають об'єктом видань для дітей.

Необхідно розрізняти такі поняття, як дитяча література і література для дітей. Поняття перетинаються, проте терміни мають самостійне значення. Це необхідно враховувати при організації та формуванні репертуару видань, при відборі творів для публікації, в роботі з авторами.

Терміни і поняття лисиипліни

10

Дитяча література створюється спеціально для дитячої читацької аудиторії. Автор враховує специфіку дитячого сприйняття, спрямовуючи всі зусилля на те, щоб його твір зрозуміли і добре засвоїли реципієнти юного віку.

«Дитячий» літератор повинен вирізнятися особливим став­ленням до життя, уявляти собі, як навколишня дійсність сприймається дитиною, зауважувати незвичайне, яскраве, те, що без сумніву зацікавить його майбутніх читачів. У літературній практиці існують спеціальні методи написання творів, адресованих виключно дітям. Одним з найпоширеніших та найефективніших вважається так званий «погляд з дитинства», що передбачає не стороннє споглядання, не оцінку дорослої людини, а уважне спостереження очима учасника подій, самої дитини. Цей метод вимагає від автора вміння майстерно перевтілюватися в свої персонажі. Так народжується одна з важливих рис творів дитячої літератури — максимальна достовірність і зрозу­мілість викладеного змісту.

Дитяча література розвивається в тісному зв'язку з літературою для дорослих (у подальшому «доросла» література): вони зазнають впливу одних і тих самих історичних умов, живляться з одних джерел. У них — спільні ідеї і теми, спільні творчі методи, подібна жанрово-видова диференціація.

Водночас дитяча література як специфічний засіб образ­ного пізнання світу має чимало відмінностей. Вона виникла з виховною і навчальною метою, і весь її розвиток позначений впли­вом педагогічної практики. її читач має об'єктивно небагатий жит­тєвий досвід, відповідні пізнавальні інтереси і естетичні смаки. Лише при підготовці дитячої книги автором і видавцем беруться до уваги антропометричні характеристики, психофізичні та мовленнєві можливості.

Поняття література для дітей є ширшим, адже ним позна­чається і дитяча література, себто створена спеціально для дітей, і «доросла» література, що може бути цікавою і — головне — зрозумілою певним категоріям дитячої читацької аудиторії. Чимало письменників, які працювали в жанрі художньої літератури, не писали для дітей. Однак їхні твори завдяки тематиці, присвяченій дітям та їхнім проблемам, високому художньому рівню, особливому внутрішньому магнетизму увійшли до списків найулюбленіших творів дитячого читання (див: ро?Щл, 1).

Коло дитячого читання формується з видань, які повинні бути прочитані саме у дитинстві, на різних його етапах, у різні вікові періоди. Твір, що не потрапив до рук юного читача вчасно,

вже не зможе вплинути на нього так, як би цього хотів автор, а відтак вповні реалізувати свої соціальні функції. Оскільки дитина швидко підростає, коло її читання постійно змінюється: відповідно до змін літературних та читацьких смаків, а також поточного репертуару видань. Багатство або бідність цього репертуару обов'язково позначатимуться на якості дитячого читання. Тому видавець повинен уміти формувати репертуар з чіткою орієнтацією на коло дитячого читання, відбираючи, з одного боку, твори, гідні ітеревидання, а з другого — відкриваючи нових авторів і нові назви.

Репертуар видавництва повинен формуватися з творів дитячої літератури, творів літератури для дітей, у тому числі адап­тованих відповідно до можливостей дитячого сприйняття творів «до­рослої» літератури.

Виходячи з базової дефініції терміна «видання», поданої в ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни і визначення», пропонуємо терміном дитяче видання визначати виготовлене поліграфічним або іншим способом видання твору дитячої літера­тури на паперових та (або) непаперових матеріальних носіях (традиційна книжка може супроводжуватися аудіо-, відеокасетою, компакт-диском, платівкою тощо). З огляду на декілька можливих способів виготовлення, виданням можна вважати не лише полі­графічну (друковану) продукцію, а й платівки, аудіовізуальні носії, дискети, компакт-диски при відповідному їх опрацюванні та оформленні. До речі, в жодному класифікаційному ряді вказаного вище стандарту видання для дітей спеціально не розглядаються і не визначаються.

