5. Загальні принципи фінансового планування

Фінансове планування — це управління процесами створення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів, що реазується в деталізованих фінансових планах.

Головними етапами фінансового планування є:

• аналіз інвестиційних можливостей та можливостей фінансування, ^Які є в розпорядженні закладу;

• прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнення не-

Умови підвищення ефективності діяльності освітніх організацій

• обґрунтування варіанту, обраного з ряду можливих рішень (цей ва­ріант і буде поданий в остаточній редакції плану);

• оцінювання результатів, досягнутих закладом, порівняння їх із лями, визначеними у фінансовому плані.

Фінансове планування ґрунтується на навчальному, маркетинговому та інших планах закладу, підпорядковується місії та загальній стратегії закладу: жодні фінансові прогнози не набудуть практичної цінності поки не будуть розроблені навчальні та маркетингові рішення. Фінан­сові плани будуть нереальними, якщо маркетингові цілі будуть недо­сяжними.

Загальна ідеологія фінансового планування подана на рис. 3

Загалом можна виділити такі рівні фінансового планування: дов­гострокове та короткострокове планування.

Довгострокове планування пов'язане з придбанням основних коштів, які планується використовувати протягом тривалого часу. Роз­поділ відбувається за нижчеподаними критеріями:

• група активів та зобов'язань, із якими пов'язані питання фінансо­вого планування (довгострокові зобов'язання);

• тривалий вплив рішень довгострокового фінансового планування;

• плановий період (як правило, у короткостроковому плануванні — до 12 місяців, у довгостроковому — більше ніж 1 рік або більше ніж З роки).

Довгострокове планування пов'язане із залученням довгострокових джерел фінансування і зазвичай оформлюється як інвестиційний про­ект.

Розробники довгострокових фінансових планів намагаються мати справу з агрегатними інвестиційними показниками і не занурюються в різні деталі. Численні дрібні інвестиційні проекти об'єднуються і роз­глядаються як один великий проект.

Наприклад, компанія (заклад) визначає три можливі варіанти сво­єї діяльності:

• план агресивного росту, що передбачає значні капіталовкладення, освоєння нових ринків;

• план нормального росту, що передбачає зростання в темпах існую чого ринку, а не за рахунок наступу на конкурентів;

• план скорочення витрат, що передбачає зведення до мінімуму не­обхідних капіталовкладень.

Умови, від яких залежить ефективність фінансового планувань випливають із цілей цього процесу та потрібного кінцевого результат З огляду на це визначаються три основні умови фінансового плану вання:

1. Прогнозування. В основу фінансових планів має бути покладеН найбільш точний прогноз щодо певних факторів.

Умови підвищення ефективності діяльності освітніх організацій

2. 

2. Вибір оптимального фінансового плану. Цей момент є дуже важ­ливим для фінансового менеджера. На сьогодні не існує моделі, яі визначала б за менеджера, яку з можливих альтернатив слід обрати, шення приймається після вивчення альтернатив, на основі професійно­го досвіду та навіть інтуїції керівника.

3. Контроль за втіленням фінансового плану в життя. Реалізації довгострокових планів неможлива без поточного планування, підпс рядкованого цим довгостроковим планам.

Подані вище умови сформульовані в загальному плані. Водночас слід усвідомлювати, що фінансовий план — це, зрештою, набір фінан­сових показників, які необхідно розраховувати і прогнозувати за допо­могою спеціальних технологій.

Кінцевим результатом реалізації фінансового плану зазвичай виступають прогнозні баланси закладу, звіт про прибутки та звіт про рух гро­шових коштів.

Визначаються такі основні технологічні принципи фінансового планування:

1. Принцип відповідності, який полягає в тому, що придбання поточ­них активів (оборотних коштів) слід планувати переважно за рахуної короткострокових джерел.

Іншими словами, якщо заклад планує заку­півлю певного обладнання, необхідно скористатись короткостроковою банківською позикою чи комерційним кредитом постачальника. Водно­час для проведення перебудови закладу слід залучати довгострокові джерела фінансування.

2. Принцип постійної потреби в робочому капіталі (власних оборот­них коштах), який полягає в тому, що в прогнозованому балансі закла­ду сума обігових коштів має перевищувати суму його короткостроко­вих заборгованостей, тобто не можна планувати «слабколіквідний» ба­ланс закладу. Цей принцип має яскраво виражений прагматичний зміст — певна частина оборотних коштів закладу має залучатися з дов­гострокових джерел (довгострокової заборгованості та власного капіта­лу). В цьому випадку заклад має менший ризик пережити дефіцит обі­гових коштів.

3. Принцип надлишку грошових коштів, який передбачає, що в процесі планування заклад не «обнуляє» грошовий рахунок, а має певни запас грошей для забезпечення надійної платіжної дисципліни.

В тому випадку, коли в реальній практиці сума коштів закладу стає над­мірно великою (перевищує певне порогове значення), заклад мо> здійснити купівлю високоліквідних цінних паперів.

Основні положення ситуаційного аналізу:

1. Існує нескінченна кількість не залежних від закладу зовнішніх факторів, що впливають на фінансовий стан закладу в плановий пері­од.

2. Деякі з цих факторів не піддаються чи важко піддаються кількіс­ному оцінюванню.

3. Значення кількісних факторів у плановий період у момент часу «зараз» невідомі і піддаються тільки приблизному оцінюванню.

4. Ступінь реальності фінансового плану зростає, якщо розглядати не дискретні значення факторів, а певний діапазон цих значень.

Суть ситуаційного аналізу полягає в тому, що, змінюючи вихідні да­ні про планові ціни та інші чинники, ми аналізуємо кінцеві результати планування, оцінюємо ризики і визначаємо оптимальний варіант дій.

Ситуаційний аналіз практично неможливо здійснити без обчислю­вальної техніки. Як правило, фінансовий план — це документ велико­го обсягу, що містить складні арифметичні й статистичні розрахунки. Розробка одного варіанту фінансового плану без ЕОМ є складним про­цесом, а ситуаційне моделювання передбачає іноді складання десятків взаємопов'язаних фінансових планів.

План — це кінцевий результат. Проте процес його розробки є цін­ним сам по собі.

По-перше, планування змушує фінансового менедже­ра розглядати сукупний ефект інвестиційних рішень разом із результа­тами впровадження фінансових рішень.

По-друге, планування змушує фінансового менеджера вивчати події, які можуть завадити успіху зак­ладу та розробляти стратегії, що розглядаються як запасні засоби реа­гування у разі виникнення непередбачених обставин.