Проблема грані між людиною і твариною

Гострі суперечки вчених довкола місця Homo habilis в еволюційній історії людства спричинили й дискусію стосовно морфологічної грані між людиною та твариною, під час якої були висловлені такі погляди:

морфологічної грані між найрозвинутішими людиноподібними мавпами і першолюдьми не існує; лише знахідки штучно виготов­лених знарядь праці вказують на те, що викопні кісткові рештки належать людині (французький нейрофізіолог Ж. Антоні, російський антрополог М. Урісон та ін.);

між людиною та твариною можна провести так званий ''моз­ковий рубікон", який становить 700— 800 см³ (В. Якимов, В. Кочеткова).

Сучасні антропологи відмовилися від спрощених підходів до цієї проблеми. Вони наголошують, що при визначенні місця викопних гомінідів в еволюції вирішальну роль мають відігравати ті морфоло­гічні особливості, які є наслідком культурної адаптації до умов зовнішнього середовища і, зокрема, наслідком трудової діяльності, виготовлення знарядь праці. Серед них: ознаки, пов'язані з прямогодінням; розвиток кисті; розміри і структура мозку, а також дентиція (будова зубної системи). Жодній із них не слід надавати переваги, оскільки гомінізація, тобто вдосконалення морфологічної будови предків сучасної людини, — вкрай довготривалий і суперечливий процес; за певних умов він зупинявся ба навіть ішов у зворотному напрямку. Відтак і нерівномірність у розвитку окремих гоміноїдних ознак. Приміром, ті з них, що пов'язані із прямоходінням, у за­гальних рисах сформувалися принаймні 3,8— 3,6 млн років тому, а істотне збільшення маси мозку й удосконалення кисті відбулися значно пізніше. Дослідники зазначають, що наявність штучно оброблених каменів не є незаперечним доказом їхньої належності людині. Наприклад, у Хадарі (Ефіопія) знаряддя олдувайського типу, виготовлені 2,5 млн. років тому, знайдені поряд зі скелетними решт­ками афарських (грацильних) австралопітеків. Ще складніша ситуація на місцезнаходженні Чесованджа (Північна Кенія): тут близько 1500 штучних знарядь і навіть сліди застосування вогню (щматки обпаленої глини) супроводжуються кістковими рештками масивного австралопітека. З цього випливає, що він уже міг виго­товляти або принаймні використовувати готові штучні знаряддя праці.

Отож проблема грані між людиною та твариною ще далека від остаточного розв'язку. Деякі сучасні вчені все ж розглядають Homo habilіs як перехідну істоту, що займає проміжне становище між австралопітеками та "справжніми" людьми. Переважає думка, що ними були архантропи — представники виду Homo erecfus ("людина прямоходяча"), виділеного американським антропологом Б. Кембеллом у 1962 р.

Загальні відмінності|відзнаки| людини від тварини

Порівнюючи способи пристосування з одного боку тварин до ландшафту, з другого боку|з іншого боку| людини до соціуму виникає абсолютно|цілком| резонне міркування|тяма|, що говорить про те, що два цих з|із| вигляду|виду| схожих процеси є|з'являються,являються| абсолютно|цілком| різними. Міркування|тяма| це полягає в тому, що тварини і людина в своєму існуванні переслідують абсолютно|цілком| різні цілі. Першим для того, щоб вижити нібито необхідно харчуватися і розмножуватися, другий же має різні духовні, а так само матеріальні потреби, без яких він нібито не може жити і, більш того|більше того|, навіть вижити. Це міркування|тяма| дуже поширене через вкладені в нас ідеї антропоцентризму необхідно спростувати. Ми зробимо це двояким способом, по-перше, відішлемо читача до досліджень присвяченим складному соціальному життю тварин, особливо вищих, з іншого боку, до досліджень присвяченим життю людини в умовах голоду і позбавлень, де можна побачити скільки ж насправді треба людині.

У других, потрібно визнати, що як тварина, що відчуває нестачу в їжі, так і людина, звикла слухати класичну музику і вимушений|змушений| мити туалети - обидва вони випробовують|відчувають| незадоволеність|незадоволення|, хоч і живуть (якщо скажемо тварину не зовсім позбавлено їжі). Проте|однак|, що їх об'єднує? Їх об'єднує або недолік|нестача| енергії, або неможливість витрачати її відповідно до своїх потреб, тобто|цебто| вони випробовують|відчувають| незадоволеність|незадоволення| в реалізації потреб останніх двох груп.