Слід розрізняти також поняття дитяча книга і дитяча книжка. Дитяча книга у пропонованому посібнику використову­ється як синонім до терміна дитяча література. Натомість терміном дитяча книжка доцільно визначати специфічну матеріальну продукцію книговиробництва, адресовану дітям, у вигляді блоку скріплених вздовж корінця аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи палітурці. У такому розумінні цей термін еквівалентний терміну дитяче книжкове видання.

Під терміном типологія книги для дітей слід розуміти розділ книгознавчої науки, що займається вивченням принципів утворення та систематизації різних категорій книги для дітей. Для позначення процесу класифікації видань творів дитячої літератури вживаємо термін типологізація. Типологізацію здійснюємо на основі комплексного системного критерію, що складається з таких типо-формувальних ознак: соціально-функціональне (цільове) призна-

чення, читацька адреса (характер інформації) і тематика (пробле­матика) твору. Вказані компоненти системного критерію називають типологічними ознаками майбутнього видання, ними визначається специфіка його редакторського опрацювання і подальшого видав­ничо-поліграфічного втілення.

Розділ 1

ДИТЯЧЕ

КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ

Витоки української дитячої літератури пов'язують з народним ху­дожнім словом — піснями, казками, байками, легендами, лічилками, потішками, що створювалися і передавалися серед неписьменного люду лірниками, бандуристами, мандрівними дяками, казкарями, співаками упродовж кіль­кох століть. Відтоді, коли перші букварі, азбуковники, шкільні правила, молитовники почали використовувати для навчання дітей граматиці та основам християнської моралі, практично на всіх етапах розвитку дитячій книзі був притаманний виразний моралізаторсько-дидактичний характер. З часом змінювався лише зміст педагогічних настанов — їх визначала епоха.

1.1. Основні етапи розвитку

Першою друкованою кириличним шрифтом книжкою для дітей вважають українське видання — «Буквар» Івана Федорова, виданий 1574 р. у Львові. Його хрестоматійна частина містить зразки тогочасної художньої (поетичної і прозової), а також пізнавальної літератури для дітей.

Протягом XVII — XVIII ст. жанрово-видова палітра дитячої літератури помітно збагачується: поруч з азбуками, граматиками, букварями з'являються твори, написані в жанрі повчань, настанов, бесід дорослих з дітьми. У навчальних книжках збільшується кількість текстів для читання. Наприкінці XVIII ст. формується пізнавальна книжка, енциклопедія для дітей, активно розвиваються жанри подо­рожі, пригодницького, історичного оповідання, «дитячі» жанри худож­ньої літератури. Книжку прикрашають буквицями, заставками, орнаментом, гравюрами.

14

Та повноцінно виховати за такими виданнями українську дитину було доволі важко. Російські за мовою, вони були «велико­державними» і за загальною ідеологією, і за змістом, і за комуніка­тивно-виховними завданнями. Відомий український педагог С. Русова в одному з документів, адресованих імператорській Академії наук на захист прав «малорусского населения говорить и печатать пуб­лично на родном языке», писала: «відсутність книг, доступних газет цілковито ізолює малоросів від оточуючого їх громадського та дер­жавного життя і породжує в них цілковиту байдужість до процесу суспільного життя, що точиться довкола них... Так мало потрібно, щоб знищити цю кричущу несправедливість, яка убиває духовий розвиток 26-мільйонного народу: треба дати українцям усе те, що необхідне й іншим народам, зрівняти їх з іншими народностями Росії в правах на освіту, на вільне вживання рідної мови»¹.

Репертуар нової української дитячої кни- Лруга половина XIX — _т бібліографи починають з « Букваря сла- початок XX ст. вено-русскаго языка... к поученію поспо-

литаго юношества в школах парафіяль-ных», виданого 1816 р. У період з 1816 по 1850 рр.² вийшло близько 14 назв видань навчального характеру. Серед них — «Шкільні правила для училищ парафіяльних», збірники «Молитви для отрочатей», «Молитословец для дітей», «Азбука для детей починаю­щих ходити до школы» та ін. Першою художньою дитячою книгою в новій українській літературі вважають «Читанку для малих дітей для дошкільного і домашнього употребленія сочиненую» М. Шашке-вича, що була видана накладом у 5 тис. примірників «Галицько-руською Матицею» у 1850 р.

