Питомі розміри території мікрорайонів,

м² території на 1 жителя

Поверховість	м2/люд.	Поверховість	м2/люд.
2	45,0	7	25,0
3	34,5	8	23,7
4	32,2	9	21,5
5	28,1	12	20,2
6	26,5	16	19,5

Деякі території, занесені до таблиці балансу в вигляді окремих статей, не можуть бути обчислені на попередньому етапі. Наприклад, площі санітарно-захисних смуг, пристроїв зовнішнього транспорту, водні поверхні та ін. можуть бути визначені лише по завершенню роботи в залежності від конфігурації окремих територій, структури транспортного вузла, прийнятого планування та ін. Проте навіть не повністю заповнена таблиця балансу території дозволяє перейти к подальшим етапам проектування - вибору місця розташування міста та функціональному зонуванню його території.

Вибір території розміщення міста та її функціональне зонування

Конкретне місце розташування міста на запропонованій території визначається на основі містобудівної оцінки її природних якостей - рельєфу, кліматичних особливостей, гідрології, наявності зелених насаджень тощо.

Оцінку рельєфу починають з виявлення його характерних форм - тальвегів та водорозділів, що оконтурюють ділянки з однобічними уклонами, виділення окремих елементів: терас із розділяючими їх схилами, понижень у вигляді котловин, балок, ярів; підвищених форм - пагорбів, мисоподібних виступів.

Рельєф території міста повинен бути сприятливим для відведення поверхневих вод, прокладення самопливних інженерних мереж, задовольняти вимогам забудови, руху транспорту та пішоходів.

За ступенем сприятливості для забудови за умовами рельєфу прийнято поділяти території на 3 групи:

• сприятливі - уклони від 5‰ до 80‰;

• малосприятливі - менше 5‰ та від 80% до 150‰;

• несприятливі - більше 150‰..

Оцінку рельєфу зручно виконувати на кальці, накладеній на топографічний план. Відображені різними умовними позначеннями території, що відрізняються уклонами в напрямку найбільшого скату, разом з виділеними формами рельєфу значно полегшать вибір території для розміщення міста та його функціональне зонування. Аналіз рельєфу дозволяє не тільки знайти найбільш придатне місце для міста, але позначити найбільш цінні місця для забудови з точки зору органічного поєднання рельєфу і забудови, надання виразності силуету міста.

Велика увага при виборі території повинна приділятись існуючим водоймам та водотокам. Вони оцінюються з точки зору як джерел водопостачання для побутових та виробничих потреб, так і створення здорового, красивого та виразного міського середовища. При відсутності значних водойм бажано передбачити можливість створення штучних водосховищ шляхом перекриття дамбами малих річок або тальвегів з струмками.

Слід мати на увазі і недоліки наявності водойм та водотоків, пов’язаних з затопленням і підтопленням територій при коливанні рівня води. На планах відображають лінії затоплення територій паводками 1% забезпеченості (сприятливі для будівництва) та 4% забезпеченості (малосприятливі). Бажано, щоб грунтові води були на глибині не менш 3 м від поверхні.

Несуча спроможність грунтів повинна забезпечувати можливість зведення будинків і споруд без улаштування штучних основ і складних фундаментів.

Серед кліматичних факторів найбільша увага наділяється вітровому та інсоляційному режимам. Вітровий режим визначається розою вітрів літнього та зимового сезонів. Територія міст повинна добре провітрюватись і в той же час бути захищеною формами рельєфу від дії сильних та холодних вітрів.

Якісна інсоляція особливо важлива для території громадсько-житлової забудови. Вона повинна нормально опромінюватись сонцем протягом всього року, не затінюючись схилами при розміщенні населеного міста в долині. Найбільш теплі і добре інсольовані ділянки на схилах південної та південно-східної експозиції.

