Економічна система включає такі елементи:
1) провідний тип власності на ресурси;
2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними;
3) економічну форму результатів виробництва;
4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання;
5) загальні економічні закони
Типи і еволюція економічних систем. Формаційний і цивілізаційний підходи до типізації економічних систем.
Типи економічних систем : традиційна, ринкова, командна, змішана
Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбуваєть-ся як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: первіснообщинний; рабовласницький;
феодальний; капіталістичний; комуністичний.
Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію.
Цивілізаційний підхід включає в себе формаційний як складову соціальної причинності певних етапів історичного процесу. Зазначимо, що обидва підходи мають елемент ефективності в дослідженні та поясненні розвитку суспільства
Власність як економічна категорія. Структура власності, її типи, види і форми. Власність – незалежність речей, матеріальних і духовних цінностей певним особам, юридичне право на таку належність і ек. відносини між людьми з приводу належності, розподілу і перерозподілу об’єктів власності.Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що діють або можуть діяти в суспільстві. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи: перший — трудова, неексплуататорська і другий — експлуататорська власність. Типи власності: 1. Приватна -засоби виробництва і виробничий продукт належать приватним особам.(за видами: трудова, не трудова; в формах: індивідуальна, приватнокапіталістична, сімейна, дрібнотоварна, інтелектуальна). 2.Суспільна –притаманне спільне привласненя засобів вир-ва і виробленого продукту(види: народу вцілому, окремих колективів; в формах: державна(народу, комунальна, муніципальна), колективна(кооперативна, акціонерна, товариств, громадських організац).
Власність на засоби виробництва. Власність на засоби виробництва – привласнення різними суб'єктами власності (індивідом, державою та ін.) засобів виробництва в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). У безпосередньому виробництві власність на засоби виробництва за капіталізму здійснюється в процесі праці й виражається в таких категоріях, як вартість, постійний капітал, основний капітал, технологічне підкорення праці капіталом, органічна будова капіталу та ін., у сфері обміну – через механізм цін на засоби та предмети праці у сфері оптової та роздрібної торгівлі. У сфері розподілу власність на засоби виробництва здійснюється через надання податкових пільг, кредитів, лізинг тощо. У сфері споживання процес привласнення засобів виробництва виражається в таких категоріях, як робочий час, фонд амортизації, фізичне та моральне зношування тощо.
Тенденції розвитку відносин власності в Україні. Роздержавленя – зменшеня ролі державної власності шляхом перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших формах власності, та стимулювання розвитку приватного підприємства. Під приватизацією розуміють відчуженя майна, що перебуває у загальнодержавній і комунал. власностях на користь фіз. та недержавних юр. осіб. Але досвід свідчить про те що без наявності державної власності і державного регулювання сучасне виробництво не може успішно розвиватися. Суть політики роздержавленя виявляється у скорочені сфери держ. Власності і розширеня ін.. форми виробництва, перетвореня трудових колективів держ. пдприємств в суб’єктів власності і господарювання.
Об’єкти власності. Права власності. Об’єктами права власності може бути будь-яке майно, що становить певну цінність. Чинною Конституцією України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.Розрізняють власність народу України, приватну власність, колективну власність, державну та комунальну власність.
Натуральна форма організації виробництва. Першою формою організації суспільного виробництва стало натуральне господарство. Його суть полягає в тому, що продукти, вироблені в цьому господарстві, повністю призначаються для використання в межах господарської одиниці. Такою одиницею спочатку виступало плем'я, община, а згодом патріархальна родина. Уся економіка таких господарюючих одиниць базувалася на основі внутрішньогосподарських потреб відповідної економічної ланки. Натуральне виробництво — це така форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб і споживання всередині господарства, де вони вироблені, і надходять в обмін унаслідок прямого розподілу. У натуральному господарстві економіка будувалася виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкнутої економічної системи.
Товарна форма організації суспільного виробництва. Товарне виробництво-організація сусп. господарства при якій продукти виробляються окремими відособленими виробниками, кожний спеціалізується на виробництві одного продукту так, що для задоволеня потреб необхідним є продаж-купівля товарів на рику
Товар та його властивості. Товар- предмет, річ яка завдяки своїм властивостям задовольняє будьякі людські потреби і є продуктом людської праці і надходить до ін.. споживоча шляхом обміну(кпівлі-продажу). Властивості тов.: задовольняє будьяку потребу; є річчу здатною обмінюватись на іншу річ. Смітт запропонував: споживчу вартість(корисність речі, її здатність задовольняти ту чи ін.. потребу, це уречевлена в товарі сусп.-на праця виробника); мінова вартість товару(здатність товару в певній кількості співвідноситись обмінюватись на ін. товар).
Проста і розвинена форми організації товарного виробництва. Проста форма товарного виробництва. Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками — ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Вона представляє клас приватних власників міста і села, який займається дрібним виробництвом або дрібною торгівлею, застосовує особисту працю або працю членів сім’ї, іноді найману працю і живе на доходи свого господарства. У XIV—XV ст. з’являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси. Об’єктами купівлі-продажу стають фабрики, заводи, шахти, а також гігантські корпорації. Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки.