Дитячі книжки українською мовою могли з'явитися в той час саме в Галичині, що з другої половини XIX ст. стає центром розвою українського книго- і пресовидання. На Лівобережних землях, що входили тоді до складу Російської імперії, сумнозвісними указами 1863 та 1876 рр., а також спеціальним розпорядженням 1895 р. Головного управління в справах друку щодо заборони україномовних книжок і збірників для дітей, навіть «благонамеренных», розвиток українського дитячого книговидання був фактично припинений.

Велике значення для розвитку української дитячої книги мало створення 1868 р. у Львові товариства «Просвіта». Лише за перші вісім років від початку існування «Просвіта» встигла надру­кувати 24 підручники для українських шкіл. З 1876 р. до справи дитячого книго- та пресовидання долучилися «Крайовий фонд» при Шкільній Раді, з 1881 р. — «Руське педагогічне товариство» (з 1926 р. перейменоване в «Рідну школу»), з 1919 р. — «Світ дитини». Серед шкільних підручників особливою популярністю користувалися «Граматичні вправи для всенародних шкіл» О. Поповича, «Питання з ботаніки і зоольогії» О. Тисовського, «Українська етнографія» О. Панейка, «Українська читанка» А. Крушельницького, «Старе українське письменство» М. Возняка, «Підручник шведської під­рахунки» П. Франка, «Про шкільні кооперативи» Л. Войчака та ін.

Тут же, в Галичині, наприкінці XIX — на початку XX ст. з'явилися й перші періодичні дитячі видання різного тематичного спрямування, адресності, соціально-політичного ухилу — «Ластівка» (додаток до педагогічного журналу «Учитель»), «Весна», «Рідна школа», «Плай», «Проблески», «Приятель дітей», «Юні борці», «Бібліотека для молодежи, міщан і селян». Найпомітнішим явищем в тогочасній дитячій періодиці стали журнали «Дзвінок» (1890 — 1914 рр., редактор — О. Барвінський), продовжуваний збірник «Світ дитини» (1919— 1939 рр., редактор — М. Таранько), «Дзвіночок» (1931 — 1939 рр., редактор — Ю. Шкрумеляк). Стан видання дитячої преси і літератури українською мовою обговорювався на Першому українському просвітньо-економічному конгресі, організованому «Просвітою» (1909 р.), на Першому Всеукраїнському з'їзді народного вчительства (1914 р.) та Першому педагогічному конгресі (1935 р.).

Як бачимо, жанрово-видова палітра тогочасної дитячої книги була представлена переважно виданнями навчального характеру (підручниками для школи), а також творами художньої літератури.

До репертуару художньої книги для дітей входили твори практично всіх відомих українських письменників тієї доби. Що­правда, найчастіше писали твори про дітей, а не для них. Однак ті, що були створені справжніми майстрами художнього слова, мали величезний вплив на юного читача. Скажімо, Т Шевченко не напи­сав жодного твору спеціально для дітей. Та ще при житті поета його пейзажна лірика, автобіографічна поезія увійшли до всіх шкільних читанок. А Шевченків «Кобзар» став настільною книж­кою не одного молодого покоління українців, яке вчилося читати і жити. Тому саме Шевченка вважають родоначальником нової української літератури про дітей і для дітей.

Русова С Теорія і практика дошкільного виховання. Львів-Краків-Па-риж: Просвіта, 1993. С. 3.

Репертуар української книги 1798 — 1916: М-ли до бібліографії. У 4-х т. / Відп. ред. Л. Крушельницька. — Львів: ЛНБ ім. В. Стефаника, 1995. Т. 1. 388 с.

16

Хоча поезії, байки, притчі Г. Сковороди, гумористичні опо­відання та повісті Г. Квітки-Основ'яненка, вірші і байки Є. Гребінки ще важко назвати творами для дітей, вони викликали і викликають жваве зацікавлення малих читачів. З вірша Т. Шевченка відомо, як дитиною він переписував у саморобну книжечку поезії Г. Скороводи.

