184. Недоторканність монарха.

Статус монарха характери-зується насамперед тим, що вiн влада-рює за власним правом. Його влада є непохiдною вiд волевиявлення яко-гось iншого державного органу або ви-борчого корпусу, що притаманне рес-публiкам. У конституцiях бiльшостi монархiй мiстяться положення про те, що монарх не несе полiтичної вiдповiдальностi за свої дiї як глави держави або як формального глави виконавчої влади. Вважається, що він дiє за порадою своїх мiнiстрiв, якi i несуть відповідальність

проголо-шується недоторканнiсть особи монарха, яка насамперед означає, що вiн не може бути звинувачений у порушеннi норм права i є непiдсудним. Недотор-каннiсть монарха знаходить вияв i в тому, що посягання на його особу зви-чайно вiдносять до тяжких злочинiв. Так, у Великобританiї такi посягання квалiфiкуються як державна зрада. Все це вiдбиває сучасне сприйняття фео-дального принципу, за яким <монарх не може бути неправий, i його дiї не можуть бути неправомiрними>.

185. Особливості конституційно-правового статусу президента в зарубіжних державах.

На вiдмiну вiд монарха, главу держави в республiцi - президента - обирають. Як зазначалося, порядок обрання президента залежить вiд прийнятої форми державного правління

Особливостi конституцiйного статусу глави держави визначають характер i обсяг його повноважень. У президентських республiках глава держави одержує свiй мандат вiд виборчого корпусу i завжди надiлений широкими i реальними владними повноваженнями. Тут президент є важ-ливою ланкою у державному механiзмi i вiдiграє чи не найголовнiшу роль у державно-полiтичному життi. Це стосується i глав держав у деяких країнах iз змiшаною республiканською формою правлiння.

У парламентарних республiках глава держави отримує мандат вiд парламенту, i його влада є похiдною. Вiн звичайно не має iстотних влад-них повноважень i реалiзує свою компетенцiю здебiльшого у взаємодiї з урядом. Статус такого президента в цiлому аналогiчний статусу глави держави у парламентарнiй монархiї.

186. Способи обрання президентів зарубіжних держав.

Для обрання на посаду президента до кандидата висуваються певні умови:

• громадянство держави, при чому в деяких країнах є вимога про те, що кандидат повинен бути не натуралізованим громадянином, а народженим в даній країні чи від громадян цієї країни;

• досягнення певного віку (як правило 35 років, але наприклад в Нікарагуа – 25 років, Венесуела – 30 років, Китай – 45 років; Італія – 50 років), інколи встановлюється і верхня межа віку – наприклад, в Намібії – 65 років;

• певний термін проживання в даній країні – в Болгарії – 5 років, в США – 14 років, в Грузії – 15 років;

• можуть ставитися й інші вимоги, наприклад до кандидата в президенти Нігерії ставиться вимога про наявність середньої освіти, в Терції, Азербайджані – вищої освіти, на Філіппінах кандидат повинен вміти читати і писати.

Кандидат в президенти може бути висунутий:

А) групою виборців (наприклад, не менше 500 осіб в Франції, але вони повинні бути членами парламенту, місцевих рад, місцевих рад департаментів, територіальних зборів заморських територій, мерами міст).

Б) політичними партіями, виборчими об’єднаннями, блоками;

В) членами парламенту (наприклад, не менше 50 членів парламенту в Угорщині мають право висунення кандидата на посаду президента).

Реєстрація кандидата в президенти часто супроводжується внесенням виборчої застави.

Системи обрання Президентів:

1. прямі вибори (Мексика, Франція)

   • голосують всі виборці, внесені до списку виборців.

2. непрямі вибори

3. багатоступеневі вибори

• коли парламент обирає Президента, але перед тим народ обирає парламент (такі вибори глави держави мають місце у парламентських республіках).

У парламентарних республіках, як правило, президент обирається шляхом багатоступеневих виборів. Є три варіанти:

1. Президент обирається тільки парламентом. Така система прийнята у Греції, Ізраїлі, Словаччині, Туреччині, Угорщині, Чехії.

2. Для обрання президента із депутатів парламенту і представників органів місцевого самоврядування утворюється спеціальна виборча колегія. Класичним прикладом такого варіанта може бути Італія.

3. Для обрання федерального президента формується особлива колегія, що складається з депутатів федерального парламенту і представників суб’єктів федерації. Прикладом такого варіанта може служити ФРН, де федеральний президент обирається із членів Бундестагу і представників земель, обраних законодавчими органами земель