Ііі кваліфікація господарських злочинів

Господарськими називаються злочини, які посягають на суспільні відносини, що утворюють систему господарювання і визначають порядок виробництва, розподілу і використання матеріальних цінностей, благ і природних ресурсів. У чинному Кримінальному кодексі України господарські злочини утворюють главу VI (статті 147—163'). На систему господарювання посягають і деякі інші злочини, що віднесені до інших глав КК, зокрема виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів (ст. 79 КК), порушення правил про валютні операції (ст. 80 КК) та деякі інші.

За багатьма ознаками господарські злочини подібні до злочинів проти власності та посадових злочинів. У зв'язку з цим розслідування і кваліфікація господарських злочинів мають значну складність. Крім того, останнім часом законодавство про відповідальність за господарські злочини поповнилось значною кількістю нових кримінально-правових норм (статті 148², 148-4, 148⁵. 148⁶, 148⁷, 148⁸, 155⁵, 155⁶, 155⁷, 155⁸, 15б² та 156³ КК). Деякі статті Кримінального кодексу України про відповідальність за господарські злочини суттєво змінені, зокрема статті 147 і 148. Все це зумовлює потребу розглянути головні питання кваліфікації господарських злочинів. Разом з тим питання кваліфікації господарських злочинів, що дуже рідко трапляються в слідчо-судовій практиці (наприклад, злочини, передбачені статтями 147², 147³, 153, 157, 158 та 159 ККї, розглядати немає потреби.

1. ВИПУСК НА ТОВАРНИЙ РИНОК АБО ІНША РЕАЛІЗАЦІЯ СПОЖИВАЧАМ НЕДОБРОЯКІСНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Діяння, передбачене ст. 147 КК, посягає на систему господарювання, оскільки випуском недоброякісної продукції завдає значної шкоди господарству, що призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальні збитки і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції. Згідно з ч. З ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. у редакції від 15 грудня 1993 р.²²³ споживачам гарантується якість товарів, якщо вони мають намір придбати їх або замовити, і вони мають право вимагати від продавців товарів інформацію про якість товарів, відповідність товарів вимогам нормативних документів, умовам договору.

Предметами злочину, як передбачено ст. 147 КК, є продукція і товари, які не відповідають вимогам щодо їхньої якості, тобто виготовлені з порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для виготовлення відповідних товарів і надання певних послуг. Наказом Держстандарту від ЗО серпня 1993 р. № 95 затверджено перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації²²⁴. Продукція і товари, які не пройшли сертифікацію визнаються недоброякісними або нестандартними.

За ст. 147 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукції, тобто передача її споживачам. Виготовлення такої продукції складу злочину ст. 147 КК не утворює. Згідно із законом об'єктивну сторону діяння становить випуск недоброякісної чи некомплектної продукції і товарів на товарний ринок, тобто виготовлення товарів і продукції та передача їх для реалізації. За ст. 147 КК кваліфікуються дії осіб, які є відповідальними за якість та комплектність продукції і товарів, що передаються для реалізації чи реалізуються споживачам.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброякісної продукції і товарів є:

1) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями, наказами, угодами покладено обов'язок контролювати якість продукції і товарів;

2) громадяни-підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і які зобов'язані контролювати якість продукції і товарів, що випускаються на товарний ринок;

3) посадові особи торговельних підприємств, які реалізують товари і продукцію і на яких покладено обов'язок контролювати якість товарів, що реалізуються;

4) громадяни, які торгують продукцією і товарами та згідно із Законом України "Про захист прав споживачів" несуть відповідальність за якість цієї продукції і товарів.

Частина 2 ст. 147 КК передбачає підвищену відповідальність за випуск недоброякісної чи некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах або якщо це діяння призвело до заподіяння шкоди здоров'ю чи настання смерті споживача.

Для визнання випуску на товарний ринок недоброякісної чи некомплектної продукції і товарів у великому розмірі враховують:

1) загальну кількість виробленої чи реалізованої продукції і товарів;

2) загальну вартість виробленої чи реалізованої продукції І товарів;

3) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов'язаних із придбанням, переробкою чи поверненням продукції І товарів виробникові чи продавцеві;

4) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та доукомплектування Їх.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 147 КК, якщо внаслідок випуску або реалізації недоброякісної чи некомплектної продукції і товарів споживачеві була заподіяна шкода здоров'ю або смерть.

Оскільки в законі встановлено відповідальність за "ті ж дії, якщо вони... завдали шкоди здоров'ю споживача", то діяння за ч. 2 ст. 147 КК кваліфікується у всіх випадках як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю хоч би одному споживачеві.

Не можна погодитися з автором коментаря до ст. 147 КК в тому, що ч. 2 ст. 147 передбачає відповідальність за заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень хоч би одній особі, а легких тілесних ушкоджень — кільком особам, оскільки із змісту закону таке не випливає²²⁵.

За ч. 2 ст. 147 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо шкода здоров'ю чи смерть споживача були заподіяні з необережності. Умисне заподіяння шкоди здоров'ю споживача чи смерті не охоплюється ч. 2 ст. 147 КК і утворює сукупність злочинів. Такі дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 147 та ст. 101 чи ст. 102, чи ст. 94 КК.

2. ЗАНЯТТЯ ЗАБОРОНЕНИМИ ВИДАМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІl.

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Окремі види забороненої підприємницької діяльності, передбачені законом як кримінально-карані діяння. Ст. 148 КК встановлює кримінальну відповідальність за підприємницьку діяльність, щодо якої законом встановлено спеціальну заборону. Законом України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.²²⁶ заборонених видів підприємництва не встановлено. Закон містить перелік лише тих видів підприємницької діяльності, якими можуть займатися лише державні підприємства, а саме: виготовлення і реалізація зброї, вибухових речовин, наркотичних засобів чи психотропних речовин, добування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів державної власності та деякі інші. Ст. 4 закону дає перелік видів діяльності, якою можуть займатися юридичні особи лише за спеціальним дозволом (ліцензією), що його видає Кабінет Міністрів або уповноважені ним органи. Окремими видами підприємницької діяльності можуть займатися лише юридичні особи, зокрема діяльністю по випуску та обігу цінних паперів можуть займатися лише банки, акціонерні товариства та інші товариства, для яких операції з цінними паперами становлять їх виключний вид діяльності²²⁷.

Виходячи з цих законодавчих актів, можна зробити ґрунтовний висновок, що фізичні особи такими видами діяльності займатися не можуть, для фізичних осіб ці види діяльності заборонені. За ст. 148 КК кваліфікуються дії особи, яка займається загальними забороненими видами підприємницької діяльності. Заняття спеціальними забороненими видами підприємницької діяльності кваліфікуються за спеціальними статтями КК. До таких видів незаконної діяльності належать:

1) контрабанда (ст. 70 КК);

2) виготовлення або збут підроблених грошей чи пінних паперів (ст. 79 КК);

3) незаконні операції з валютними цінностями (ст. 80 КК);

4) незаконне проведення абортів (ст. 109 КК);

5) виготовлення міцних спиртних напоїв з метою збуту (ст. 149 КК);

6) спекуляція (ст. 154 КК);

7) невиконання вироку суду про заборону займатися певною діяльністю (ст. 183² КК);

8) держання домів розпусти чи звідництво (ст. 210 КК);

9) виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 211 КК);

10) придбання майна, здобутого злочином, або збут такого майна у вигляді промислу (ч. 4 ст. 213 КК);

11) незаконне виготовлення, зберігання, збут або придбання вогнепальної зброї (ст. 222 КК);

12) виготовлення, придбання, зберігання або збут отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 229 КК);

13) незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилка або збут наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229' КК);

14) незаконне сіяння або вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 229³ КК);

15) організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 229⁴ КК);

16) організація або держання дому для вживання одурманюючих засобів (ст. 229" КК).

Діяння може кваліфікуватися за ст. 148 КК лише за умови, що певні дії, види роботи становлять діяльність, є діяльністю, тобто постійним заняттям, розрахованим на отримання певного прибутку. Не може кваліфікуватися за ст. 148 КК виготовлення хоч і заборонених законом окремих предметів в одному примірнику для власних потреб, оскільки у такому випадку немає ні підприємництва, ні діяльності. Але це правило не поширюється на заняття спеціальними видами підприємницької діяльності, відповідальність за які передбачена статтями 70, 70', 79, 80, 109, 149, 154, 183², 210, 211, 222, 229, 229-1, 229³, 229-4 та 229¹¹ КК. Вчинення хоч би одного діяння чи виготовлення заборонених цими нормами хоч би одного предмета (підробка однієї купюри, придбання одиниці вогнепальної зброї, поширення одного порнографічного зображення тощо) кваліфікується за відповідними статтями КК.

Частина 2 ст. 148 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види незаконної підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 148 КК є заподіяння значної шкоди інтересам держави, юридичних або фізичних осіб, а також вчинення цього злочину особою, яка раніше була засуджена за заняття забороненими видами

підприємницької діяльності.

Заняття забороненими видами підприємницької діяльності кваліфікуються за ознакою заподіяння цією діяльністю істотної шкоди інтересам держави, інших юридичних або фізичних осіб, при визначенні розмірів якої враховують: 1) розмір прибутків від такої діяльності; 2) тривалість заняття цією діяльністю; З) суми, несплачені державі, партнерам. За ч. 2 ст. 148 КК діяння кваліфікується і в тому разі, якщо його вчинила особа, яка має незняту чи непогашену судимість за попереднє вчинення злочину, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 148 КК.

3. УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ

Ухилення від сплати податків (ст. 148² КК) є одним з найшкідливіших господарських злочинів. По-перше, цим діянням руйнується формування фінансових надходжень у державний бюджет, і держава стає неспроможною виконувати свої соціальні функції. По-друге, вся соціальна сфера не має фінансового забезпечення (лікарі, вчителі, пенсіо-нери, студенти та всі інші). По-третє, суб'єкти несплати податків отримують невиправдані прибутки і мають незаконні переваги на ринку над своїми сумлінними конкурентами.

