2.Функціональні зміни в організмі жінок в процесі тренування.

Загальна м'язова сила у жінок складає приблизно 2/3 цього показника у чоловіків. В силі різних м'язових груп є істотні відмінності. Порівняно з чоловіками, у жінок відносно слабкіші м'язи верхніх кінцівок, пояси верхніх кінцівок і тулуба. Їх МДМС (максимальна довільна м’язова сила)складає 40-70% від МДМС м'язів у чоловіків. Водночас сила м'язів нижньої половини тіла, включаючи м'язи нижніх кінцівок, у жінок приблизно лише на 30% менша, ніж у чоловіків. Ймовірно, на м'язи нижніх кінцівок під час ходьби, бігу і т.ін. впливає побутове тренування.

Відмінності в силових можливостях жінок і чоловіків головним чином залежать від різниці в розмірах тіла, а точніше - в об'ємі м'язової тканини. Силові можливості м'язів однакових розмірів (товщина) у жінок майже такі ж, як і у чоловіків.

Процентне співвідношення швидких і повільних волокон в м'язах у нетренованих жінок і чоловіків схоже, як, втім, і у спортсменів (жінок і чоловіків) - представників одних і тих же видів спорту. Товщина всіх видів м'язових волокон у жінок в середньому менша, ніж у чоловіків.

Результати в стрибках і в спринтерському бігу певною мірою залежать від м'язової сили, що особливо проявляється за умов швидких рухів. Жінки помітно програють чоловікам в цих вправах. У разі великих швидкостей руху динамічна сила, що проявляється у жінок, достовірно менша, ніж у чоловіків. Однак віднесена до ваги чистої маси тіла ізометрична і динамічна (ізокінетична) сили у випадку малих швидкостей руху майже однакова у жінок і чоловіків. Якщо віднести результат в стрибках до ваги тіла, то жінки в цьому показнику практично не поступаються чоловікам: рекордний стрибок у висоту однаковий - 3,2 см/кг у чоловіків і у жінок, а рекордний стрибок в довжину відповідно 12,5 і 12,3 см/кг. У бігу на 100 м середня швидкість у чоловіка-рекордсмена, віднесена до ваги його тіла дорівнює 8,4 м/хв/кг, а у жінки-рекордсменки - 9,5 м/хв/кг. Таким чином, жінки навіть бігають "швидше" за чоловіків, якщо швидкість їх бігу співвідносять з вагою тіла.

Здатність до зростання м'язової сили під впливом спрямованого силового тренування, у жінок відносно менша, ніж у чоловіків. Ця відмінність найпомітніша у віковий період від 16 до 30 років і менше [в період статевого дозрівання (до 12-14 років)], а в період статевої інволюції (після 40 років) це зростання припиняється, що опосередковано вказує на важливу роль чоловічих статевих гормонів (андрогенів) у розвитку м'язової сили.

Силове тренування у жінок відносно більше впливає на зменшення жирової тканини і ваги тіла та збільшення м'язової маси порівняно з чоловіками. Це, ймовірно, пояснюється тим, що ступінь м'язової гіпертрофії значною мірою регулюється чоловічими статевими гормонами, концентрація яких в крові в нормі у чоловіків в 10 разів вище, ніж у жінок

3. Анаеробні енергетичні системи у жінок.

До анаеробних енергетичних систем, як відомо, відносяться алактатна, фосфагенна (АТФ + КФ) і лактатна (гліколітична) системи. Ємність їх у жінок нижче, ніж у чоловіків, що пов'язане перш за все з меншою м'язовою масою у жінок. Нижча ємність систем анаеробної енергопродукції визначає і нижчу анаеробну працездатність.

Концентрація АТФ і КФ в м'язах у жінок приблизно така ж, як і у чоловіків. Через менший об'єм м'язової тканини загальна кількість м'язових фосфагенів у жінок знижена порівняно з чоловіками. Навіть у спортсменок високого класу, що спеціалізуються у веслуванні, максимальна ємкість фосфагенної системи (близько 100 кал/кг ваги тіла) в середньому лише рівна такій у нетренованих молодих чоловіків. У нетренованих молодих жінок вона значно менша (близько 60 кал/кг ваги тіла). Різниця між спортсменами і спортсменками ще більша. Якщо ємність фосфагенної системи відносити до ваги чистої маси тіла (м'язової маси), різниця між жінками і чоловіками буде менша.

Потужність фосфагенної системи, визначена під час короткочасної тестової роботи (вбігання на сходи з максимально можливою швидкістю), рівна у нетренованих жінок в середньому близько 130 кгм/с, що на 20% менше, ніж у нетренованих чоловіків (160 кгм/с). Приведена до ваги тіла, вона однакова у жінок і чоловіків в різному віці. Це добре узгоджується з даними про відсутність переваги чоловіків перед жінками в швидкості спринтерського бігу, коли її теж співвідносять з вагою тіла.

Концентрація молочної кислоти в крові після максимальної анаеробної роботи у жінок менше, ніж у чоловіків (і у нетренованих, і у високотренованих). На підставі цих даних можна припускати, що ємкість анаеробної лактатної системи у жінок менша, ніж у чоловіків. Відмінності виявляються і під час визначення її стосовно відношенню до ваги тіла: в середньому у нетренованих жінок близько - 100 кал/кг, у нетренованих чоловіків - близько 200 кал/кг, у жінок-веслярів - близько 170 кал/кг, у чоловіків-веслярів - більше 250 кал/кг. Статеві відмінності в ємкості лактатної енергетичної системи залежать не тільки від різниці в розмірах тіла (об'ємі м'язової маси), але і від виду фізичної підготовленості. Жінки мають нижчі результати порівняно з чоловіками в змаганнях на таких дистанціях, на яких енергетичне забезпечення в дуже значній мірі спирається на лактатну (гліколітичну) енергетичну систему. Тому результати жінок в бігу на 400 і 800 м, і в плаванні на 100 м відносно більше відстають від результатів чоловіків.