42.Екзистенційно-антропологічна філософія.

більшість представників філософської антропології після Шелера (і одночасно з Шелером) розглядали людини з точки зору не його суті, а з точки зору його проявів. Так виникає функціональна, або функціоналістського школа філософської антропології, одним з основних представників якої є Ернст Кассірер (1874-1945). Він стверджував, що, оскільки сутність людини непізнавана, то пізнати його можна через його прояви, через ті функції, які людина виконує. Основна відмінність людини від тварини - це його діяльний працю. А екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, внаслідок чого людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу

43.Екзистенціалізм як філософський напрям.

Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. У джерел цієї філософії був С.Керкегор /1813-1855рр/, а серед російських філософів - М.О.Бердяєв /1884-1948 рр./ Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства в цілому заперечується. Дійсність - це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, внаслідок чого людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.  Жити як всі - значить, втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос конформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів /Сартр, Камю/. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визначають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

44.Філософська антропологія.

Антропологічна філософія виникла в XIX ст., стала перспективною у XX ст., сприяла формуванню ряду філософських напрямків. Найвпливовішим у 30 — 60-ті роки XX ст. став екзистенціалізм, що прагнув замінити класичну «філософію суттєвостей» філософією людського існування. Філософська антропологія — це вчення про природу і суть людини. Історично, найвидатнішими представниками антропологічної філософії виступали Гельвецій, Фейербах, Чернишевський. Саме Людвіг Фейербах ввів у науковий обіг і прагнув обґрунтувати антропологічний принцип як матеріалістичну антитезу об'єктивно-ідеалістичному розумінню «ідеї», «духу». Всебічне обґрунтування філософської антропології здійснено Максом Шеллером. Ідеї філософської антропології розробляли також Арнольд Гелен, Хельмут Плеснер, Ернст Ратхакер, Олександр Больнов. Відмінності філософів — антропологів лише в тому, які аспекти (біологічні, психологічні, соціально-культурні тощо) буття та «виміри» людини розглядаються. Ідейними джерелами філософської антропології стала філософія німецького романтизму та філософія життя. Представники філософської антропології широко застосовували принципи трансценденталізму Іммануїла Канта та неокантіанства.