Несприятлива дія кліматичних факторів у значній мірі пом’якшується рельєфом, водоймами та масивами зелених насаджень. При виборі території для міста оцінюється можливість активного включення в планувальну структуру міста існуючих зелених насаджень у вигляді садів, парків, лісопарків, санітарно-захисних смуг і т.п.

При оцінці території оконтурюються як непридатні для освоєння території з підземними виробками, з заляганням підземних копалин, активно діючим карстом та зсувами великої потужності.

Аналізуючи територію по сукупності природних факторів, можна виділити ділянки в різній мірі придатні для містобудівного освоєння з точки зору того чи іншого фактору. Оскільки вимоги до територій окремих функціональних зон дещо відрізняються, є можливість за рахунок розміщення функціональних зон з меншими вимогами на ділянках з гіршими умовами досягти найбільш раціонального використання територій.

Схема функціонального зонування виконується на кальці, накладеній на топографічний план, або на схему, де відображена оцінка природних умов. У першу чергу вирішується розташування трьох найважливіших зон: громадсько-житлової забудови, промислової та пристроїв залізничного транспорту, оскільки при проектуванні міста найбільш яскраво висвітлюються протиріччя вимог саме до їх взаємного розміщення. Так, з одного боку, наближення залізничної станції і виробничої зони до громадсько-житлової забудови скорочує транспортні комунікації та інженерні мережі, зменшує віддаленість місць праці від житла, забезпечує зв’язок залізничного вокзалу з містом. Але разом з тим, через погіршення довколишнього середовища (шум, вібрація, шкідливі викиди, розділення території залізничними коліями) бажано відділяти їх одна від одної. Крім того, залізничні колії, промислові площадки та під’їзні шляхи до них можуть стримувати подальший розвиток зони громадсько-житлової забудови території.

Для зони громадсько-житлової забудови бажані ділянки місцевості, найбільш придатні для розміщення забудови з найкращими санітарно-гігієнічними умовами. Рельєф місцевості може заздалегідь визначити структурну побудову зони громадсько-житлової забудови. Окремі структурні елементи (загальноміський центр, житлові райони, парки і сади) можуть розміщатись на пагорбах, відокремлених один від одного неглибокими тальвегами. Протікання в них малих річок або струмків дасть змогу в подальшому створити штучні водойми. В результаті забудова розміщується на найбільш сприятливому рельєфі, а на ділянках з великими уклонами розміщуються елементи міста з менш суровими вимогами до уклонів поверхні (наприклад, зелені насадження, санітарно-захисні зони).

Отже, ще на стадії функціонального зонування території бажано визначити розміри території центра міста та житлових районів. Приблизна площа загальноміського центру може бути визначена через питомий показник 4,5...5 м² території на 1 жителя (точніше територія може бути обчислена шляхом детального розрахунку ділянок окремих об’єктів, що включаються до складу центру). Бажано, щоб центр міста розміщувався в геометричному центрі ділянки території громадсько-житлової забудови. Можливо його зміщення в бік великої ріки, водойми, крупного масиву зелених насаджень, включеного до території громадсько-житлової забудови. Доцільно його розміщення на підвищеній частині території, домінуючій над округою, що надасть йому більшої виразністі.

Кількість житлових районів в місті може бути визначена з розрахунку чисельності населення в одному районі в межах 30...40 тис. жителів .

Для визначення їх площі перш за все треба встановити чисельність населення кожного з районів. У випадку однакової поверховості забудови винайдена раніше в балансі зони громадсько-житлової забудови загальна площа мікрорайонів розподіляється пропорційно чисельності населення житлових районів. Якщо враховувати, що в складі житлового району мікрорайони при 5...9 поверховій забудові загалом складають відповідно 65...60% від усієї території, можна встановити приблизну територію житлового району.

