Тема 13. Обставини, що виключають злочинність діяння

План

1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Необхідна оборона:

   1. Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони).

   2. Уявна оборона.

3. Затримання особи, що вчинила злочин. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

4. Крайня необхідність:

   1. Перевищення меж крайньої необхідності (ексцес).

   2. Відмежування крайньої необхідності від необхідної оборони.

5. Фізичний або психічний примус.

6. Виконання наказу або розпорядження.

7. Діяння, пов'язане з ризиком.

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Література

1. Конституція України.

2. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р.

3. Закон України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р.

4. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

5. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Харьков, 1991.

6. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. Харьков, 1986.

7. Бушуев Г.В. Социальная и уголовно-правовая оценка причинения вреда преступнику при задержании. Горький. 1976.

8. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. М. 1985.

9. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві. К., 2001.

10. Козак В.Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. Саратов. 1981.

11. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. Саратов, 1972.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 416 с.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

14. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость. М., 1962.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”.

16. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения. Казань, 1992.

17. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность. Ленинград, 1956.

18. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. М., 1961.

19. Якубович М.И. Вопросы теории и практики необходимой обороны. М. 1961.

Загальні рекомендації по вивченню теми

Вивчаючи дану тему потрібно з’ясувати, що саме наука кримінального права та діюче законодавство розуміє під обставинами, що виключають злочинність діяння: їх дефініції, підстави та ознаки. Необхідно запам’ятати, що діяння, скоєне за обставин, що розглядаються, не містить в собі складу злочину, в зв’язку з чим відсутня підстава кримінальної відповідальності особи, що скоїла це діяння. Більш того, соціальна природа цих обставин така, що відповідне діяння є не лише незлочинним, але й вважається суспільно корисним (або суспільно прийнятним).

Починаючи вивчення другого питання теми необхідно з’ясувати, що згідно зі ст. 27 Конституції України та ч. 2 ст. 36 КК України кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Воно є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини.

Розглядаючи питання про поняття та ознаки необхідної оборони, необхідно уважно ознайомитися з текстом ст. 36 КК України. Аналізуючи текст даної статті, потрібно зробити висновок про те, що право на необхідну оборону можливе лише за наявності відповідної підстави – вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільно небезпечного посягання і 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні. Далі рекомендується детально розглянути ці два елементи підстави необхідної оборони. Особливу увагу слід звернути на те, що посягання повинно бути суспільно небезпечним (при цьому суспільно небезпечним визнається не тільки злочинне посягання), наявним та викликати у того, хто захищається, необхідність у негайному відверненні чи припиненні такого посягання. Таким чином, слід мати на увазі, що заподіяння шкоди тому, хто посягає, за відсутності зазначених двох елементів або хоча б за наявності лише одного з них свідчить про неправомірність дій громадянина, тому що він не знаходиться в стані необхідної оборони. Далі необхідно детально розглянути ознаки необхідної оборони, які визначені в ст. 36 КК України та характеризують: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність оборони; 5) співрозмірність оборони.

Вивчаючи питання про перевищення меж необхідної оборони, необхідно звернути особливу увагу на ч. 3 ст. 36 КК України, проаналізувавши яку, потрібно з’ясувати що, перевищення меж необхідної оборони це такі дії винного яким притаманні майже усі ознаки необхідної оборони, за винятком того, що порушено ознаку співрозмірності, а саме, завдання тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Виходячи з цього, можна вирізнити два види ексцесу оборони: 1) перевищення меж допустимої шкоди; 2) перевищення меж достатньої шкоди. Для більш детального вивчення цього питання теми рекомендується звернутися до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”. Крім того слід мати на увазі, що кримінальна відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає тільки у випадках спеціально передбачених кримінальним законом (ст.ст. 118 та 124 КК України). Також слід враховувати положення ч.4 ст.36 КК України, яке прямо вказує, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Далі необхідно розглянути, так звані, спеціальні види необхідної оборони, тобто проаналізувати положення ч.5 ст.36 КК та зробити висновок про те, що закон передбачає три винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, яка захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду тому, хто посягає. Підставою такої оборони є наявність будь-якого з таких посягань: 1) напад озброєної особи; 2) напад групи осіб; 3) протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення. Шкода, заподіяна особі, яка посягає, у таких випадках не обмежена ніякими межами. Відповідно до ч.5 ст.36 КК не є ексцесом оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність заподіяння тому, хто посягає, будь-якої шкоди у зазначених ситуаціях, аж до позбавлення його життя.

