
- •1 Оcновні поняття і визначення
- •1.1 Зворотні зв’язки
- •1.2 Класифікація сак
- •1.3 Принцип дії сар
- •1.4 Функціональна схема сар
- •1 0 0 .5 Вимоги, що ставляться до сар
- •2 Статичні і динамічні характеристики об’єктів керування
- •2.1 Лінійні диференціальні рівняння автоматичних систем і їх елементів
- •2.2 Перехідні функції
- •2.3 Передавальні функції
- •2.4 Частотні характеристики
- •2.5 Статичні характеристики типових з’єднань елементів
- •3 Типові алгоритмічні ланки, їх частотні та часові характеристики
- •3.1 Поняття алгоритмічної, типової і елементарної ланок
- •3.2 Типові ланки з розподіленими параметрами
- •3.3 Безінерційна ланка
- •3.4 Інерційна ланка і-го порядку
- •3.5 Інтегруючі ланки
- •3.6 Диференціююча ланка
- •3.7 Інерційні ланки другого порядку
- •3.8 Ланка запізнення
- •4 Стійкість автоматичних систем і показники якості перехідних процесів
- •4.1 Поняття стійкості автоматичних систем керування
- •4.2 Математична оцінка стійкості
- •4.3 Алгебраїчні критерії стійкості
- •4.4 Графо-аналітичний критерій Михайлова
- •4.5 Частотні критерії стійкості
- •4.6 Оцінка стійкості автоматичної системи за її структурою
- •4.7 Синтез систем автоматичного керування, виходячи з умов стійкості
- •4.8 Запас стійкості автоматичної системи
- •4.9 Показники якості перехідних процесів
- •4.10 Методи побудови перехідних процесів
- •4.11 Непрямі оцінки якості перехідних процесів
- •4.12 Інтегральні оцінки перехідних процесів
- •4.13 Розрахунок сталої помилки автоматичної системи
- •4.14 Помилки від задаючих впливів
- •4.15 Коефіцієнти помилки
- •4.16 Помилки від впливу збурення
- •5 Аналіз стійкості нечітких систем керування з нечітким під-регулятором
- •5.1 Твердження проблеми
- •5.2 Узагальнена умова Гурвіца
- •5.3 Еквівалентна система
- •6 Загальні відомості про автоматичні регулятори
- •6.1 Принципи побудови і класифікація автоматичних регуляторів
- •6.2 Математичні моделі і способи реалізації автоматичних регуляторів
- •6.3 Регулятори прямої дії
- •6.4 Пневматичні регулятори
- •6.5 Елементи і вузли пристроїв безперервної дії
- •6.6 Елементи і вузли пристроїв дискретної дії
- •6.7. Регулятори безперервної дії
- •Умова рівноваги елементу порівняння матиме вигляд
- •6.8 Екстремальні регулятори
- •7.1 Регулювання витрати
- •7.2 Регулювання рівня
- •7.3 Регулювання тиску
- •8 Нечітке моделювання багатовимірних нелінійних процесів
- •9 Первинні вимірювачі-перетворювачі технологічних параметрів
- •9.1 Перетворювач-регулятор потенціометричний пп-10
- •Конструктивні особливості
- •Функціональні можливості
- •9.2 Блок перетворення взаємної індуктивності бпви-1
- •9.3 Блоки перетворення сигналів термоопорів бпо-32, бпо-42
- •9.4 Блок перетворення сигналів термопар бпт-22
- •9.5 Блок перетворення сигналів тензодатчиків бпт-2
- •9.6 Перетворювач постійної напруги і струму пнс-1 Перетворювач змінної напруги пнс-2 Перетворювач змінної струму пнс-3
- •9.7 Пневмоелектричний перетворювач пеп-11
- •9.8 Блок перетворення інтерфейсів бпи-485
- •Характеристики інтерфейсу rs-485/rs-422
- •9.9 Блок перетворення інтерфейсів бпи-2к
- •10 Цифрові сар
- •10.1 Функціональна організація цифрових сар з керуючою мікро електронної еом (кмеом)
- •10.2 Реальний масштаб часу цсак з кмеом
- •10.3 Дискретна передавальна функція неперервної частини цсак
- •10.4 Дискретна передавальна функція цифрових коректуючих ланок
- •11 Поняття про синтез автоматичних систем керування технологічними процесами.
- •11.1 Класифікація і загальна характеристика методів синтезу аск.
- •11.2 Основні етапи синтезу аск
- •Cтруктурний синтез багатовимірних систем керування (детерміновані системи)
- •12.1 Математична модель багатовимірної системи керування.
- •Із першого рівняння системи (12.2) знаходимо
- •12.2 Основні властивості об’єктів керування.
- •12.3 Алгоритмічні структури багатовимірних систем керування.