Обов'язок сплачувати податки є конституційним. За ст. 67 Конституції України, обов'язок кожного громадянина (іноземця і особи без громадянства у відповідних до закону випадках) сплачувати податки і збори в порядку і роз-мірах, визначених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня

1991 р. в редакції від 2 лютого 1994 р.²²⁸ податком, збором. іншим обов'язковим платежем до бюджету і внеском до державних цільових фондів називається обов'язкова сплата до бюджету відповідного рівня (державного, місцевого то-що) або до державного цільового фонду зобов'язаними особами в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Порядок, розміри та строки сплати податків, інших обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності, визначаються законами України, декретами Кабінету Міністрів та інструкціями Міністерства фінансів і Головної державної податкової адміністрації.

Стаття 148² КК передбачає кримінальну відповідальність за два види ухилення від сплати податків: 1) неподання податкових декларацій і розрахунків; 2) приховування (заниження) об'єктів оподаткування²²⁹.

Порядок і строки сплати основних видів податків встановлені Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р.²³⁰, "Про податок на додану вартість'* від 3 квітня 1997 р.²³¹, декретами Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 р. ²³² та "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р.²³³

Порушення встановленого порядку і строків подання декларацій про доходи та несплата податків є об'єктивною стороною діяння, передбаченою ч. 1 ст. 148² КК. Для кваліфікації діяння за цією статтею досить встановити і довести, що декларація не була подана у встановлений строк умисно і що з цієї причини податок не було сплачено.

Приховування (заниження) об'єктів оподаткування є способом зменшення платежів або способом ухилення від сплати податків частково чи у повному обсязі.

Згідно з чинним законодавством України об'єктами оподаткування є: 1) доходи (прибутки), додана вартість продукції, товарів; 2) майно юридичних осіб; 3) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг); 4) митна вартість імпортних товарів; 5) вартість послуг за встановлення та розміщення реклами та деякі інші.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 148² КК, якщо внаслідок ухилення від сплати податків чи приховування об'єктів оподаткування державі заподіяно шкоду у великих розмірах.

Шкодою великих розмірів визнається така, яка в сто і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. Заподіяння несплатою податків шкоди менших розмірів тягне за собою адміністративну відповідальність. Згідно з п. 18.4 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на посадових осіб, винних у несплаті податків, приховуванні (заниженні) доходу або об'єктів оподаткування, накладається адміністративний штраф у двократному розмірі до нарахованого податку, а за такі ж дії, вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення, штраф сплачується у п'ятикратному розмірі²³⁴.

У тих випадках, коли приховування об'єктів оподаткування поєднується з підробкою документів, діяння кваліфікується лише за ст. 148² КК. Сукупності злочинів при цьому не утворюється тому, що підробка документів (ст. 172 КК) є способом, частиною об'єктивної сторони діяння, передбаченого ст. 148² КК. За ст. 148² КК кваліфікуються лише дії посадових осіб суб'єктів підприємницької діяльності, на яких покладено обов'язки подавати декларації про доходи, складати бухгалтерські звіти, баланси, вести розрахунки, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, — керівників підприємств і організацій, їх заступників, головних бухгалтерів, інших посадових осіб, на яких покладено такі обов'язки. Інші особи можуть бути лише співучасниками вчинення цього злочину (ст. 19 і ч. 1 або ч. 2 ст. 148² КК).

За ч. 2 ст. 148² КК кваліфікуються:

1) діяння, передабчене ч. 1 ст. 148² КК, вчинене особою, яка має незняту чи непогашену судимість за раніше вчинене діяння, передбачене ч. 1 або ч. 2 ст. 148² КК;

2) ухилення від сплати податків або приховування (заниження) об'єктів оподаткування, якими державі була заподіяна шкода в особливо великих розмірах.

Згідно з приміткою до ст. 148² КК особливо великими розмірами заподіяної державі шкоди є сума податку, обчисленого з приховуваного (заниженого) об'єкта оподаткування, яка в тисячу і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати.

4. ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ЗАНЯТТЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

За Законом України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., підприємницькою діяльністю називається з самостійної ініціативи систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержати прибуток²³⁵.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів "Про податок на промисел"²³⁶ від 17 березня 1993 р. громадяни, не зареєстровані як суб'єкти підприємництва, мають право продавати вироблені, перероблені та куплені речі, товари на підставі декларації, що подається до державної податкової адміністрації для придбання одноразового патенту на торгівлю цими речами, товарами.

Стаття 148³ КК встановлює відповідальність за два види порушень порядку заняття підприємницькою діяльністю:

1) заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації; 2) заняття підприємницькою діяльністю без спеціального дозволу (ліцензії).

На відміну від ст. 148 КК, яка визначає кримінальну відповідальність за заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ст. 148³ КК передбачає відповідальність за порушення правил заняття легальними видами підприємницької діяльності. Тобто за ст. 148³ КК кваліфікується не заборонена підприємницька діяльність, а заняття дозволеними законом видами підприємницької діяльності, але з порушенням порядку (правил) реєстрації чи одержання офіційного дозволу на таку діяльність,

Перелік видів підприємницької діяльності, на заняття якими необхідно отримати дозвіл (ліцензію), наведений у ч.2 ст. 4 Закону України "Про підприємництво"²³⁷. До таких видів діяльності, зокрема, належать: виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї; виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин; виготовлення вина, пива, спирту, горілчаних, лікерних та коньячних напоїв; медична, юридична, ветеринарна практика; внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; надання послуг, пов'язаних з охороною колективної чи приватної власності або громадян, і т. ін.

Щоб кваліфікувати діяння за ст. 148³ КК, необхідно встановити, що громадянин займається без дозволу (ліцензії) саме такою діяльністю, на заняття якою він повинен отримати відповідний дозвіл (ліцензію). Діяння за ст. 148³ КК кваліфікується лише у випадках вчинення його протягом року після накладення адміністративного стягнення за одне з таких порушень за ст. 164 КАП.

5. ФІКТИВНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО

Фіктивним (недійсним) підприємництвом (ст. 148⁴ КК) є створення або придбання підприємства (суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи) без наміру використовувати його за економіко-господарським призначенням (статутною діяльністю).

Фіктивне підприємництво є своєрідним видом шахрайства, оскільки головний спосіб його вчинення — обман. Винна особа створює недійсне підприємство або набуває (купує, обмінює, іншим чином стає власником) підприємство без наміру використовувати його відповідно до його призначення.

Діяння має склад злочину і кваліфікується за ст. 148⁴ КК за наявності сукупності таких ознак:

1) офіційне створення або набуття у власність суб'єктів підприємництва (або частини підприємства);

2) відсутність наміру використовувати ці суб'єкти підприємницької діяльності за їх статутним призначенням;

3) наявність мети одержати кредити для використання їх на інші потреби, припинити діяльність конкурентів, монополізувати ринок товарів і послуг, а також іншої мети, не поєднаної зі статутним призначенням створених або придбаних підприємств;

4) заподіяння матеріальної школи державі, банку, кредитній установі, іншим юридичим або фізичним особам у розмірі до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на місяць.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 148⁴ КК, якщо воно було вчинене повторно або якщо цим було заподіяно велику матеріальну шкоду державі, банку, кредитним установам чи іншим юридичним або фізичним особам.

Матеріальна шкода, завдана фіктивним підприємництвом державі, банку, кредитним установам, іншим юридичним або фізичним особам, визнається великою, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць (примітка до ст. 148⁴ КК). Фіктивне підприємництво, поєднане з незаконним одержанням кредитів, коштів, субсидій і привласненням Їх, утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною ст. 148⁴ та відповідними частинами статей 83 і 143 КК або за статтями 148⁴ і 148⁵ КК.

6. ШАХРАЙСТВО 3 ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 148⁵ КК) полягає у наданні підприємцями завідомо неправдивої інформації державним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержати субсидії, субвенції, дотації, кредити чи пільги по податках (за відсутності ознак розкрадання).

Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кредитів, субсидій і т.п. чи пільг по оподаткуванню. Кредити, дотації, субсидії та субвенції — це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що її надає держава фінансово слабким або збитковим підприємствам для покриття затрат, що не покриваються виручкою від реалізації власної продукції, коли витрати на її виробництво перевищують прибутки від її реалізації.

Субсидія — фінансова допомога для стимулювання виробництва певної продукції чи певної діяльності незалежно від фінансового стану підприємства.

Субвенція — це фінансування проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума субвенції має бути повернута кредиторові.

Кредит — кредиторська позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою відсотків за надання кредиту.

Щоб отримати ці види грошової допомоги, винна особа надає державним органам, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдиву інформацію. За ст. 148⁵ КК кваліфікуються дії посадових і приватних осіб, які надали таку Інформацію з метою незаконно отримати фінансову допомогу. Діяння кваліфікується за ст. 148⁵ КК за відсутності ознак розкрадання державних, колективних чи приватних коштів. Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласнити кошти, одержані як кредити, субсидії, дотації, то її дії кваліфікуються як розкрадання державного, колективного чи індивідуального майна за статтями 83 і 143 КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 148⁵ КК, вчинюється шляхом підробки офіційних документів і використання їх і без цього способу він інакше вчинений бути не може, то ст. 148⁵ КК сукупності зі ст. 172 І ч. 2 ст. 194 КК не утворює. Все скоєне охоплюється ст. 148⁵ КК і додаткова кваліфікація злочину за ст. 172 і ч. 2 ст. 194 КК не потрібна.

Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподіяння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 148⁵ КК. За цією ж статтею за ознакою повторності діяння кваліфікується у випадках, коли особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 148⁵ КК, за який ще не минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.

За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 148⁵ КК у тому разі, якщо розмір заподіяної шкоди у п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць (примітка до ст. 148⁴ КК).

Надання посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації державній податковій адміністрації з метою одержати пільги з оподаткування утворює сукупність злочинів — шахрайство з фінансовими ресурсами і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 148² і ч. 2 ст. 148⁵ КК, якщо сума несплаченого податку в тисячу і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати. Сукупності злочинів не утворюється, якщо сума несплаченого податку не перевищує однієї тисячі мінімальних розмірів заробітної плати. У такому випадку скоєне кваліфікується лише за ч. 2 ст. 148⁵ КК.

7. ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ ШПИГУНСТВО

Підприємницьким шпигунством називається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 148⁶ КК).

Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг значною мірою залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність, яких є комерційною таємницею.

Головними відомостями, що становлять комерційну таємницю, є дані про: 1) технологію виробництва продукції, товарів, їхні споживчі властивості; 2) ринки збуту товарів і послуг; 3) фінансовий стан підприємства та інші.