З’ясовуючи поняття уявної оборони рекомендується детально ознайомитися з положеннями ст.37 КК України та п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”. Необхідно пам’ятати, що за загальним правилом заподіяння шкоди у стані уявної оборони не звільняє від кримінальної відповідальності. При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Необхідно з’ясувати, що при визначенні правової оцінки дій у стані уявної оборони домінуюче значення належить аналізу суб’єктивного усвідомлення особою обставин, за яких було заподіяно шкоду. Далі треба розібратися у особливостях кваліфікації уявної оборони у різних випадках (рекомендується детально проаналізувати ч.ч.2, 3, 4 ст.37 КК України).

При вивченні третього питання теми слід розглянути поняття правомірного затримання злочинця потерпілим або іншими особами (ч.1 ст.38 КК України). Необхідно з’ясувати, що підставою такого затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохоронювані інтереси (тобто особа, що затримується, вчинила злочин або замах на злочин). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст.146 КК як за незаконне позбавлення волі. Далі рекомендується детально проаналізувати ознаки затримання злочинця, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди і, нарешті, 6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні. Особливу увагу слід приділити аналізу останньої ознаки, оскільки перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди під час його затримання є неправомірним і означає, що злочинцю заподіяна неспіврозмірна шкода. Перевищити зазначені межі – означає заподіяти злочинцю надмірної шкоди, тобто порушити умову про її співрозмірність. Рекомендується проаналізувати ч.2 ст.38 КК. При цьому важливо враховувати суб’єктивне відношення того, хто затримує, до шкоди, що ним заподіюється. Треба пам’ятати, що перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне за собою відповідальність лише в двох випадках, спеціально передбачених у ст.118 (умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця) та ст.124 КК (умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження злочинцю за таких обставин). Заподіяння злочинцю іншої шкоди не є караним.

Розглядаючи питання про крайню необхідність потрібно звернутися до тексту ст.39 КК, де встановлено, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності. Необхідно з’ясувати, що право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є субсидіарним (додатковим) правом. Ним громадянин може скористатися лише в тому випадку, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки. Потім, аналізуючи поняття крайньої необхідності, потрібно з’ясувати, що право на заподіяння шкоди у цьому стані виникає за наявності відповідної підстави, яка складається з двох елементів: 1) наявності небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави; 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам. Далі рекомендується детально проаналізувати ці елементи підстави крайної необхідності враховуючи наступне: а) небезпека, що загрожує правоохоронюваним інтересам може бути викликана різними джерелами (недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, стихійні сили природи, напади тварин, різноманітні процеси, діяльність людини (злочинна або незлочинна), будь-яке інше, крім злочину, правопорушення, а також невинна суспільно небезпечна поведінка людини); б) ця небезпека повинна загрожувати саме правоохоронюваним інтересам; в) небезпека при крайній необхідності повинна бути наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди правоохоронюваним інтересам або вже її завдає; г) також небезпека повинна бути дійсною, тобто існувати реально, а не в уяві особи; д) заподіяння шкоди повинно бути єдино можливим засобом захисту від такої небезпеки. Опрацьовуючи дане питання потрібно розуміти, що в стані крайньої необхідності відбувається сутичка двох правоохоронюваних інтересів: з одного боку, правоохоронюваному інтересу загрожує безпосередня небезпека, а з іншого – особа перебуває в такому положенні, при якому єдиним засобом усунення цієї небезпеки є заподіяння шкоди так само правоохоронюваним інтересам. Слід пам’ятати, що ця особливість, за якої відбувається сутичка «права з правом», накладає свій відбиток і на ознаки діяння, що вчиняється в стані крайньої необхідності. Тому слід відзначити, що таке діяння повинно задовольняти ознакам правомірності, які характеризують: 1) мету крайньої необхідності; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій при крайній необхідності; 4) своєчасність заподіяння шкоди; 5) межі заподіяння шкоди. Далі рекомендується детально проаналізувати кожну ознаку та особливо зауважити на тому, що граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода.

