2. Сімейний кодекс розрізняє судову і адміністративну форму розірвання шлюбу.

При адміністративній процедурі шлюб розривається органами РАГСу, за наявності 2-х умов:

• Взаємна згода подружжя.

• Відсутність малолітніх чи неповнолітніх дітей.

Роль органів РАГСу відноситься до простої реєстрації розлучення, а тому виясняти причини розлучення вони не мають права.

Реєстрація розірвання шлюбу проводиться по спливу одного місяця з моменту подачі заяви. По спливу такого терміна органи РАГСу видають акт про розірвання шлюбу та фактично з даного моменту шлюб вважається припиненим.

Якщо один із подружжя не має можливості з’явитися для подання такої заяви з поважних причин, таку заяву має право подати інший з подружжя, при цьому підпис того хто не з’явився потребує матеріального посвідчення.

Також в органах РАГСу шлюб може бути розірвано і за заявою лише одного із подружжя:

• Якщо інший з подружжя визнаний безвістю відсутнім.

• Якщо інший з подружжя визнаний недієздатним.

До такої заяви необхідно додатково додати рішення суду.

Шлюб за даних обставин розривається незалежно від наявності дітей.

Згода іншого подружжя не має значення, оскільки згода безвістю відсутньої особи не може бути отримана, а недієздатна особа не може виразити свою волі.

Спір про поділ майна, про сплату аліментів тому з подружжя хто є непрацездатним, а також спір про місце проживання дітей розглядається судом незалежно від того, що шлюб був розірваний органах РАГСу.

Один із подружжя або опікун недієздатної особи вправі звернутися в суд за вирішенням даних питань у будь-який момент.

У випадку появи особи яка була визнана померлою, шлюб може бути поновленим тільки за згодою обох з подружжя.

Розірвання шлюбу органом РАГСу може бути визнано судом фіктивне, якщо буде встановлено, що жінка і чоловік продовжували проживати сім’єю та не мали наміру припинити шлюбні відносини.

3. Розірвання шлюбу в судовому порядку може бути у таких випадках:

• Коли відсутня спільна згода подружжя.

• Наявність спільних малолітніх або неповнолітніх дітей.

В судовому порядку розглядається навіть якщо є згода, але спільну заяву не подає.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя.

Позов не може бути пред’явлено з моменту народження дитини і протягом одного року після народження дитини.

Під час вагітності або протягом року народження дитини можна пред’явити позов про розірвання шлюбу за умови, що батьківство відносно дитини визнано іншою особою.

Якщо один із подружжя визнаний недієздатним, то позов про припинення шлюбу може подати опікун, якщо цього вимагають інтереси недієздатного.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу по спливу одного місяця з дня подачі заяви.

Розірвання шлюбу при відсутності згоди одного з подружжя має свою специфіку. В даному випадку підставою для розірвання шлюбу є встановлення обставин за яких подальше сімейне життя є неможливим.

Суд може вживати заходи для примирення подружжя, за умови, що це не суперечить інтересам цього подружжя або моральним засадам суспільства.

При розірванні в судовому порядку шлюб вважається розірваним з моменту набрання сили вироком суду.

Реєстрація розірвання шлюбу в органах РАГСу та отримання свідоцтво про розлучення не входять до складу юридичних фактів, які необхідні для припинення шлюбу. Воно може бути в будь-який момент.

Особисті немайнові та майнові права подружжя.

1. Особисті немайнові права і обов’язки подружжя.

2. Законний режим майна подружжя.

3. Договірний режим майна подружжя.

4. Особливості поділу спільного майна подружжя.

5. Відносини по утриманню подружжя.

1. Особливі немайнові права подружжя займають більше місця ніж майнові та відіграють більшу роль в житті подружжя.

Але не всі особисті немайнові права є врегульовані правом.

В даному комплексі прав перебувають більшість відносин повсякденного життя. Бувають випадки коли особисті немайнові права закріплені в нормах права, вони все одно носять характер норм декларацій. Перш за все мова йде про ті норми, які закріплюють рівність подружжя.

Норми, які закріплюються особисті немайнові правовідносини можна поділити на 2 групи:

• Норми першої групи засновані на принципі, що зміна сімейного стану особи не впливає на її конституційні права.

Зокрема дружина і чоловік мають рівне право на повагу своєї гідності, звичок, уподобань, право на фізичний і духовний розвиток, право на здобуття освіти, право на прояв своїх здібностей, право на створення умов до праці та відпочинку, право на вибір місця свого проживання.

Всі ці права є елементами загального конституційного статусу особи.

Кожен з подружжя має право припинити свої відносини. Примушування до припинення або збереження шлюбних відносин є порушенням права на особисту свободу.

Ці права були включені до СКУ на підставі історичних підстав.

В більшості випадків порушення цих прав є підставою для розірвання шлюбу.

• Друга група норм встановлює рівність у вирішенні питань сімейного життя.

Зокрема, питання виховання і освіти дітей, вирішення проблем батьківства і материнства.

За порушення даних прав також неможливо притягнути до санкції.

Норми вказують на те, що юридичні акти кожного з подружжя відношення дітей, майна і усиновлення мають рівне правове значення.

До цих прав також відноситься правило, що дружина і чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову спільних відносин, спільно дбати про забезпечення сім’ї, спільно дбати про забезпечення в сім’ї про повагу до батька та матері.