Починаючи з Т. Шевченка, тему дитинства не оминає жод­ний відомий український письменник і літератор. Це П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, П. Куліш, Мар­ко Вовчок, Л. Глібов, С. Руданський, Ю. Федькович, М. Старицький, С. Ковалів (І. Франко відніс його до тих талантів, яких «не пости-далась би ні одна багатша від нашої література»), М. Вороний, М. Ко­цюбинський, Леся Українка, О. Олесь, В. Стефаник, О. Кобилянська, Б. Лепкий, П. Карманський, В. Винниченко, С. Воробкевич, А. Чайков-ський, Я. Щоголів, Г. Григоренко, В. Самійленко. В основу своїх творів вони клали факти з власного дитинства.

Багату літературну спадщину, адресовану юним читачам (численні віршики, байки, переклади дитячої поезії і прози), залишила Олена Пчілка. її першим поетичним дебютом була збірка «Українським дітям» (1882 р.). Вона ж започаткувала в 1908 р. видання першого на Наддніпрянській Україні журналу українською мовою для дітей молодшого і старшого віку — місячника «Молода Україна». Близько 25 років виступала з творами для дітей на сторінках львівського журналу «Дзвінок» інша жінка-літератор У. Кравченко.

Окремо слід сказати про майстрів малої дитячої прози, авторів низки науково-популярних творів для дітей — Бориса і Марію Грінченків. У 1906 р. подружжя організувало у Києві одне з перших спеціалізованих видавництв дитячої літератури. Керувала ним М. Грінченко (псевдонім Загірна).

Бідність україномовних творів, адресованих дітям, спону­кала до відповідних літературних спроб О. Лотоцького. Спершу він писав для своїх дітей, та згодом на основі пісень з етнографічних збірників і матеріалів, зібраних з народних уст ще у шкільні роки, постали його читанки для малят та збірники казок, що мали великий успіх серед дитячої аудиторії і витримали кілька перевидань. Це, передусім, «Перлинка», «Весна», «Баю-баю», «Пригоди Вовка Неситого», «Безконечні казочки», «Зайчик-Побігайчик», «Ходить сон коло вікон», «Ладу-ладусі», «Вінок». Остання збірка була єдиною на західних землях хрестоматією літературних творів для дітей. її було перевидано чотири рази накладом у 300 тис. примірників.

Видатним теоретиком і практиком дитячої літератури вва­жається І. Франко. Письменник творив для дітей не принагідно, а серйозно і цілеспрямовано, прагнучи виховувати найкращі людські якості у маленьких читачів за допомогою поетичного слова.

Великого значення надавав письменник відбору книжок для дитячого читання. У багатьох статтях і навіть художніх творах («Борис Граб», «Гірчичне зерно») він, називаючи книжки, які вва­жав корисними для дитячого читання, по суті, давав поради вихова­телям і батькам.

Як тонкий психолог, І. Франко намагався всі свої твори для дітей зробити цікавими і в працях не раз згадує про це, як про необхідну вимогу до дитячого твору (передмова до збірки казок «Коли ще звірі говорили»). Проте цікавість, за Франком, не може бути самоціллю, а лише стимулом до розумової роботи з боку юного читача. Насамперед «...треба, щоб читаючий розумів, що читає, щоби по перечитанню не осталось в душі його непевне і темне вражіння або половинні мислі...»³

Психологія сприймання дітьми реального і фантастичного, сатири й гумору, художньої правди і художнього вимислу в їхніх взаємозв'язках і взаємовідношеннях досліджується Франком у художньо-критичному творі «Байка про байку». У статті «Женщина-мати» проблемі дитячого читання як одному з важливих елементів материнської школи, початкової освіти і сімейного виховання І. Фран­ко присвятив окремий розділ «Лектура для дітей». Для дітей доцільно добирати твори, які «образують розум і дух і становлять таким чином здоровий корм душі... Наука, поправа і моральність повинні бути головними елементами і підставами цих творів»⁴.

На кінець XIX — початок XX ст. припадають й перші гпроби наукового осмислення феномена дитячої книги українськими Шбліологами. Чимало цікавих думок знаходимо в працях відомого українського книгознавця С. Сірополка.

