1.2. Суть управління виробничою інфраструктурою підприємства

Розглянемо управління основними структурними елементами системи технічного обслуговування підприємства.

Основне завдання ремонтного господарства – забезпечити безперебійну експлуатацію устаткування при мінімальних витратах на ремонтне обслуговування. Це завдання вирішується шляхом раціональної організації поточного обслуговування устаткування в процесі його експлуатації в цілях попередження прогресуючого зносу і аварій; своєчасного планово-запобіжного ремонту устаткування; модернізації застарілого устаткування; підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного господарства. Організаційно-виробнича структура ремонтного господарства визначається масштабом підприємства і прийнятою формою організації ремонту [12, c. 201].

На крупних заводах існують загальнозаводські і цехові ремонтні служби, на невеликих підприємствах ремонтне господарство централізоване. До загальнозаводських підрозділів відносяться відділ (управління) головного механіка, ремонтний-механічний цех, склад устаткування і запасних частин. На невеликих заводах в склад ремонтного господарства входить і енергогосподарство. До цехових підрозділів відносяться цехові і корпусні ремонтні бази виробничих цехах (ЦРБ, КРБ).

Керує ремонтним господарством головний механік заводу через відділ головного механіка, який складається з ряду бюро: устаткування (планово-запобіжного ремонту), планово-виробничого, технічного і ін. Відділ головного механіка виконує конструкторську, технологічну, виробничу і планово-економічну роботу для всього ремонтного господарства. Ремонтний-механічний цех (РМЦ) підпорядкований головному механікові і проводить капітальний ремонт і модернізацію складного устаткування, виготовляє запасні частини і нестандартне устаткування, надає допомогу цеховим ремонтним службам.

Структура ремонтного цеху має комплексний характер і забезпечує виконання всіх ремонтних робіт і їх обслуговування. До відділень і ділянок РМЦ належать демонтажне, заготовче, механічне, слюсарний-складальне, ковальське, зварювальне, відновлення деталей, фарбувальне і ін.

До складу цехової ремонтної бази входять механічна майстерня, слюсарна ділянка, ремонтні бригади, комора. Керівництво ремонтними роботами в цехах здійснюють механіки цехів через майстрів і бригадирів. На більшості заводів механіки цехів адміністративно підпорядковані начальникам виробничих цехів.

Керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог, якому підпорядковані інструментальний відділ (бюро), інструментальний цех та центральний інструментальний склад. Цехове інструментальне господарство підпорядковане начальнику відповідного цеху.

Процес управління інструментальним господарством підприємства передбачає: визначення потреби в інструменті; організацію власного виробництва оснастки; організацію експлуатації інструменту. Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиночному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстате годин роботи даного устаткування) [16, c. 225].

Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому враховують, що потреби в інструменті на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.

Процес виготовлення продукції на підприємстві супроводжується переміщенням великої кількості різноманітних вантажів: сировини, матеріалів, палива, готової продукції, відходів. В перебігу виробничого циклу всі ці вантажі зазнають багаторазових переміщень. На кожну технологічну операцію припадає декілька транспортних операцій. Це обумовлює значні витрати на транспортне обслуговування, чітка організація якого і забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу [15, c. 178].

В процесі управління транспортним господарством підприємства визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів; здійснюється вибір та встановлюється необхідна кількість транспортних засобів; складаються плани перевезень вантажів та здійснюється оперативне регулювання транспортного обслуговування.

В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік — це кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.

Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.

Планування роботи транспортного господарства охоплює розробку річних (квартальних) та календарних (місячних, добових) планів, а також оперативне регулювання перевезень. В річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів та механізмів, обсяги вантажо-оозвантажувальних робіт та інші показники господарської іяльності транспортного господарства. Календарні плани оновлюють завдання на місяць, добу, зміну і даються за окремими транспортними маршрутами [18, c. 199].

Удосконалювання організації технічного обслуговування повинне включати наступні заходи: вибір організаційних форм технічного обслуговування; визначення зони обслуговування; нормування праці; раціоналізацію робочого місця і праці чергового персоналу.

Для координації робіт у часі і їхнього ув'язування між основними

робітниками і черговим персоналом доцільно весь склад робіт розбити на операції по такому принципу: 1) виконувані без порушення технологічного процесу; 2) з короткочасною зупинкою; 3) при зупиненому устаткуванні; 4) виконувані в неробочу зміну.

Такий розподіл дає можливість при проектуванні процесу обслуговування конкретизувати передбачуваним виконавцям склад робіт з обслуговування, у період регламентованої зупинки устаткування, оскільки основною метою поточного обслуговування є максимальна підтримка безперервності ходу технологічного процесу.

Зона технічного обслуговування устаткування, закріплена за слюсарем, є основним робочим місцем, місцем прикладення його праці. У, рівній мері місцем прикладення його праці є механічна майстерня в цеху, до якого прикріплений черговий слюсар.

При розробці рішень по організації й оснащенню робочого місця необхідно враховувати: 1) відповідність виробничої площі необхідним умовам виконання робіт; 2) віддаленість від зони технічного обслуговування устаткування, закріпленого за черговим персоналом; 3) відповідність технічного оснащення складу робіт на робочому місці; 4) зв'язок стаціонарного робочого місця з зоною технічного обслуговування в екстрених випадках і в порядку координації робіт; 5) відповідність правилам техніки безпеки, пожежній безпеці і санітарії; санітарно-гігієнічні умови праці повинні забезпечувати нормальні умови роботи чергових слюсарів як на стаціонарному робочому місці, так і при проведенні технічного обслуговування устаткування в закріпленій за ним зоні; 6) забезпечення запасними частинами, основними і допоміжними матеріалами, інструментом і пристосуваннями; 7) наявність організаційного оснащення, до якого відносяться кошти для розміщення і збереження документації інструментів і запасних частин [2, c. 218].