Закон не дає переліку відомостей, які є комерційного таємницею. За Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.²³⁸, склад і обсяг таких відомостей визначає керівник підприємства відповідно до постанови Кабінету Міністрів "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9 серпня 1993 р. № 611²³⁹. Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що становлять комерційну таємницю.

За ст. 148⁶ КК кваліфікуються два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять комерційну таємницю:

1) незаконне збирання таких відомостей з метою використання їх; 2) незаконне використання відомостей, що є комерційною таємницею, на шкоду конкурентові.

Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комерційну:

таємницю, або використання таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за статтями 17 і 148⁶ КК, якщо така спроба не заподіяла великої матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зібрані чи використані.

Великою вважається матеріальна шкода, заподіяна внаслідок використання відомостей, що є комерційною таємницею, яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховують: 1) прямі матеріальні збитки; 2) витрати на відвернення шкідливих наслідків; 3) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.

8. РОЗГОЛОШЕННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

Як ст. 148⁶ КК про відповідальність за підприємницьке шпигунство, так і ст. 148⁷ КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямовані на захист підприємців, на розвиток підприємництва в Україні.

Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.²⁴⁰ забезпечує правовий захист інформації, у тому числі І конфіденційної, яка є відомостями, що ними володіють, користуються або розпоряджаються окремі юридичні чи фізичні особи і які можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошення комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що є комерційною таємницею, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, згідно з чим вони були юридично зобов'язані зберігати ці відомості. Крім зазначених осіб, суб'єктами цього злочину можуть бути визнані працівники державних податкових адміністрацій, банків, правоохоронних органів та інші особи, які згідно із законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по службі.

За Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. в редакції від 24 грудня 1993 р.²⁴¹, працівникам податкових адміністрацій надане право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяльність необхідну інформацію. Разом з тим на них покладено обов'язок зберігати комерційну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад злочину і кваліфікується за ст. 148⁷ КК лише за умови, що діянням заподіяна велика матеріальна шкода, тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць (примітка до ст. 148⁴ КК). Невдалу спробу заподіяти велику матеріальну шкоду суб'єктові підприємницької діяльності розголошенням комерційної таємниці на— лежить кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину за ст. 17 і ст. 148⁷ КК.

Між нормами, які передбачають відповідальність за незаконне збирання з метою використання відомостей, що є комерційною таємницею (ст. 148⁶ КК), і відповідальність за розголошення комерційної таємниці (ст. 148⁷ КК), виникає конкуренція, оскільки незаконне збирання таких відомостей з метою використання їх має і мету розголошення їх. Таким чином, норма про відповідальність за незаконне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю з метою використання (розголошення) їх, охоплює, містить у собі і розголошення цих відомостей як складову частину об'єктивної і суб'єктивної сторони діяння. Тому ця конкуренція норм повинна вирішуватися на користь норми, яка охоплює більшу кількість ознак складу злочину, тобто діяння належить кваліфікувати лише за ст. 148⁶ КК.

9. ПОРУШЕННЯ ПОРЯДКУ ВИПУСКУ (ЕМІСІЇ) ТА ОБІГУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р.²⁴² визначає загальне поняття цінних паперів, якими є грошові документи, що засвідчують відносини позики з наступною виплатою дивідендів (відсотків) їхнім власникам.

Згідно із законом цінними паперами є: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери (ст. З закону), а також інвестиційні сертифікати²⁴³. Випускати цінні папери (робити емісію) мають право лише юридичні особи, створені і зареєстровані як акціонерні товариства.

Випуск (емісію) цінних паперів акціонерні товариства здійснюють згідно із зазначеним законом та Указом Президента України " Про порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом корпоратизації" від 18 березня 1994 р.²⁴⁴

Згідно Із законодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент набуває з моменту їх реєстрації І присвоєння реєстраційного номера у фінансовому органі. Після цього він набуває права на реєстрацію інформації про випуск (емісію) цінних паперів І може її опублікувати.

До інформації про випуск цінних паперів включаються

такі дані:

1) найменування, місцезнаходження, дата заснування емітента, види діяльності, бухгалтерський баланс і результати фінансової діяльності за останні три роки, звіт про статутний фонд, чисельність службовців, дані про освіту, кваліфікацію та виробничий стаж керівників;

2) опис ділової діяльності емітента — відомості про виробництво, реалізацію продукції, призначення ресурсів, залучених від емісії, обсяг емісії, вид і категорія цінних паперів, кількість, номінальна вартість і сума емісії цінних паперів, число серій і порядкові номери, місце, день початку і припинення продажу цінних паперів;

3) кількість іменних акцій;

4) строк погашення.

За ч. І ст. 148⁸ КК кваліфікуються дії громадянина або посадової особи суб'єкта підприємницької діяльності, яка випустила цінні папери і не зареєструвала емісію у фінансовому органі відповідно до встановленого порядку. Частина 2 ст, 148⁸ КК передбачає відповідальність за внесення в документи, що подаються для реєстрації емісії пінних паперів, завідомо недостовірної (фальшивої, вигаданої) інформації, а так само затвердження такої інформації емітентом.

Діяння за ч. 2 ст. 148⁸ КК кваліфікується лише у випадку, якщо такою фальсифікацією інформації про випуск (емісію) цінних паперів Інвесторам було заподіяно матеріальну шкоду. У ч. 2 ст. 148⁸ КК не зазначається розмір заподіяної цим діянням матеріальної шкоди інвесторам. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 148⁸ КК має враховуватися шкода, заподіяна як усім, хто придбав випущені цінні папери, так І кожному з них.

10. ВИГОТОВЛЕННЯ СПИРТНИХ НАПОЇВ І ТОРГІВЛЯ НИМИ

Кримінальна відповідальність за ст. 149 КК настає лише за виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення з метою продажу або виготовлення з цією метою апаратів для вироблення Їх, а так само за торгівлю зазначеними спиртними напоями чи апаратами²⁴⁵.

Міцними спиртними напоями домашнього вироблення визнаються виготовлені в домашніх умовах шляхом перегонки самогон, чача, арака, тутова горілка та інші міцні напої місткістю більше як 13 об'ємних відсотків етилового спирту. Предметами цього злочину є також апарати для вироблення міцних спиртних напоїв.

Автор коментаря ст. 149 КК вважає, що міцність самогону (вміст етилового спирту у відсотках до місткості) у мінімальних <так само як і максимальних) величинах кримінально-правового значення не має; єдиною необхідною ознакою такого роду напоїв є спосіб виготовлення їх²⁴⁶. По-перше, законом встановлено кримінальну відповідальність за виготовлення, зберігання і продаж не будь-яких напоїв домашнього вироблення, а лише міцних. По-друге, загальновизнаним є висновок, що неміцні напої домашнього виготовлення (виноградні, плодово-ягідні вина, наливки, настойки і т. ін.) не є предметами злочину, передбаченого ст. 149 КК. Де ж межа між міцними і неміцними напоями домашнього виготовлення? Адже без межі немає права. По-третє, навіщо ж тоді призначати проведення хімічної експертизи для визначення міцності спиртного напою?

Виготовляються міцні спиртні напої домашнього вироблення переважно способом перегонки, тобто шляхом відокремлення через спеціальні апарати спирту від алкогольної маси, що складається з продуктів, багатих на крохмалисті чи цукристі речовини (зерно, картопля, буряки, цукор, фрукти тощо).

Приготування алкогольної маси або інших продуктів бродіння для наступного виготовлення самогону або інших міцних спиртних напоїв кваліфікується як замах на їх виготовлення за статтями 17 і 149 КК. Діяння кваліфікується як замах на вчинення злочину і в тих випадках, коли винному не вдалося з різних причин, незалежних від його волі, виготовити міцний спиртний напій (наприклад, в разі виготовлення спиртного напою місткістю етилового спирту менше як 13 відсотків або зовсім непридатного для вживання тощо).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України, при виготовленні винним хоч би з частини алкогольної маси міцного спиртного напою або приготування закваски і одночасне зберігання ним самогонного апарата кваліфікується як закінчений злочин. Виготовлення міцних напоїв домашнього вироблення або апаратів для їх вироблення з метою продажу вважається закінченим злочином незалежно від того, чи почав винний їх продаж²⁴⁷.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 149 КК, є виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв лише з метою їх продажу, так само як і виготовлення з цією метою апаратів для вироблення міцних спиртних напоїв. Про наявність мети продажу при виготовленні самогону чи Інших міцних спиртних напоїв можуть свідчити кількість виготовлених напоїв, кількість алкогольної маси для виготовлення їх, інші обставини (заняття виготовленням самогону як промислом тощо).

Кримінальна відповідальність за ст. 149 КК за зберігання міцних спиртних напоїв домашнього вироблення настає лише у випадку, коли їх зберігала особа, яка Їх виготовила з метою продажу. Особи, які зберігали міцні спиртні напої домашнього вироблення, що були придбані ними для власного споживання, не підлягають кримінальній відповідальності, оскільки вони придбали ці напої і зберігали, не маючи на меті їх продаж. Не утворює складу злочину і придбання у інших осіб міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, не маючи на меті їх збут і продаж. Скуповування і перепродаж таких напоїв з метою наживи, а також апаратів для виготовлення Їх кваліфікується за сукупністю за статтями 149 І 154 КК як продаж міцних спиртних напоїв або апаратів для вироблення їх і спекуляція ними.

Дії осіб, які сприяли виготовленню самогону або інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення іншим особам чи виготовленню апаратів для виготовлення самогону, слід кваліфікувати як пособництво за статтями 19 І 149 КК.

Дії посадових осіб, які відпускають сировину, продукти і матеріали, надають транспортні засоби або приміщення завідомо для виготовлення або зберігання з метою продажу самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього;

вироблення або виготовлення з цією метою апаратів для вироблення їх, кваліфікуються за статтями 19 і 149 КК, а якщо вони завдали істотної шкоди державним чи громадським інтересам, то додатково І за ст. 165 КК²⁴⁸.

Виготовлення самогону чи інших міцних спиртних напоїв або апаратів для виготовлення Їх (ст. 149 КК), поєднане з втягненням до цього промислу неповнолітніх або втягнення неповнолітніх у пияцтво чи доведення неповнолітнього до стану сп'яніння належить кваліфікувати за сукупністю злочинів за статтями 149 і 208 чи ст. 208' КК.