У статті «Казки як матеріал дитячої літератури» вчений дискутує з прихильниками досить поширеної на початку XX ст. тези-заперечення казки як шкідливого для дитини продукту і доводить протилежне — казковий літературний твір є одним з потужних чин­ників морального виховання дитини, оскільки подає їй перші життєві уроки, навчає розрізняти добро і зло, робити у житті правильний вибір. Інша річ — при доборі казок для публікації видавці повинні бути перебірливими і уважними. На думку вченого, найбільше мудрості, глибини, художності міститься у народних казках. С. Сірополко також розмірковує про постать дитячого письменника, вважає, що, насамперед, він мусить бути поетом. Адже дитина потребує барв, звуків, сильних словесних та візуальних образів. Він

з

Франко І. Женщина-мати. Лектура для дєтей // Друг. 1876. № 4. С. 61. Там само. С. 61.

повинен бути тонким психологом дитячої душі, аби знати, про що і як з дитиною розмовляти. Стаття супроводжується списками казок, які, на погляд ученого, могли б увійти до кола дитячого читання; бібліографічний матеріал диференціюється Сірополком за віковими ознаками дитячої та підліткової аудиторії.

Рекомендовані до популяризації і поширення серед юних українських читачів списки кращих літературних творів, перекладе­них з російської, французької, німецької, англійської, італійської, грецької, чеської, польської і скандинавських мов містить й інша стаття С. Сірополка «Перекладна дитяча література». Ця бібліографічна інформація була дуже важливою для тодішньої школи, дитячої бібліотеки, спеціалізованих книгарень, для батьків і дітей Дуже цікавою є вона й для сучасників, адже, по-перше, демонструє видавничу пропозицію на тодішньому ринку української дитячої літератури, а по-друге, засвідчує той факт, що літературні смаки та уподобання юних читачів книгознавці намагалися формувати цілеспрямовано, з урахуванням останніх досягнень європейської бібліологічної думки.

Серед українських видавництв, які першими розпочали підготовку літератури для дітей, — видавництво товариства «Про­світа» у Львові, що випускало народні «читанки» або «складанки», універсальні посібники ужитково-пізнавального та літературно-мистецького спрямування; видавництво Руського педагогічного то­вариства (згодом Українське педагогічне товариство, ще пізніше — «Рідна школа»), яке спеціалізувалося на випуску навчальної книги; видавничий концерн «Українська преса» І. Тиктора, лідер з випуску періодичних видань, адресованих різним віковим і соціальним верствам юних українців (журнал «Дзвіночок», щомісячна бібліотека «Ранок», часописи для дітей «Різдвяна зірка», «Орленя», для молоді — «Молоде слово», «Молодий плугар», «Хліборобська молодь»).

Під час короткого періоду української державності ди­тячі часописи з'явилися і на Лівобережній Україні. У 1917 р. у Києві почав виходити журнал «Волошки», з 1919 р. у Кам'янці-Подільсь-кому — «Ранок» (за участю С. Русової, Л. Старицької-Черняхівсь-кої, Л. Бачинського).

У1917 — 1918 рр. дитячу літературу на українських зем­лях випускало понад три десятки видавництв, але спеціалізованих серед них було небагато. Найпомітнішим явищем на наддніпрянсь­ких землях була діяльність згадуваного вище видавництва М. Грін-ченко, на наддністрянських — «Світ дитини» М. Таранька.

Видавництво М. Грінченко було створене 1906 р. у Києві (з 1914 по 1917 рр. його діяльність призупинено, відновлено 1917 р.). Ще 1906 р. подружжя Грінченків розпочало видавати бібліотеку

«Молодь», яка проіснувала до 1919 р. Видавець доповнила і видала -Буквар», перевидала книгу для читання «Рідне слово», здійснила літературний переклад, а згодом і випустила книгу Р. Гальботта про життя дітей у школі — «Старшина Вільбайської школи». М. Грін­ченко була автором і водночас видавцем таких творів, як «Мудрий учитель», «В сніжному краї», «Орлеанська діва», «Як придумали їздити», «Захисник ображених», «Як звільнили південноамериканські штати». М. Грінченко намагалася активно популяризувати серед юних читачів твори класичної зарубіжної літератури.

