Типологія держав.
ТИПОЛОГІЯ
КРАЇН СВІТУ. Слухаючи міжнародні новини,
зверніть увагу на те, що є держави, про
які говорять щодня і багато. Це США,
Франція, Німеччина, Росія, Китай, Японія,
Велика Британія, Італія, Польща, Іспанія,
Індія. Рідше згадують Канаду, Бразилію,
Австралію, Єгипет. А є країни, про які
ви можете не почути й протягом життя:
Бутан, Бруней, Беліз, Руанда, Кабо-Верде,
Піткерн чи Сент-Люсія. Про них інформаційні
агентства можуть згадати хіба в контексті
природних чи соціальних катаклізмів,
курйозних випадків чи надзвичайних
подій. Чому так? Відповідь проста: вся
справа в авторитеті держави, її ролі і
значенні в сучасному світі, які формуються
на основі багатьох якісних і кількісних
характеристик, таких, як внесок у світову
цивілізацію, кількість населення,
розміри території, величина
природно-ресурсного потенціалу, рівень
економічного розвитку, частка в світовому
виробництві чи в наданні послуг, рівень
продуктивності праці, індекс людського
розвитку, структура економіки та багатьох
інших п
оказників.
Відповідно до них розрізняють різні
типи країн.
Так, за розміром території серед країн світу виділяють: великі, площею понад 1 млн км2 (наприклад, Росія, Канада, США), середні, площа яких змінюється у межах 100 тис. – 1 млн км2 та малі, площею менш як 100 тис. км2. Окрему групу становлять мікродержави, площа яких не більша за 1 тис. км2 (Ватикан, Монако). Україна за цим показником посідає 44 місце.
Етапи формування політичної карти світу.
Політична карта відображає тривалий історичний розвиток людського суспільства впродовж багатьох тисячоліть. Територіальний поділ світу постійно змінюється, тому й політична карта характеризується динамічністю і нестабільністю.
Формування політичної карти світу нараховує декілька тисячоліть. У цьому процесі визначають 4 етапи: стародавній, середньовічний, новий і новітній. Стародавній етап (від епохи виникнення форм держави до V ст. н.е.) пов'язується з виникненням, розквітом і крахом перших державних утворень. Деякі з них (Давній Єгипет, Карфаген, Давня Греція, Давній Рим та ін.) внесли великий вклад у розвиток світової цивілізації. Вони розпочали політико — територіальний поділ географічного простору, перші міждержавні завоювання. Державні кордони тоді збігались, як правило, з природно-географічними рубежами.
Середньовічний етап (V—XV ст.) це головним чином, феодальна епоха. Складався внутрішній ринок, переборювалась відокремленість господарств, територій, зароджувались елементи ринкової економіки. Проявилось прагнення держав до далеких територіальних завоювань. У цей період існували держави: Візантія, Священна Римська імперія, Англія, Іспанія, Португалія, Київська Русь та ін. В цілому за рівнем державно-територіального поділу континентального простору до Європи наближалась лише Азія. Решта великих регіонів — Африка, Америка, Австралія з Океанією — були далеко позаду навіть Азії.
Новий етап (з рубежу XV—XVI століть до Першої світової війни в XX столітті) — це епоха зародження, підйому та утвердження ринкових відносин. Починається з епохи великих географічних відкриттів, які заклали підвалини європейській колоніальній експансії і поширенню міжнародних господарських зв'язків. Найбільшими колоніальними державами стали Англія, Іспанія, Португалія, Франція, Нідерланди, Німеччина.
Початок новітнього етапу в формуванні політичної карти світу пов'язується із закінченням Першої світової війни. У його складі визначають три періоди.
Перший період ознаменувався появою на карті світу СРСР. Розпалась Австро-Угорщина, змінились межі багатьох держав, утворились суверенні країни: Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів і словенців та ін. Розширились колоніальні володіння Великобританії, Франції, Бельгії, Японії.
Другий період (після Другої світової війни), крім змін на політичній карті Європи, ознаменувався ще й розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав в Азії, Океанії, Латинській Америці.
Третій період ознаменувався крахом комуністичної системи і розпочинається з 90-х років XX ст.
Політична карта світу в кінці XX століття. У світі нараховується 193 суверенних держави. В результаті розпаду в 1991 —1993 pp. трьох соціалістичних федерацій — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФРЮ) і Чехословацької Соціалістичної Республіки (ЧССР) відбулися серйозні зміни на політичній карті Європи та Азії (в 1993 р. також була змінена форма правління однієї із держав Азії — Камбоджі: там після 23-річної перерви була відновлена монархія, країна знову стала королівством), деякі — в Африці та Океанії. Досягли незалежності Еритрея (в Африці), яка відділилася від Ефіопії і стала республікою в кінці 1993 p., і Республіка Палау (в Океанії), що вийшла із Мікронезії і звільнилася від опіки СІНА (за мандатом ООН) наприкінці 1994 р. Нові держави на їхнє прохання були прийняті в ООН: 14 країн у 1992 р. і 6 — у 1993 р. («новачки» Чехія, Словаччина, Еритрея, давні Андорра й Монако і новостворена Македонія).