11. СПЕКУЛЯЦІЯ

Спекуляцією в кримінальному праві називається скуповування товарів або інших предметів, на які встановлено державні роздрібні ціни, та їх перепродаж з метою наживи (ч. 1 ст. 154 КК). Предметами спекуляції можуть бути:

1) товари широкого вжитку як вітчизняного, так і іноземного, як промислового, так і кустарного виробництва;

2) предмети, що перебувають у вільному обігу чи обіг Їх обмежений (не можуть бути предметами спекуляції ті предмети, обіг яких заборонений законом і розглядається як окремий самостійний склад злочину, зокрема порнографічні предмети (ст. 211 КК), зброя (ст. 222 КК), наркотичні засоби (ст. 229' КК) і т. ін.;

3) документи — посвідчення, дипломи, квитки на відвідування видовищ, документи державних підприємств, організацій, що надають право на одержання певного майна чи грошових сум або придбання майнових вигод (облігації, сертифікати), на проїзд будь-яким видом транспорту, оплачені касові чеки, путівки в санаторії та будинки відпочинку тощо²⁴⁹.

Не можуть бути предметами спекуляції товари, скуплені за межами України. Перепродаж в Україні таких товарів не містить складу злочину, передбаченого ст. 154 КК²⁵⁰.

Предметами спекуляції можуть бути лише ті товари, на які встановлено державні роздрібні ціни. Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими підприємства (організації) державної торгівлі та споживчої кооперації реалізують товари. Обов'язковою ознакою спекуляції є скуповування товарів або інших предметів, на які встановлено державні роздрібні ціни. Не може кваліфікуватися за ст. 154 КК продаж товарів або Інших предметів (незалежно від ціни продажу), які були придбані не шляхом скуповування їх, а одержаних, наприклад, у спадщину, за договором дарування, як винагороду за роботу, виграних у лотерею тощо.

Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 154 КК:

а) продаж предметів і речей, виготовлених продавцем чи здобутих ним з природного стану;

б) скуповування сировини для виготовлення товарів і наступний їх продаж;

в) продаж викрадених речей особою, яка набула їх викраденням чи іншим незаконним способом.

Наявність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 154 КК, залежить також від місця скуповування товарів. Згідно з постановою Верховної Ради України "Про застосування статей 154, 155⁶ Кримінального кодексу України та статей 160², 208' Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 26 січня 1993 р.²⁵¹, крім зазначених у ч. 1 ст. 154 КК підприємств (організацій) державної торгівлі та споживчої кооперації, які реалізують населенню товари за державними роздрібними цінами, іншими підприємствами, які реалізують товари чи інші предмети, є: бази і склади, що належать державі чи споживчій кооперації, з яких товари безпосередньо реалізуються населенню; магазини-склади по продажу дрібно-оптових партій товарів; організації і підприємства, що надають послуги населенню, а також державні каси по продажу квитків на проїзд усіма видами транспорту і каси по продажу квитків на відвідування видовищних закладів.

Безпідставно, наприклад, був засуджений за ч. З ст. 154 КК Ц., який протягом двох років купив у громадян і перепродав через комісійні магазини два автомобілі ВАЗ, одержавши при цьому певну наживу. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала, що Ц. купував автомобілі не в системі державної чи кооперативної торгівлі, а у громадян за договірними цінами, оформляючи угоди через комісійні магазини. Згідно із законом, як зазначила президія у своїй постанові, відповідальність за спекуляцію можлива лише за наявності попереднього скуповування з метою наживи товарів, на які встановлено державні роздрібні ціни, у підприємств торгівлі та інших організацій, що реалізують товари населенню. Отже купівля Ц. у громадян автомобілів та наступний їх продаж за завищеною, порівняно з купівельною, ціною не містять складу злочину, передбаченого ч. З ст. 154 КК²⁵².

Скуповування товарів, як ознака спекуляції, є укладення договору купівлі-продажу (ст. 224 ЦК) або договору міни (ст. 241 ЦЮ, згідно з якими продавець передає покупцеві у власність товари, а покупець стає їх власником. Дії особи, яка скуповує товари завідомо для наступного перепродажу іншим особам, кваліфікуються як пособництво спекуляції за ст. 19 і відповідною частиною ст. 154 КК.

Для кваліфікації діяння за ст. 154 КК не має значення:

1) на чиї кошти скуповувалися товари для перепродажу;

2) за якими цінами скуповувалися товари для перепродажу і за якими цінами вони перепродавалися; З) факт отримання чи неотримання наживи від скуповування і перепродажу товарів.

Обов'язковою ознакою спекуляції є мета наживи, яку винний мав уже в момент скуповування товарів, а досягнути її мав намір перепродажем скуплених товарів. Випадковий продаж товарів або речей чи обмін речей, придбаних (скуплених) для особистого використання, а не для перепродажу, не містять складу спекуляції²⁵³.

Отже, ознакою спекуляції є не факт отримання наживи як ознака об'єктивної сторони злочину, а мета отримати наживу як ознака суб'єктивної сторони злочину, тобто скуповування і перепродаж товарів з метою наживи кваліфікується за ст. 154 КК і тоді, коли від скуповування і Перепродажу товарів винний зазнав збитків.

Не може кваліфікуватися за ст. 154 КК як спекуляція переробка і перепродаж скуплених товарів чи сировини, якщо винна особа власною працею виробляє при цьому якісно нову продукцію. Скуповування товарів з наміром їх перепродажу, поєднане з незначними змінами вигляду, форми, кольору цих товарів без вироблення якісно нової продукції і без зазначених затрат власної праці, кваліфікується як спекуляція за ст. 154 КК. Перепродажем товарів або інших предметів визнається відчуження їх у будь-якій формі — продаж за гроші, обмін на інші товари, плата за послуги чи за виконану роботу і т. ін. При цьому не мають значення час і частка оплати за продані товари, вони можуть бути продані і в кредит.

З моменту переходу права власності на товари спекуляція вважається закінченим злочином. Спекуляція вважається закінченим злочином і в разі продажу хоч би частини скуплених товарів. Коли перепродаж скуплених товарів не встановлений, не відбувся, але суд, урахувавши всі обставини вчиненого, дійде висновку, що товари були скуплені для перепродажу (кількість товарів, потреба в них особи, яка скупила їх, тощо) з метою отримати наживу, дії винного належить кваліфікувати як замах на спекуляцію за ст. 17 і відповідною частиною ст. 154 КК залежно від розміру скупленого і суми гаданої наживи²⁵⁴.

Автор коментаря ст. 154 КК вважає, що у випадках, коли спекулянт мав намір отримати наживу у великому чи особливо великому розмірі, але фактично отримав наживу меншого розміру, діяння належить кваліфікувати як замах на спекуляцію у великих чи особливо великих розмірах²⁵⁵. Але нажива від спекуляції і її розмір не є наслідками діяння, не є шкодою, заподіяною злочином у сфері об'єкта кримінально-правової охорони, а тому такий висновок не можна вважати обгрунтованим.

Наживою від спекуляції вважається доход, який становить різницю між ціною продажу і ціною покупки предметів спекуляції. При цьому не враховуються витрати на транспортування, зберігання та оброблення предметів спекуляції²⁵⁶.

Залежно від розміру наживи спекуляція кваліфікується за різними нормами ст. 154 КК:

1) за ч. 1 ст. 154 КК, якщо розмір наживи становить від 300 до 2000 крб.;

2) за ч. 2 ст. 154 КК, якщо розмір наживи становить від 2000 до 10 000 крб.

З) за ч. З ст. 154 КК, якщо розмір наживи перевищує 10000 крб.²⁵⁷.

Частина 2 ст. 154 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види спекуляції, кваліфікуючими ознаками якої є вчинення спекуляції: 1) неодноразово; 2) у великих розмірах; 3) за попереднім зговором групою осіб; 4) посадовою особою або іншим працівником торгівлі чи іншого підприємства, що здійснює реалізацію товарів або інших предметів населенню, з використанням свого службового становища.

Спекуляція вважається вчиненою неодноразово у випадках, коли винний вчинив скуповування і перепродаж товарів з метою наживи не менше ніж два рази, якщо не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за перший із злочинів. Спекуляція не може кваліфікуватися за ч.2 ст. 154 КК за ознакою вчинення діяння неодноразово, якщо товар був скуплений в один прийом, а перепродаж його проводився в кілька прийомів або навпаки. Скуповування і перепродаж товарів з метою наживи, вчинені особою, раніше судимою за спекуляцію, кваліфікується за ч. З ст. 154 КК за наявності минулої судимості за той же злочин за умови, що цю судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку. При цьому належить мати на увазі, що кваліфікуючою ознакою спекуляції може бути лише судимість за ст. 154, а не за повторну дрібну спекуляцію (ст. 157 КАП)²⁵⁸.

Спекуляція кваліфікується за ч. 2 ст. 154 КК як вчинена у великих розмірах, коли розмір наживи від спекуляції становить від 2000 до 10000 крб. (примітка до ст. 154 КК). Якщо спекуляція була вчинена за попереднім зговором групою осіб, то, щоб визначити великий чи особливо великий розмір спекуляції, слід виходити із загального обсягу наживи, одержаної всією групою спекулянтів, а не кожним її учасником²⁵⁹.

За ч. 2 ст. 154 КК діяння кваліфікується як вчинене за попереднім зговором групою осіб, якщо двоє або більше осіб домовилися до скупки товарів діяти спільно, гуртом.

Співвиконавство у спекуляції полягає в безпосередній участі двох чи більше осіб у скуповуванні і перепродажу товарів з метою наживи, в тому числі у випадку розподілу між ним ролей, коли скуповування проводилося одним (одними), а перепродаж іншим (іншими) учасником злочину.

Сприяння спекулянтам у скуповуванні чи перепродажу товарів або інші дії (підшукування покупців, надання транспорту тощо) кваліфікуються як співучасть у спекуляції за статтями 19 і 154 КК..

Разом з тим кваліфікація спекуляції, вчиненої у співучасті, має суттєві особливості. Дії осіб, які скуповують або перепродають товари, у більшості випадків утворюють співвиконавство. Такий розподіл ролей співучасників здебільшого не впливає на кваліфікацію злочину. Але іноді дії тих, хто перепродає товари, що були скуплені іншими особами, є не співвиконавством, а пособництвом спекуляції.

