4. Види джерел інформації про зовнішні ознаки людини.

Джерела інформації - це матеріальні об'єкти, причинно пов'язані з обставинами події злочину.

Збирання інформації про прикмети зовнішності проводиться у ході оперативно-пошукових заходів і слідчих дій, а також у процесі повсякденної роботи співпрацівників міліції на обслуговуваній ними території.

(Засобами) джерелами встановлення особи за її зовнішністю можуть виступати:

• уявні образи про зовнішність особи, яка повинна бути впізнана, зафіксовані в пам'яті інших осіб (наприклад, потерпілого, рідних безвісти зниклої особи);

• фотографії розшукуваних осіб, кіно-, відеоматеріали та інші документи (медичні, спортивні, кадрові, архівні, спецреєстраційні тощо);

• речові докази - сліди, що відображають зовнішню будову частин тіла людини (рук, ніг, губ тощо), а подеколи і одяг людини;

• тілесні залишки людини (труп, череп, скелет тощо).

Класифікація джерел інформації:

1. За видом і рівнем організації вони поділяються на:

• речові джерела - це матеріальні об'єкти, у яких зафіксовані (відображені) відомості про зовнішність людини

• особисті джерела інформації про зовнішність - це люди, які, взаємодіючи з матеріальним оточенням і учасниками події злочину, відображають їх у вигляді суб'єктивних уявних образів, що називаються ідеальними слідами або "слідами пам'яті".

2. Залежно від методу фіксації можуть бути отримані об'єктивні або суб'єктивні відображення зовнішнього вигляду:

• об'єктивні відображення зовнішності можуть бути отримані, коли слід-відображення утворюється тільки внаслідок дії природно-фізичних законів. До об'єктивних відображень зовнішності ставляться: фотозйомка, відеозйомка (відеозапис), рентгенографія, фіксація на копіювальні матеріали, словесний опис

• суб'єктивні відображення зовнішності є результатом матеріалізації слідів-пам'яті, що перебувають у свідомості очевидців злочину.

Суб'єктами застосування інформації про зовнішність особи є:

• слідчі - під час виконання слідчих дій;

• оперативні працівники, працівники патрульно-постової служби - під час розшуку осіб за описаними ознаками або за фотографією;

• свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, які залучаються до слідчих дій;

• експерти або спеціалісти - під час проведення досліджень та експертиз за фотозображеннями і виготовлення суб'єктивних портретів.

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений.

5. Технічні прийоми і засоби підсумовування зовнішніх ознак, їх криміналістичне значення.

Джерела інформації про зовнішність людини залежать від способу фіксації цієї зовнішності.

Основними способами фіксації зовнішності людини є:

• описання зовнішності за правилами словесного портрета;

• розшукове орієнтування;

• фотографування, кінознімання, відеозапис;

• виготовлення суб'єктивних портретів (мальованих), композиційних, мальовано-композиційних, фотокомпозиційних;

• виготовлення скульптурних копій;

• виготовлення посмертних масок;

• різноваріантні поєднання названих способів фіксації, наприклад, розшукове орієнтування, що містить фотографію і словесний портрет (опис) розшукуваної особи.

За видом названі способи фіксації зовнішності людини можна поділяти на:

- вербально-графічний вид фіксації;

- наочно-образний вид.

Уявний образ, тобто ідеальні сліди пам'яті про зовнішність шуканої особи, крім описування під час допиту чи отримання пояснень, може бути і зазвичай трансформується, матеріалізується в суб'єктивний портрет.

У криміналістичній техніці розрізняють декілька моделей таких портретів:

- мальованих (рисованих);

- мальовано-композиційних;

- фотокомпозиційних;

- комплексних.

Значення суб'єктивних портретів - велике, оскільки вони дають змогу сконструювати більш або менш цілісну уяву про зовнішні риси людини, вони, власне заступають фотографії.

Мальований портрет - це графічне відтворення суб'єктивного образу, що зберігається в пам'яті.Можливі дві ситуації:

• коли має місце графічне відтворення - малювання безпосередньо джерелом інформації (носієм);

• графічне відтворення - малювання фахівцем зі слів носія.

