84.Сучасні концепції історичного поступу людства.

85.Глобальні проблеми сучасності.

У другій половині XX століття сучасна цивілізація, досягнувши чималих висот у різних сферах суспільного життя - науці, техніці, культурі - зіткнулася віч-на-віч, із, здавалося б, нерозвязними глобальними проблемами. Їх коло досить добре відомий сьогодні. Це військово-політичні, ресурсно-економічні, демографічні, світогосподарські проблеми, які проявляються, зокрема, через кризи в галузі охорони здоровя, освіти, культури, що росте злочинність.

Вчені-футурологи не єдині у погляді на перспективу сучасної цивілізації, на її здатність вирішити що загрожують їй суперечності. Спираючись на історичний досвід, частина з них справедливо вважає, що можливий варіант загибелі сучасної цивілізації. В якості основи для такого песимістичного прогнозу наводяться численні приклади безвісти зниклих цивілізацій минулого.

Однак є й дещо інша точка зору на природу сучасної кризи цивілізації. На думку її прихильників, глобальна криза сучасної цивілізації носить планетарний, а не локальний характер, як це було в минулому. Отже, загибель загрожує не якоїсь частини сучасної культури, а людству в цілому, не тій чи іншій формі соціальної організації (капіталізму, соціалізму і т. п.), а загальним умовам родового існування людини.

86.Земна цивілізація перед вибором перспектив розвитку людства.

87.Релігія як соціально-історичне явище та феномен культури.

З XVIII століття, коли почалися серйозні дослідження релігії, вона, особливо на тлі швидко прогресуючої науки та раціонального мислення, часто подавалась як характерна риса нерозвиненої, примітивної свідомості, як свого роду забобони, фантастичне перекручення реального стану справ. В руслі такого її розуміння виникло переконання, що разом із прогресивним розвитком знання та науки релігія рано чи пізно буде усунена із історії, поступившись місцем правильному, добре опрацьованому та розумно організованому знанню про людину і світ. Проте згодом з’ясувалось, що спроби подавати релігію як результат фантастичного відтворення дійсності людиною, як образи людської уяви, що навіяні страхом перед незрозумілими природними або соціальними явищами, не враховували всієї її складності. Так само виявились невиправданими намагання подавати релігійну людину пригніченою, людиною із рабською свідомістю, пасивну та сповнену страхами очікування помсти чи покарання з боку богів. Адже навряд чи хтось зможе подати саме такими людьми творців Венери Мілоської, Парфенону, Софії Київської та ін. Так само навряд чи хтось насмілиться стверджувати, що християнські месіонери, які йщли в дикі землі, несучи нецивілізованим народам медичну допомогу, прилучаючи їх до культури та писемності, були покірними, заляканими, рабами в душі.

З іншої сторони, було би невиправданим окреслювати релігію, релігійних людей та релігійні організації виключно у позитивних тонах.  Сучасній молоді, напевне, добре відомі ті публічні скандали, які спалахнули з приводу звинувачення цілої групи американських католицький священників у сексуальних домаганнях, спрямованих до дітей, що відвідували їх приходи. Так само і в суспільній історії можна знайти приклади релігійного фанатизму, невігластва, антигуманізму, спроб перетворити людину на безсловесне, покірливе єство. До негативних проявів релігії можна віднести також і те, що вона, об’єднуючи людей, водночас їх роз’єднує, розводить і навіть протиставляє різноманітні релігійні об’єднання одне одному. Такі протистояння груп віруючих інколи досягають гостроти силових конфліктів, ворожнечі, насильства.