71.Наука як вища форма наукового пізнання.

Наука - це сфера людської діяльності, основною функцією якої є продукування і систематизація істинних знань про світ. Основне завдання науки полягає в узагальненні та систематизації знань окремих учених і наукових колективів. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення й передбачення процесів і явищ дійсності, що становлять собою предмет її ви в-чення на основі відкриття нею законів природи, суспільства і людського мислення. Наука грунтується на фактах. Під фактом розуміють все те, що існує чи існувало в минулому.

72.Методологія наукового пізнання.

На емпіричному рівні застосовують спостереження, вимірювання, описання, експеримент та фізичне моделювання. Спостереження — це впорядкована система фіксування та сприйняття властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту. Вимірювання — це емпіричний метод дослідження, емпірична операція, в результаті якої дізнаємось, у скільки разів вимірювана величина, характерна для об'єкта вимірювання. Експеримент — Це свідоме, активне втручання у досліджуваний процес багатократне повторення процесу відповідно до певних схем заради досягнення (підтвердження чи спростування) певного результату. Аналіз ісинтез — теоретичні методи наукового пізнання, альтернативні, діалектично суперечливі й водночас взаємо-зумовлені. Аналіз — метод, сутність якого полягає у виконанні (матеріального чи ідеального) розчленування предмета, явища на частини й дослідження кожної з них. Синтез — це зворотний метод, сутність якого — в об'єднанні раніше виокремлених частин, ознак, відношень предмета в єдине ціле. Індукція — метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Дедукція — метод пізнання, за допомогою якого на основі загального логічним шляхом із необхідністю виводиться нове знання про окреме. Аксіоматичний метод. Це метод теоретичного пізнання та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші виводяться з них пі ляхом міркування за певними логічними правилами. 

73.Суспільство як особлива сфера діяльності.

Суспільство — це сукупність форм сумісної людської діяльності, що історично склалися і є вищим ступенем розвитку живих систем, який проявляється у функціонуванні й розвитку найрізноманітніших соціальних інститутів; це система історично визначених форм суспільних відносин, яка склалася в процесі діяльності людей з перетворення природи і власного життя. 

74.Основні сфери суспільного життя.

Сфери сусп. Життя поділяють на: економічну (виробничу), соціальну, політичну і духовну. Економічна сфера є визначальною у структурі суспільства. Серцевиною цієї сфери є матеріальне виробництво, без чого людське суспільство не могло б існувати взагалі, тим більше — розвиватися. Соціальна сфера — це складна система зв'язків між різними елементами суспільства — етнічними, класовими, іншими спільностями людей. В основі цієї сфери завжди лежить соціальна структура суспільства, яка залежить від панівного способу виробництва матеріальних благ і ним визначається. Політична система суспільства — явище історичне. Воно нерозривно пов'язане з виникненням політики і формуванням політичних відносин. Етимологічно слово «політика» означає мистецтво управляти державою.  Розробка нових виробничих технологій свідчить про інтенсивне проникнення у виробництво науки - результату діяльності людини в духовній сфері суспільного життя. Проте ні засоби виробництва, ні наука, техніка й технології не повинні заслонити головного — людини як визначального структурного елементу продуктивних сил суспільства.