І якщо дивитися під таким кутом|рогом,кутком| існує лише кількісна різниця що визначає відмінність|відзнаку| в незадоволених потребах, в тому які саме потреби незадоволоні|. Виходячи зі всього викладеного, можна зробити висновок|виведення|, що виживанням є|з'являється,являється| можливість|спроможність| живої|жвавої| істоти задовольняти потреби всіх трьох груп, і отже виживання це єдиний процес якісно однаковий для людини і тварин, але|та| кількісно безумовно різний на чому ми зупинимося|зупинятимемося| надалі.

Якщо тварини від народження наділені своїми пристосуваннями до здобичі|видобутку| і витрати енергії, які лише стимулюються навколишнім середовищем, то людина, на перший погляд, від народження таких пристосувань не має. Взагалі у момент народження людини і в перші роки його життя не можна передбачити|пророчити| жодним чином|ніяким чином| яким способом ця людина здобуватиме|добуватиме| енергію (за рідкісним|рідким| виключенням|винятком|).

Оскільки людина здобуває|добуває| енергоносії, а з|із| ними і енергію, за допомогою роботи, а робіт в соціумі існує незчисленна множина|безліч| (про ніж докладніше надалі), а також існує маса способів витрачати здобуту енергію, то повинні існувати механізми що забезпечують з одного боку людині придбати|набути| можливість|спроможність| добування і витрати енергії, з іншого боку соціуму реалізацію всіх способів добування і витрати енергії наявних в ньому. І такі механізми існують.

Спробуємо розглянути|розгледіти| їх з усіх боків. По-перше, для здобичі|видобутку| і витрати енергії людина повинна володіти певною психологічною, і, у меншій мірі фізичними ресурсами. Внаслідок того, що людина народжується з|із| визначеними генетичними, то відмінності|відзнаки| між людьми існують з самого народження, а немає потреби|нужди| говорити, що сенсом|змістом,рацією| роботи шуканих механізмів повинне бути формування якомога|як можна| відмінніших|інших| один від одного людей, бо лише в цьому випадку кожен зможе знайти свій спосіб здобичі|видобутку| енергії і всі можливі способи будуть використані.

Отже, цими механізмами в людському суспільстві|товаристві| є|з'являються,являються| виховання і розвиток. Яким же чином в результаті|унаслідок,внаслідок| виховання і розвитку з'являються|появляються| індивідуальності, тобто люди пристосування, що мають різні способи, до здобичі|видобутку| і витрати енергії? Для того, щоб відповісти на це питання подивимося|поглянемо,глянемо| як же здійснюються подібні завдання|задачі| в природі.

Відповідь на це питання дав Чарльз Дарвін, сформулювавши теорію еволюції і її основні механізми - природний відбір і боротьбу за існування, при цьому відбір поставляє всілякі ознаки, а боротьба за існування забезпечує цілеспрямоване закріплення найбільш ефективних з|із| них, а загалом два ці процеси вирішують ту саму задачу яку ми сформулювали для соціуму, тобто забезпечують використання всіх джерел енергії з одного боку і реалізацію всіх способів здобичі|видобутку| енергії, з іншого боку. По суті боротьба за існування є лише способом взаємодії видів в природному середовищі|середі|, що забезпечує конкуренцію і виживання найбільш пристосованих, а так само пошук менш пристосованими своїх інших способів пристосування до навколишнього середовища.

Отже, що ж відбувається|походить| в соціумі. Виховання і розвиток, а також генетичний потенціал надають матеріал для формування різних способів пристосування до середовища|середи|, а взаємодія індивідуума з|із| цим середовищем|середою| формує в ньому конкретні чини пристосування якими він загалом володітиме все своє життя|усе своє життя|, але|та| які в подробицях|докладності| модифікуватимуться залежно від зміни навколишнього середовища в перебігу життя людини. В процесі взаємодії з|із| навколишнім середовищем індивідуум стикається з|із| природним опором середовища|середи|, середовище|середа| тисне|давить| на нього подібно до ерозії вимиваючи з|із| нього одні камені підкреслюючи інші, формує його психологічний рельєф з метою найбільш ефективного для даного індивідуума пристосування до соціуму, що є|з'являється,являється| для нього навколишнім середовищем.