Приклад:

У місті з населенням 160 тис. жителів при 9-поверховій забудові передбачено 4 житлових райони по 40 тис. жителів кожний. При розрахунку балансу зони громадсько-житлової забудови площа мікрорайонів усього міста була встановлена - 344 га. Отже площа мікрорайонів одного житлового району - 344 : 4 = 86 га , а його загально площа - 86 : 0,60 = 143 га. При виконанні курсового проекту площа житлових районів розраховується шляхом складання балансів їх територій (див. далі, розділ «Планувальна структура міста» табл. 4).

Формування промислових районів полягає в об’єднанні в один район підприємств порідненого профілю. Не можна включати до одного району підприємства, що шкідливо впливають на технологічний процес інших.

При формуванні промислових районів враховується також і необхідність введення на територію підприємств з великим вантажообігом (більше 40 автомашин на добу в одному напрямку) залізничних колій від станцій залізниці.

Відповідно до впливу виробництв на довколишнє середовище промислові підприємства поділяють на п’ять класів шкідливості (I...V) з відповідними санітарно-захисними розривами між ними і територією громадсько-житлової забудови: 1000, 500, 300, 100 і 50 м. Включення до одного району підприємств з різними класами шкідливості дозволяє більш економно використовувати територію: при двох- або навіть трьохряднім розташуванні підприємств скорочується площа санітарно-захисних зон. Але в таких випадках промислові підприємства в санітарно-захисній зоні не повинні займати більше половини ширини захисної зони більш шкідливого підприємства.

При формуванні промислових районів треба враховувати, що чисельність трудящих в одному районі не повинна перевищувати 30 тис. чол. Більша концентрація трудящих призведе до надмірно великих трудових пасажиропотоків в напрямку промислового району та ускладнить його транспортне обслуговування. Більш рівномірне навантаження транспортної мережі міста досягається при розміщенні промислових районів з протилежних боків зони громадсько-житлової забудови.

Промислові території (особливо підприємства, що виділяють значні виробничі шкідливості) розміщуються з підвітряної сторони відносно жилої зони, або таким чином, щоб напрямок найпотужніших вітрів лише торкався території громадсько-житлової забудови. При наявності ріки підприємства повинні розміщатися нижче за течією відносно зони громадсько-житлової забудови.

Підприємства з невеликою територією, малим вантажообігом, які не виділяють значних виробничих шкідливостей, можуть розміщуватись в межах території громадсько-житлової забудови. Так, заводи електротехнічної і електронної промисловості, точної механіки розміром до 30... 60 га можна розміщувати в межах житлових районів, утворюючи виробничо-сельбищні райони. Окремі виробництва загальним розміром до 120...140 га можуть розміщуватись в розривах між житловими районами. Розміщення підприємств у межах зони громадсько-житлової забудови забезпечує їх хорошу доступність і скорочує трудові переміщення. Це особливо важливо для житла, найбільш віддаленого від великих промислових районів: розміщення поблизу місць прикладання праці дозволяє врівноважити пасажиропотоки за трудовими цілями і скоротити час на трудові переміщення. На межі з зоною громадсько-житлової забудови можна розміщувати промислові райони площею до 1000 га. Збільшення розмірів недоцільно через труднощі розвитку зони громадсько-житлової забудови в подальшому. Площа промислових районів, що віддалена від зони громадсько-житлової забудови, не обмежена, проте при надмірно великих розмірах (більше 1000 га) можуть утворюватись труднощі в доставці трудящих до конкретних місць праці.

Траса залізниці не повинна розділяти зону громадсько-житлової забудови; кращим рішенням буде розміщення пасажирської станції з вокзалом впритул до зони громадсько-житлової забудови. В разі обслуговування залізничним транспортом і підприємств у промислових районах, для скорочення під’їзних колій до них, при взаємному розміщенні зони громадсько-житлової забудови і пристроїв залізничного транспорту одночасно треба враховувати тяжіння до останніх і деяких промислових районів.

