1. Поняття, види та підстави виникнення сімейних відносин.

2. Суб’єкти та об’єкти сімейних правовідносин.

3. Здійснення сімейних прав та виконання обов’язків.

Сімейні відносини – це відносини які виникають в шлюбі і сім’ї.

Сімейні відносини носять тривалий характер.

Дана особливість визначається метою таких правовідносин.

Сімейні відносини за предметом можна поділити на:

• Особисті немайнові.

• Майнові.

Правовідносини поділяються на:

• Внутрішні.

• Зовнішні.

Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних відносин.

По характеру захисту можна поділити на 3 групи:

• Відносні права, яким властивий абсолютний характер захисту від посягань інших осіб.

• Абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин.

• Відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної оборони.

Врегулювання сімейних відносин здійснюється на підставі сімейних відносин з метою забезпечення сім’ї, забезпечення належного виховання та забезпечення відносин на паритетних засадах.

Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на особисте життя їх учасників, права на особисту недоторканість і право на недопустимість свавільного втручання в сімейне життя.

Сімені відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Підставами сімейних відносин є юридичні факти.

Юридичні факти поділяються на:

• Дії (народження, смерть).

• Події (укладення, розірвання шлюбу, усиновлення, становлення батьківства).

Юридичні факти:

• Правопороджуючі (укладення шлюбу).

• Правозмінюючі (зміна призвища).

• Правоприпиняючі (розірвання шлюбу).

• Правоперешкоджаючі.

Важливе значення для сімейних відносин має реєстрація актів цивільного стану (запис про народження, про смерть, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, встановлення батьківства). Про кожну реєстрацію видається свідоцтво.

2. Особливістю сімейних правовідносин є те, що їх суб’єктами може бути лише фізичні особи. При цьому вони мають бути наділені відповідною дієздатністю та правоздатністю.

Зміст правоздатності складають ті права і обов’язки, які виникають в сфері сімейних правовідносин. Але в деяких випадках законодавство встановлює обмеження такої правоздатності (тобто обмеження для громадян мати ті чи інші права і обов’язки), таки обмеження встановлюються в інтересах громадян та суспільства.

Дієздатність в сімейному праві виникає з досягненням певного віку (18 років). Однак законодавство передбачає можливість набуття певних прав раніше.

Якщо особа визнається не дієздатною, то дана обставина також тягне за собою обмеження певних сімейних прав.

Учасниками сімейних правовідносин виступають: подружжя, батьки і діти, усиновлювач та усиновлений, опікун та підопічний, інші члени сім’ї.

Для визначення учасників сімейних правовідносин важливе значення є факт родцтва.

Рідство – це кровний зв’язок осіб, які походять один від одного або від спільного пращура. Воно може бути прямою та боковою.

Ступінь рідства визначає обсяг прав і обов’язків між родичами.

Також ступінь рідства враховується законом при встановленні чергових притягнення родичів по виконанню обов’язків по утриманню дітей.

Усиновителі та усиновлювачі не є кровними родичами, але законодавець прирівнює їх відносини до кровного походження.

Крім рідства відносини між учасниками можуть виникати і на підставі інших фактів (укладення шлюбу).

Крім рідства є також свояки.

Для визначення сімейних правовідносин використовують поняття сім’ї.

Сім’я – це особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають спільна права та обов’язки.

Права члена сім’ї також має і одинока особа.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом та які не суперечать мораль суспільства.

Сім’ю також може створити особа, яка має дитини.

Об’єктами сімейних правовідносин виступають особисті немайнові блага або майнові права.

Як правило об’єкт цивільних правовідносин носить комплексний характер.

Речі як об’єкт сімейних правовідносин можуть виступати або у вигляді майна або дії (дії по вихованню дитини, дії по управлінню спільним майном).

Не можуть розглядатися як об’єкти правовідносин діти, вони є суб’єктом.

3. Здійснення сімейних прав і обов’язків через принципи (дотримання закону, повага до загальнолюдських принципів, повага до сім’ї).

В залежності від ступені свободи сімейні права можна поділити:

• Сімейні відносини, які зачіпають суспільство в цілому і регулюються імперативними нормами. Їх здійснення розглядаються як обов’язок. За невиконання таких обов’язків застосовуються санкції.

• У правовідносинах другої групи суспільний інтерес також присутній, але реалізація прав і обов’язків передається на розсуд учасників правовідносин, а тому імперативне регулювання частково поступається місцем диспозитивним. Реалізація таких прав є не обов’язковим.