Сама ця взаємодія є не що інше як боротьбу за існування(тільки|лише| внутрішньовидову, а не міжвидову), а всі існуючі типи психіки, включаючи і патологічні, такі як неврози і психози, є|з'являються,являються| способами пристосування індивідуумів до навколишнього середовища, причому підкреслюємо, що це не тільки|не лише| способи здобичі|видобутку| матеріальних ресурсів, але і те як індивідуум їх витрачає, ними розпоряджається.

Тварина здатна|здібна| «думати|вважати|» про голод або страх лише випробовуючи|відчуваючи| їх. І лише для людини з|із| його свідомістю існує «небезпека що взагалі» представляється|уявляється| ним при її фактичній відсутності. Лише людина здатна|здібна| випробовуючи|відчуваючи| страх йти назустріч ньому, випробовуючи|відчуваючи| голод відмовлятися від їжі і т.д. Тобто для людини можливо нестандартна поведінка в нестандартній ситуації, яке припускає|передбачає| вироблення різного роду рішень|розв'язань,вирішень,розв'язувань|, які були відсутні в досвіді|досліді| людини. Тварина такого відбуватися|походити| не може. Над твариною панують рефлекси.

Нерідко|незрідка| і тварини поводяться «розумно», наприклад лисиця закопує|закапує| залишки їжі наступного дня. Але|та| це всього лише рефлекс, оскільки якщо помістити лисицю в зоопарк в клітку|клітину| з|із| бетонною підлогою|статтю|, то вона також спробує закопати залишки їжі|їди|, але|та| вже в бетонну підлогу|стать|, і намагатиметься|пробуватиме| це робити|чинити| знову і знову. Людині ж досить зробити|вчинити| дію один раз, щоб зрозуміти чи варто його здійснювати|скоювати,чинити| надалі чи ні|або ні|.

У іншому випадку твариною недоступно логічне узагальнення інформації, одержаної|отриманої| за допомогою органів чуття. Наприклад, мавпа не в змозі в думках визначити довжину палиці, необхідну, щоб дістати банан, і одержує|отримує| результат шляхом численних|багаточисельних| проб і помилок, перевіряючи самі різні варіанти. Людина, як правило здатний|здібний| з першого разу вибрати палицю необхідної довжини.

Важливою|поважною| відмінністю|відзнакою| людини від тварини є|з'являється,являється| орудійність| праці. Людина здатна|здібна| створювати знаряддя праці для здійснення якоїсь| дії, а також зберігати їх, і використовувати тоді, коли це необхідно. Мавпа ж може скористатися палицею як знаряддям праці, але|та| воно не виготовляє її, не використовує як знаряддя праці постійно і не зберігає її. Але|та| гарматна діяльність повинна бути «розумною» діяльністю, яка прямує і регулюється свідомістю. Мислення, знайдене людиною, дозволило остаточно подолати|здолати| біологічні закони і виділитися з|із| природи. Цілеспрямований гарматний процес, який є|з'являється,являється| слідством|наслідком| людського розуму|глузду| «звільнив|визволив|» людину від природи.

Ще однією важливою|поважною| відмінністю|відзнакою| людини від тварин є|з'являється,являється| те, що людина ця «суспільна|громадська| тварина», він не здатний|здібний| самостійно забезпечувати своє життя. Людина має потребу у взаємодію з|із| іншими людьми.

У додаванні|добавці| до всіх вищеперелічених відмінностей|відзнак| можна додати|добавити| те, що людина володіє мовою|промовою|, яка відрізняється від «мови|промови|» тварин. Людська мова|промова| наповнена змістом|вмістом,утриманням|. Голосове спілкування тварин відрізняється від неї. Наприклад, у|в,біля| птахів|птиць|, що живуть зграями, існують специфічні крики, які попереджають|попереджують,запобігають| зграю про небезпеку. Ці крики відтворюються кожного разу, коли вона чим–небудь| налякана|злякана|. При цьому абсолютно|цілком| байдуже, що діє в даному випадку на птаха|птицю|: один і той же крик сигналізує і про появу людини, і про появу хижої тварини і просто про якийсь незвичайний|незвичний| шум. Тварина, в даному випадку, однаково реагує на будь-який подразник. Людина ж володіє достатньою кількістю слів, щоб охарактеризувати подразник або, в даному випадку, джерело небезпеки може.