Функціонування товарного виробництва та його закони. Функціонування товарного господарства органічно пов’язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею. В такій господарській системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються. За товарної форми господарювання існує безліч самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. Як наслідок, економічна влада широко розосереджена. Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва, обміну, як: закон вартості; закони попиту і пропонування; закони грошового обігу. закон конкуренції;
Виникнення і розвиток грошових відносин. Вони є продуктом розвитку товарообміну і з’явились завдяки потребі забезпечення еквівалентності при обміні товарів різної споживної вартості. Останні є найбільш універсальним засобом вираження вартості всіх товарів в умовах розвинутого товарного виробництва. Таким чином гроші завдячені розвитку форми вартості. Важливою і характерною рисою грошової форми вартості є те, що тут роль загального еквівалента зростається із споживчою вартістю товару, який здатний виконувати цю роль в масштабі не лише місцевого, навіть національного ринку, а й в масштабах широкого, міжнародного обміну.Золото
Суть грошей. Функції грошей.
Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують.
Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима: 1) міра вартості; 2) засіб обігу; 3) засіб нагромадження та утворення скарбів;
4) засіб платежу; 5) світові гроші.
Гроші за своєю сутністю — це загальний еквівалент.
Грошовий обіг та його закони. Грошовий обіг - неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу. Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах. акон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність. На кількість грошей, які потрібні для сфери обігу, значно впливає функція грошей як засіб платежу
У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.
Грошові реформи. Гроші, ціна та інфляція. Інфляція (лат. Inflatio— роздмухування) — це порушення грошового обігу, що виявляється у переповненні грішми сфери обігу. Це явище знаходить свій вияв у знецінюванні грошей. Ціна́ — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару. рошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином: 1) створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході, від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. 2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо. 3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків.
Інституціональні основи ринкової економіки. Визначення ринку. Ринкова економіка за своїм соціально-економічним змістом є капіталістичною економікою; вона базується на капіталістичному способі виробництва. Капіталістична економічна формація охоплює такі інститути і принципи: 1) приватну власність; 2) клас капіталістів, власників засобів виробництва; 3) клас найманих працівників — робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців; 3) клас найманих працівників — робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців; 5) особистий інтерес як головний мотив вибору; 6) конкуренцію; 7) опору на систему цін або ринкову систему; 8) обмежену роль держави. Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.
Попит і пропозиція. Ринкова рівновага. Попит – це кількість товарів, яку споживачі спроможні купити за певними цінами протягом певного періоду часу. Закон попиту: при зниженні ціни на одиницю продукції у споживачів виникає бажання купити її в більшій кількості і навпаки – підвищення ціни викликає скорочення попиту. Нецінові фактори попиту: рівень доходів у суспільстві: розміри ринку;: мода, сезонність;: наявність товарів-субститутів (замінників);: інфляційні очікування.Пропозиція – це кількість товарів, яку фірми згодні продати за певним рівнем цін протягом певного періоду часу. Закон пропозиції: із зростанням ціни на товар фірми згодні продати його в більшій кількості і навпаки – із зниженням ціни кількість товаріу, яку пропонують для продажу зменшується. Закон пропозиції: виробники бажають продати більшу кількість продукції по більш високим цінам, ніж по низьким. Нецінові фактори пропозиції: зміна цін на сировину (ресурси) кількість продавців на певному ринку зміна рівня технології виробництва державне вручання (податки, дотації) ціни на інші товари Стан ринкової рівноваги визначається шляхом співставлення попиту і пропозиції. Ринкова рівновага – цетакий стан ринку, коли попит на товар дорівнює його пропозиції, тобто, продавці і покупці товару дійшли до компромісного рішення щодо ціни товару(згодні з нею). Рівноважна ціна – ціна, при якій попит і пропозиція співпадають. Це єдина стійка ціна на даному ринку, хоча вона може змінюватися під впливом ріноманітних нецінових чинників.
Конкуренція і моделі ринків.
Конкуренція – це економічне суперництво між відокремленими товаровиробниками, щодо задоволення інтересів пов’язаних з продажем продукції одним і тим же споживачам. Ф-ії конкуренції: мотивації, регулююча, стимулююча, контролююча. Види конкуренції: 1) Досконала; 2) Недосконала: монополія, олігополія. За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку: 1) чиста конкуренція; 2) монополістична конкуренція; 3) олігополія і 4) чиста монополія.
Функції ринку. Умови формування і розвитку ринку
Ф-ії ринку: 1) Регулююча - забезпечує саморегулювання товарного виробництва.
2) Інформаційна - ринок дає усім суб'єктам господарювання об'єктивну інформацію, відомості про витрати виробництва, суспільно необхідну кількість, асортимент і якість товарів та послуг. 3) Стимулююча- за допомогою цін ринок стимулює виробництво тих товарів і послуг, які необхідні споживачам. 4) Розподільча - полягає в тому, що доходи, які отримують суб'єкти господарювання, — це виплати за чинники виробництва і залежать від ціни, яка встановлюється на ринку на цей чинник. 5) Інтегрувальна - інтегрованості національної економіки у світове господарство. 6) Санації – сусп.-во позбувається виробників які не здатні задовольняти попит через конкуренцію.
Умови формування і розвитку ринку: повинні існувати приватна власність, колективна, державна власність, змішана та ін.; розвинуте антимонопольне законодавство; ефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання; доступність всебічної інформації про ринок; конкуренція; наявність ринкової інфраструктури; свобода господарської діяльності; інтегрованість національної економічної системи у світове господарство;
Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство.(конспект)
Недосконала конкуренція поділяється на олігополію та монополію. Монополія – це коли на ринку існує один виробник, який і регулює ринок. Основними організаційними формами монополізму є: картелі; синдикати; трести; концерни.
Антимонопо́льне законода́вство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об'єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку. Антимонопольне законодавство спрямоване не проти великих монополій взагалі, а проти монопольного розміщення їх на ринку певного товару, проти монополій, що створюються для поглинання слабших конкурентів.