11. Особливості джерел конституційного права в державах, що належать до англосаксонської системи права.

Особливості:

1. провідним джерелом права є судовий прецедент;

2. як правило немає чіткої їєрархії джерел права;

3. може існувати неписана конституція (Нова Зеландія, Великобританія);

4. закони дуже деталізовані;

5. суди безпосередньо творять право;

6. поширеним є конституційний звичай і правова доктрина.

До країн з такою системою джерел права відносять: Англія, США,Нова Зеландія, Канада, Австралія.

12. Особливості джерел конституційного права в державах, що належать до романно-германської системи права.

Романо-германська правова сім’я охоплює національні правові системи більшої частини країн Африки, Латинської Америки, а також країни континентальної Європи. Особливості:

1. основним джерелом права є закон;

2. всі джерела конституційного права складають чітку ієрархію;

3. формальне невизнання судового прецеденту як джерела права;

13. Особливості джерел конституційного права в в державах з мусульманською системою права.

Особливості:

• головним джерелом права є релігійні писання: Суна, Коран;

• роль основоного закону відіграє Коран;

• закони глави держави, постанови уряду, інші нормативно-правові акти повинні відповідати принципам шаріату;

• тісно пов’язана з типом політичного режиму.

До країн з такою системою права можна віднести держави Арабського сходу, Південної і Південно-Східної Азії.

14. Співвідношення національних джерел конституційного права з міжнародним правом.

У сучасному світі найприйнятнішим із вчень про співвідношення міжнародного та внутрішнього права є доктрина, що ґрунтується на синтезі теорій дуалізму та примату міжнародного права. При цьому необхідно виходити з доктрини єдності права як соціокультурного явища, що породжує єдиний у своїй основі правопорядок, котрий, у свою чергу, складається з відносно самостійних міжнародного та внутрішнього правопорядків. Останні не перебувають у ієрархічній залежності та тісно взаємодіють. Унаслідок цього виникають сфери спільного міжнародно-правового та національно-правового регулювання із безсумнівним приматом міжнародного права (щодо прав людини, деяких питань міжнародного морського права тощо). Водночас зберігаються галузі виключного міжнародно-правового та національно-правового регулювання .

Як свідчить світовий досвід, міжнародне право не ігнорує національного. Зокрема, узгоджена практика органів різних країн, що представляють власні держави в міжнародних відносинах, може істотно впливати на формування міжнародного звичаєвого права.

Якщо проаналізувати конституційні положення різних держав, можна дійти висновку: вони якось намагаються відстоювати свій суверенітет у тому сенсі, що тільки деякі з них віддають помітну перевагу нормам міжнародного, а не національного права, й лише окремі погоджуються на пріоритет міжнародного права над власною Конституцією. Але це аж ніяк не означає, що вони ігнорують чи нехтують міжнародними нормами.

Слід визнати, що відповідні положення конституційного права різних держав щодо взаємодії національного та міжнародного права часто є доволі абстрактними й формулюють, як правило, лише головну засаду такої взаємодії, залишаючи при цьому її конкретизацію практиці правозастосування.

Можна стверджувати, що держави в цих питаннях більшою мірою тяжіють до дуалістичної концепції, яка вимагає включення приписів міжнародного права в національне за допомогою відповідних механізмів. При цьому ефективність міжнародного права зрештою залежить від критеріїв, прийнятих у національних системах права.