Мальовано-композиційний портрет (підсумовування малюнків) є найбільш ефективним способом відтворення й закріплення ідеальних відображень про зовнішність шуканої особи. Тут сутність складання суб'єктивного портрета полягає в тому, що суб'єкт-носій у ході допиту відбирає з мальованих елементів зовнішності ті, які йому запам'ятались як схожі, а фахівець конструює на їх основі портрет.

Мальовані елементи - це типові ознаки зовнішності (точніше - елементів зовнішності) осіб (зразки), що проживають на території СНД. Ознаки виконані графічно, в одному масштабі на прозорому матеріалі та згруповані за системою словесного портрета.

Перш ніж розпочати композицію, носієві показують мальовані елементи - ознаки; той відбирає з-поміж наданих йому такий варіант кожного елемента зовнішності, ознаки якого відповідають збереженому в пам'яті образу, після чого повідомляє фахівця про свої міркування.

Останній знаходить ці ознаки конкретних елементів зовнішності в магазині-каталозі та суміщає їх накладенням із подальшим розглядом на просвіт.

Переміщуючи плівки відносно одна одної можна змінювати форму, розташування ознак (піднімати, опускати, зміщати праворуч або ліворуч).

Взагалі використовують різні способи складання мальовано-композиційного портрета:

• за допомоги спеціальних демонструвальних устатковин (засобів);

• накладанням однієї на одну прозорих плівок із зображенням окремих елементів зовнішності;

• копіюванням одномасштабних елементів зовнішності із спеціальних альбомів (наприклад, ТЕЗ «Альбом типів елементів зовнішності»), довідників чи посібників тощо, на прозору основу портрета;

• складанням вирізок намальованих елементів зовнішності людини.

Найбільш зручним, а тому поширеним способом складання композиційних портретів є використання композиційно-демонстраційних устатковин - пристроїв: ІКР - «Портрет», ІРК-2 (Польща); «Поліпроектор» (Японія); МІМІКС (США); «Портрет» (Україна).

Фотокомпозиційний портрет. Методику його складання започатковано в 1960-х роках. У ході допиту перед очевидцем розміщують серію звичайних фотознімків і пропонують йому відібрати ті, на котрих якась ознака певного елемента зовнішності схожа з такою, що запам'яталась.

Слідчий або фахівець, що присутній на допиті, вирізає з фотознімків ознаки зовнішності і наклеює їх на аркуш паперу. Таким чином складається портрет. Проміжки між ознаками ретушують.

Такий портрет дістав назву «фоторобота», приладу для виготовлення композиційних (синтетичних, складених) портретів (ПКП - прилад композиційний портретний).

Комплексний, або «живий», портрет: за показаннями очевидців гримують схожу на розшукуваного людину, потім її фотографують або фіксують на відеоплівку.

Ще одним способом (окрім описання та виготовлення суб'єктивного портрета) опосередкованого використання (матеріалізації) уявного образу про зовнішність особи є реконструкція обличчя за черепом. Це має місце, коли виявляються останки людського організму, зокрема черепа з рештками м'якої тканини.

Методика реконструкції обличчя за черепом, запропонована вченим-антропологом М. М. Герасимовим.

Метод дозволяє проводити реконструкцію обличчя загиблої (померлої) людини лише наближено до реальності. У сучасній криміналістичній практиці використовуються два різновиди цього методу:

• метод графічної реконструкції;

• метод пластичної (скульптурної) реконструкції.

Додаткову інформацію про розшукувану особу можна отримати не тільки від очевидців, потерпілих, а й оглядом місця події та аналізом речової обстановки. Мова йде про об'єктивні джерела інформації про зовнішність людини.

Обсяг і спосіб фіксації у разі виявлення трупа залежить від того, чи буде він упізнаним, чи ні. Для полегшення впізнання трупа надають наближений прижиттєвий вигляд «туалет трупа». Фотографують його за правилами оглядового, вузлового і детального знімання. Якщо труп не впізнано, то складають детальний опис за методом словесного портрета для картотеки невпізнаних трупів.

Одним із способів фіксації зовнішності є виготовлення посмертних масок, тобто об'ємних у натуральну величину гіпсових зліпків - копій обличчя трупа, які згодом можуть бути застосовані для ідентифікації.

Найефективнішими (об'єктивними, повними і достовірними) способами фіксації інформації про зовнішність є фотографування (сигнал етична або оперативна фотографія) та відеозапис.