4. Методичні підходи до проведення допінг-контролю

Бажання штучним шляхом збільшити свою силу та витривалість виникли одночасно з появою перших спортивних змагань. В зв‘язку з цим виникла потреба у проведенні допінг-контролю, який офіційно був запроваджений під час Олімпійських ігор в Греноблі в 1968р. В наступні десятиріччя список заборонених препаратів і методів стимуляції багаторазово змінювався і доповнювався. Було розроблено велику кількість методів, які призначались для визначення речовин, що використовувалися в якості допінгу. Згідно встановленим правилам, для аналізу на заборонені субстанції під час допінг-контролю спортсмени здають переважно сечу. Крім того, в деяких випадках для ідентифікації конкретних препаратів можуть бути отримані зразки крові, плазми, сироватки і волосся.

К л а с и ф і к а ц і я с т и м у л ю ю ч и х п р е п а р а т і в. З урахуванням великого розмаїття заборонених речовин не існує списку, в якому всі вони було б перераховані поіменно. Як правило, кожна група доповнюється фразою: «...і аналогічні речовини». Результатом чого є заборона на використання всіх сполук, близьких за фармакологічними і фізико-хімічними властивостями. Нижче подається класифікація заборонених субстанцій і методів впливу, запропонована МОК і Всесвітнім антидопінговим агентством (ВАДА) в 2003р.(див. табл. 7.2). Для деяких лікарських препаратів і речовин, таких як бета-блокатори, кортикостероїди, місцеві анестетики, марихуана і алкоголь, заборона на використання обмежується окремими видами спорту з урахуванням медичних показів.

Таблиця 7.2 Класифікація заборонених субстанцій і методів впливу, запропонована міжнародним олімпійським комітетом (МОК) Всесвітнім антидопінговим агентством (ВАДА)

І Заборонені класи речовин

А. Стимулятори

В. Наркотичні речовини

С. Анаболічні препарати

D. Діуретики

Е.Пептидні гормони, міметики та їх аналоги

F. Препарати з антиестрогенною активністю

G. Маскуючі препарати

ІІ Заборонені методи впливу.

А. Стимуляція транспорту кисню

В. Фармакологічні, хімічні та фізичні маніпуляції

С. Генний допінг

ІІІ Класи субстанцій, заборонених в окремих видах спорту

А. Алкоголю

В. Каннабіноїди

С. Місцеві анестетики

D. Глюкокортикоїди

Е. Бета-блокатори

С т и м у л я т о р и. Стимулятори представляють собою, очевидно, найбільш давній вид субстанцій, які використовувалися людиною в якості допінгу. До них відносяться: амфетамін, ефедрин, кофеїн, кокаїн. Перша допінгова речовина, яка виявлена у зразках сечі спортсменів ХХ ст. відносилась до амфетамінів. Оскільки ефедрин входить до складу низки препаратів проти застуди, а кофеїн міститься у багатьох холодних і гарячих напоях, була встановлена межа граничного вмісту цих речовин в сечі, що вимагає проведення кількісної оцінки їх вмісту в сечі. Нові правила, які набрали чинності з січня 2004р., повністю зняли заборону на використання кофеїну.

Н а р к о т и ч н і р е ч о в и н и. Клас наркотичних речовин включає такі субстанції, як опіоїдні анальгетики морфінового типу і близькі за структурою речовини, за деякими виключеннями, зокрема, етилморфіну і кодеїну, зробленими через їх незначний анальгетичний вплив. Використання інших лікарських препаратів не опіоїдного типу, наприклад, ацетилсаліцилової кислоти або диклофенаку, дозволено.

А н а б о л і ч н і п р е п а р а т и. Якщо використання стимуляторів і наркотиків становить собою інтерес під час змагань, то анаболічні препарати є ефективним засобом впливу в період проведення тренувальних занять. Речовини, які стимулюють ріст м‘язової тканини і збільшення силових показників, були внесені в список заборонених субстанцій МОК в 1976р., а після 1993р. в клас анаболічних препаратів були включені не тільки стероїди – похідні тестостерону, але й інші, такі, як кленбутерол, оскільки бета-2-агоністи також викликають анаболічний ефект за умови їх використання в дозах, які суттєво перевищують терапевтичні.

Діуретики. Діуретики розглядаються в якості допінгових препаратів на основі таких фактів: а) спортсмени, які змагаються у видах спорту, де відбувається поділ на вагові категорії, можуть знижувати масу тіла штучно стимульованим діурезом, тобто збільшенням відділення сечі; б) збільшення водних витрат призводить до розбавлення сечі і зниження концентрації виділюваних речовин. Таким чином, діуретики можуть маскувати використання заборонених субстанцій, для яких встановлено кількісний поріг вмісту в сечі. Клас діуретиків, зокрема, може слугувати демонстрацією фізико-хімічної гетерогенності однієї групи препаратів. На основі хімічної структури, місця і механізму впливу діуретичні препарати можуть бути розділені приблизно на 6 груп. Це так звані тіазіди (наприклад, гідрохлортіазід), похідні сульфамоїлбензойної кислоти (наприклад, фуросемід), осмотичні діуретики (наприклад, манітол), інгібітори карбоангідрази (наприклад, ацетазоламід), похідні феноксіоцтової кислоти (наприклад, етакринова кислота) і калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон).

Б е т а – б л о к а т о р и. Препарати, які блокують бета-адренорецептори, заборонені для використання в таких видах спорту, як стрільба і стрибки на лижах через їх седативний ефект. До сучасних бета-блокаторів відносять такі препарати: атенолол, бетаксолол, бісопролол, метопролол, надолол, піндолол, пропранолол, тімолол, карведілол, небіволол. Починаючи з 1988р., цей клас препаратів був включений МОК в список заборонених для використання субстанцій.