У 1917 р. вчетверте (що свідчить про широке читацьке визнання) було перевидано «Книгу казок віршем» Б. Грінченка, до якої увійшло 17 творів, адресованих дітям різних вікових категорій. Видання М. Грінченко були, як правило, добре ілюстровані — вона залучала до співпраці відомих художників А. Іванова, І. Бурячка, О. Сластіона. На відміну від книжок інших видавництв, видання М. Грінченко були великі за обсягом (150-170 сторінок), виходили досить значним, як на той час, накладом (від 6 до 14 тис), на доброму папері і відповідали основним вимогам поліграфічного мистецтва.

Після ліквідації приватних видавництв М. Грінченко спів­працювала з Державним видавництвом України (ДВУ), яке почало створювати перші радянські журнали для дітей та юнацтва рідною мовою («Весняні хвилі», «Барвінок»). Відомо й про її переговори щодо участі харківських видавництв кредитної спілки кооператорів кСпілка» і споживчої Спілки півдня Росії у виданні дитячих та юна­цьких книг.

Високою якістю відзначалася книжкова продукція іншого спеціалізованого видавництва — «Світ дитини». Після Першої світової війни, у важких умовах післявоєнної руїни, економічної кризи і громадського збайдужіння молодий учитель М. Таранько відважився па сміливий і навіть героїчний для тих складних обставин почин: 1919 р. він заснував у Львові видавництво, витративши весь свій капітал на закупівлю паперу та друкарські роботи.

За 20 років існування видавництво М. Таранька видало близько 230 назв книжок. Для дошкільнят та школярів молодшого віку виходив однойменний журнал «Світ дитини», головною метою якого було виховати тип молодого українця, готового у непростих умовах тодішньої політичної дійсності до жертовної служби наро­дові та до конструктивної творчості для його розвитку. Поціновуючи високу вартість традицій і авторитету, журнал подавав дітям гідні наслідування зразки минулого і сучасного жита, змальовував тип діячів сильної волі, яскраві суспільні характери, що не руйнують,

20

21

а будують для добра національної спільноти. Особливу увагу ре­дакція журналу приділяла жанрам літературно-художньої прози. Юні читачі з нетерпінням чекали наступних номерів журналу, в яких продовжувалися цікаві пізнавальні і повчальні історії, при­годи, подорожі за участю їхніх ровесників. Сюжети для деяких повістей було взято з життя реальних дітей. І хоч за змістом часо­пис був зорієнтований на міського читача, редакція ніколи не за­лишала поза увагою сільську дітвору. Редколегія намагалася прилучити своїх читачів до скарбниці світової дитячої літератури і постійно відкривала їм нові імена.

Довкола «Світу дитини» згуртувалися відомі тогочасні лі­тератори, що пробували себе в різних «дитячих» жанрах, — Ю. Шкру-меляк, А. Лотоцький, О. Лотоцький, Марійка Підгірянка, У. Кравченко, С. Черкасенко, М. Угорчак, П. Вовк, Ф. Коковський, О. Подільський, Р. Леонтович, А. Коломієць, О. Звойницька, Я. Мандюкова, Т. Білецька, С. Король, О. Бабій, Р. Завадович.

Важливо відзначити універсальність часопису. Поруч з художніми творами тут публікувалися статті науково-популярного характеру (про особливості тваринного і рослинного світу, різно­манітні явища природи), цикл наукових оповідань «Малого істори­ка» про життя в Україні за козацьких часів та про найвидатніших провідників козацтва, матеріали з українського краєзнавства, статті-персоналії про визначних українських і зарубіжних політичних та суспільно-громадських діячів.

Видавництво М. Таранька, окрім часопису, випускало ще «Дитячу Бібліотеку» (книжки цієї серії спочатку виходили не періо­дично, а з 1934 р. — щомісячно). її першим випуском була книжка О. Уайльда «Зоряний хлопчик» з 15-ма ілюстраціями і портретом автора. У видавництві побачила світ і серія «Популярної Бібліотеки».

Книжкова продукція видавництва «Світ дитини» від­значалася високою на той час поліграфічною якістю. Довготривале видавниче життя і популярність «Світу дитини» стали можливими, насамперед, завдяки величезним зусиллям, рішучості, наполегли­вій праці, а понад усе — цілеспрямованості і витримці редактора та видавця М. Таранька. Його видавництво відіграло важливу педаго­гічну і національно-виховну роль у становленні не одного покоління не лише галичан, а й українців з інших етнічних земель.

