- •3. Основні тенденції розвитку міжнародних відносин в повоєнний період. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої
- •2. Початок “холодної війни” і виникнення військово-політичних блоків у Європі і Америці.
- •9. Радянсько-югославський конфлікт.
- •10. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства.
- •12. «Празька весна» 1968 р. Втручання країн овд у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва.
- •7. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки. Утворення дрв. Боротьба в'єтнамського народу проти французької агресії
- •Китай і сша
- •8. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.
- •Паризька угода
- •15. Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт.
- •16. Крах мандатної системи на Близькому Сході. Утворення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльська війна 1948 рр.
- •19. Об'єднання Німеччини
- •17. Утворення нато, основний зміст Північноатлантичного договору.
- •18. Нато як один з найголовніших компонентів біполярної системи мв (50-80рр)
- •20. Трансформація нато наприкінці 80х- у 90х рр. Розширення нато на Схід у 90-х рр. Хх ст.
- •21. Західноєвропейська інтеграція у 50-х рр.
- •22. Еволюція єес в 60-80 рр.
- •23. Підписання Маастрихтського договору. Утворення єс.
- •24. Міжурядова конференція єс 1996-1997рр. Амстердамський договір.
- •1) Питання економічного та валютного союзу єс (“зона євро”).
- •2) Питання розширення єс.
- •3) Надання єс військового виміру.
- •26. Суецька криза 1956 року.
- •27. Шестиденна війна та її наслідки.
- •28. Кемп-девідський процес та його наслідки
- •29. Проблема безпеки Перської затоки в мв хх ст. Кувейтська криза
- •Кувейтська криза: коротка довідка
- •Історичні коріння та причини кризи в Перській затоці.
- •Утворення антиіракської коаліції.
- •Політика срср.
- •Роль оон у врегулюванні кризи.
- •30. Мв на Близькому Сході у 90-х рр. Хх ст.
- •13. Заключний етап нбсє у Хельсинкі.
- •14. «Нова східна політика» фрн. Становлення дипломатичних відносин між срср та фрн
- •18 Вересня 1973 р. Ндр і фрн стали членами оон.
- •11. Зміни у взаєминах провідних держав Європи і Америки в іі пол. 1950-х – на поч. 60-х рр.
- •4. Утворення двох німецьких держав
- •5. Громадянська війна в Китаї та проголошення кнр.
- •6. Війна в Кореї та її наслідки.
- •Північна Корея
- •Південна
- •13. Причини і поточні наслідки ґлобальної війни проти тероризму початку ххі ст. (Продовження).
21. Західноєвропейська інтеграція у 50-х рр.
Ідея про необхідність об’єднання західноєвропейських країн реальних обрисів на початку 1950-х років. Початок процесам інтеграції в Західній Європі поклало підписання (за ініціативою міністра закордонних справ Франції Робера Шумана) 18 квітня 1951 p. ФРН, Францією, Італією та країнами Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди та Люксембург). Паризької угоди про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС), яке почало функціонувати у серпні 1952 p. Воно мало на меті утворення спільного ринку продуктів горнорудної промисловості (вугілля, залізної руди, криці й металобрухту). Передбачалося колективне регулювання обсягів виробництва, рівня цін та інвестиційних програм у цих галузях. Ці країни виходили з того що вугілля та сталь – це такі галузі виробництва, які є основою основ подальшого розвитку важкої промисловості, яка в свою чергу є найважливішою в подальшому розвиткові економіки.
Наступним кроком стало подія 25 березня 1957 році, коли вищезгадані країни утворили ще дві організації: Євроатом та Європейське економічне співтовариство.
Перша організація мала на меті створення спільного ринку сировини та обладнання для атомної енергетики, об'єднання зусиль в галузі ядерних досліджень.
Метою Європейського Економічного співтовариства (ЄЕС) проголошувалося:
поступова ліквідація обмежень у торгівлі між країнами-учасницями;
ліквідація перешкод для пересування людей, капіталів та послуг між державами ЄЕС;
зближення законодавств країн ЄЕС;
розробка принципів узгодженої економічної політики;
спільна політика в галузі транспорту та сільського господарства.
Угоди почали набули чинності з весни 1958 p.
Великобританія не спромоглася очолити інтеграційні процеси в Європі. Тому вона відмовилася від підписання обох договорів (щоправда пізніше це було визнано помилкою). Великобританія зробила спробу протиставити цьому власне альтернативне об'єднання. У червні 1959 p. у Стокгольмі на нараді Великобританії, Австрії, Данії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції було ухвалено рішення про створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 p. було укладено договір про створення ЄАВТ, щоправда ця організація не була ефективною. Вже після утворення ЄАВТ стало зрозуміло, що ця організація не стане конкурентом ЄЕС через слабкість країн, що входили до неї. Згодом ЄАВТ перетворилася у структуру яка діяла лише у зовнішньоторговельній сфері, її вплив був дуже незначний. На сьогоднішній день до складу ЄАВТ входять: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.
22. Еволюція єес в 60-80 рр.
Наступним кроком у еволюції європейської інтеграції стало 20 липня 1963 року. У столиці Камеруну Єунде підписується Єундська конвенція. В ній було закріплено розширення сфери дії ЄЕС і умови співробітництва із 26 країнами Африки, більшість з яких складають колонії Франції.
У 1967 році злиття 3-х організацій (Євроатом, Європейське об’єднання вугілля та сталі та ЄЕС) у організацію під єдиним керівництвом ЄЕС, яку стали називати “парасольковою” структурою.
У 1968 році перший етап європейської інтеграції завершується по трьом основним напрямам:
завершується утворення митного союзу ЄЕС, скасовано будь які обмеження на пересування товарів через митниці;
утворюється єдиний ринок сільськогосподарської продукції;
сформовано єдиний механізм координації торговельно-економічної та соціальної політики.
Початком європейського політичного співробітництва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p.
Наступним кроком європейської інтеграції стало підписанння 22 липня 1972 року угоди між ЄЕС та ЄАВТ про загальноєвропейську зону вільної торгівлі (взаємна торгівля на пільгових умовах), яка діє і сьогодні.
1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). У 1973 p. Великобританія, Данія та Ірландія стали членами ЄЕС, у 1981 p. членом ЄЕС стала Греція.
Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.
Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували своїх представників до Європарламенту. Після червня 1979 року громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.
На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової).У 1986 році в еволюції ЄЕС відбулася дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт, який юридично закріпив функції європейського політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства.
Він став першим кроком на шляху до економічного союзу. В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства. Крім того, цей договір привніс такі нововведення:
формалізував Європейське політичне співробітництво, Європейську валютну систему та Європейську раду;
до компетенції ЄС було додано 6 нових галузей: єдиний ринок, валютне співробітництво, соціальна політика, зв’язки, науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, стандарти захисту навколишнього середовища;
розширено повноваження Європейського парламента: Європейська рада тепер могла подолати вето Європарламенту в питання єдиного ринку лише одностайно;
в Європейській раді було введено принцип голосування простою більшістю, скасовано принцип національного вето в більшості питань стосовно єдиного ринку;
країни-члени погодились приймати спільні принципи та стандарти в різних аспектах, від податків до найму на роботу, від здоров’я до захисту середовища;
було створено Суд першої інстанції для розгляду справ фізичних осіб, організацій та корпорацій.
Було також встановлено термін до 1 січня 1993 року для створення “єдиної Європи”.
У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи (ця ідея знайшла втілення у Маастрихтському договорі).
З жовтня 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випадках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.