Пособник, на відміну від співвиконавця, не бере участі у скуповуванні товарів ні фізично, ні наданням для цього своїх коштів, не стає їх власником, не отримує частки прибутку від спекуляції, а отримує лише певну винагороду, яка не залежить від розміру наживи. Враховуючи це, дії особи, яка перепродає товари за дорученням іншої особи, повинні кваліфікуватися як: 1) співвиконавство (ст. 154 КК), якщо особа, яка перепродає товари брала участь у їх скуповуванні, є власником скуплених товарів І отримує частину прибутку від їх перепродажу; 2) пособництво спекуляції (статті 19 і 154 КК), якщо особа, яка перепродає товари, їх не скуповувала ні фізично, ні наданням своїх коштів, не є їх власником і одержує за перепродаж товарів лише винагороду, що не залежить від розміру наживи (прибутків). Така кваліфікація буде правильною за умови, що особа, яка перепродає товари, завідомо знає про скуповування цих товарів іншими особами, ЇЇ співучасниками. Якщо особа, яка перепродає товари, або не знає звідки беруться товари, які вона перепродає, або, помиляючись, вважає, що вони набуваються легально, то її дії не можна кваліфікувати як спекуляцію.

Спекуляція, вчинена посадовою особою або Іншим працівником торгівлі чи іншого підприємства, що здійснює реалізацію товарів або Інших предметів населенню з використанням свого посадового становища, кваліфікується за ч. 2 ст. 154 КК.

Разом з тим сприяння посадових осіб підприємств (організацій) торгівлі та інших організацій у скуповуванні і перепродажу товарів або інших предметів завідомо для спекуляції належить кваліфікувати за сукупністю за ст. 165 і статтями 19 і 154 КК, а якщо таке вчиняють за хабар — ще й за ст. 168 КК. Дії спекулянтів, які купують товари за хабар, кваліфікуються як спекуляція і хабарництво,

У тих випадках, коли інша посадова особа, що займається спекуляцією, зловживає посадовим становищем при скуповуванні або перепродажу товару, її дії кваліфікують за сукупністю злочинів — як спекуляція і зловживання посадовим становищем.

Дії посадових осіб по продажу товарів спекулянтам зі складів, баз, підсобних та інших приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування), інших державних підприємств (організацій) споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а так само під час транспортування, або приховування товарів від покупців мають кваліфікуватися як співучасть у спекуляції за статтями 19 І 154 КК, а якщо дії, вчинені за попереднім зговором групою осіб чи у великих і особливо великих розмірах або особою, раніше судимою за порушення правил торгівлі, — за сукупністю статей 19, 154 і 155³ КК²⁶⁰.

Спекуляція, вчинена в особливо великих розмірах або особою, раніше судимою за спекуляцію, чи організованою групою, кваліфікується за ч. З ст. 154 КК. Спекуляція визнається вчиненою в особливо великих розмірах, коли розмір наживи від скуповування і перепродажу товарів перевищує 10000 крб. (примітка до ст. 154 КК).

Ознаки організованої групи були розглянуті у першій частині цієї праці. За наявності ознак організованої групи вчинення спекуляції у співучасті кваліфікується за ч. З ст. 154 КК.

Спекуляція у багатьох випадках утворює сукупність з іншими злочинами: придбанням або збутом майна, здобут того злочинним шляхом (ст. 213 КК), зловживанням посадовими повноваженнями (ст. 165 КК), хабарництвом (ст. 168 КК). Скуповування І перепродаж предметів, виготовлення, зберігання і збут яких утворює окремий самостійний злочин, кваліфікуються за сукупністю злочинів за ст. 154 і статтями 211, 222, 229 та 229' КК.

12. ОБМАН ПОКУПЦІВ

Обманом покупців називається обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін та інший обман покупців у торговельних підприємствах чи підприємствах громадського харчування (ч. 1 ст. 155 КК).

Злочин, передбачений ст. 155 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман. Закон називає кілька способів обману — обмірювання, обважування, перевищення встановлених цін на товари. Всі інші об'єднані загальним визначенням — інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів меншої кількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших рідин-продуктів або недомір тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називають обман, при якому продукцію чи товари відпускають меншою мірою ваги, що на кілька вагових одиниць (грамів, кілограмів) менша за оплачувану.

Перевищення роздрібних цін — обман у ціні, тобто визначення ціни за продукцію чи товар більше фактичної. Взагалі маніпуляції з цінами — найпоширеніший спосіб обману покупців. Це продаж товарів нижчої якості за ціною товарів вищої якості, використання вищих цін при проведенні переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні товари тощо.

Обраховування покупців — це обман у розрахунках за проданий-куплений товар. Вартість (ціна) товарів завищується, не повною мірою чи зовсім не дається здача і т. ін.

Серед інших способів обману покупців найпоширенішим є фальсифікація товарів — обман у якості товарів. При цьому замість товару однієї якості покупцеві передають товари іншої (нижчої, меншої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 155 КК як вчинений одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 155 КК, так і кількома способами одночасно. Ця обставина на кваліфікацію вчиненого злочину не впливає²⁶¹.

За ст. 155 КК кваліфікуються дії лише працівників підприємства торгівлі чи громадського харчування, які реалізують товари у цих підприємствах.

У коментарі ст. 155 КК зазначається, що місцем вчинення обману покупців є підприємства торгівлі і підприємства громадського харчування²⁶². Зазначені у ч. 1 ст. 155 КК підприємства торгівлі і громадського харчування визначають не місце вчинення злочину, а суб'єктів відповідальності²⁶³. Обман покупців не залежить від місця вчинення злочину — він може бути вчинений у полі, в лісі, на ярмарку, на вулиці — всюди, де підприємства торгівлі чи громадського харчування реалізують товари.

За ст. 155 КК можуть кваліфікуватися і дії працівників підприємств побутового обслуговування населення (будинків послуг, ательє, салонів тощо), які продають готові вироби або напівфабрикати, тобто коли вони виконують функції торговельного підприємства і обманюють покупців. Якщо при цьому посадові особи цих підприємств зловживають своїми посадовими повноваженями, то їхні дії кваліфікують за сукупністю статей 155 і 165 КК. Так само кваліфікуються І дії працівників заготівельних організацій, які обманюють покупців при продажу їм товарів, одержаних для реалізації населенню з метою стимулювати заготівлі сировини та сільськогосподарських продуктів²⁶⁴.

За ст, 155 КК кваліфікуються і дії осіб, які за дорученням колгоспу або іншої кооперативної організації продають продукцію і при цьому обмірюють, обважують, обраховують або іншим способом обманюють покупців. Дії представника колгоспу, який реалізує на ринку продукцію за більш високою ціною, проти встановленої колгоспом та привласнює різницю між гаданою і фактично одержаною виручкою, мають кваліфікувати як розкрадання колективного майна за ст. 84 КК²⁶⁵.

Дії посадових осіб торговельних підприємств або підприємств громадського харчування (завідуючі магазинами, їдальнями, їхні заступники, завідуючі відділами, секціями та ін.), які обманюють покупців чи беруть участь у їх обмані, за наявності в їх діях також і ознак зловживання посадовими повноваженнями кваліфікуються за сукупністю злочинів за статтями 155 і 165 КК²⁶⁶.

Якщо обман покупців вчинявся із застосуванням посадового підлога документів (ст. 172 КК) або з метою покриття нестачі товарів, що виникла внаслідок халатного ставлення посадової особи підприємства торгівлі чи громадського харчування до своїх посадових обов'язків, дії винного в таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 155 і 172 КК або статтями 155 і 167 КК.

За змістом ст. 155 КК, покупцями можуть бути лише фізичні особи. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, працівники торговельних підприємств або підприємств громадського харчування, які з метою привласнення державного чи колективного майна вчинили обмірювання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців при продажу товарів державним, колективним підприємствам, установам, організаціям, несуть відповідальність за розкрадання державного чи колективного майна, і Їх дії кваліфікуються за ст. 84 КК.

Як розкрадання державного чи колективного майна мають кваліфікуватися дії працівників промислових підприємств, торговельних оптових баз і складів, які при відпуску товарів магазинам, Їдальням, ресторанам тощо вчинили обман з метою утворення лишків товарів для привласнення їх²⁶⁷.

Дії працівників торговельних підприємств і підприємств громадського харчування, які привласнили або розтратили ввірене їм державне чи колективне майно, а потім за рахунок обману покупців покрили нестачу матеріальних цінностей, що виникла внаслідок цього, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 155 і 84 КК²⁶⁸.

Якщо працівники підприємств громадського харчування, де продукти продаються з націнкою, з метою наживи купують такі продукти в торговельних підприємствах за встановленими роздрібними цінами, а потім продають у себе на підприємстві громадського харчування з націнкою, їх дії слід кваліфікувати як спекуляцію за ст. 154 КК, а за наявності ознак зловживання посадовими повноваженнями — ще й за ст. 165 КК²⁶⁹.

Діяння за ст. 155 КК кваліфікується лише в разі умисного обмірювання, обважування, обраховування покупців незалежно від мотивів цих дій. Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікуватися за ст. 155 КК випадки необережного відпускання товарів продавцем меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності.

Частина 2 ст. 155 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману покупців. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 155 КК є вчинення обману покупців: 1) за попереднім зговором групою осіб; 2) у великих розмірах;

З) особою, яка раніше була засуджена за такий же злочин чи за злочин, передбачений ст. 155¹ КК.

Обман покупців за попереднім зговором групою осіб вчинюється двома чи більше особами, які заздалегідь домовилися про вчинення цього злочину спільними зусиллями. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 155 КК не має значення, чи всі члени групи безпосередньо продавали товари і обманювали покупців, чи між ними був розподіл ролей — одні фасували товари неповною мірою, другі фальсифікували їх чи іншим чином готували обман покупців, а треті продавали ці товари покупцям.

Для визначення великого розміру обману покупців враховують: а) загальну суму, на яку було обмануто покупців; б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям незалежно від розміру збитків, заподіяних кожному покупцеві окремо. Якщо обман покупців було вчинено у розмірі, що не є великим, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у великих розмірах І не був здійснений з незалежних від винного обставин, діяння слід кваліфікувати як замах на обман покупців у великих розмірах за ст. 17 і ч. 2 ст. 155 КК²⁷⁰.