Документація на робочому місці повинна бути короткої і максимально насиченої з погляду необхідної інформації. У її склад повинні входити: робітники інструкції і креслення для виконання технічного обслуговування устаткування, карти організації праці чергового слюсаря, посадова інструкція і журнал прийому і здачі зміни.

В організації праці чергового персоналу особливе значення має синхронність обслуговування устаткування різних працівників. З цією метою розробляються графіки обслуговування, основною задачею яких є оптимізація послідовності виконання робіт з обслуговування з метою скорочення простоїв устаткування.

Служба головного механіка керує експлуатацією ремонтом технологічного і механічного устаткування, а також технологічних споруджень, комунікацій, металоконструкцій, естакад. В обов'язки служби головного енергетика входить нагляд за експлуатацією електроустаткування, паросилових установок, водопровідних і каналізаційних мереж, ліній зв'язку і їхній ремонт. Служба головного прибориста здійснює нагляд і ремонт контрольно-вимірювальних і регулюючих приладів, Приладів сигналізації і блокування. Служба головного архітектора стежить за станом виробничих будинків і споруджень, теплової ізоляції технологічного й енергетичного устаткування, забезпечує їхній ремонт. Звичайно вона входить до складу служби головного механіка. На великих підприємствах з виробничими площами більш 100 000 м³ може існувати самостійна служба головного архітектора.

Ремонтно-будівельний і ремонтно-механічний цехи адміністративно підкоряються директору заводу, а технічно — головному механіку. Відділ головного механіка (ВГМ) входить до складу заводоуправління. На цей відділ покладені наступні функції: 1) систематичний нагляд за станом устаткування підприємства; 2) складання плану на ремонт устаткування по підприємству в цілому; 3) розробка плану організаційно-технічних заходів щодо ремонтної служби; 4) розробка плану впровадження нових щодо ремонтної служби; 4) розробка плану впровадження нових високопродуктивних технологічних процесів для виконання ремонтних робіт; 5) контроль вартості ремонтних робіт; 6) складання зведеного щоквартального звіту про виконання середніх і капітальних ремонтів основного устаткування. ВГМ має бюро планово-попереджувального ремонту (ППР) [15, c. 126].

Конструкторське бюро (КБ ВГМ) займається розробкою ремонтних креслень, проектуванням пристосувань, а також іншими роботами, зв'язаними з механізацією ремонтних робіт і модернізацією устаткування.

Для контролю за виконанням плану ППР при головному механіку організується служба технічного нагляду, що проводить огляди й іспити устаткування, контролює якість ремонтних робіт, перевіряє правильність експлуатації устаткування, розслідує причини аварії. Ця служба покликана забезпечити контроль за підтримкою устаткування всього підприємства в справному стані.

Для цієї мети механіки відділу технічного нагляду систематично здійснюють ревізію устаткування, контролюють якість ремонтних робіт, ведуть технічну документацію.

Ремонтно-будівельний цех (РБЦ) займається ремонтом виробничих і побутових будинків, а також будівництвом/нових приміщень. На невеликих заводах РБЦ входить до складу ремонтно-механічного цеху (РМЦ).

Ремонтно-механічний цех здійснює централізований ремонт устаткування усього, заводу. Тому РМЦ повинний мати спеціалізовані ділянки для виконання ремонту окремих видів устаткування.

У кожному технологічному цеху мається механік і підлегла йому ремонтна бригада. Цехова ремонтна бригада є частиною механічної служби підприємства. Механік цеху підкоряється в адміністративному відношенні начальнику цеху, а в технічному-головному механіку.

Ремонтна бригада технологічного цеху здійснює міжремонтне обслуговування устаткування цеху. Планові ремонти устаткування (поточний, середній, капітальний) виконуються централізовано ремонтно-механічним цехом.

Ремонтна бригада має від двох до чотирьох слюсарів у денну зміну і по одному слюсарю в інші зміни.

Відділи головного механіка, енергетика, прибориста, архітектора підкоряються головному інженеру, який найбільшу увагу приділяє основним виробничим цехам, удосконалюванню технології основних виробничих процесів, упровадженню нової техніки і менша увага — допоміжним цехам. Тому для здійснення єдиного керівництва допоміжними ремонтними службами на деяких підприємствах використовується інша структура управління інженерними службами на чолі з технічним директором — заступником директора підприємства.

Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах [18, c. 224].

Керівництво енергетичним господарством при значних обсягах споживання енергії здійснюється головним енергетиком.

Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладено на відділ головного енергетика, енергетичний цех (цехи), відповідні дільниці та лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковане головному механіку.

В основі організації енергетичного господарства лежать розрахунки планового та звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансу має на меті: по-перше, визначення потреби підприємства в паливі та енергії (витратна частина балансу); по-друге, обгрунтування шляхів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, отримання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (приходна частина балансу).

Умовою безперервного перебігу виробничого процесу на підприємстві є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Всі ці запаси зберігаються на складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство.

Окрім зберігання на складах підприємства виконується комплекс робіт по підготовці матеріалів до виробничого споживання.

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.