Слід згадати також львівську видавничо-торговельну спіл­ку «Мальовані казочки», яка успішно впроваджувала оригінальні на той час форми поширення дитячої літератури. Ініціаторами її створення були О. Лотоцький та П. Балицький. Саме О. Лотоцькому належала ідея видавати українські народні казки малоформатни-

ми ілюстрованими виданнями обсягом по 16 сторінок і продавати їх ,инічно дешевше, ніж аналогічні російські (замість 10 коп. по 1 коп. Мі і примірник). Таке суттєве здешевлення стало можливим завдяки добре продуманій накладовій політиці — десяток моновидань казок, кожне накладом 10-20 тис. примірників.

Фірма «Мальовані казочки» випустила 17 книжок (серед іііізв — добре відомі і сучасним дітям «Цап та баран», «Рукавичка», '■Ріпка», «Коза-дереза», «Івасик-телесик» та ін.), деякі накладом в 40-50 тис. примірників. Видавництво дбало про розширення свого репертуару — в тому ж самому оформленні, що й видання казок, иийшли біографія Шевченка, збірка його поезій «Кобзарик», під­готовлена спеціально для дітей, збірники різдвяних колядок, чи­танки, букварі. Слід зауважити, що підприємство, задумане і ство­рене О. Лотоцьким, виявилося рентабельним і не потребувало зов­нішньої допомоги. Його видання дуже швидко поширювалися по нсій Україні.

Якщо українська література для дітей другої половини

XIX ст. зростала на глибоких традиціях багатого національного фольклору, кращих досягненнях красного письменства, що піднесло її за проблематикою і художністю на світовий рівень, то початок

XX ст., позначений в історії України докорінною перебудовою суспільних відносин, виробленням нових морально-етичних цінностей (доба визвольних змагань, прихід радянської влади), спрямував роз- питок літератури для дітей і дитячого книговидання у зовсім інше русло. Відтоді (протягом усього періоду панування радянської влади) ниразними ознаками дитячої книги стали ідеологічна тенденційність і політична заангажованість. Провідним мотивом у творах цієї доби була спершу революційна героїка, згодом героїка боротьби з внут- рішніми і зовнішніми ворогами, героїка відбудови країни. Основна ииховна парадигма того часу пов'язувалася з вихованням «молодих будівників комунізму».

Попри різні ідеологічні перешкоди в українську дитячу лі- Кінець 20-х

тературу постійно приходили тала- початок 90-х років XX ст.

повиті автори, з'являлися нові жан­ри, оновлювалась манера оповіді. Так, у другій половині 20-х рр. XX ст. з'являються перші пригодницькі та науково-фантастичні твори, яких дореволюційна література для дітей не знала (О. Копи-ленко «Сеньчині пригоди», Ю. Смолич «Господарство доктора Гальванеску» — перша частина науково-фантастичної трилогії «Пре­красні катастрофи», М. Трублаїні «Шхуна «Колумб», «Лахтак»,

«Мандрівники», «Глибинний шлях»). Популярними стають так звані «шкільні повісті» (майстром малої прози для дітей був С. Васильчен-ко). Нового звучання набуває літературна казка, в цьому жанрі успішно працюють О. Іваненко, Н. Забіла, Л. Первомайський, О. Дон-ченко, М. Жук, Марійка Підгірянка та ін. Переспівані 1923 р. П. Ти­чиною «Івасик-Телесик» та «Дударик» й досі зберігають свою есте­тичну привабливість. Розвивається історична проза, драматургія для дітей. Попервах це були інсценізації Шевченкових та Фран­кових творів, згодом "почали ставитися й перші оригінальні драма­тичні твори О. Донченка, В. Гжицького.

У 30-ті рр. дитяча література кадрово постраждала мен­ше, ніж «доросла». Багато письменників, що писали і для дітей, і для дорослих, прагнучи порятунку, зосередилися лише на творчості для дітей. Серед них — Н. Забіла, О. Донченко, О. Копиленко. У ди­тячу літературу прийшли М. Пригара, В. Бичко, П. Панч, О. Теліга, О. Ольжич та ін.