• В третій групі публічний інтерес практично відсутній, мова йде про захист приватних інтересів членів сім’ї.

Сімейні права тісні пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо особа не може самостійно здійснювати свої права у силу недієздатності або обмеженні дієздатності, то ці права здійснює опікуни та піклувальники.

Здійснення суб’ктивних сімейних прав та виконання обов’язків можливе шляхом дій так і бездіяльності.

Якщо мати або батько дитини є неповнолітніми, то їх батьки зобов’язані надавати допомогу у здійсненні батьківських прав.

Захист сімейних прав здійснюється судом.

Рішення органу опіки піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом 10-ти днів з моменту виникнення такого рішення заінтересована особа не оскаржила його до суду.

У випадках прямо зазначених в законодавстві при розгляді спору в суді, обов’язковою є учать органів піки та піклування. Зокрема при визначенні місця проживання дитини; про позбавлення і поновлення в батьківських правах; у випадку вирішення питань щодо управління батьками майном дитини; у справах відносно скасування або визнання усиновлення недійсним.

За захистом прав до суду може звернутися особа, яка досягла 14-ти років. Для захисту прав малолітніх і недієздатних осіб до суду звертаються її законні представники (батьки та опікуни).

Способи захисту прав є:

• Встановлення правовідношення.

• Припинення правовідносин.

• Примусове виконання обов’язків (сплата аліментів).

• Припинення дій, які порушують сімейні правовідносини.

• Відновлення правовідносин.

• Відшкодування шкоди.

Забезпечення правового захисту сімейного права досягається як застосуванням сімейно-правових санкцій так і іншими законодавчими засобами.

До сімейно-правових санкцій можна віднести: позбавлення батьківських прав; звільнення дітей від обов’язку утримувати батьків; визнання шлюбу недійсним; визнання усиновлення недійсним.

Згідно цивільного законодавства існує можливість обмеження особи в дієздатності, яка зловживає алкогольні чи наркотичні засоби і тим самим заважає здійсненню сімейних прав та обов’язків. Також, за несплату елементів, сплачується неустойка.

Трудове законодавство містить норми, які забороняють безпідставно відмовляти вагітним жінкам, жінкам які мають малолітніх дітей.

Адміністративне законодавство встановлює відповідальність за несвоєчасну реєстрацію народження дитину.

Кримінальне законодавство встановлює відповідальність за жорстоке поводження з дітьми, за ухилення від сплати аліментів, примушування до жебракування.

На загальних умовах до вимог, що випливають з сімейних відносин позовна давність не застосовується. Але є винятки: щодо розподіл майна після розірвання шлюбу – 3 роки;

до вимог про визнання батьківства або визнання материнства встановлюється позивна давність – 1 рік (з моменту як особа узнала про своє батьківство).

Шлюб.

1. Поняття та правова природа шлюбу.

2. Умови та порядок укладення шлюбу.

3. Особливості укладення шлюбу засудженими особами та з іноземними громадянами.

1. Існує декілька теорій, які пояснюють правову природу шлюбу.

За загальними підставами шлюб можно кваліфікувати:

• Шлюб як договір.

• Шлюб як таїнство.

• Шлюб як інститут особливого роду.

Теорія шлюбу як договір бере свій початок в стародавньому Римі, оскільки шлюбні відносини носили характер угоди.

Вподальшому, канонічні норми надали шлюбу характер таїнства, підкреслюючи його моральність, а тому підпадали під це ще етичні та релігійні моменти шлюбу.

На місце релігійного уявлення про шлюб приходе інститут особливого роду. В шлюбі виділяються відносини матеріальні, духовні і моральні. Не завжди визначені законом, а тому не можна робити висновок, що шлюб це договір.

Шлюб – це вільний, рівний союз чоловіка і жінки, зареєстрований в законному порядку.

Ознаки:

• Шлюб – це союз жінки та чоловіка.

• Шлюб – це вільний, моногамний союз.

• Шлюб – це рівноправний союз.

• Шлюб – це союз, який укладається в державній формі, тобто до його укладення держава пред’являє свої вимоги.

• Шлюб знаходиться під захистом держави.

Відносно походження, то на давньоруському: брачити – виділяти хороши, відкидати погане. Від слюб – любити.

Характерними особливостями шлюбу є:

• Взаємна любов.

• Моральна та матеріальна підтримка.

• Спільне виховання дітей.

В шлюбних відносинах держава вимагає дотримуватись правил моралі.