1. Нау́ка — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання  об’єктивних  знань про природу, суспільство, мислення, на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука — це процес творчої діяльності з отримання нових знань і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

2. Наукове дослідження — це процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

3. Ознаки наукового дослідження:

1.творчий характер здобуття нових знань,установлення нових фактів;

2.самостійність - прагнення запропонувати власне розв'язання поставлених завдань;

3.наступність знань - послідовність зв'язку з попередніми дослідженнями в даній галузі, передбачення перспектив наступних досліджень;

4.новизна та унікальність - обов'язкові елементи новизни різного ступеня: від узагальнення й конкретизації вже відомого - до принципово оригінальних підходів, технологій;

5.зв'язок з іншими науками - розгалуження наукових галузей, утворення на їх перетині нових;

6.органічний зв'язок теорії й практики - як найсуттєвіша умова вірогідності науково-педагогічного дослідження.

4. Лонгітюрні дослідження – тривалі; наприклад, соціально-педагогічні, соціально-психологічні та соціальні; спрямовані на фіксацію та опис усіх етапів розвитку особистості в процесі її життєдіяльності.

5. Головними етапами наукового дослідження є: - виникнення ідеї, формулювання теми; - формування мети та завдань дослідження; - висунення гіпотези, теоретичні дослідження; - проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів; - аналіз та оформлення наукових досліджень; - впровадження та визначення ефективності наукових досліджень

6. тема, обрана дослідником, повинна відповідати таким критеріям:

   1. актуальність, тобто необхідність і невідкладність її висвітлення в сучасних умовах.

   2. ефективність розробки (передбачає, що дослідження даної теми повинно дати очікувані результати при визначених затратах);

   3. новизна теми;

   4. перспективність теми передбачає можливість подальшої її розробки;

   5. відповідність теми профілю навчання студента (тема відображає спеціальність студента і повинна входити у спектр знань, які їй відповідають;

   6. можливість розробки теми студентами в умовах навчального закладу означає достатність і вільний доступ до технічних засобів, інформаційних джерел та інших необхідних матеріалів для розробки (дослідження) даної теми;

   7. ступінь відповідності теми теоретичній спрямованості науково-дослідної роботи кафедри, при якій виконується дана тема, передбачає, що викладачі, як наукові керівники виконання тем економічних досліджень, повинні бути достатньо компетентні у проблематиці вибраних студентами тем.

7. У звичайному мисленні ми спираємося на фундамент усталеної системи поглядів, сформованої на основі життєвого досвіду та співставлення з добре відомими фактами. Наскільки ця ідея співвідносна з тим, що нам відомо? Що нового несе вона порівняно зі стереотипами, які склались у нас протягом життя? Такий вплив минулого досвіду можна назвати ефектом зворотної дії. Щоб оцінити нову ідею, ми оглядаємося назад, на наш попередній досвід.

Такий підхід характерний для аналітичного типу мислення. Аналітичне мислення (вертикальне) зазвичай застосовується в ситуаціях з конкретною фактурою. Розв’язання задач за його допомогою здійснюється на мовній основі. У зв’язку з цим для аналітичного мислення характерні такі розумові операції, як аналіз, синтез, узагальнення, порівняння тощо.

Інший тип мислення - творче (“креативне”, або латеральне) мислення - превалює в ситуаціях з різноманітними умовами. Для нього зазначені операції не є головними. Сутність цього виду мислення полягає в тому, що воно не приводить до єдиного правильного висновку, але пропонує ряд рівноцінних висновків, із яких один може бути найбільш ефективним для певної ситуації.    

Термін “латеральне мислення” був запроваджений в 1967 році Едвардом де Боно на позначення одного з видів мислення творчого. Латеральне мислення, за д-ром Боно, стосується виключно видозміни усталених понять і точок зору, які являють собою колекцію моделей поведінки та стереотипів мислення, що склались у процесі накопиченого людиною життєвого досвіду. Латеральне мислення безпосередньо пов’язане з обробкою даних, представлених у вигляді активних самоорганізованих інформаційних систем. Свідоме й цілеспрямоване застосування прийомів латерального мислення – різноманітні форми ламання суспільних уявлень і стійких стереотипів. 

8. Метод – сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.  Методологія — це система принципів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, атакож вчення про цю систему. 

9. Тезою називають твердження, яке підлягає доведенню. У формальних доказах, а також у деяких науках, які використовують дедуктивні методи, твердження, що підлягає доведенню, називають теоремою. Правила і умови, які стосуються тези, полягають насамперед у тому, що теза повинна бути точно і чітко сформульованою. Теза протягом всього доведення має залишатися незмінною, інакше залишиться недоведеною внаслідок підміни одного твердження іншим.

10. Конспект – стислий виклад матеріалу. Конспект дає змогу вичерпно викласти головний зміст.

Під час конспектування слід дотримуватись таки правил:

• Лаконічно формувати думку

• Цитування дозволяється,якщо воно є доцільним

• Всі цитати брати в лапки

• Записувати компактно, що дає змогу зробити конспект доступним для огляду

11. Що таке реферат?  Реферат - цей термін використовується для назви: 1) короткого усного або письмового викладу наукової праці, результатів наукового дослідження, змісту книги; 2) доповіді на будь-яку тему, написаної, зробленої на основі критичного огляду літературних та інших джерел.  Реферат готується за одним або кількома джерелами. У ньому автор подає чужі і власні думки. Урефераті потрібно не тільки викласти все найголовніше з обраної теми, а й дати власну оцінку і зробити висновки. 

Структура реферату містить такі елементи:

• титульна сторінка,

• план,

• вступ,

• основна частина (розділи, пункти і підпункти),

• висновки,

• список використаних джерел,

• додатки.

12. Анота́ція (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо

Виокремлюють такі види анотації:

1) сигнальна чи довідкова, характерна для видань державної бібліографії (уточнює назву чи доповнює біб.опис фактичними відомостями);

2) оціночна, характерна науково-допоміжній бібліографії (критична оцінка документа);

3) рекомендаційна, що співвідноситься з відповідним видом бібліографії (характеризує зміст з врахуванням потреб цільової групи).

За повнотою відбиття змісту розрізняють 2 категорії анотацій – загальну (характеризує зміст документа в цілому) і аналітичну (характеризує частину чи аспект змісту), а за кількістю анотованих документів – монографічну та групову. За сферами використання анотації бувають – бібліографічні, видавничі та книготоргівельні.