- •12.4 Синтез автоматичних систем керування.
- •12.5 Синтез модального керування
- •Приймаючи до уваги (12.26), отримуємо
- •12.6 Поняття про синтез оптимальних регуляторів.
- •Додаток в
4.3 Алгебраїчні критерії стійкості
Перший алгебраїчний критерій, який можна використовувати для системи 3-го порядку, був сформульований І.А.Ви-шнеградським в 1876 р.:
для стійкості лінійної системи з характеристичним рівнянням
необхідне виконання двох умов:
всі коефіцієнти характеристичного рівняння повинні бути додатними;
похідна середніх коефіцієнтів повинна бути більша від похідної крайніх
.
В коефіцієнти рівнянь входять лише значення параметрів системи, тому стійкість останньої визначається тільки параметрами і не залежить від їх стану.
Для визначення систем будь-якого типу порядку використовують критерії Гурвіца та Рауса. Критерій Гурвіца більш простіший, тому його використовують частіше. Він формулюється так:
Система з характеристичним рівнянням
буде стійкою, якщо визначник і всі його діагональні мінори додатні:
.
При
складанні визначника Гурвіца спочатку
по діагоналі розміщують коефіцієнти,
починаючи з
до
:
. (4.8)
Потім визначник заповнюють по стовпцях: вище діагональних коефіцієнтів записуються коефіцієнти із індексами, що зменшуються, а нижче – із зростаючими. При досягненні нульового або n-го індексу далі ставляться нулі.
Кожен
діагональний мінор
визначника Гурвіца
отримують з попереднього мінору
шляхом викреслювання
нижнього рядка і правого стовпчика.
Мінор
отримують з визначника
Гурвіца
за загальним правилом, тобто шляхом
викреслювання з
нижнього рядка і
правого стовпчика. Нижчий діагональний
мінор Гурвіца
.
Як приклад використаємо критерій Гурвіца для визначення стійкості системи з характеристичним рівнянням
.
Складемо визначник Гурвіца і його діагональні мінори
Звідси видно, що визначник Гурвіца і його діагональні мінори додатні. Отже, система, що досліджується, стійка.
Позитивною ознакою алгебраїчних критеріїв є простота використання, а недоліком – те, що вони не дозволяють оцінити вплив на стійкість системи параметрів окремих її елементів. Цього недоліку можна позбутися за допомогою графоаналітичного критерію А.В.Михайлова.
4.4 Графо-аналітичний критерій Михайлова
Представимо ліву частину рівняння
у вигляді функції від р
.
Зробивши заміну , отримаємо рівняння комплексного вектора
,
кінець якого при зміні від 0 до опише деяку криву – криву Михайлова. На рис. 4.1 показані криві Михайлова для систем 6-го порядку.
а – стійка система; б – система, що знаходиться на межі стійкості Рисунок 4.1 – Криві Михайлова для систем шостого порядку |
Розглянемо
основні властивості кривої Михайлова.
Крива Михайлова починається на дійсній
осі при
в точці
і закінчується в n-ому квадранті (при
),
якщо відлік квадрантів вести проти
годинникової стрілки (n – порядок
характеристичного рівняння). В n-ому
квадранті крива Михайлова йде в
нескінченність.
Щоб
побудувати криву Михайлова, необхідно
в функції
замінити p на
і розділити дійсну і уявну частини
.
Далі,
задаючись різними значеннями
необхідно знайти точки
,
,
,
... За цими точками будують на комплексній
площині криву Михайлова. Згідно з
критерієм Михайлова лінійна система
n-го порядку буде стійкою, якщо крива
Михайлова охоплює початок координат і
послідовно проходить n квадрантів.
Якщо крива Михайлова проходить через початок координат, то система може знаходитись на межі стійкості або бути нестійкою. Першому випадку відповідає така крива, яка при найменшій деформації в околі початку координат буде відповідати стійкій або нестійкій системі, а другому випадку – якщо деформація не призведе її до виду, який відповідає стійкій системі. На рис. 4.1 деформовані криві Михайлова показані пунктиром. Отже, для оцінки стійкості системи за допомогою критерію Михайлова важливо встановити розміщення кривої Михайлова, відносно початку координат.
Щоби за допомогою критерію Михайлова оцінити вплив зміни параметрів елементів системи на її стійкість, необхідно побудувати криву Михайлова при даному значенні параметра. Нехай, наприклад, вийшло так, що система знаходиться на межі стійкості (рис. 4.1, в). Потім слід змінити цей параметр, наприклад, збільшити і побудувати криву Михайлова для цього випадку (рис. 4.1, в, крива 1). З побудови випливає, що збільшення параметра, який нас цікавить, в зоні початкового його значення допомагає стійкості системи.