3.Предмет та функції філософії.

Філософія вивчає не тільки сутність речей, світу, людини, а сам спосіб їхнього існування. Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі.

Функції філософії - основні напрями застосування філософії, через які реалізуються її цілі, завдання, призначення. Прийнято виділяти: світоглядну, методологічну, розумово-теоретичну, гносеологічну, критичну, аксиологическую, соціальну, виховно-гуманітарну, прогностичну функції філософії.

Світоглядна функція сприяє формуванню цілісності картини світу, уявлень про його пристрій, місце людини в нім, принципів взаємодії з навколишнім світом.

Методологічна функція полягає в тому, що філософія виробляє основні методи пізнання навколишньої дійсності.

Гносеологічна - одна із засадничих функцій філософії - має на меті правильне і достовірне пізнання навколишньої дійсності (тобто механізм пізнання).

Соціальна функція - пояснити суспільство, причини його виникнення, еволюцію сучасний стан, його структуру, елементи, рушійні сили; розкрити протиріччя, вказати шляхи їх усунення або пом'якшення, вдосконалення суспільства.

5.Матеріалізм та ідеалізм.

Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістич­не, ідеалістичне, моністичне, дуалістичне, плюралістичне. Потрібно зазначити, що в межах основного питання філософії по-різному вирішується і питання, що саме слід розуміти під матеріальним, а що під ідеальним. Саме цим пояснюється і те, що існують різні форми матеріалізму (наприклад, вульгарний, споглядальний, ме­тафізичний тощо) та ідеалізму (об’єктивний, суб’єктивний).

Послідовний матеріалізм доводить, що світ в принципі можна пізнати. Найвищим критерієм і гарантом цього є практика. Об’єктивні ідеалісти зосереджують увагу на пізнанні людської свідомості через пізнання відчуттів, понять тощо.

6.Історія філософії як наука.

Філософію можна краще зрозуміти, якщо вивчити її історію. Розглядаючи питання про періодизацію історії філософії, слід звернути увагу на принципи її періодизації, основу яких становить розуміння того, що єдиний історико-філософський процес водночас поєднує в собі різноманітні вчення, школи, напрями, від­мінність між якими визначається такими основними чинниками:

ступінь розвитку продуктивних сил, зрілість суспільних відносин;

ступінь розвитку загальної культури і науки;

світоглядні умови та філософські джерела.

Вивчаючи історію філософії, звертаємо увагу на те, що її періодизація в цілому збігається з періодизацією загальної історії, але кожний історичний тип філософії не є прямим відображенням історії, історичного періоду, а виступає результатом її осмислення, у якому значну роль відіграють попередні філософські вчення. Кожний історичний етап у розвитку філософії має свої особливості, і ці особливості випливають із вирішення головних проблем, які постають перед філософами того чи іншого періоду, а саме: проблеми буття, пізнання, людини, її місця і ролі у суспільному житті, чому і як розвивається суспільство, природа, ставлення до природи тощо.