Відображаючи території окремих зон на стані розробки схеми функціонального зонування, небажано надавати їх контурам правильні геометричні форми, хоча в останньому випадку легше обчислювати площу території. Геометризм у відображенні функціональних зон на початку розробки плану може призвести до формального характеру проектування на наступних етапах: потім планувальне рішення мимоволі слідує нічим не пов’язаним геометричним формам, жорстким напрямкам прокреслених меж окремих зон. Важливо встановити лише взаємне розміщення територій заданої площі на встановлених відстанях між ними в межах реальних природних форм, що можна здійснити плямами неправильної конфігурації, криволінійними лініями відповідно контурам місцевості (наприклад, ділянка між двома тальвегами, пагорб), а за площею - приблизно відповідною територіальним потребам даної зони (рис. 3).

Суттєву допомогу може надати масштаб площ (квадрати, кола, або прямокутники з визначеною площею в масштабі плану, рис. 3). З його допомогою неважко оцінити приблизну площу плями неправильної конфігурації, або, навпаки, окреслити на плані ділянку потрібної площі.

Потім, при побудові вулично-дорожньої мережі, деталізації громадсько-житлової та промислових зон, розміщені споруд залізничного транспорту конфігурація окремих елементів буде змінюватись, а розміри їх територій - уточнюватись відповідно раніш зроблених розрахунків, доки вони не знайдуть точне місце на площі і не наберуть чітких форм (див. рис. 6...8, де відображена послідовність створення схеми генплану міста).

Остаточно встановлене розташування трьох вищезазначених зон дозволяє перейти до розміщення інших, конкретні місця для яких знаходять, виходячи з уже досягнутого результату.

Складські райони розміщують поблизу промислових, використовуючи для них і ділянки малосприятливі або несприятливі для житлового і промислового будівництва, окремі території різних розмірів та конфігурації між іншими зонами та вздовж смуги відведення залізниці та під’їзних колій.

Територія водозабору і очисних споруд водопроводу призначається відповідно джерелам водопостачання - вище за течією ріки відносно міської забудови з віддаленням не менш 1000 м. Важливо, щоб ділянка не забруднювалась поверхневим стоком з інших територій міста.

Місце розташування очисних споруд каналізації визначається рельєфом місцевості: стічні води по безнапірним колекторам прямують до очисних споруд. Віддаленість їх до зони громадсько-житлової забудови повинна знаходитися в межах 500...1000 м. з урахуванням напрямку вітрів.

Полігони твердих побутових відходів розміщують на непридатних для забудови ділянках, доступних впливу сонця і вітру, віддалених від водойм і водотоків. Поверхневий стік з території не повинний іти в бік районів громадсько-житлової забудови і місць масового відпочинку. Санітарно-захисна смуга - 500 м.

Міське кладовище розміщується на ділянці достатньо наближеній до зони громадсько-житлової забудови і в той же час в деякій мірі ізольованій (санітарно-захисна смуга 300 м.) - щоб кладовище не стало перепоною при подальшому розвитку зони громадсько-житлової забудови.

Розсадники зелених насаджень і квітково-оранжерейні господарства звичайно розміщують за межами освоєної частини міста вздовж доріг, що ведуть до міста.

Резервні території передбачаються для розвитку всіх функціональних зон міста за межами перспективного строку. Резерви зони громадсько-житлової забудови за розмірами території та конфігурацією повинні дати можливість розміщення на них цільних житлових структурних одиниць (для міста даної величини - житлового району). При розміщенні резервних територій необхідно намагатись отримання компактного плану міста і не припускати перешарування зон.

Рис.3 Розробка схеми генплану міста. Етап 1 - розміщення громадсько-житлових та промислових зон.

Задовольняючи потреби окремих зон, слід досягти такого розподілу ділянок, щоб отримати якомога компактнішу конфігурацію плану міста. Після нанесення на план усіх передбачених балансом територій визначається межа міста. Лише у виняткових випадках розміщення функціональних зон буває єдино можливим, у звичайних умовах оптимальне рішення досягається шляхом варіантного проектування.