За ч. 2 ст. 155 КК кваліфікуються дії особи, яка має минулу судимість за такий же злочин або за злочин, передбачений ст. 155¹ КК, якщо ця судимість не була погашена чи знята у встановленому законом порядку,

13. ОБМАН ЗАМОВНИКІВ

Обманом замовників називається перевищення встановлених цін і тарифів на побутові і комунальні послуги, що надаються населенню, обраховування або інший обман замовників у підприємствах побутового обслуговування населення і комунального господарства (ч. І ст. 155¹ КК). Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців (ст. 155 КК): перевищеная встановлених цін, обраховування та інший обман. Тотожними є й інші ознаки цих злочинів (вина, мотиви, мета). Головна відмінність цих злочинів полягає в ознаках суб'єкта обману за-мовників. Згідно із законом за ст. 155-1 КК кваліфікують дії працівників підприємств побутового обслуговування населення незалежно від форми їх власності (будинків побуту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку, одяг, а також перукарень, лазень, хімчисток, ательє індпошиву тощо) та підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян обманюють їх при розрахунках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 155' КК кваліфікуються зазначені в ч. 1 даної статті дії, вчинені: а) за попереднім зговором групою осіб, б) у великих розмірах або в) особою, яка раніше була засуджена за такий же злочин чи за злочин, передбачений ст. 155 КК.

Кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 155' КК у всьому тотожні кваліфікуючим ознакам ч. 2 ст. 155 КК. їх кваліфікація не має ніяких відмінностей та особливостей.

14. ОДЕРЖАННЯ НЕЗАКОННОЇ ВИНАГОРОДИ ВІД ГРОМАДЯН ЗА ВИКОНАННЯ РОБІТ, ПОВ'ЯЗАНИХ 3 ОБСЛУГОВУВАННЯМ НАСЕЛЕННЯ

Суспільна і юридична сутність злочину, передбаченого ст. 155² КК, полягає у вимагательстві незаконної винагороди у громадянина працівником сфери обслуговування населення (торгівлі, громадського харчування, побутового, комунального, медичного, транспортного або іншого обслуговування).

Вимагательство (точніше, на думку автора, — здирство)

незаконної винагороди у громадянина за надану йому послугу чи виконану роботу є обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 155² КК. Президія Верховної Ради УРСР в постанові "Про порядок застосування ст. 155² Кримінального кодексу України" від 24 вересня 1981 р.² відзначила, що вимагательство незаконної винагороди є усвідомлена (з корисливих спонукань) прямо виражена вимога працівника, зайнятого у сфері побутового обслуговування, виплати конкретним громадянином певної винагороди за виконання роботи або надання послуги, які входять у коло його службових обов'язків, а також умисне поставлення громадянина в такі умови, за яких він змушений давати таку винагороду, щоб уникнути шкідливих наслідків його законним інтересам²⁷¹.

Отримання працівником сфери обслуговування винагороди від громадянина за виконану роботу чи надану послугу без вимагательства складу злочину не містить і кваліфікуватися за ст. 155² КК не може.

Незаконною винагородою можуть бути гроші, товари, коштовності або послуги майнового характеру.

За ст. 155² КК кваліфікуються дії працівників сфери обслуговування населення, які одержали незаконну винагороду за роботи чи послуги, що входили до кола Їх службових (робочих) обов'язків. Не може кваліфікуватися за ст. 155² КК вимога винагороди за роботу чи послугу, які не були обов'язком по службі чи роботі певного працівника. Безпідставно, наприклад, було засуджено за ч. 2 ст. 155² КК X., який, працюючи теслярем ремонтно-будівельного управління, неодноразово вимагав і одержував незаконну винагороду за покриття шифером дахів будинків. Розглянувши справу, президія обласного суду визнала засудження X. за ч. 2 ст. 155² КК безпідставним. У своїй постанові президія зазначила, що X. на прохання замовників покривав дахи житлових будинків шифером. Такий вид робіт прейскурантами на будівельні роботи не передбачений і в коло службових обов'язків X. не входив. Оскільки він одержував винагороду за виконання роботи, що не входила в коло його обов'язків, у його діях немає складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 155² КК²⁷².

При кваліфікації діяння за ст. 155² КК необхідно встановити і довести, що роботу чи послугу, за яку вимагалась винагорода, особа, що вимагала її, зобов'язана була виконати І без такої винагороди на підставі обов'язків, встановлених трудовими угодами, інструкціями, правилами трудового розпорядку підприємства, установи чи організації, де працює ця особа.

За ст. 155² кваліфікують дії осіб, які не є посадовими особами (ст. 164 КК). Отримання незаконної винагороди посадовою особою кваліфікується як одержання хабара за ст. 168 КК. За ст. 155² КК слід кваліфікувати дії лише рядових працівників, які не обіймають посад керівників установ, відділів, секцій, бригад, дільниць, — слюсарів, електриків, шоферів, лікарів (за виконання лікарем своїх професійних, а не посадових обов'язків), продавців, офіціантів, медсестер, акушерів, шевців та Інших працівників підприємств, що обслуговують населення.

Неправильно, зокрема, були кваліфіковані дії Ф. за ч. 2 ст. 168 КК. Він працював прийомоздавальником багажу на станції Ніжин і вимагав від пасажирів гроші за відправлення багажу. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала таку кваліфікацію дій Ф. неправильною і вказала, що суд безпідставно визнав Ф. посадовою особою. Згідно з випискою із службових обов'язків Ф., що наведена у справі, прийомоздавальник багажу доглядає, зважує багаж, виписує ярлик для його оформлення, маркує кожне місце та виконує інші роботи, які не можна віднести до організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків. Не дає підстав визнати Ф. посадовою особою укладання ним договору про повну матеріальну відповідальність. Тому дії Ф., що дістали вияв у вимозі і одержанні грошей за надання послуг у сфері транспортного обслуговування населення, як зазначила президія, неправильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 168 КК, вони повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 155² КК²⁷³.

За частиною 2 ст. 155² КК кваліфікується отримання незаконної винагороди неодноразово або у великих розмірах. Неодноразовим визнається отримання незаконної винагороди не менше як два рази. Неодноразово вчиненим є одержання незаконної винагороди два рази від різних осіб або один раз від двох різних осіб за виконання робіт чи надання послуг окремо кожній особі. Діяння кваліфікують за ч. 2 ст. 155² КК за умови, що за попередній злочин не знято і не погашено судимість.

Згідно з постановою Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1981 р. великим розміром незаконної винагороди визнається винагорода на суму понад 200 крб., отримана від окремого громадянина.

15. ШТУЧНЕ ПІДВИЩЕННЯ І ПІДТРИМАННЯ ВИСОКИХ ЦІН НА ТОВАРИ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ ТА ПОСЛУГИ НАСЕЛЕННЮ

Злочин, передбачений ст. 155⁵ КК, є засобом боротьби за монополію цін на ринку товарів і послуг. Монополізація цін на товари і послуги руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку, зниженню цін. Антимонопольне законодавство України ще тільки створюється. Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р.²⁷⁴, "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р.²⁷⁵ та "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р.²⁷⁶ є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження монополізму і розвиток конкуренції товаровиробників. Щоб підтримувати монопольні ціни на товари і послуги, отримувати максимальні прибутки від реалізації товарів і послуг, товаровиробники примушують і нших підприємців штучно підвищувати ціни або підтримувати їх на високому рівні.

Способами такого примушування є застосування насильства (побоїв, тілесних ушкоджень, позбавлення волі тощо), заподіяння шкоди (здоров'ю, майну, честі та гідності і т. ін.) або погрози застосувати насильство.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 155⁵ КК, якщо застосовано один із цих способів. Кваліфікація злочину не змінюється, якщо винний застосував до потерпілого одночасно всі такі способи — погрози, насильство і заподіяння шкоди.

При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 1 ст. 155⁵ КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, невід'ємною складовою частиною об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 155⁵ КК. При погрозі вбивством (ст. 100 КК) або заподіянні потерпілому тяжких (ст. 101 КК) чи середньої тяжкості (ст. 102 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікують за сукупністю злочинів за ст. 155⁵ та статтями 100, 101 чи ст. 102 КК. Якщо потерпілому було заподіяно майнову шкоду (знищення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікують за ч. 1 ст. 155⁵ КК та ч. 1 чи ч. 2 ст. 145 КК.

За ст, 155⁵ КК кваліфікуються дії як самих товаровиробників, які прагнуть утримати монополію високих цін, так і інших осіб, яких вони підмовили чи примусили до вчинення цього злочину. Якщо при цьому співучасники виступали як організована група, то їх дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 155⁵ КК. Примушування до штучного підвищення чи підтримання цін на високому рівні на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей же злочин, кваліфікується за ч. 2 ст. 155⁵ КК за умови, що судимість за цей злочин не знято і не погашено.

16. НЕЗАКОННА ТОРГОВЕЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Суспільна сутність злочину, передбаченого ст. 155⁶ КК, полягає в порушенні правил створення підприємства торгівлі шляхом ухилення від реєстрації такого підприємства та його торговельної діяльності.

У постанові Верховної Ради України "Про застосування статей 154, 155⁶ Кримінального кодексу України та статей 1б0², 208' Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 26 січня 1993 р.²⁷⁷ незаконна торговельна діяльність визначається як здійснення двох або більше угод купівлі-продажу товарів чи будь-яких інших предметів без дозволу відповідних установ з метою одержати неконтро-льований державою прибуток. Незаконною торговельною діяльністю визнається також здійснення без відповідної реєстрації однієї угоди купівлі-продажу, якщо її предметом є партія будь-яких товарів і одержаний неконтрольований прибуток перевищує мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів "Про податок на промисел" від 17 березня 1993 р.²⁷⁸ для систематичного заняття торговельною діяльністю особа повинна зареєструватися як підприємець або створити торговельне підприємство. Для торгівлі окремими видами товарів (медикаментами, мисливською чи спортивною зброєю, алкогольними напоями та деякими іншими) громадянин має отримати відповідний дозвіл (ліцензію). У всіх випадках за заняття торговельною діяльністю громадяни сплачують податок.

Ухилення від реєстрації торговельної діяльності вчинюється з метою одержати неконтрольований державою прибуток, тобто з корисливою метою.

За ст. 155⁶ КК кваліфікуються дії осіб, які: а) продають товари в кількості, що значно перевищує кількість товарів, зазначених у патентів б) торгують товарами без відповідного дозволу (ліцензії); в) займаються торговельною діяльністю, яка не передбачена статутними документами їхнього підприємства.

