
- •Навчальний посібник
- •Тема 1. Концептуальні основи соціальної економіки
- •§ 1. Предмет курсу “Соціальна економіка”
- •§ 2. Соціальні функції економіки
- •§ 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.
- •Тема 2. Соціалізація економічного розвитку
- •§ 1. Об’єктивна необхідність соціалізації економічного розвитку.
- •§ 2. Методи соціалізації економіки
- •§ 3. Інституційні зміни та соціальні функції держави в умовах соціалізації економіки
- •Тема 3. Соціальне ринкове господарство
- •§ 1. Суспільне господарство та його форми
- •§ 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем
- •§ 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
- •§ 4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства
- •Тема: 4 власність: сутність, форми.
- •§ 1. Сутнісні характеристики власності
- •§ 2. Трансформація відносин власності
- •Тема 5. Механізм координації соціальної економіки
- •§ 1. Інституційні основи координації соціальної економіки
- •§ 2. Діалектика економічного і соціального та суперечності ринкової економіки
- •§ 3. Соціальні суперечності економіки України та шляхи їх розв’язання
- •§4. Механізм соціальної координації
- •Тема 6. Система суб’єктів соціальної економіки
- •§ 1. Соціальна структура суспільства. Соціально-економічна стратифікація
- •§ 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки
- •§ 3. Середній клас: суть та соціально-економічні критерії його визначення
- •Тема 7. Соціальна політика
- •§ 1. Соціальна політика: суть, основні принципи
- •§ 2. Цілі і пріоритети соціальної політики
- •§ 3. Концепція сталого розвитку як основна теорія соціальної політики в умовах глобалізації
- •Тема 8. Економічне мислення в соціальній економіці
- •§ 1. Економічне мислення: поняття, місце в економічній структурі суспільства
- •§ 2. Особливості формування економічного мислення у трансформаційних умовах.
- •§ 3. Економічне мислення та неокласичний економічний аналіз
- •Тема 8. Соціальна безпека
- •§ 1. Сутність соціальної безпеки держави
- •§ 3.Механізм забезпечення соціальної безпеки: сутність, функції, принципи функціонування
- •Тема 10. Соціальна визначеність технологічного прогресу
- •§ 1. Сутність технологічного прогресу та його роль у розвитку суспільства
- •§ 2. Роль держави та її функції в управлінні технологічним прогресом.
- •§ 3 Соціальна орієнтація технологічного прогресу
- •Рекомендована література
§ 3. Концепція сталого розвитку як основна теорія соціальної політики в умовах глобалізації
У 1992 р. міжнародна конференція країн-членів ООН в Ріо-де-Жанейро рекомендувала як основа для розвитку світової спільноти концепцію сталого розвитку, що визначає принцип розвитку всієї природи, як його розуміє сучасна наука. На початок економічних реформ українська економіка виявилася структурно деформованою і неефективною. Її негативний вплив на навколишнє середовище (з розрахунку на одиницю продукту, що виробляється) істотно вище, ніж в технологічно передових країнах. Значна частина основних виробничих фондів України не відповідає сучасним екологічним вимогам.
Перехід до сталого розвитку повинен забезпечити на перспективу збалансоване розв'язання проблем соціально-економічного розвитку і збереження сприятливого навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб теперішнього часу і майбутніх поколінь людей. При цьому мається на увазі послідовне рішення ряду принципових задач: в процесі виходу країни з нинішньої кризи забезпечити стабілізацію екологічної ситуації; добитись корінного поліпшення стану навколишнього середовища за рахунок екологізації економічної діяльності в рамках інституціональних і структурних перетворень, що дозволяють забезпечити становлення нової моделі господарювання і широке поширення екологічно орієнтованих методів управління;
— ввести господарську діяльність в межі місткості екосистем на основі масового впровадження енерго- і ресурсосберегающих технологій, цілеспрямованих змін структури економіки, структури особистого і суспільного споживання.
Основними напрямами переходу України до сталого розвитку є:
— створення правової основи переходу до сталого розвитку, включаючи вдосконалення чинного законодавства, що визначає, зокрема, економічні механізми регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища;
— розробка системи стимулювання господарської діяльності і встановлення меж відповідальності за її екологічні результати, при якої біосфера сприймається вже не тільки як постачальник ресурсів, а як підмурівок життя, збереження якого повинне бути неодмінною умовою функціонування соціально-економічної системи і її окремих елементів;
— оцінка господарської місткості локальних і регіональних екосистем країни, визначення допустимого на них антропогенного впливи;
— формування ефективної системи пропаганди ідей стійкого розвитку і створення відповідної системи виховання і навчання.
Перехід до сталого розвитку зажадає скоординованих дій у всіх сферах життя суспільства, адекватної переорієнтації соціальних, економічних і екологічних інститутів держави, регулююча роль якого в таких перетвореннях є основоположною. Найважливіше значення в створенні методологічної і технологічної основи цих перетворень буде належати науці.
Відповідно до принципів сталого розвитку, виробленої на Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку і подальших міжнародних форумах повинна передбачатися реалізація комплексу заходів, направлених на збереження життя і здоров'я людини, розв'язання демографічних проблем, боротьбу із злочинністю, викорінювання бідності, зміну структури споживання і зменшення диференціації в прибутках населення.
Невід'ємною частиною концепції стійкого розвитку є система індикаторів, розроблена Комісією ООН по сталому розвитку. На основі багатьох національних і міжнародних пропозицій з розробки і застосування індикаторів Комісія з стійкого розвитку в 1995 р. прийняла робочу програму введення індикаторів для стійкого розвитку. Програма включає первинний набір з 130 індикаторів. Для полегшення застосування цих індикаторів і в той же час перевірки їх прийнятності були розроблені методологічні вказівки по кожному з них.
Індикатори розрізнюються по їх віднесенню до рушійної сили (тобто по суті до чинників), до характеристики стану і реагування, тобто реакцію у відповідь відповідної структури. Індикатори рушійної сили представляють людську діяльність, процеси і моделі, які впливають на стійкий розвиток. Індикатори стану вказують на «стан» сталого розвитку, а індикатори реагування вказують на право вибору політики і іншої реакції для зміни стану стійкого розвитку.