2. Історичний розвиток конституційних актів України.

Прийняттю Конституції України 1996 р. передувало прийняття:

• Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.);

• Концепції нової Конституції України (19 червня 1991 р.);

• Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.);

• Закону «Про правонаступництво» (12 вересня 1991 р.);

• офіційного проекту Конституції (2 липня 1992 р.), його нової редакція (2 жовтня 1993 р.);

• конституційних проектів політичних партій і окремих громадян України (1993-1996 р.);

• Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції» (8 червня 1995 р.);

• проекту Конституції (11 березня 1996 р.); проекту Конституції допрацьованого (5 травня 1996 р.).

Усе це свідчить, що Конституція України 1996 р. стала результатом значних зусиль держави і суспільства.

Слід додати, що перша прийнята Конституція в світі – Конституція 1710 року, складена Пилипом Орликом, гетьманом українського козацтва.

3. Загальна характеристика структури, змісту та особливості чинної

Конституції України.

Конституція України 1996 року має Преамбулу, 15 розділів, 161 статтю.

Преамбула — вступна частина Конституції. У ній відсутній заголо­вок. Вона містить найбільш принципові положення, ідейні мотиви, у яких зазначена головна мета прийняття Конституції. У загальному змісті Конституції преамбула посідає чільне місце як основа для тлумачення всієї системи державно-політичного ладу України. Вона складається з дев'яти абзаців і охоплює три великі, логічно пов'язані частини, які утворюють єдине ціле.

Вона констатує порядок здійснення установчої влади народу; по-друге, вказує юридичну підставу виник­нення України як незалежної держави; по-третє, визначає загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадської злагоди в Україні, розви­ток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави. Преам­була Конституції України порівняно з її текстом вирізняється не лише за змістом, а й стилем викладу — вона більш патетична, порівняно зі статтями Конституції має вагоме емоційне навантаження. У зв'язку з важливим значенням вирішення принципових питань функціонуван­ня держави і суспільства першим у Конституції йде розділ «Загальні засади», який закріплює засади конституційного ладу. Далі розміщені такі розділи: «Права, свободи та обов'язки людини та громадянина», «Вибори, референдум», «Верховна Рада України», «Президент Украї­ни», «Кабінет Міністрів України», «Інші органи виконавчої влади», «Прокуратура», «Правосуддя», «Територіальний устрій України», «Автономна Республіка Крим», «Місцеве самоврядування», «Консти­туційний Суд України», «Внесення змін до Конституції України», «Прикінцеві положення», «Перехідні положення».

За своїм рівнем Конституція України 1996 р. відповідає європейським і світовим зразкам, втілює у своїх приписах світові розробки конституціоналізму. Особливо велике значення має розділ, присвячений основним правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина. У ньому знайшли відображення світові стандарти прав людини. У Конституції встановлюється, що єдиною державною мовою є українська, але держава забезпечує розвиток і збереження російської, інших мов національних меншин в Україні.

Нову Конституцію України слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства та правової системи в цілому. Відповідно до Конституції необхідно було переглянути й внести зміни до багатьох законів, прийняти низку нових. Загалом йдеться про те, щоб на основі норм Конституції формувалося нове поточне законодавство України.

Під час інавгурації Президент складає присягу на вірність Українському народу саме на Конституції України – в чому яскраво проявляється її ідеологічна функція.

Доволі часто демократичну та правовому державу називають конституційною. Підставою цього є притаманна для такої держави та державно-організаційного суспільства система конституціоналізму. Конституціоналізм – це політико-правова система теорії, ідеології та практики конституційного будівництва держави, яка у собі концентрує конституційні норми, правовідносини, правосвідомість та конституційну законність, базовану на прямій дії конституційних норм, стабільності та ефективності Конституції. Забезпечення функціонування цього процесу здійснюється шляхом забезпечення законності органами конституційної юстиції