До цих прав також відносяться право на батьківство та материнство, тобто якщо одне із подружжя не бажає мати дітей або не може мати дітей, дана підстава може бути підставою для розлучення.

Норми, які мають чисто сімейний характер (права подружжя на вибір прізвища).

2. Законний режим подружжя представляють собою такий порядок врегулювання майнових відносин, якій базується безпосередньо на нормах законодавства та носить універсальний характер, оскільки він розрахований на всіх осіб, які мають статус подружжя.

Даний режим є більш розповсюджений ніж договірний і характеризується єдиною структурою та загальним набором правових засобі його регулювання.

Діючий в Україні режим подружжя характеризується як режим спільності придбання. Тобто майно придбане в подружжі визнається спільним, дошлюбне майно визнається роздільним.

Такий режим встановлений в силу самого припису закону і виникає з моменту виникнення подружніх відносин.

В свою чергу припинення законного режиму може бути пов’язано з наступними обставинами:

• Смерть одного з подружжя.

• Припинення шлюбу шляхом розлучення.

• Встановлення режиму окремого проживання.

• Встановлення договірного режиму.

В відповідності до норм СКУ майно подружжя може бути належати на праві спільної сумісної власності або на праві особистої приватної власності.

В першому випадку власниками майна є подружжя. А в другому один з подружжя.

Основу діючого в Україні законного режиму майна подружжя складає спільність майна, яке було придбане подружжям за час шлюбу.

Невід’ємним елементом законного режиму майна подружжя є презумпція спільності придбання. тобто речі, грошові кошти, цінні папери придбані під час шлюбу вважається спільним майном, якщо інше не буде доведено зацікавленою стороною.

А тому, у разі виникнення спору щодо майна, в суді необхідно доводити, що майно є індивідуальним, тобто приватним.

На режим спільності не впливає той факт, що один із подружжя з поважної причини не мав самостійного заробітку.

До поважних причин належать:

• Хвороба.

• Навчання.

• Ведення домашнього господарства.

• Догляд за дітьми.

Цей перелік не є вичерпний.

Законодавство не містить переліку об’єктів, які відносяться до спільної сумісної власності.

СКУ встановлює, що об’єктом спільної сумісної власності можуть бути будь-які речі, які не вилучені з цивільного обігу.

Такий же режим стосується і речей професійних занять, які були придбані під час шлюбу.

Якщо річ яка приносить доходи належить одному з подружжя, то спільної суспільної власності не буде.

Якщо одним із подружжя укладений договір в інтересах сім’ї, то грошові кошти, гонорар або виграш, які були отриманні за цим договором, є об’єктом спільної сумісної власності.

Особливою рисою спільної суспільної власності подружжя є їх безчастковий характер, тобто частки в майні подружжя не визначаються і кожен з них володіє, користується і розпоряджається в цілому.

Така ситуація тягне два наслідки:

• За загальним правилом дії одного з подружжя по володінню, користуванню та розпорядженню спільним майном розглядається як дії обох з подружжя. Тобто згода іншого з подружжя передбачається.

При цьому не потрібно, що б один із подружжя видавав іншому довіреності. Але дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений одним із подружжя без її або його згоди, якщо даний договір виходить за межі дрібно-побутового.

• У випадках, прямо передбачених в законодавстві, на здійснення певних юридичних дій необхідно вираження волі обох з подружжя.

Недотримання такого правила тягне за собою недійсність договору.

За зобов’язаннями одного з подружжя, стягнення може бути накладене лише на частку спільної сумісної власності, яка виділена йому в натурі.

Стягнення може бути накладене на все майно, яке є на праві сумісної власності, якщо договір був укладеним одним із подружжя одним із сім’ї і те, що було одержано за договором теж було використано в інтересах сім’ї.

Аналогічно вирішується питання щодо прав осіб, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

До особистої приватної власності подружжя відносяться:

• Майно, яке придбане до шлюбу.

• Майно, яке придбане під час шлюбу, але за кошти які належали одному із подружжя до шлюбу.

• Майно, набуте за час шлюбу, але в порядку дарування або успадкування.

• Речі індивідуального користування, незалежно від того, що вони були придбані за час шлюбу.

• Премії, отриманні за особливі заслуги. Дана сума може бути визнана спільною сумісною власністю, якщо однин з подружжя доведе, що він своїми діями сприяв її одержанню.

• Страхові суми, які одержані за особистим страхуванням (тільки якщо внески були з особистих коштів одного з подружжя).

Якщо річ належить одному з подружжя, але дає дохід, то він також є власником цих доходів чи плодів.

Суд може визнати особистою приватною власністю одного з подружжя майно набуте ним під час окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Законодавство не лише визначає майно, яке відноситься до особистої приватної власності, але й передбачає певний порядок регулювання відносин, які складаються з приводу даного майна, а саме власнику (одному з подружжя) надається загальний дозвіл на здійснення будь-яких дій по відношенню майна на власний розсуд, а іншому з подружжя певна заборона. Законодавець обмежив волю власника шляхом встановлення норми, яка передбачає, що той з подружжя хто є власником майна визначає режим володіння, користування майном з урахуванням інтересів сім’ї, на сам перед дітей.