Ч.2 ст.39 містить поняття перевищення меж крайньої необхідності, раніше не відоме вітчизняному кримінальному законодавству, тому для розгляду наступного питання теми необхідно уважно проаналізувати це положення закону.

Далі потрібно звернути увагу на ті ознаки, за якими крайня необхідність відрізняється від необхідної оборони, оскільки ці інститути права мають деяку схожість між собою. Рекомендується проаналізувати наступні ознаки, за якими крайня необхідність відрізняється від необхідної оборони: 1) підстави виникнення цих обставин; 2) об’єкти заподіяння шкоди; 3) характер (розмір) завданої шкоди; 4) правові наслідки.

При розгляді п’ятого питання теми необхідно звернути особливу увагу на положення статті 40 КК України, де визначаються дві самостійні, хоча і подібні обставини: 1) фізичний примус, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями (вчинками) (тобто непереборний фізичний примус, ч.1 ст.40 КК); 2) фізичний примус, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями (переборний фізичний примус) та психічний примус (ч.2 ст.40 КК). Далі необхідно ретельно проаналізувати ці дві ситуації.

Вивчаючи наступне питання, слід мати на увазі, що відповідно до ч.1 ст.41 КК України дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Далі необхідно з’ясувати, що цей законний наказ – необхідна і достатня підстава відповідної дії або бездіяльності, якщо у особи існувала реальна можливість його виконання. Ознаки виконання наказу, що передбачені в ч.1 ст.41 КК, визначають його як акт правомірного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Ці ознаки характеризують: суб'єкт виконання наказу; його мету; об'єкт заподіяння шкоди; характер дії (бездіяльності) виконавця наказу. Крім того, варто виділити ще дві ознаки, а саме: своєчасність виконання наказу і межі заподіяння шкоди при виконанні наказу.

При розгляді сьомого питання, варто звернути увагу на те, що поява ст.42 у Кримінальному кодексі України обумовлена необхідністю надати статус правомірних діянням, здійснюваним для отримання суспільної користі, але пов’язаним з ризиком заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у разі їх вчинення. Також необхідно враховувати, що дії (бездіяльність), пов’язані з ризиком, найчастіше можуть бути вчинені у виробничій, медичній, науковій діяльності, під час експлуатації чи випробування технічних пристроїв. Рекомендується проаналізувати підстави та ознаки цієї обставини, що виключає злочинність діяння.

Для детального вивчення останнього питання даної теми рекомендується звернутися до положень, які закріплені в ст.43 КК України та ретельно проаналізувати підстави та ознаки які характеризують цю обставину, що виключає злочинність діяння. Слід пам’ятати, що підставою заподіяння шкоди у даній ситуації виступає її вимушеність, а заподіяння шкоди на підставі ст.43 КК має ознаки, що характеризують: 1) суб'єкт заподіяння шкоди; 2) його об'єкт; 3) мету заподіяння шкоди; 4) характер дії (бездіяльності); 5) межі заподіяння шкоди.

Контрольні питання

1. Поняття обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Які обставини визнаються чинним кримінальним законодавством України як обставини, що виключають злочинність діяння?

3. Які дії, згідно з законом, визнаються необхідною обороною?

4. Підстава необхідної оборони.

5. Своєчасність необхідної оборони.

6. Мета необхідної оборони.

7. Ознаки перевищення меж необхідної оборони.

8. Поняття уявної оборони.

9. У яких випадках уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду?

10. Ознаки, які визнаються правомірними при затриманні злочинця.

12. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

14. Правило, яке діє при причиненні шкоди у стані крайньої необхідності.

15. Перевищенням меж крайньої необхідності .

16. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони.

17. Поняття сихічного примусу.

18. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, чи підлягаєвона відповідальності.

19. Що не є підставою виправданого ризику?

20. Суб’єкт заподіяння шкоди на підставі ст.43 КК України.