За ч. 1 ст. 155⁶ КК діяння кваліфікується за умови, що особа вже притягалася до адміністративної відповідальності за порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі і протягом року знову вчинила таке правопорушення.

Незаконна торговельна діяльність, вчинена за попереднім зговором групою осіб або з одержанням прибутку у великих розмірах кваліфікується за ч. 2 ст. 155⁶ КК. Злочин визнається вчиненим за попереднім зговором групою осіб, якщо вони заздалегідь, до вчинення злочину, домовилися про вчинення діяння спільними зусиллями. Діяння кваліфікують за ч. 2 ст. 155⁶ КК незалежно від того, чи всі члени групи виконували одні й ті ж дії, чи між ними був розподіл ролей.

Незаконна торговельна діяльність визнається вчиненою у великих розмірах І кваліфікується за ч. 2 ст. 155⁶ КК, якщо прибуток від цієї діяльності становить не менше як сім з половиною встановлених законодавством України мінімальних розмірів заробітної плати (примітка до ст. 155⁶ КК).

Незаконна торговельна діяльність, вчинена організованою групою або особою, раніше судимою на незаконну торговельну діяльність чи спекуляцію, або з одержанням прибутку в особливо великих розмірах, кваліфікується за ч. З ст. 155⁶ КК.

Дії кваліфікують за ч. З ст. 155⁶ КК, якщо злочин вчинила група, яка має ознаки організації, визначені вище.

Незаконна торговельна діяльність визнається вчиненою з одержанням прибутку в особливо великих розмірах і кваліфікується за ч. З ст. 155⁶ КК, якщо розмір прибутку від цієї діяльності становить не менше як сорок мінімальних розмірів заробітної плати²⁷⁹.

17. ЗГОВІР ПРО ФІКСУВАННЯ ЦІН

Злочин, передбачений ст. 155⁷ КК, за суспільною сутністю також являє собою засіб боротьби за монополію цін, яка суттєво обмежує конкуренцію і порушує права покупців.

Зговір про фіксування цін — це домовленість між суб'єктами підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, знижок, надбавок, націнок) на певні товари чи послуги.

Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і знижених з метою усунення конкурентів з ринку товарів чи послуг.

Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або заподіяння шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 155⁷ КК.

Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, заподіянням шкоди потерпілим або з погрозою вчинити таке насильство чи завдати. шкоди, вчинені організованою групою або особою, раніше судимою за злочини, передбачені ст. 155⁷ КК, кваліфікується за ч. З ст. 155⁷ КК,

Норми про відповідальність за злочини, передбачені статтями 155⁵ і 155⁷ КК, за значною кількістю ознак є конкуруючими. Їх співвідношення є конкуренцією загальної (ст. 155⁷ КК) і спеціальної (ст.155⁵ КК) норм, яка вирішується на користь спеціальної норми²⁸⁰.

18. ПРИХОВУВАННЯ БАНКРУТСТВА

Банкрутством називають стійку фінансову неспроможність засновника чи власника суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений строк пред'явлені йому з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом²⁸¹.

За ст. 156² КК кваліфікуються дії лише посадових осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які надсилають кредиторам неправильні (вигадані) повідомлення про фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяльності, якими підтверджується спроможність цієї юридичної особи виконувати свої обов'язки перед кредиторами.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 156² КК, є заподіяння кредиторам (хоч би одному) великої матеріальної шкоди, яка у п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць (примітка до ст. 148⁴ КК).

Для кваліфікації діяння за ст. 156² не має значення фактичний ступінь фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, банкрутство якого винна особа намагалася приховати. На кваліфікацію діяння за ст. 156-2 КК не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція, недобросовісна конкуренція, недостатня кваліфікація керівників тощо). Ці обставини можуть враховуватись лише при призначенні міри покарання.

19. ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО

Фіктивне банкрутство — завідомо неправдива (вигадана) заява засновника чи власника суб'єкта підприємницької діяльності або його посадових осіб про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом (ч. 1 ст. 156³ КК).

За ч. 1 ст. 156³ КК кваліфікується лише заява кредиторам завідомо неправдива, свідомо брехлива, така, що не відповідає фактичному фінансовому стану суб'єкта підприємницької діяльності. Будь-яка заява, зроблена на підставі помилки, складу злочину не становить.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам з метою: а) приховати витрачання коштів не за призначенням; б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємницької діяльності; в) порушити справу про банкрутство чи санацію суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ч. 2 ст. 156² КК діяння кваліфікують у випадках, якщо заявою про фіктивне банкрутство було завдано великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнається матеріальна шкода, що у п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць (примітка до ст. 148⁴ КК).

20. НЕЗАКОННА ПОРУБКА ЛІСУ

Згідно з Лісовим кодексом України лісовий фонд становлять всі ліси на території України. До лісового фонду не належать зелені насадження населених пунктів, окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, у садибах, на присадибних, дачних і садових ділянках²⁸².

Незаконною називається порубка дерев і чагарників у лісах першої групи, що виконують захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, в лісах заповідників, національних і природних парків, на заповідних лісових ділянках, у лісах, що мають наукове або історичне значення, природних пам'ятках, лісопарках, якщо шкода перевищує 250 мінімальних розмірів заробітної плати, а в інших лісах, що належать до першої групи, — 300 мінімальних розмірів заробітної плати за таксою, встановленою для обчислення розміру стягнень за шкоду, заподіяну незаконною порубкою і пошкодженням дерев і чагарників, або незаконна порубка дерев і чагарників в інших лісах, якщо шкода перевищує 350 мінімальних розмірів заробітної плати за тією ж таксою, а також порубка дерев і чагарників у зазначених лісах, що потягла за собою заподіяння шкоди в меншому розмірі, але вчинена повторно (ч. 1 ст. 160 КК).

Незаконною визнається порубка дерев без лісорубного білета (ордера) або з порушенням дозволу, зазначеного в ордері. Предметом незаконної порубки можуть бути тільки дерева І кущі, що ростуть у лісі, які ще не відокремлені від коріння. Заволодіння заготовленим чи складовим лісом, так само і незаконна порубка в містах і селищах декоративних, садових дерев з корисливою метою кваліфікується як розкрадання державного або колективного майна.

Кваліфікація діяняння за ст. 160 КК значною мірою залежить від категорії лісу, де була вчинена незаконна порубка дерев або чагарників. Лісовий кодекс України всі ліси. що утворюють лісовий фонд, поділяє за їх екологічним і господарським призначенням на дві групи.

До першої групи належать ліси, які виконують переважно природоохоронні функції;

а) водоохоронні ліси — смуги лісів уздовж берегів річок, навколо водоймищ, озер, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів;

б) захисні ліси — протиерозійні, захисні смуги лісів уздовж залізниць, автомобільних шляхів, державні захисні смуги, байрачні ліси, ліси степових, лісостепових та гірських районів;

в) санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси — зелені зони навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій.

До лісів першої групи також належать ліси на територіях природно-заповідного фонду — заповідників, національних парків, пам'яток природи, заповідних урочищ, ліси, що мають наукове або історичне значення (частини 1—5 ст. 36 ЛК).

Другу групу становлять ліси, що мають екологічне та експлуатаційне значення, щодо яких встановлено режим обмеженого лісокористування (ч. б ст. 36 ЛК).

За ч. 1 ст. 160 КК кваліфікується незаконна порубка дерев і чагарників, якщо цим було заподіяно шкоду на суму 250, 300 і 350 мінімальних розмірів заробітної плати. Шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, визначається за таксами, затвердженими постановами Ради Міністрів України від 17 грудня 1977 р. № 614²⁸³ і від 25 травня 1982 р. № 301²⁸⁴. Постановою Кабінету Міністрів України "Про відповідальність за шкоду, заподіяну лісу та природним об'єктам рослинного світу" від 29 липня 1992 р. № 432²⁸⁵ ці такси збільшено в 25 раз. Постановою Кабінету Міністрів "Про збільшення такс для обчислення розміру стягнення за шкоду, заподіяну лісовому господарству" від 31 грудня 1994 р. № 887²⁸⁶ ці такси збільшено ще в десять раз.

Розмір шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, визначають з урахуванням типу лісу, де була порубка дерев, діаметра стовбура дерева, породи дерева та інших показників.

Незаконна порубка лісу кваліфікується за ч. 2 ст, 160 КК, якщо вона вчинювалася систематично, або така, що була вчинена вперше, але завдала великої шкоди.

Незаконна порубка лісу визнається вчинюваною систематично і кваліфікується за ч. 2 ст. 160 КК у випадках, коли вона була вчинена три і більше разів, при цьому кожна з них містила всі ознаки кримінально-караного діяння. Але попередні неодноразові притягнення порушника до адміністративної відповідальності за незначні лісопорушення не є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності і кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 160 КК за ознакою вчинення цього діяння систематично²⁸⁷.

Для кваліфікації незаконної порубки лісу за ч. 2 ст. 160 КК за ознакою заподіяння злочином великої шкоди враховують кількість дерев і кущів, цінність породи порубаних дерев, діаметр пенька дерева (від 0,5 до 13,5 мінімальних розмірів заробітної плати за кожне дерево)²⁸⁸, групу лісу, де була вчинена незаконна порубка, а також шкоду, заподіяну рослинному і тваринному світові, грунту, водним джерелам і т. ін. Дії посадових осіб, які вчинили незаконну порубку лісу, використавши свої посадові повноваження, кваліфікують за сукупністю статей 160 і 165 КК²⁸⁹.

21. НЕЗАКОННЕ ПОЛЮВАННЯ

Незаконним називається полювання в заборонений час або в недозволених місцях, або забороненими знаряддями і способами, або на тварин, полювання на яких заборонено (ст. 161 КК). Власне полювання є відстежування з метою здобуття, переслідування і добування диких тварин і птахів. Перебування без належного дозволу в мисливських угіддях з рушницею, капканами та іншими знаряддями полювання, собаками або із здобиччю, а також з мисливською вогнепальною зброєю у зібраному стані прирівнюється до полювання.

Полювання в Україні регулюється Положенням про мисливське господарство та порядок здійсення полювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 708,

Предметом незаконного полювання можуть бути лише дикі тварини і птахи, тобто такі, що перебувають у стані природної свободи.