У 1919 р. у Харкові відкрилося одне з найбільших на той час на Україні видавництв -— Державне видавництво України (ДВУ). Створений у 1925 р. при ДВУ юнацький сектор розгорнув організа­цію серій, бібліотек для дітей та юнацтва українською мовою. З ДВУ співпрацювала велика кількість кваліфікованих авторів, ре­дакторів, рецензентів і перекладачів. Видання ДВУ завдяки високій мовній культурі відіграли позитивну роль у нормалізації української літературної мови. У 1930 р. через посилення утисків з боку уряду ДВУ було перетворено на Державне Видавниче Об'єднання України (ДВОУ), до якого серед інших увійшли спеціалізовані державні видавництва «Радянська школа» і «Молодий більшовик».

Після відкриття 1933 р. московського «Детгиза» (Детского государственного издательства) у березні 1934 р. аналогічне держав­не видавництво відкривається й на Україні — Державне спеціалізо­ване видавництво дитячої літератури (Дитвидав). Протягом першого року існування Дитвидав випускає у світ 125 назв дитячих видань.

У 1934 р. систему ДВУ ліквідовано й усю державну мере­жу видавництв УРСР фактично підпорядковано Госиздату (Дер­жавному видавництву), що знаходився в Москві. У 1949 р. центра­лізація остаточно завершується: уся видавнича справа в Радянсь­кому Союзі підпорядковується створеному замість Госиздата Головному Управлінню в справах поліграфічної промисловості, видавничої і книжкової торгівлі при Раді Міністрів СРСР.

Основну частку в загальному випуску літератури для дітей та юнацтва в СРСР складала продукція московських (вони вважалися центральними) видавництв «Мальїш», «Детская лите-

І їм тура», «Молодая гвардия». Кожна союзна республіка мала ще й гної спеціалізовані республіканські дитячі та молодіжні ви­давництва, які випускали переважно літературу мовами народів СРСР. В УРСР довший час ця справа була зосереджена в руках двох видавництв. Для потреб дітей різних вікових груп працювало видавництво «Веселка» (до 1964 р. Дитвидав), для молодіжної нудиторії — видавництво «Молодь» (орган ЦК комсомольської організації України). Виходило також кілька спеціалізованих пе­ріодичних видань — «Піонерія», «Зірка», «Барвінок». Останній постав з харківського журналу для малюків «Октябренок», видання >ікого було перервано війною. З 1945 р. «Барвінок» виходить у Києві. Упродовж повоєнного десятиліття його почергово очолювали II. Забіла та О. Іваненко.

Українська дитяча література доби «хрущовської відлиги» докорінних змін не зазнала. Пізніше саме вона найбільше постраж­дала від масового наступу ортодоксального соціалістичного реаліз­му, що розпочався з кінця 60-х рр. XX ст. Знову запанував «голий» дидактизм, естетичні критерії відійшли на другий план; фантазія, гумор, розкутість, неоднозначність розв'язання конфліктів гостро критикувалися.

Загалом твори, що виходили в подальші 70 — 80-ті рр., сумлінно «відгукувалися» на веління доби і без остережень вписува­лися до видавничих планів. Для дітей «творило» чимало ремісників. С. Маршак влучно порівнював тодішню дитячу літературу з «вули­цею без ліхтарів», де кожний, хто не ледачий, злодіює досхочу. Ця иулиця живе за своїми законами, за своїми критеріями, там свої «класики», та світло дня виявляє їхню абсолютну професійну не­придатність.

Графоманська продукція деяких «архітекторів дитячих душ» помітно контрастувала зі справжніми перекладацькими успіхами О. Сенюк, О. Мокровальського, Ю. Лісняка, Є. Горевої, І. Малковича, що подарували українським дітям А. Ліндгрен, С. Ла-герльоф, Дж. Родарі, Д. Крюса, Ю. Тувіма. Не могла вона конкуру­вати і з творами талановитих російських дитячих письменників — Ю. Томіна, Е. Успенського, Ю. Коваля, В. Железнякова, С. Іва­нова, М. Носова, О. Волкова.

Та, всупереч «вимогам партії й уряду», з'являлися й нові імпульси. І пов'язані вони були з жанром, який традиційно в україн­ській (і не лише в українській) літературі для дітей був індикатором нормального розвитку. На зміну сурогатним підробкам, що оспівува­ли героїчні подвиги, прийшли веселі й дотепні твори, часто побудо­вані за сюжетно-композиційними канонами народних казок.

24