9.14. Способи електрозахисту сталевих підземних трубопроводів

Пасивний метод захисту полягає в нанесенні на трубопроводи різних гідроізоляційних покриттів, які запобігають контактові трубопроводів з довкіллям і збільшують електричний опір до ґрунтових струмів.

До активних методів захисту належать: електричний дренаж, катодний і анодний захисти. Це спеціальні пристрої, які використовують для організованого відведення ґрунтових струмів з анодних зон або для приведення трубопроводу в катодний стан струмом від зовнішнього джерела. Для цього на трубопроводах передбачають ізоляційні вставки, електроперемички і електрофільтри; в анодних зонах встановлюють електродренажі, протекторні та анодні станції.

Електродренаж служить для відведення ґрунтових струмів з анодних зон споруди до джерела струму за допомогою ізольованого металевого провідника з дренувальним пристроєм; один його кінець приєднують до трубопроводу, а другий - до ходової рейки електрифікованого транспорту або до від'ємної шини тягової підстанції.

Розрізняють прямий, поляризований і посилений дренажі. В першому дренажі дренувальний пристрій має двосторонню провідність, в другому - односторонню; у посиленому - в електричне коло додатково вводять джерело живлення, яке збільшує дренувальний струм. Влаштування дренувального захисту на одній комунікації з металевих труб викликає утворення анодних зон на суміжних (теплопроводі, водопроводі тощо), внаслідок чого суміжні комунікації руйнуються. Тому електродренаж особливо ефективний для комплексного захисту від електрохімічної корозії всіх підземних металевих трубопроводів.

Застосовуючи катодний захист, на підземні трубопроводи подають струм по кабелю від зовнішнього джерела - катодної станції. Струм утворює по всій довжині трубопроводу в радіусі 20...25 км (якщо якісно виконане гідроізоляційне покриття) катодну зону, що локалізує електрохімічну корозію.

Для запобігання електрохімічної корозії трубопроводів на відгалуженнях інженерних мереж використовують протекторний захист. До відгалужень трубопроводу через кожні 15...20м приєднують протектори (анодні електроліти) з цинкомагнійалюмінієвого сплаву. Він має нижчий електричний потенціал, ніж метал трубопроводу і утворює з ним гальванічну пару, в якій трубопровід - катод, а протектор - анод. Отже, кородує протектор.

Для систематичних вимірювань різниці потенціалів між трубопроводами і грунтом вздовж траси з „інтервалом до 200 м обладнуються контрольно-вимірювальні пункти.

9.14. Продування і випробовування газових мереж

Перед випробуваннями на міцність і щільність газопроводи продувають (для очищення від бруду, вологи і сміття) частинами, для чого використовують тимчасові засувки. Відвідну трубу спрямовують так, щоб сміття та сторонні предмети, що вилітають, не потрапили на людей, вікна і фасади будинків. Іноді газопроводи промивають водою або очищають, протягуючи "йоржі" тросом.

Підземні газопроводи випробовують двічі, переважно пневматичним методом: на міцність - у період будівництва і на щільність - після засипання траншеї.

Під час випробування підземних газопроводів низького і середнього тисків на міцність стики не присипають ґрунтом і не ізолюють. Якщо до вкладання газопроводу в траншею його зварені стики були перевірені фізичними методами контролю або якщо випробний тиск перевищує 0,6 МПа, то до початку випробувань стики ізолюють і присипають ґрунтом. Газопроводи високого тиску на міцність випробовують після ізоляції стиків і присипання їх м'яким ґрунтом на 20...25см.

Випробовує підземні газопроводи будівельно-монтажна організація в присутності замовника і представників газового господарства.

Розподілювальні газопроводи і газові мережі, дворові вводи випробовують після встановлення відключальної арматури, конденсатозбірників та іншого обладнання. Газопроводи перевіряють повністю або відрізками певної довжини: Dу<200 мм - 12 км; Dу<400 мм - 8 км; Dу>400 мм - 6 км.

Для вимірювання тисків використовують U - подібні манометри, пружинні манометри, класом, не нижчим за 1,5, або диференційні манометри. Газопроводи під час випробувань на міцність витримують під тиском не менше ніж годину, після чого тиск знижують до норми, яка встановлена для випробувань на щільність, обмилюють стики, оглядають газопровід і арматуру.

Випробні тиски під час випробувань на міцність: газопроводів низького тиску до 0,005 МПа - 0,3 мПа; середнього 0,005...0,3 МПа -0,45 МПа; високого 0,3...0,6 МПа - 0,75 МПа.

Виявлені дефекти ліквідують після зниження тиску в газопроводі до атмосферного і після відключення компресора.

Після випробувань газопроводу на щільність оформляють дозвіл на врізання в діючий газопровід. Тиск в газопроводі не знижують, але якщо на час виконання врізання він різко впав, то газопровід випробовують повторно. Надземні газопроводи всіх тисків під час випробувань на щільність витримують під випробним тиском не менше ніж ЗО хв, після чого, не знижуючи тиску, виконують зовнішній огляд і перевіряють мильним розчином всі зварені, фланцеві тарізьові з'єднання. Якщо протягом випробувань не виявлено падіння тиску за манометром, то газопровід витримав випробування.

Для пневматичних випробувань газопроводів застосовують пересувні повітряні компресори і компресорні станції. Випробовуючи окремі ділянки газопроводу, для заглушення торців використовують інвентарні заглушки з гумовим ущільненням. Під час випробувань всього газопроводу до його торців звичайно приварюють сталеві заглушки.