Незаконне заволодіння дикими тваринами і птахами, що перебувають у розплідниках і вольєрах або вирощуються відповідними організаціями, установами і підприємствами, кваліфікується як розкрадання державного, колективного чи індивідуального майна за статтями 81 і 140 КК.

За ч. 1 ст. 161 КК діяння кваліфікується лише у випадку, якщо незаконне полювання було вчинене протягом року після адміністративного стягнення за незаконне полювання. Незаконне полювання, що завдало значної шкоди або вчинене особою, яка раніше була засуджена за незаконне полювання, а так само полювання на звірів і птахів, полювання на яких заборонено, або полювання на території державного заповідника чи із застосуванням ав-томототранспортних засобів кваліфікується за ч. 2 ст. 161 КК.

Розмір заподіяної незаконним полюванням шкоди визначається з допомогою такс для нарахування розміру стягнень за збитки, заподіяні незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їхніх жител, біотехнічних споруд, затверджених Міністерством охорони навколишнього природного середовища І Міністерством лісового господарства України 12 лютого 1993 р. При цьому необхідно враховувати, що за незаконне добування або знищення диких тварин на території державного заповідника, державного природного національного парку, державного зоологічного заказника стягнення проводиться по таксі на відповідний вид тварин, збільшеній у два рази²⁹⁰.

Згідно з додатком № 10 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 287²⁹¹ встановлено такі такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх жител, місць перебування і розмноження:

1) за незаконне добування або знищення (за одну тварину) нараховується сума в розмірі мінімальної заробітної плати:

Звірі

Ведмідь бурий — 170 (розмірів), лось, олень благородний — 170» олень плямистий, лань — 70, кабан, муфлон, козуля, бобер — 40, байбак, куниця, норка, єнотовидний собака, лисиця, ондатра, нутрія — 20,

заєць-русак, тхір лісовий, ласка, білка, кріль дикий — 4.5, інші корисні види — 2,5.

Птахи

Лебідь-шипун і лебідь-кликун, лелека білий, велика і мала білі чаплі — 29,

тетерук, сіра і руда чаплі — 22,

рябчик, сова, денні пернаті хижаки — 15,

шилодзьобка, галагаз — 9,

гуси, фазан, сіра куріпка — 4,

качка, лиска, голуб, кулик, перепілка та інші мисливські птахи — 2;

2) за незаконне знищення (розорення) гнізда, нори, інших жител тварин, бобрової загати — за таксою на відповідний вид тварин збільшеною вдвічі;

3) за незаконне вилучення яєць із гнізда — 20% такси на відповідний вид птаха за кожне яйце.

Крім розміру заподіяної незаконним полюванням шкоди, визначеної із застосуванням зазначених такс, враховують також вартість, екологічну цінність, кількість добутого, пошкодженого чи знищеного, а також розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Положенням про мисливське господарство та порядок здійснення полювання встановлено перелік тварин і птахів, полювання на яких заборонено.²⁹² До них належать зубри, бобри, бабаки, білки, дикі кролі, куниці, ласки, горностаї, борсуки, тхори, норки, видри, лані, тетеруки, глухарі, рябчики, фазани, сірі куріпки, журавлі, дрофи, лебеді, гуси, пелікани, лелеки, білі чаплі та інші мисливські птахи.

Лише за платними ліцензіями дозволяється полювання на ведмедів, оленів, лосів, диких кабанів та козуль.

Незаконне полювання кваліфікується за ч. 2 ст. 161 КК і в разі застосування при вчиненні злочину авто-мототранспортних засобів, тобто всіх можливих технічних засобів, машин і механізмів, з допомогою яких підвищується ефективність полювання. Такими засобами є всі види автомобілів, мотоцикли, човни і катери, гелікоптери та всі інші самохідні машини, які використовувалися для вистежування чи добування звірів або птахів. Згідно зі статтями 160, 161, 162 КК і відповідно до ст. 81 КПК знаряддя злочину, належні винній особі, в тому числі мисливські рушниці, рибальські сітки, автомашини, човни, мотоцикли та інші транспортні і плавучі засоби, за допомогою яких вчинювалися чи полегшувалося вчинення вилову риби, відстріл звірів, птахів тощо» підлягають конфіскації як знаряддя вчинення злочину²⁹³.

22. НЕЗАКОННЕ ЗАНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ АБО ІНШИМ ВОДНИМ ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ

Незаконним заняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом називається вилов риби і добування водних тварин (в тому числі і морських) у територіальних водах України, внутрішніх річках, озерах і водоймищах без належного дозволу, чи в заборонений час, або забороненими способами та знаряддями лову (ч. 1 ст. 162 КК). Предметом незаконного вилову чи добування є різні породи риби, раки, креветки, кальмари, восьминоги, дельфіни та інші водні тварини, а також морські водорості і трави, які мають промислове значення для виробництва добрива, медичних препаратів або продуктів харчування.

Незаконний вилов водних хутрових звірів (видри, бобри, ондатри, хохулі) кваліфікується за ст. 161 КК як незаконе полювання.

Незаконне заволодіння на свою користь або на користь Інших осіб рибою, водними тваринами, що не перебувають у стані природної свободи, не може кваліфікуватися за ст. 162 КК. ДІЇ осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються колгоспами, радгоспами, іншими державними колективними або приватними підприємствами і організаціями у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодінні рибою, водними тваринами, виловленими цими організаціями, кваліфікуються як розкрадання державного чи колективного майна²⁹⁴.

Порядок заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом регулюється Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р., відповідними правилами, що розробляються органами рибоохорони Мінрибгоспу України, спеціальними режимами рибальства, встановленими Мінриб-госпом України, та іншими підзаконними актами.

Вилов риби чи добування інших водних тварин визнається незаконним, якщо він вчинюється: 1) без належного дозволу (білету, ліцензії, угоди і т. ін.); 2) у заборонений час; 3) забороненими способами і знаряддями (застосування електроструму, вибухівки, отруйних речовин тощо);

4) у недозволених місцях.

Поняттям промислу, передбаченого ст. 162 КК, охоплюються діяння, поєднані з виловом риби або добуванням водних тварин, а також діяння, які були лише спробою вилову (закидання сіток, гачків) чи добування незалежно від того, вдалося винному виловити рибу чи здобути водних тварин чи не вдалося. Будь-яка спроба вилову чи добування кваліфікується як промисел за ст. 162 КК.

За ч. 2 ст. 162 КК кваліфікується незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, вчинене на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або якщо воно завдало значної шкоди, або вчинюване систематично, чи особою, раніше судимою за незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.

Розмір шкоди, заподіяної заняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом обчислюють за таксами, встановленими додатком № 10 до постанови Кабінету Міністрів від 19 квітня 1993 р. № 287²⁹⁵.

Згідно з таксою нараховується сума в кількості мінімальних розмірів заробітної плати:

Риби (за один екземпляр)

Осетрові та їх гібриди (крім білуги чорноморської, шипа» стерляді, осетра атлантичного) — 8,5,

лососеві (крім лосося чорноморського та лосося дунайського), таймень — З,

форель, сом, камбала-калкан — 2,5.

вугор, марена (крім марени дніпровської і марени кримської) — 1,5,

товстолоб, білий амур, чорний амур, окунь смугастий, сазан, лин, судак, щука, буфало, луфар, камбала (крім камбали-калкана) — 1,

короп, лящ, жерех, кефаль, минь, в'язь, канальний сомик, оселедець, акула-катран, морський язик, скумбрія — 0,5,

головень, шемая, скат, морський лин, морський півень — 0,7,

тараня, плітка, синець, білозірка (кліпець), підуст, че-хоня, карась — 0,5.

бички всіх видів (крім бичка-рижка звичайного та бичка золотистого) — 0,3,

сарган — 0,2,

барабуля, ставрида — 0.2.

Водні безхребетні

Раки (крім рака широкопалого), краби (крім краба трав'яного, краба волохатого, краба кам'яного, краба мармурового та краба прісноводного), устриця (крім устриці їстівної), рапан — 0,1,

морський їжак, морська зірка, змієхвостки, голотурії та інші голкошкірі "сидячих" видів, кишковопорожнинні "сидячих" видів — 0,05,

мідії, модіоли, мії, кардіуми, солени, венуси, донакси, інші двостулкові молюски "сидячих" видів — 0,03,

креветки — 0,01,

восьминіг — 0,03,

кальмар, каракатиця — 0,02

губки "сидячих" видів — 0,01 (за 1 кг).

Водні рослини

Морські водорості "сидячих" видів — 0,04 (за 1 кг),

морські тварини, річкові та болотні водорості, ряска -0.02 (за 1 кг).

У примітці до додатка № 10 встановлено, що розмір шкоди, заподіяної незаконною заготівлею ікри осетрових і лососевих риб, зазначених у цій таксі, обчислюється з розрахунку 50 мінімальних розмірів заробітної плати за 1 кг заготовленої продукції.

Незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом кваліфікується за ч. 2 ст. 162 КК за ознакою вчинення його систематично, якщо винна особа три І більше разів вчинила дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 162 КК²⁹⁶. Дії осіб, які скуповують або збувають завідомо незаконно здобуту продукцію водного, рибного чи іншого добувного промислу (ст. 162 КК), мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 213 КК. Якщо ж такі дії були заздалегідь обіцяні особі, яка займається рибним звіриним або іншим водним добувним промислом, або ці дії через їх систематичність давали їй підстави розраховувати на таке сприяння, то вони кваліфікуються як співучасть у злочині за ст. 19 і ч. 2 ст. 162 КК.

Дії посадових осіб, які вступають у злочинні угоди з браконьєрами чи самі самостійно вчинюють такі злочини, як незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, кваліфікуються за сукупністю злочинів за статтями 162 і 165 КК²⁹⁷.

Незаконне заняття рибним або іншим водним добувним промислом, поєднане з погрозами працівникам рибоохорони, громадським інспекторам охорони рибних запасів, а також громадянам, які виконували свій громадський обов'язок, або вчинення щодо цих осіб насильницьких дій у зв'язку з участю їх у запобіганні чи припиненні правопорушення кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 162 і 190 КК.

Дії осіб, які вчинили опір працівникам міліції або членам громадського формування з охорони громадського порядку чи посягали на життя цих осіб при виконанні ними обов'язків по охороні рибних запасів і боротьбі з порушеннями правил полювання і рибальства, кваліфікуються за ст. 188' або ст. 190¹ КК.